Ухвала № 139757466 у справі № 758/8958/25 від 10.09.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13139/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою особи, що не приймала участь у справі - ОСОБА_1 ,

на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Петрова Д. В.

від 22 серпня 2025 року

у цивільній справі № 758/8958/25 Подільського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_2 , в особі представника адвоката Булай Владислава Сергійовича

до ОСОБА_3

про стягнення боргу за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 10.03.2021 надав у позику ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США, на підтвердження чого останнім власноручно було складено розписку того ж дня, оригінал якої було надано ОСОБА_2 . Сторонами було погоджено, що позика є безпроцентною. Строк повернення позики сторонами не визначався. Строк повернення позики було визначено моментом пред`явлення вимоги Кредитора, а саме протягом 10 днів з дня отримання вимоги. Вказував, що 05.03.2025 ОСОБА_3 , особисто отримав вимогу про повернення коштів від 03.03.2025 року вих. № б/н., про що поставив особистий підпис. З огляду на вказане, ОСОБА_3 , зобов`язувався поверну суму позики ОСОБА_2 , до 15.03.2025 включно, чого зроблено не було.

Посилаючись на викладене, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за розпискою від 10.03.2021 у розмірі 200 000 (двісті тисяч) доларів США. Вирішено питання судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 570 грн.

В апеляційній скарзі особа, яка не приймала участь у справі - ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт, ОСОБА_1 , вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права та за однобічного з`ясування обставин справи. Зазначає, що він не брав участі у розгляді зазначеної справи судом першої інстанції, проте оскаржуваним судовим рішенням про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за розпискою від 10.03.2021 у розмірі 200 000 доларів США безпосередньо порушуються його законні права та майнові інтереси як кредитора. Звертає увагу на те, що зазначений позов надійшов до суду 17 червня 2025 року та був задоволений у скорочені строки вже за два місяці після відкриття провадження. Апелянт вказує, що беззаперечне та прискорене визнання відповідачем позову у підготовчому засіданні свідчить про очевидну штучність спору та фраудаторність договору позики, спрямованого на ухилення від виконання зобов`язань перед іншими кредиторами. Зазначає, що у провадженні того самого судді перебуває цивільна справа № 753/20831/24 за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за двадцятьма п`яти договорами позики на загальну суму 222 811 доларів США та 465 євро, провадження у якій відкрито 14.02.2025 і де відповідач позов заперечує та затягує розгляд. Апелянт вважає, що існує висока вірогідність складання розписки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не 10.03.2021, а значно пізніше у 2025 році саме з метою створення штучної кредиторської заборгованості задля виведення активів від примусового звернення стягнення. Звертає увагу на те, що умова повернення коштів протягом десяти днів після пред`явлення вимоги від 03.03.2025 з терміном виконання до 15.03.2025 виникла вже після відкриття провадження у справі за його позовом, а позикодавець не пред`являв вимог протягом чотирьох років. Скаржник наголошує на порушенні статей 203, 215, 228 ЦК України та зазначає, що конструкція фраудаторного правочину забороняє використання цивільно-правових інструментів на шкоду кредиторам (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20).

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судове засідання суду апеляційної інстанції апелянт та учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, причин неявки не повідомили.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли дійсні зобов`язальні правовідносини на підставі власноруч складеної відповідачем боргової розписки від 10.03.2021 про отримання у позику 200 000 доларів США без визначення конкретного строку повернення. Встановивши, що позичальник 05.03.2025 особисто отримав письмову вимогу кредитора про повернення коштів протягом десяти днів, проте грошове зобов`язання до 15.03.2025 не виконав, суд дійшов висновку про наявність простроченої заборгованості перед позикодавцем. Суд керувався положеннями статей 525, 527, 626, 629, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України та врахував правову природу розписки як документа, що посвідчує як факт укладення реального договору позики, так і передання грошових коштів. Додатково суд першої інстанції зважив на те, що відповідач у відзиві від 05.08.2025 та в судовому засіданні повністю визнав заявлені позовні вимоги. Застосувавши положення частини третьої статті 200 та статті 206 ЦПК України, суд ухвалив судове рішення за наслідками підготовчого провадження, здійснивши пропорційний розподіл судових витрат відповідно до статей 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Тлумачення зазначеної норми процесуального права свідчить, що судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав або обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу, тобто створювати для неї нові правовідносини, змінювати чи припиняти існуючі права або обов`язки. Судове рішення, яким присуджено до примусового виконання грошове зобов`язання між сторонами договору позики, не вирішує питання про права чи обов`язки інших кредиторів боржника, оскільки предмет спору стосується виключно внутрішніх зобов`язальних відносин позикодавця та позичальника.

Як встановлено з матеріалів справи та доводів самого апелянта, ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів у справі № 753/20831/24, у якій ухвалою суду від 25.09.2025 лише закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Тобто станом на час перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції право вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 залишається предметом судового розгляду в іншій справі, не підтверджене судовим рішенням, яке набрало законної сили, та не має статусу безспірного зобов`язання.

Колегія суддів зауважує, що у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 вирішувалося питання стягнення коштів за розпискою від 10.03.2021, а не відчуження активів або зменшення платоспроможності боржника на підставі розпорядчих правочинів. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду за договорами позики боржник не відчужує власне майно, а отримує грошові кошти у власність, через що договір позики як такий не спричиняє виведення майна боржника на користь третіх осіб (правовий висновок у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24).

Крім того, дійсність укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору позики в судовому порядку не оспорена і рішенням суду недійсним не визнана, а тому підлягає застосуванню презумпція правомірності правочину відповідно до статті 204 ЦК України. Сама по собі наявність іншого судового процесу про стягнення коштів з боржника або швидке визнання позову відповідачем не спростовує презумпцію правомірності розписки та не свідчить про безгрошовість позики (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 19.08.2026 у справі № 754/5599/25).

У разі якщо кредитор вважає, що певний договір вчинено боржником на шкоду його майновим інтересам, належним способом захисту порушеного права є пред`явлення самостійного позову про визнання такого правочину недійсним на підставі статей 3, 13, 215 ЦК України, а не подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, на судове рішення про стягнення боргу між іншими особами.

Оскільки ухваленим судовим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, наявність у нього юридичної заінтересованості як потенційного кредитора в іншій справі не надає йому процесуального права на апеляційне оскарження цього рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. За таких обставин відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_1 апеляційне провадження підлягає закриттю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 362, 381 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, що не приймала участь у справі - ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року - закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений 14 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов