УХВАЛА
про залишення позовної заяви без розгляду
м. Вінниця
14 вересня 2026 р. Справа № 120/12251/26
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Ухвалою від 31.05.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгПозовні вимоги мотивовані протиправністю дій:
- військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з травня 2025 року по липень 2025 року та виплачених у цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025;
- військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з серпня 2025 року по березень 2026 року та виплачених у цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026.
Ухвалою від 20.08.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк представник військової частини НОМЕР_2 подав відзив на позовну заяву, в якому, окрім іншого, заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, перебіг якого розпочався з 17.03.2026 (отримання повідомлення про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення).
Ознайомившись з заявленим представником відповідача клопотанням, суд ухвалою від 23.08.2023 позовну заяву залишив без руху та запропонував позивачу в 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду шляхом надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.
09.09.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, в якій, окрім іншого, заявив клопотання про поновлення строків звернення до суду. В поданій заяві представник позивача просив визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду. Зазначив, що до спірних правовідносин слід застосовувати загальні строки звернення до суду у визначені ст. 122 КАС України. Вказав на помилковість посилань відповідача на висновки, сформовані Верховним Судом у постанові від 25.06.2026 по справі №520/25416/25, адже її висновки стосувались правовідносин, які виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 №1-р2025, яким визнано неконституційними положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Оцінивши доводи, наведені представником позивача у поданому 09.09.2026 клопотанні про поновлення строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що вони не спростовують встановленого судом факту пропуску строку звернення до адміністративного суду та не свідчать про наявність поважних причин його пропуску, з огляду на таке.
Як уже зазначалося судом, спір у цій справі стосується, зокрема, правильності нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби, а також відповідних виплат, здійснених при звільненні з військової служби 14.03.2026.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому частина друга статті 233 КЗпП України є спеціальною нормою, яка регулює саме порядок обчислення строку звернення до суду у справах щодо виплати сум, належних працівникові при звільненні.
Як встановлено судом, позивач звільнений з військової служби 14.03.2026, а до матеріалів позовної заяви ним долучено грошовий атестат від 16.03.2026 та лист військової частини НОМЕР_2 від 16.03.2026, який містить інформацію щодо нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення.
Таким чином, позивач був обізнаний щодо розміру нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення при звільненні щонайменше 16.03.2026, а звернувся до суду з позовом лише 07.08.2026.
Отже, незалежно від того, яку саме із зазначених дат вважати датою отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду на момент подання позову сплив.
Посилання представника позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 суд вважає безпідставними.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 у справі щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційним встановлення тримісячного строку саме частиною першою статті 233 КЗпП України у відповідній частині. Конституційний Суд України виходив, зокрема, з необхідності забезпечення реальної можливості ефективного судового захисту права працівника на своєчасне одержання винагороди за працю.
Водночас указаним Рішенням Конституційного Суду України не визнано неконституційною частину другу статті 233 КЗпП України, яка встановлює спеціальний тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Таким чином, твердження представника позивача про те, що після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 право військовослужбовця на звернення до суду щодо належного йому грошового забезпечення взагалі не обмежене спеціальним строком або обмежене шестимісячним строком передбаченим ст. 122 КАС України, ґрунтується на помилковому тлумаченні змісту зазначеного Рішення.
У даному випадку позивач звернувся до суду не з вимогами, які стосуються виключно порушення права на оплату праці під час продовження трудових (службових) відносин, а з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення, у тому числі виплат, що належали йому при звільненні з військової служби.
Саме тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна норма частини другої статті 233 КЗпП України, яка на час виникнення спірних правовідносин залишалася чинною.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, в якій Судова палата зазначила про застосування частини другої статті 233 КЗпП України до спорів щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця після його звільнення та пов`язала початок перебігу тримісячного строку з моментом отримання грошового атестата (письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні).
Більше того, у постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 Верховний Суд, розвиваючи зазначену правову позицію, вказав, що тримісячний строк звернення до суду у спорах щодо виплати сум грошового забезпечення після звільнення охоплює період від дня отримання грошового атестата до вчинення особою юридично значущих дій, спрямованих на звернення до суду. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про пропуск строку за відсутності об`єктивних причин тривалого зволікання.
Отже, посилання представника позивача на те, що правовідносини у цій справі завершилися після ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025, саме по собі не має правового значення для визначення строку звернення до суду, оскільки спеціальний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, цим Рішенням не скасований і не визнаний неконституційним.
Не може бути прийнятим судом і посилання представника позивача на загальний шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Отже, шестимісячний строк, установлений КАС України, застосовується лише у випадку, якщо іншим законом не встановлено спеціального строку звернення до суду.
Оскільки для вимог позивача, пов`язаних із виплатою належних йому при звільненні сум грошового забезпечення, такий спеціальний строк встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, підстав для застосування загального шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України, немає.
При цьому суд враховує, що частина друга статті 233 КЗпП України встановлює не строк позовної давності у цивільно-правовому розумінні, а спеціальний строк звернення до суду, дотримання якого є процесуальною передумовою розгляду відповідних вимог по суті.
Посилання представника позивача на те, що постанова Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 стосувалася правовідносин, які виникли до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025, також не спростовує наведеного висновку суду.
У справі № 520/25416/25 Верховний Суд безпосередньо застосовував частину другу статті 233 КЗпП України, яка на час розгляду справи залишалася чинною. Відтак саме по собі ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 1-р/2025 не усуває правової підстави для застосування правового висновку Верховного Суду щодо спеціального строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України.
Суд також враховує, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити такі строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року. Така можливість узгоджується із необхідністю забезпечення права особи на судовий захист, однак передбачає наявність саме поважних причин пропуску встановленого законом строку.
Разом з тим, подане представником позивача клопотання фактично не містить жодних обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачу звернутися до суду у межах тримісячного строку після отримання грошового атестата та письмової інформації про нараховані і виплачені суми.
Представник позивача не посилається на перебування позивача у відрядженні, виконання бойових чи інших спеціальних завдань, стан здоров`я, неможливість отримання правової допомоги, відсутність доступу до засобів зв`язку або інші обставини, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Не надано також жодних доказів існування таких обставин.
Натомість наведені у клопотанні доводи зводяться виключно до незгоди позивача з визначенням судом строку звернення до суду та до власного тлумачення правових наслідків Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025.
Помилкове розуміння позивачем положень законодавства та судової практики саме по собі не є об`єктивною та непереборною обставиною, яка перешкоджала йому своєчасно звернутися до суду.
За таких обставин суд дійшов висновку, що подане позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду не містить належного обґрунтування поважності причин пропуску такого строку, а тому підстави для його поновлення відсутні.
Відтак недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою суду від 07.09.2026, позивачем належним чином не усунуто.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Оскільки позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду та не надано доказів на підтвердження таких причин, а отже, вимоги ухвали суду від 07.09.2026 не виконано, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 294 КАС України, -
у х в а л и в :
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна