У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 609/990/26
2-з/609/4/2026
15 вересня 2026 року суддя Шумського районного суду Тернопільської області Харлан М.В., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Манчука Сергія Григоровича про забезпечення позову,-
В С Т А Н О В И В:
09 вересня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Манчук Сергій Григорович звернувся до Шумського районного суду Тернопільської області із позовом до відповідача Шумської міської ради - територіальної громади про визнання права власності в порядку спадкування. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 10 вересня 2026 року вищевказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк до десяти днів з дня вручення ували суду, для усунення її недоліків.
Одночасно із позовною заявою представник позивача подав до суду заяву, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Шумській державній нотаріальній конторі видавати у межах спадкової справи № 52/2025 свідоцтво про право на спадщину за законом іншим особам до набрання законної сили рішення суду за вищевказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог представник заявника вказує на те, що 11 березня 2026 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Шумської державної нотаріальної контори з приводу отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті брата ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Листом №29/02-14 від 11.03.2026 р. державний нотаріус Килимар О.Д. роз`яснила заявнику про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом через відсутність належних документів, які підтверджують родинні відносини та рекомендувала звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин.
Одночасно, постановою № 68/02-31 від 21.05.2026 р. державний нотаріус відмовила заявнику ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 через наявність іншого спадкоємця, який фактично прийняв спадщину та має право на спадкування за законом на підставі ст. 1266 ЦК України.
Разом з тим, листом №97/01-16 від 11.07.2026 р. державним нотаріусом відмовлено заявнику у видачі інформації щодо коло спадкоємців.
Таким чином, у заявника є достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до оформлення права власності в порядку спадкування на іншу особу, що в свою чергу зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до таких висновків.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом: заборони вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Пункт 6 вказаної Постанови містить роз`яснення про те, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 11 травня 2022 року, справа № 317/2155/21).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 08 травня 2019 року у справі № 487/7097/18 та від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Як вбачається з заяви про забезпечення позову, доводи заявника зводяться до того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до оформлення права власності в порядку спадкування на іншу особу, що в свою чергу зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви.
Проте, обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів особи у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання в майбутньому рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Однак, суду не надано жодних доказів, що існують реальні ризики того, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.
Так, у позові відповідачем зазначено Шумську міську раду - територіальну громаду.
Разом із тим, з позовної заяви та матеріалів цивільної справи вбачається, що між заявником та Шумською міською радою немає спору про право на спадкування на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_2 .
Натомість, із постанови № 68/02-31 виданої 21.05.2026 р. державним нотаріусом Шумської державної нотаріальної контори вбачається, що існує інший спадкоємець, який фактично прийняв спадщину та має право на спадкування за законом на підставі ст. 1266 ЦК України.
Тому, питання про наявність чи відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони щодо видачі свідоцтв про право на спадщину має розглядатися у спорі між спадкоємцями.
Таким чином, враховуючи, що заявником не доведено суду той факт, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, слід відмовити у забезпеченні позову.
Керуючись ст.ст. 149-153, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Манчука Сергія Григоровича про забезпечення позову - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів, з дня її проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала суду складена 15 вересня 2026 року.
Суддя: М.В. Харлан