ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпечені адміністративного позову
14 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5139/26-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Сіжук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про визнання протиправними і скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И Л А:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про визнання протиправним та нечинним пункту 1 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30.09.2025 №500/25 «Про затвердження Схем розміщення рекламних засобів на території Чернівецької міської територіальної громади», в частині затвердження Схеми, яка не передбачає місця розташування рекламного засобу ФОП ОСОБА_1 за дозволом №1236 на вулиці Руській зі сторони будинку АДРЕСА_1 на транспортній розв`язці вулиць Руської та Фастівської, а також визнати протиправними та нечинними пункти 2.2 та 3.1 зазначеного рішення, в частині їх застосування до рекламного засобу ФОП ОСОБА_1 , розміщеного на підставі дозволу №1236; зобов`язання Виконавчий комітет Чернівецької міської ради повторно розглянути питання про включення до Схеми розміщення рекламних засобів місця розташування рекламного засобу ФОП ОСОБА_1 за дозволом №1236 на вулиці Руській зі сторони будинку АДРЕСА_1 ; визнання протиправною та скасування відмови Департаменту урбаністики та продовженні/підтвердженні чинності дозволу №1236, викладену у листі від 17.04.2026 №С-1307/0-24/01/697 та підтверджену листом від 29.05.2026 №С-1973/0-24/01/1113; визнання протиправною та скасувати вимоги Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про демонтаж рекламної конструкції за дозволом №1236, викладену у листі від 05.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1521, а також рішення про її примусовий демонтаж із покладенням витрат на позивача, викладене у листі від 20.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1654; зобов`язання Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради утриматися від демонтажу, переміщення або вчинення інших дій, спрямованих на припинення розміщення рекламного засобу ФОП ОСОБА_1 за дозволом №1236, протягом строку чинності цього дозволу, крім випадків та в порядку, прямо передбачених Законом.
Разом з позовною заявою позивач подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом заборонити Виконавчому комітету Чернівецької міської ради та Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі вчиняти, організовувати, доручати або оплачувати будь-які дії з демонтажу, переміщення, від`єднання від фундаменту чи електромережі, транспортування або передачі на зберігання рекламної конструкції ФОП ОСОБА_1 , розміщеної за дозволом №1236 на АДРЕСА_1 ; заборонити виконавчим органам, структурним підрозділам і комунальним підприємствам Чернівецької міської ради, а також підрядникам та іншим особам, що діятимуть на підставі рішення, доручення, заявки або договору відповідачів, до набрання законної сили судовим рішенням вчиняти перелічені у пункті 1 дії щодо цієї конструкції; зупинити дію щодо ФОП ОСОБА_1 вимоги про демонтаж, викладеної в листі Департаменту від 05.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1521, та рішення про примусовий демонтаж, викладеного в листі від 20.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1654, до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Подана заява обґрунтована тим, що позивач звертається з позовом про оскарження рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30.09.2025 за №500/25 у частині його застосування до місця розташування рекламного засобу за дозволом №1236, а також індивідуальних рішень Департаменту про відмову в продовженні/підтвердженні чинності дозволу та демонтаж конструкції. Спірна конструкція - наземний односторонній рекламний засіб із зовнішнім освітленням формату 3х6м, що належить позивачу та законно розміщений на транспортній розв`язці вулиці Фастівської та вулиці Руської, по вулиці Руській зі сторони будинку №183, на підставі дозволу №1236 від 23.01.2008 та договору №47-31/2024 від 01.07.2024. Листом від 05.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1521 Департамент встановив строк добровільного демонтажу до 14.08.2026. Цей строк минув. Листом від 20.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1654 Департамент остаточно повідомив, що демонтаж буде виконано виконавчими органами Чернівецької міської ради, а витрати будуть стягнуті з позивача; дату і час буде повідомлено додатково. Тобто, у разі невиконання цієї вимоги орган місцевого самоврядування має право здійснити примусовий демонтаж рекламних конструкцій. У випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Таким чином, існує реальна загроза того, що до вирішення справи по суті, рекламні конструкції будуть демонтовані, що призведе до: значних матеріальних збитків для позивача; фізичне втручання у власність, витрати на демонтаж і зберігання, втрата доходу, ризик пошкодження конструкції та необхідність нового монтажу, неможливості відновлення порушених прав навіть у разі задоволення позову.
Надаючи оцінку доводам заявника та вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Так, положеннями наведеної вище норми визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно зі статтею 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Згідно із частиною другою статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу вказаних норм вбачається, що прийняття судового рішення про забезпечення позову є доцільним та можливим лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача (заявника) або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього та тимчасового судового захисту.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.06.2023 у справі № 640/20708/22.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20, від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21 та від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20.
Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову представник позивача зазначає, що у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Таким чином, існує реальна загроза того, що до вирішення справи по суті, рекламні конструкції будуть демонтовані, що призведе до: значних матеріальних збитків для позивача; фізичне втручання у власність, витрати на демонтаж і зберігання, втрата доходу, ризик пошкодження конструкції та необхідність нового монтажу, неможливості відновлення порушених прав навіть у разі задоволення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Суд зазначає, що Закон України від 03.07.1996 №270/96-ВР «Про рекламу» (далі - Закон №270/96-ВР) визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Відповідно до статті 1 цього Закону зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; засоби, що використовуються для доведення реклами до споживачів реклами.
Статтею 3 Закону №270/96-ВР передбачено, що законодавство України про рекламу складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 16 Закону № 270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 (далі - Типові правила №2067). Ці Правила регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
Як зазначає заявник, листом від 05.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1521 Департамент встановив строк добровільного демонтажу до 14.08.2026. Цей строк минув. Листом від 20.08.2026 №С-1973/1/0-24/01/1654 Департамент остаточно повідомив, що демонтаж буде виконано виконавчими органами Чернівецької міської ради, а витрати будуть стягнуті з позивача; дату і час буде повідомлено додатково.
Суд зазначає, що демонтаж рекламних засобів не є розпорядженням майном, однак, є правом органу місцевого самоврядування, здійснюється з підстав, передбачених законодавством про рекламу та жодним чином не несе загрозу самому майну.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №580/332/19, від 17.10.2019 у справі №640/7285/19, від 18.02.2021 у справі №640/3755/20, від 11.03.2021 у справі №260/1168/19, від 30.09.2021 у справі №160/7358/21, від 20.12.2021 у справі №160/6846/21, від 20.03.2024 у справі №160/13963/23.
Заходи забезпечення мають бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 460зп-23/160, від 02.04.2025 у справі № 320/16011/24 та від 07.04.2025 у справі № 242зп-24/160.
Суд, проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заяву про забезпечення позову, дійшов висновку, що доводи й аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, адже мотиви заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника про те у разі задоволення позову в цій справі, виникнуть труднощі з виконанням рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності дій, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що зокрема такі дії явно суперечать вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.10.2023 року у справі №300/5005/22.
Згідно правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №640/18852/21, судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Зазначені позивачем обставини не дають підстави для висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ризик настання для позивача негативних наслідків при невжитті заходів забезпечення позову не підтверджено.
Отже, відсутні станом на день постановлення цієї ухвали підстави для висновку, що існуватиме неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття заходів забезпечення позову, а також що існуватиме необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, оскільки позивачем не обґрунтовано невідворотність настання стверджуваних наслідків без застосування заходів забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, то суд враховує наступні висновки Верховного Суду в питанні вжиття заходів забезпечення позову у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21:
«..... Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі......».
Отже, суддя вважає, що представником позивача не надано до суду обґрунтованих доводів та доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову, що не дає можливості встановити існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на вищевикладене, враховуючи обсяг заявлених позовних вимог, виходячи з принципу співмірного вжиття заходів забезпечення позову, та з огляду на приписи статті 150 КАС України, за відсутності обґрунтованих підстав та доказів на підтвердження доводів, викладених у заяві, суддя дійшла висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У Х В А Л И Л А:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про визнання протиправними і скасування рішень та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна