справа № 462/413/26
УХВАЛА
14 вересня 2026 року м.Львів
Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого судді Колодяжного С.Ю., розглянувши клопотання представника заявника - адвоката Шип Катерини Михайлівни про продовження процесуального строку в цивільній справі за завоюОСОБА_1 , заінтересовані особи - Залізничний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та встановлення факту батьківства,
встановив:
ОСОБА_1 через свого представника та систему «Електронний суд» 19.01.2026 року звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім?єю без реєстрації шлюбу з 01.02.2020 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та внести зміни в актовий запис про її народження.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 24.06.2026 року провадження у справі зупинено у зв?язку з призначенням молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Також ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 04.08.2026 року задоволено клопотання експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Безкоровайного А. від 28.07.2026 року, зобов`язано ОСОБА_1 або її представника - адвоката Шип К.М. надати у розпорядження експерта належним чином відібраний та упакований зразок біологічного матеріалу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 11.09.2026 року та надано експерту дозвіл на повне або часткове знищення об`єктів експертизи.
10.09.2026 року на адресу суду через систему «Електронного суду» надійшло клопотання представника заявника - адвоката Шип К.М. про продовження строку надання експерту біологічного матеріалу ОСОБА_2 до 30.10.2026 року з покликанням на те, що ОСОБА_1 не має об`єктивної можливості отримати у м.Кривий Ріг вказаний біологічний матеріал у встановлений судом строк, оскільки перебуває на крайніх строках вагітності, а отримати такий і надати експерту в інший спосіб не вбачається можливим.
Відповідно до положень ч.3 ст.127 ЦПК України заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, розглядається судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подане клопотання і додані до такого документи, перевіривши наведені представником заявника підстави для продовження процесуального строку, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року).
Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно із статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
Відповідно до положень ст.130 СК Україниу разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст.135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у ч.3 ст.128 цього Кодексу.
У відповідності до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. В пункті 13 вказаної Постанови, Пленум Верховного Суду України вказав, що факт батьківства може бути встановлено за наявності однієї з таких обставин: 1) спільне проживання батьків дитини і ведення ними спільного господарства, яке не припинилось до її зачаття; 2) спільне виховання дитини; 3) спільне утримання дитини; 4) докази, що з вірогідністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Згідно з п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15травня 2006 року №3 у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні. Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зіст.135 СК України. Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, а факту материнства - батько й інші перелічені особи. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини, коли відповідно до ч. 2 ст. 55 СК України про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
Таким чином, закон розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства - про що позов заявляється до особи, яка вважається батьком дитини, або нею самою, та шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини.
При розгляді справи щодо встановлення факту батьківства суд має виходити зі змісту ст. 130 СК України, відповідно до якої підставою для встановлення факту батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи.
Верховний Суд неодноразово вказував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства (див.: постанови Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19), від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23), від 31 січня 2024 року у справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23)).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у рішенні від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти російської федерації» (заява № 3451/05), зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
У справі «Міфсуд проти Мальти» («Mifsud v. Malta», заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Отже, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.
Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).
Обов`язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому слід зауважити, що роль доказів в окремому провадженні особлива. Її зумовлює, зокрема, відсутність змагальності сторін, більша питома вага суду у питанні витребування доказів порівняно із позовним провадженням та обмежена дія принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 294 ЦПК України).
Предмет доказування у зазначених справах залежить від юридичного факту, який має на меті встановити заявник. Докази мають достовірно підтверджувати факт, який підлягає встановленню.
Розглядаючи справи про встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, під час дії воєнного стану як заявники, так і суди стикаються з труднощами в зборі доказів, оскільки доступ до місць події може бути обмежений або неможливий через бойові дії або окупацію.
В оцінці доказів необхідно бути гнучкими, розуміти складні життєві обставини, які змушують заявників звертатись до суду з метою встановлення того чи іншого факту, що має юридичне значення, а рішення суду в такій категорії справ має ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності (постанова Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі N 220/1582/20).
Постановляючи у даній справи ухвали від 24.06.2026 року і 04.08.2026 року суд виходив із необхідності призначення молекулярно-генетичної експертизи повного та всебічного з`ясування обставин справи, а також надання у розпорядження експерта належним чином відібраного та упакованого зразку біологічного матеріалу ОСОБА_2 заявником або її представником до 11.09.2026 року.
Згідно із частинами першою, другою статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.
Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов`язаних із проведенням експертизи.
Ураховуючи зазначені норми процесуального законодавства, саме на суд покладено обов`язок забезпечити експерту матеріали, необхідні для проведення експертизи, якщо експертиза призначена судом.
Відповідно до положень частин 2, 4 ст.127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду, про що суд постановляє ухвалу.
З огляду на наведене і враховуючи, що дані наданих суду медичних документів ОСОБА_1 переконливо свідчать про наявність об`єктивних причин неможливості отримання заявником наручно зразку біологічного матеріалу ОСОБА_2 для надання такого експерту до 11.09.2026 року, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, встановлення усіх необхідних для правильного вирішення справи обставин, суд вважає, що клопотання представника заявника Шип К.М. підлягає задоволенню і встановлений ухвалою суду від 04.08.2026 року строк до 11.09.2026 року для надання у розпорядження експерта належним чином відібраного та упакованого зразка біологічного матеріалу ОСОБА_2 слід продовжити до 30.10.2026 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.127, 258-261 ЦПК України,
постановив:
Продовжити строк для надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (тел. НОМЕР_1 ), або її представником - адвокатом Шип Катериною Михайлівною (тел. НОМЕР_1 ) згідно ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 04.08.2026 року у розпорядження експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Безкоровайного А. належним чином відібраного та упакованого зразка біологічного матеріалу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,до 30.10.2026 року.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.261 ЦПК України і в силу статті 353 ЦПК України оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжниий