УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 903/212/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуюча), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної митної служби України в особі Волинської митниці
на рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2026
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026
у справі № 903/212/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клауд Кастл Лаб"
до Державної митної служби України в особі Волинської митниці
про стягнення 668 627,93 грн,
ВСТАНОВИВ:
Державна митна служба України в особі Волинської митниці (далі - Волинська митниця) 01.09.2026 через Електронний суд звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 903/212/26, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Волинська митниця 01.09.2026 через Електронний суд також звернулася до Верховного Суду із клопотанням, у якому просить долучити до матеріалів справи платіжну інструкцію від 01.09.2026 про сплату судового збору.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Клауд Кастл Лаб" (далі - ТОВ "Клауд Кастл Лаб") звернулося до суду з позовною заявою до Волинської митниці про стягнення 668 627,93 грн збитків, внаслідок протиправних дій Волинської митниці.
Господарський суд Волинської області рішенням від 18.06.2026, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 903/212/26, позовні вимоги задоволено; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Клауд Кастл Лаб" 668 627,93 грн збитків.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Волинської митниці у справі № 903/212/26, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 установлено у розмірі 3 328,00 грн.
Позов подано у березні 2026 року. Предметом позову у справі № 903/212/26 є стягнення 668 627,93 грн збитків, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 328,00 грн = 1 664 000,00 грн).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Суд звертає увагу, що норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки, за умови доведення скаржником їх наявності, посиланням на відповідні обставини, судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом касаційного оскарження. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі скаржник викладає обставини справи, посилається на випадки передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; дана справа має виняткове значення та становить значний суспільний інтерес з огляду на розмір заявлених до стягнення збитків, характер спірних правовідносин та необхідність формування належного підходу до застосування положень щодо преюдиційності судових рішень у спорах про відшкодування шкоди, завданої суб`єктами владних повноважень; також скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; на думку скаржника, скасування окремого рішення суб`єкта владних повноважень не є безумовною підставою для висновку про протиправність усієї його поведінки; судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, не доведено протиправної поведінки, факту заподіяння збитків, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача та збитками, що свідчить про відсутність підстав для відшкодування.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).
Разом з тим визначення підстави касаційного оскарження судових рішень передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) є підставою касаційного оскарження судових рішень, тоді як можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить від зазначення виключних випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та їх належних обґрунтувань.
Водночас наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, по своїй суті є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.
Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці на рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 903/212/26, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної митної служби України в особі Волинської митниці на рішення Господарського суду Волинської області від 18.06.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 903/212/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов