У х в а л а
Іменем України
27 серпня 2026 року
м. Київ
Справа № 991/2450/26
Провадження № 61-8400ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - скаржники), інтереси яких представляє адвокат Пащенко Вікторія Ігорівна (далі - адвокат),
на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2026 року
за заявою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Мирка Богдана Миколайовича (далі - прокурор) про забезпечення позову до подання позовної заяви Держави України в особі прокурора до скаржників про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і
в с т а н о в и в:
1. У березні 2026 року прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до поданняпозовної заяви, у якій просив:
(1) накласти арешт на:
- квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1781379012101), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 (далі - квартира);
- автомобіль марки та моделі «Volkswagen Golf» 2025 року випуску з державним номерним знаком НОМЕР_1 і номером кузова / шасі НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_2 (далі - автомобіль «Volkswagen Golf»);
(2) заборонити переміщення автомобіля «Volkswagen Golf» за межі території України.
2. Мотивував заяву так:
- із 7 червня 2024 року скаржники перебувають у шлюбі. Вони є державними службовцями й особами, уповноваженими на виконання функцій держави;
- право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 ;
- автомобіль «Toyota Land Cruiser 200» ОСОБА_1 набула під час шлюбу, а тому ОСОБА_2 також мав юридичний зв`язок із цим активом;
- за договором купівлі-продажу від 13 липня 2024 року вартість автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» сторони визначили у 10 000,00 грн. Його мінімальна ринкова вартість на дату придбання згідно з інформацією Приватного підприємства «Ажіо» становила 2 484 200,00 грн. Попередній власник 28 березня 2024 року придбав цей автомобіль за 2 700 000,00 грн, а 5 червня 2024 року транспортний засіб пропонували до продажу за 66 000,00 доларів США. Після його придбання ОСОБА_1 автомобіль був виставлений на продаж за 62 000,00 доларів США. Ці обставини засвідчують істотне заниження зазначеної у договорі від 13 липня 2024 року ціни активу;
- у виправленій щорічній декларації за 2024 рік ОСОБА_1 зазначила вартість цього автомобіля як 900 000,00 грн, а 30 жовтня 2024 року продала його іншій особі саме за 900 000,00 грн. За результатами аналізу доходів, витрат і заощаджень ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за 2023 - 2024 роки у них відсутні законні доходи, достатні для набуття транспортного засобу ринковою вартістю 2 484 200,00 грн. Це дає достатні підстави вважати цей актив необґрунтованим;
- беручи до уваги те, що необґрунтований актив, щодо якого прокурор у майбутньому звернеться з позовом, 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 відчужила, у випадку незабезпечення такого позову шляхом накладення арешту на інші активи скаржників, які відповідають ціні позову, є ризик того, що скаржники відчужать інше їхнє майно, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у випадку задоволення позовної заяви;
- арешт майна не буде обтяжливим для скаржників і дозволить забезпечити виконання позову у майбутньому. Накладення арешту суттєво не вплине на їхні права, оскільки вони матимуть можливість використовувати майно протягом дії заходів забезпечення позову.
- скаржники можуть у будь-який момент відчужити у найкоротші строки майно, у тому числі у спрощеному порядку онлайн за допомогою додатку «Дія» або шляхом дарування третім особам. Зокрема, на це вказує відчуження ОСОБА_1 її автомобіля «Porsche Macan» матері після направлення запитів під час здійснення перевірки підстав для звернення до суду з позовною заявою.
3. 19 березня 2026 року Вищий антикорупційний суд постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив заяву про забезпечення позову. Мотивував так:
- прокурор навів достатні для цієї стадії розгляду дані про намір пред`явити до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позов про визнання необґрунтованим активу - автомобіля «Toyota Land Cruiser 200», який ОСОБА_1 набула 13 липня 2024 року за 10 000,00 грн, і стягнення у дохід держави 2 484 200,00 грн як еквівалента його мінімальної ринкової вартості на час придбання. Надані прокурором документи щодо придбання та подальшого відчуження цього автомобіля, його ринкової вартості, доходів і майнового стану ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засвідчують про наявність майбутнього спору, тоді як остаточну оцінку обґрунтованості набуття активу суд має надати під час розгляду позову;
- є ризик ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду. Автомобіль «Toyota Land Cruiser 200», якого стосуватиметься майбутній позов, ОСОБА_1 уже відчужила, а після заходів Державного бюро розслідувань із виявлення необґрунтованих активів подарувала матері інший належний їй автомобіль - «Porsche Macan»;
- загальна вартість іншого встановленого майна скаржників, на яке прокурор просив накласти арешт, - 1 773 200,00 грн, що не перевищує ціну майбутнього позову - 2 484 200,00 грн. Тому застосований захід є пов`язаним із предметом майбутніх вимог і співмірним із ними;
- арешт має тимчасовий характер, не припиняє права власності та не перешкоджає володінню та користуванню майном. Заборона переміщення автомобіля «Volkswagen Golf» за межі України необхідна для запобігання його вивезенню, яке може ускладнити звернення стягнення на цей автомобіль.
4. 21 травня 2026 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалила постанову, згідно з якою залишила без змін ухвалу суду першої інстанції. Мотивувала так:
- забезпечуючи позов до подання позовної заяви, суд не вирішує майбутній спір, не встановлює остаточно необґрунтованість активу та наявність усіх передумов для його стягнення у дохід держави. На цій стадії суд має перевірити наявність достатніх даних про майбутній спір, зв`язок обраного заходу забезпечення позову з предметом майбутніх вимог і ризик утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду;
- прокурор надав документи щодо набуття та подальшого відчуження автомобіля «Toyota Land Cruiser 200», його ринкової вартості, декларацій скаржників, а також матеріали перевірки Державного бюро розслідувань. Ці матеріали є достатніми для висновку про наявність майбутнього спору, але оцінити їх на предмет доведеності необґрунтованості активу суд має під час розгляду суті спору;
- те, що автомобіль «Toyota Land Cruiser 200» уже не перебуває у власності ОСОБА_1 , не перешкоджає забезпеченню позову шляхом арешту іншого майна. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) прямо передбачає можливість накладення у цій категорії справ арешту як на актив, що є предметом спору, так і на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваного активу;
- довід про те, що на момент придбання автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» ОСОБА_1 фактично не перебувала на державній службі, бо була звільнена 25 грудня 2023 року та фактично поновлена лише 28 серпня 2024 року, не означає відсутність підстав для забезпечення позову. На виконання судових рішень ОСОБА_1 поновили на посаді з 26 грудня 2023 року, а тому юридичне значення її звільнення, поновлення та фактичного виконання службових обов`язків має оцінити суд під час розгляду суті спору;
- майбутній позов стосуватиметься також ОСОБА_2 , який є чоловіком ОСОБА_1 , перебував на державній службі та, за твердженням прокурора, мав юридичний зв`язок із набутим у період шлюбу активом. Тому наведені в апеляційній скарзі обставини не означають очевидну невідповідність скаржників суб`єктному складу цієї категорії справ;
- ризик утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду не є припущенням. Суд першої інстанції врахував поведінку ОСОБА_1 : відчуження автомобіля «Toyota Land Cruiser 200», якого стосуватиметься майбутній позов, а надалі - дарування матері автомобіля «Porsche Macan» після заходів Державного бюро розслідувань перевірочних. Ці обставини об`єктивно засвідчили можливість подальшого розпорядження скаржниками іншим належним їм майном;
- застосовані заходи є співмірними, оскільки ціна майбутнього позову становить 2 484 200,00 грн, а сукупна вартість арештованої квартири й автомобіля - 1 773 200,00 грн, тобто не перевищує розміру майбутніх вимог. Арешт не припиняє права власності та не позбавляє власників можливості володіти та користуватися майном;
- реєстрація у квартирі малолітніх дітей не означає непропорційність її арешту. Такий захід не передбачає виселення дітей, не припиняє їхнього права користування житлом і не змінює фактичного порядку проживання, а лише обмежує можливість розпорядження квартирою;
- перебування автомобіля «Volkswagen Golf» у заставі банку та його придбання за кредитні кошти теж не перешкоджають накладенню арешту. Він не припиняє права власності, не змінює правового режиму застави та не вирішує питання про пріоритет вимог заставодержателя;
- оскільки застава автомобіля «Volkswagen Golf» не усуває можливості його переміщення за межі України, встановлена судом заборона такого переміщення відповідає меті забезпечення позову;
- довід про постановлення ухвали неповноважним складом суду фактично ґрунтується на твердженні про відсутність у ОСОБА_1 статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, тобто стосується матеріально-правових передумов майбутнього позову, а не порядку визначення складу суду. Розгляд справ про визнання необґрунтованими активів і їхнє стягнення у дохід держави належить до компетенції Вищого антикорупційного суду. Заяву про забезпечення позову до його пред`явлення прокурор подав за правилами підсудності цього спору;
- суд першої інстанції правильно встановив зв`язок між застосованими заходами забезпечення позову та предметом майбутнього позову, врахував ціну останнього, вартість арештованого майна, реальність ризику його відчуження та дотримав баланс інтересів учасників майбутнього спору. Підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.
5. 22 червня 2026 року адвокат в інтересах скаржників сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 20073/0/220-26 від 23 червня 2026 року), у якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову у задоволенні заяви прокурора. Мотивувала так:
- суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статті 290 ЦПК України, оскільки не встановили наявність обов`язкової передумови для застосування заходів забезпечення майбутнього позову про визнання активу необґрунтованим - перебування ОСОБА_1 на момент набуття спірного автомобіля у статусі особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Суд першої інстанції безпідставно констатував належність скаржників до суб`єктів, щодо яких може бути пред`явлений такий позов, тоді як апеляційний суд помилково вважав, що це питання не слід остаточно вирішувати на стадії забезпечення позову;
- ОСОБА_1 придбала автомобіль «Toyota Land Cruiser 200» 13 липня 2024 року, однак її державну службу припинено 25 грудня 2023 року. Хоча рішенням адміністративного суду її поновили на посаді з 26 грудня 2023 року, відповідний наказ роботодавець видав лише 28 серпня 2024 року, після чого її фактично допустили до служби. Із 26 грудня 2023 року до 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 не обіймала жодної посади у Головному управлінні Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, а посади, з якої її звільнили, на час придбання вказаного автомобіля не було у штатному розписі;
- за змістом частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення на підставі рішення суду, у якому таке звільнення визнане незаконним (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 565/2129/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 541/3201/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2022 року у справі № 465/6963/20);
- у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису (ввести скорочену посаду), а якщо підприємство, установу реорганізували, рішення про поновлення працівника на роботі має виконати правонаступник (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 8 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16);
- виконання рішення суду про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та його фактичного допуску до виконання попередніх обов`язків. Працівник має бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі, і йому мають фактично забезпечити доступ до роботи та можливість виконання обов`язків (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 340/2274/22);
- днем звільнення вважається останній день роботи (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 9 червня 2021 року у справі № 804/1769/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 400/4284/20, від 16 січня 2025 року у справі № 460/6135/20);
- за змістом статті 235 КЗпП України вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу пов`язується з діянням роботодавця, наслідком якого стала неможливість працівника належно реалізувати право на працю.
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначають статті 235 і 236 КЗпП України. Ці підстави не можна тлумачити розширено.
Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є заходом матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою такої відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 380/22484/24);
- згідно з роз`ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції особа, поновлена на посаді за рішенням суду, знову набуває статусу суб`єкта декларування й особи, на яку поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», з дня поновлення на посаді відповідно до наказу роботодавця. Тому ОСОБА_1 знову набула відповідного статусу лише 28 серпня 2024 року, тобто після придбання автомобіля «Toyota Land Cruiser 200»;
- оскільки на момент придбання вказаного автомобіля вона не була особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прокурор не мав передбачених статтею 290 ЦПК України підстав для пред`явлення відповідного позову, а отже, і для його забезпечення. Застосування за таких обставин обмежень щодо майна скаржників є свавільним і непропорційним втручанням у їхнє право власності;
- арешт майна - це накладення заборони на право ним розпоряджатися з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19);
- під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21);
- з огляду на мету застосування заходів забезпечення позову, їхнє вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона його відчуження без позбавлення відповідача й інших осіб права користування ним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19);
- обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про забезпечення позову. Під час його вирішення суди не повинні застосовувати обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23);
- під час розгляду судом спорів щодо виселення дитини, зняття її з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Недотримання цієї вимоги порушує національне законодавство і не відповідає практиці Європейського суду з прав людини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17);
- суди безпідставно визнали доведеним ризик відчуження ОСОБА_1 квартири. У скаржників багатодітна сім`я. У квартирі зареєстровані троє неповнолітніх дітей, що істотно обмежує можливість її відчуження та спростовує висновки про наявність реального ризику невиконання можливого рішення суду;
- накладення арешту на квартиру, у якій зареєстровані троє неповнолітніх дітей, не відповідає вимогам співмірності та пропорційності. Суди не забезпечили належного балансу між інтересом держави у забезпеченні майбутнього позову та правами ОСОБА_1 і членів її сім`ї на мирне володіння майном та повагу до житла;
- суди не врахували істотні обставини щодо автомобіля «Volkswagen Golf», який придбаний за кредитні кошти та перебуває у заставі банку. Наявність заставного обтяження істотно обмежує можливість відчуження автомобіля та ставить під сумнів необхідність накладення на нього додаткового арешту і заборони переміщення за межі України. Крім того, заставодержатель зберігає пріоритет у задоволенні вимог за рахунок заставленого майна;
- суди не встановили належним чином, чи існує реальна небезпека ускладнення або неможливості виконання майбутнього судового рішення, а обмежилися припущеннями. Заходи забезпечення позову можуть бути застосовані лише за наявності обґрунтованого ризику невиконання рішення, повинні бути пов`язаними з предметом майбутнього спору, адекватними, співмірними та забезпечувати баланс інтересів сторін. Накладення арешту на майно за відсутності належного обґрунтування необхідності такого заходу становить невиправдане втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18);
- заяву прокурора про забезпечення позову розглянув неповноважний склад суду. Оскільки ОСОБА_1 на час набуття автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» не мала статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідний спір не підпадає під дію статті 290 ЦПК України та не належить до підсудності Вищого антикорупційного суду. Цей суд розглянув заяву прокурора з порушенням правил підсудності, що засвідчує неповноважність складу суду.
6. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржників немає.
6.1. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову (частина перша статті 149 ЦПК України).
6.2. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
6.3. Заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо (пункт 1 частини першої статті 152 ЦПК України).
6.4. Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Тобто метою такого забезпечення є вжиття судом, у провадженні якого є справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне й ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів із виконанням надалі такого рішення (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц).
6.5. Під час вирішення клопотання про забезпечення позову обґрунтованість позову суд не оцінює. Питання про обґрунтованість позовних вимог суд вирішує під час розгляду суті спору (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22).
6.6. Заходи забезпечення позову суд застосовує для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинен застосувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів учасників процесу чи інших осіб. Необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена обставинами справи, які підтверджують, що незастосування цього заходу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.
6.7. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, які надав позивач, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно виник спір, й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення (балансування) судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду, вартості майна, щодо якого він заявив клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Інакше кажучи, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів, із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
6.8. Забезпеченням позову є сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову. Особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яке забезпечить судовий захист їхніх прав, свобод та законних інтересів.
Важливим є об`єктивне існування таких ризиків, а також дійсна необхідність застосування заходів забезпечення позову, так що без їхнього застосування права, свободи і законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, на підтвердження чого є належні та допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявила клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживати процесуальними правами, не порушувати права відповідного учасника процесу, до якого мають бути застосовані зазначені заходи, а створити умови, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, використовуючи механізм забезпечення позову, учасники спору мають: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу у конкретній справі; зазначити обставини, які підтверджують, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними і допустимими доказами (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року № 914/1570/20 (пункти 8.4-8.6)).
6.9. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні гарантується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
6.10. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про це забезпечення. Судам слід враховувати, що як заходи забезпечення позову не слід застосовувати обмеження, не пов`язані з предметом спору (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (пункт 80)).
6.11. Характер спору (майновий або немайновий) і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення для оцінки наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Суд має встановити : 1) наявність у сторін спору; 2) ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача як через вплив на виконуваність рішення суду, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з позовними вимогами; 4) дійсну мету звернення позивача із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення зловживанням процесуальними правами (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (пункти 46-47)).
6.12. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії (пункти 1, 1-1 та 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
6.13. Арешт майна та заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову. Обидва способи обмежують право відповідача розпоряджатися майном. Вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову. Але їхній вибір не має суттєвого значення для вирішення справи (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19).
6.14. Арештом майна є заборона ним розпоряджатися, і лише у певних випадках - також користуватися ним (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21).
6.15. Арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. У разі вжиття такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування майном і не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків, не позбавляє конституційних прав на володіння та користування майном, на здійснення господарської діяльності, на отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежує право реалізувати майно третім особам (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21).
6.16. З огляду на приписи статей 149 - 152 ЦПК України та мету інституту забезпечення позову під час розгляду заяви про його забезпечення до подання позовної заяви суд не вирішує майбутній спір, не оцінює належність суб`єктного складу учасників справи, підстави позову та можливість його задоволення. Зокрема, не встановлює обґрунтованість або необґрунтованість активу, достатність законних доходів для його набуття, наявність передбачених статтею 290 ЦПК України матеріально-правових передумов для задоволення позову (підстав для стягнення активу або його вартості у дохід держави).
6.17. На цій стадії суд має з`ясувати, чи навів заявник достатні дані, які підтверджують реальність спору, чи пов`язаний обраний захід забезпечення позову з майбутніми позовними вимогами, чи існує ризик утруднення або неможливості виконання ймовірного рішення суду, та чи є відповідне обмеження співмірним із позовними вимогами. Інший підхід фактично вимагав би від суду під час розгляду заяви про забезпечення позову вирішити наперед спір, що не відповідає призначенню інституту такого забезпечення.
6.18. Справи про визнання необґрунтованими активів та їхнє стягнення у дохід держави колегіально у складі трьох суддів розглядає Вищий антикорупційний суд (частина четверта статті 23, абзац другий частини першої статті 34 ЦПК України), а заяву про забезпечення позову до його подання подають за правилами підсудності, встановленими для відповідного позову (пункт 1 частини першої статті 152 ЦПК України).
Прокурор звернувся із заявою про забезпечення майбутнього позову про визнання необґрунтованим активу та стягнення його вартості в дохід держави. Тому подав цю заяву саме до того суду, якому підсудні відповідні справи.
6.19. Безпідставним є довід скаржників про розгляд заяви про забезпечення позову неповноважним складом суду. Скаржники пов`язали цей довід виключно з вищевказаним аргументом про підсудність справи та тим, що, на їхню думку, ОСОБА_1 станом на 13 липня 2024 року не була особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Наведене твердження стосується наявності однієї з підстав позову, а не повноважності складу суду. Обставини щодо звільнення ОСОБА_1 з державної служби 25 грудня 2023 року, поновлення її на посаді з дати, наступної за днем звільнення, видання роботодавцем наказу про поновлення 28 серпня 2024 року та значення цих обставин потребують оцінювання під час вирішення суті спору, а не вжиття заходів забезпечення майбутнього позову.
Інакше кажучи, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 на момент придбання автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» не була особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо забезпечення позову та не підтверджують неповноважність складу суду.
6.20. Наведені скаржниками висновки Верховного Суду, сформульовані у справах № 565/2129/18, № 761/943/18, № 541/3201/22, № 465/6963/20, № 808/2741/16, № 521/1892/18, № 340/2274/22, № 804/1769/18, № 400/4284/20, № 460/6135/20, № 708/447/23, № 380/22484/24, стосуються, зокрема, юридичних наслідків незаконного звільнення працівника, порядку виконання рішення про поновлення на роботі, фактичного допуску працівника до виконання трудових обов`язків, визначення періоду вимушеного прогулу, середнього заробітку за цей період. Тоді як у справі № 991/2450/26 суди вирішували питання про наявність процесуальних передумов для забезпечення майбутнього позову.
Аналогічно не засвідчує незаконність оскаржених судових рішень аргумент скаржників про зміст роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо моменту повторного набуття статусу суб`єкта декларування.
6.21. Верховний Суд погоджується з апеляційним судом у тому, що обставини, які навів прокурор, були достатніми для вжиття заходів забезпечення позову. Прокурор, зокрема, навів дані про придбання ОСОБА_1 автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» за зазначеною у договорі ціною 10 000,00 грн, відомості про вартість цього автомобіля до та після його придбання, про подальше його відчуження, а також про доходи та майновий стан скаржників. Такі відомості на цій стадії провадження давали достатні підстави вважати, що у сторін виник реальний спір щодо активу та його вартості.
6.22. Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що ризик відчуження квартири й автомобіля «Volkswagen Golf» є лише припущенням. Суди врахували не тількки потенційну можливість скаржників розпорядитися майном, але й попередню поведінку ОСОБА_1 . Зокрема, щодо автомобіля «Toyota Land Cruiser 200», якого має стосуватися майбутній позов, і який вона відчужила 30 жовтня 2024 року, а також щодо відчуження на користь матері 2 жовтня 2025 року іншого автомобіля - «Porsche Macan». У сукупності такі обставини давали судам достатні підстави вважати ризик подальшого розпорядження іншим майном не абстрактним, а реальним. Для забезпечення позову процесуальний закон не вимагає очікувати вчинення відповідачем чергового правочину з відчуження майна, оскільки у такому разі застосування заходів забезпечення позову могло би втратити практичний сенс.
