УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа №480/8522/21
адміністративне провадження № К/990/39908/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу представника Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Сумській області Маслова Олександра Васильовича на рішення Сумського окружного адміністартивного суду від 09 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Сумській області, Служби безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Сумській області, Служби безпеки України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України № 942-ОС/ДСК від 23 липня 2021 року;
-визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області (в подальшому - УСБУ в Сумській області) № 235-ОС/ДСК від 04 серпня 2021 року;
-визнати протиправним та скасувати наказ № 234-ОС/ДСК від 04 серпня 2021 року;
-визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ № 1020-ОС/ДСК від 06 серпня 2021 року;
-визнати протиправним та скасувати наказ Служби безпеки України (далі - СБУ) від 02 вересня 2021 року № 1154-ос/ДСК в частині;
-визнати протиправним та скасувати наказ УСБУ в Сумській області від 23 вересня 2021 року № 313-ос/ДСК;
-поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області з часу виведення у розпорядження;
-стягнути з УСБУ у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 1394,89 грн. за один день.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (без виклику сторін).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ Голови СБУ № 942-ОС/ДСК від 23 липня 2021 року "Про накладення дисциплінарних стягнень на співробітників СБУ" в частині накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Голови СБУ № Ю20-ОС/ДСК від 06 серпня 2021 року "Про накладення дисциплінарних стягнень на співробітників СБУ" в частині звільнення з військової служби ОСОБА_1 ..
Визнано протиправним та скасовано наказ Служби безпеки України від 02 вересня 2021 року № 1154-ос/ДСК "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби з дня виключення зі списків особового складу.
Визнано протиправним та скасовано Наказ Управління Служби безпеки України в Сумській області від 23 вересня 2021 року № 313-ос/ДСК "По особовому складу", відповідно до якого виключено із списків особового складу підполковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Управління за посадою заступника начальника.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Сумського РВ УСБУ в Сумській області.
Стягнуто з Управління СБУ у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 544800,30 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачі подали апеляційні скарги на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року у справі №480/8522/21.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 17 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними і скасування наказів Голови Служби безпеки України від 06 серпня 2021 року № 1020-ОС/ДСК та від 02 вересня 2021 року № 1154-ос/ДСК, наказу начальника Управління Служби безпеки України в Сумській області від 23 вересня 2021 року № 313-ос/ДСК, а також вимог про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано; в цій частині справу направлено на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду, оскільки судом апеляційної інстанції не досліджено довідки за результатами тематичної перевірки, наданих позивачем з цього приводу письмових пояснень (яким присвоєно гриф обмеження доступу "таємно), та посадової інструкції позивача; в іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року в справі № 480/8522/21 залишено без змін.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року апеляційні скарги Управління Служби безпеки України в Сумській області, Служби безпеки України - залишено без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року по справі № 480/8522/21 - залишено без змін.
25 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Служби безпеки України.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції скаржник просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року та постановити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що заявник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу відкриття касаційного провадження та зазначає, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи статті 16, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 5, 86 Дисциплінарного статуту та пункт 2.1 Інструкції № 77/ДСК, не врахував належним чином правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 13 липня 2023 року у справі № 420/15045/21, релевантність яких до справи ОСОБА_1 вже підтверджена постановою Верховного Суду від 17 березня 2026 року та стверджує, що апеляційний суд:
-фактично пов`язав наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності із змістом посадової інструкції, хоча службові обов`язки встановлюються також статутами, положеннями та інструкціями;
-не застосував належним чином нормативне положення про персональну відповідальність керівного складу всіх рівнів за управлінський контроль;
-не врахував чинне дисциплінарне стягнення, накладене Наказом Голови СБУ № 942-ОС/ДСК у контексті статті 86 Дисциплінарного статуту;
-фактично підмінив перевірку законності вибору стягнення оцінкою його доцільності;
-надав тематичній перевірці та доповідній записці правове значення, яке не відповідає їх змісту, визначеному відомчими актами.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що, відмовляючи у задоволенні апеляційних скарг та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у доповідній записці, за результатами якої видано оскаржуваний наказ, не наведено правової кваліфікації дій позивача та не визначено, які саме нормативно-правові акти чи внутрішні розпорядчі документи ним порушено. За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначена доповідна записка не може бути беззастережною підставою для висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку.
Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що у вказаній доповідній записці вчинення дисциплінарних проступків за результатами тематичної перевірки поставлено у провину майже всьому керівному складу відділу, однак, не встановлено ступеня участі кожної особи, зокрема позивача, у порушенні службової дисципліни з урахуванням обсягу її повноважень та розмежування посадових обов`язків, визначених відповідними посадовими інструкціями. При цьому, посадові інструкції позивача, який обіймав посаду заступника начальника відділу, та начальника відділу під час зазначеної перевірки не досліджувалися.
Водночас, висновки суду апеляційної інстанції не були зумовлені наявністю чи відсутністю у позивача чинного дисциплінарного стягнення, видом застосованого дисциплінарного стягнення або проведенням чи непроведенням службового розслідування, а ґрунтувалися на недоведеності належними та допустимими доказами наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку.
Так, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
У контексті наведеного, суд касаційної інстанції зауважує, що предметом дослідження у справі №420/15045/21 був наказ Голови СБУ в частині попередження позивача про неповну службову відповідність за порушення військової дисципліни, що полягало у неналежному виконанні вимог статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2026 року у справі № 480/8522/26 колегія суддів послалася на висновки, викладені у справі № 420/15045/21 та дійшла висновку про релевантість цих справ, виключно у частині застосування у подібних правовідносинах статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та пункту 2.1 Інструкції № 77/ДСК.
Натомість, предметом спору у цій справі є правомірність наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності із накладенням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Відтак, наведена скаржником постанова Верховного Суду у справі № 420/15045/2, у частині доведення складу дисциплінарного проступку позивача, не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі, позаяк, стосується іншого виду дисциплінарного стягнення та іншого предмета судового дослідження.
Відтак, Суд вважажє необгрунтованим посилання скаржника на навність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.
Раз з тим, автор касаційної скарги покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки процесуальним запереченням відповідачів щодо робочого зошита ОСОБА_1 , не встановив підстави для його використання, як джерела доказової інформації, та водночас використав неврахування викладених у ньому пояснень, як аргумент на користь незаконності дисциплінарного стягнення.
У контексті таких доводів, колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Однак, з огляду на те, що пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, то обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України.
Ураховуючи викладене, Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Сумським окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Разом з тим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Як убачається зі змісту судових рішень у цій справі, позивач обіймав посаду заступника начальника Сумського районного відділу УСБУ в Сумській області та проходив службу у званні підполковника, відтак, не є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції".
За таких обставин та правового врегулювання спірні правовідносини, що склались відносяться до справ незначної складності.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до категорії справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки, скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики.
За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Зокрема, доводи касаційної скарги не свідчать про відсутність єдності судової практики або про існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах.
Скаржник не навів прикладів існування різної судової практики у цій категорії спорів, не виклав аргументів і не надав доказів, які б підтверджували наявність виключної правової проблеми чи необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спірних правовідносинах.
Необхідність забезпечення єдності судової практики виникає у випадках відсутності сформованого підходу до застосування відповідної норми права або за наявності різних підходів до її тлумачення та застосування судами, що зумовлює потребу у виробленні єдиного правозастосовного підходу судом касаційної інстанції.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «значення для формування єдиної правозастосовчої практики» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Зокрема, твердження скаржника про те, що залишення оскаржуваних судових рішень без перегляду в касаційному порядку матиме наслідком неефективне витрачання Службою безпеки України бюджетних коштів у значних обсягах, формування судами різних підходів до застосування норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та питання поновлення на військовій службі, а в подальшому - розбалансованість системи управління в державному органі спеціального призначення з правоохоронними функціями, є лише припущеннями щодо можливого настання певних негативних наслідків у майбутньому.
При цьому скаржником не наведено жодних належних та конкретних обґрунтувань на підтвердження реальності таких наслідків, їх безпосереднього зв`язку з результатом розгляду саме цієї справи чи того, що оскаржувані судові рішення створюють ризик неоднакового застосування судами відповідних норм права.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для відповідача в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Зокрема, скаржник стверджує, що ця справа становить виняткове значення не лише для правоохоронних органів спеціального призначення, а й для військових формувань, оскільки, на його думку, висновки судів у цій справі не відповідають правовим позиціям Верховного Суду, сформованим у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначеного скаржник посилається на судові рішення у справах № 805/4255/16-а, № 813/3020/16, № 620/1355/19, № 1.380.2019.000616 та № 460/2869/18.
Проте, аналізуючи зміст судових рішень у наведених скаржником справах, Суд установив, що вони ухвалені за відмінних від цієї справи фактичних обставин, які зумовили відповідне правове регулювання та його застосування судами.
Відтак, наведені скаржником судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами норм матеріального чи процесуального права у подібних правовідносинах, а тому не підтверджують доводів скаржника про наявність відповідної підстави для касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Крім того, колегія суддів враховує, що спір у цій справі містить вимогу майнового характеру, а тому сам по собі розмір заявлених до стягнення сум не може свідчити про виняткове значення справи для скаржника та бути достатньою підставою для касаційного перегляду судових рішень.
Водночас, сама по собі обставина, що предметом спору є певні грошові виплати, також не свідчить про виняткове значення справи, оскільки, переважна більшість адміністративних спорів пов`язана із захистом майнових прав особи. Інше тлумачення фактично нівелювало б винятковий характер підстави, передбаченої підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
За таких обставин доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що ця справа має для скаржника виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки.
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що призначення Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Так, доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 12, 13, 257, 328, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Сумській області Маслова Олександра Васильовича на рішення Сумського окружного адміністартивного суду від 09 червня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Сумській області, Служби безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов М.В. Білак