6.23. Аргументи касаційної скарги щодо непропорційності арешту квартири й автомобіля «Volkswagen Golf», впливу на ризик їхнього відчуження реєстрації у квартирі місця проживання дітей, а також придбання за кредитні кошти та застави вказаного транспортного засобу теж є необґрунтованими. Реєстрація дітей у квартирі, наявність кредитних зобов`язань і застава автомобіля не виключають передбачених законодавством можливостей відчуження цих об`єктів, не нівелюють встановлений судами ризик можливого розпорядження майном скаржниками та не є перешкодами для накладення арешту.
6.24. Арешт квартири не передбачає виселення скаржників або їхніх дітей, припинення чи обмеження їхнього права користуватися житлом, зміну місця проживання або позбавлення житла. Застосований захід тимчасово обмежує можливість власника розпорядитися квартирою з метою її збереження до вирішення спору. Тому посилання скаржників на висновки Верховного Суду у справах, предметом яких були виселення дитини, зняття її з реєстрації місця проживання чи визнання такою, що втратила право користування житлом, є помилковими.
6.25. Як правильно зазначив апеляційний суд, наявність застави на автомобіль «Volkswagen Golf» не припиняє права власності ОСОБА_2 і не виключає можливості накладення арешту на цей транспортний засіб. Такий арешт є тимчасовим обмеженням можливості розпорядження автомобілем з метою забезпечення виконання можливого рішення суду у разі задоволення майбутнього позову, не припиняє заставу, не впливає на вимоги заставодержателя й обов`язки перед останнім ОСОБА_2 .
Крім того, застава сама собою не усуває можливість переміщення транспортного засобу за межі України. Тому встановлена судом заборона такого переміщення безпосередньо пов`язана з метою зберегти це майно у межах юрисдикції України до вирішення спору.
6.26. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про співмірність вжитих заходів забезпечення позову майбутній вимозі. Її ціну прокурор визначив у сумі 2 484 200,00 грн, тоді як загальна встановлена судами вартість квартири й автомобіля «Volkswagen Golf», на які накладений арешт, становить 1 773 200,00 грн, тобто менше від розміру майбутньої вимоги. Отже, твердження про непропорційність вжитих заходів забезпечення позову є безпідставним.
6.27. Крім того, у справах цієї категорії пункт 1-1 частини першої статті 150 ЦПК України прямо передбачає можливість накладення арешту не лише на актив, який є предметом майбутнього спору, але й на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваного активу. Тому те, що арешт накладений не на автомобіль «Toyota Land Cruiser 200», який уже відчужений, а на інше належне скаржникам майно, відповідає спеціально передбаченому процесуальним законом способу забезпечення такого позову.
6.28. Отже, суди попередніх інстанцій вважали, що на час вирішення заяви прокурора були достатні процесуальні підстави для забезпечення майбутнього позову: прокурор навів відомості, які засвідчували реальність спору; суди взяли до уваги факти попереднього відчуження майна, які підтверджували ризик утруднення виконання можливого судового рішення; застосовані заходи пов`язані з майбутніми вимогами та прямо передбачені для цієї категорії справ; вартість арештованого майна не перевищує розмір таких вимог, а наявність арешту не позбавляє скаржників і їхніх дітей права мирно володіти та користуватися майном.
6.29. Посилання скаржників на постанови Верховного Суду щодо змісту арешту майна, співмірності заходів забезпечення із позовними вимогами, необхідність балансування інтересів сторін, наявності ризику утруднення виконання судового рішення не спростовують висновки судів попередніх інстанцій. Апеляційний суд переглянув ухвалу суду першої інстанції з урахуванням критеріїв необхідності, адекватності та співмірності забезпечення майбутнього позову.
6.30. Фактична незгода скаржників з оцінкою судами встановлених обставин і прагнення їх оцінити інакше не дає підстав для втручання суду касаційної інстанції. Він не має повноважень встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
6.31. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
6.32. Беручи до уваги наведені висновки, застосування судами процесуальних норм стосовно забезпечення позову є вочевидь правильним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення приписів, зокрема, статті 150 ЦПК України. Тому касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
п о с т а н о в и в:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2026 року за заявою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Мирка Богдана Миколайовича про забезпечення позову до подання позовної заяви Держави України в особі прокурора до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко