УХВАЛА
15 вересня 2026 року
м. Київ
справа №420/42611/25
адміністративне провадження № К/990/39617/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Білак М.В., Жука А.В.,
перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитрієва Анатолія Павловича на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з 1.06.2022р. по 31.12.2022р., без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р;
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, у тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення, ОСОБА_1 з 1.06.2022р. по 31.12.2022р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з 1.01.2023р. по 19.05.2023р., без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р.;
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, у тому числі одноразових додаткових видів грошового забезпечення, ОСОБА_1 з 1.01.2023р. по 19.05.2023р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року скасовано. Прийнято по справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
28 липня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2026 року касаційну скаргу повернуто заявникові.
23 серпня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, заявник касаційної скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що: «судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду щодо належного відповідача (відповідачів) і можливості їх заміни, викладених у постановах від 29 червня 2021 року у справі № 460/2903/20, від 23 червня 2020 року у справі № 540/2269/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 140/72/19, від 21 грудня 2018 року у справі № 803/1252/17.».
Скаржник в обґрунтування подібності правовідносин зазначає, що: «у справі № 420/42611/25 і справах Верховного Суду № 460/2903/20 від 29 червня 2021 року, № 540/2269/18 від 23 червня 2020 року, № 803/1252/17 від 21 грудня 2018 року попри різні предмети і підстави позовів, а також склад учасників спорів єдиним спірним питанням є належність відповідача (відповідачів) і можливості їх заміни єдині.».
Перевіривши викладені доводи Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин тому, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
У цій справі суд апеляційної інстанції зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 у порядку дії спільного фінансового господарства лише здійснює виплати (перераховує кошти) військовослужбовцям на підставі розрахункових документів, надісланих підпорядкованими військовими частинами, і в цьому випадку саме ВЧ НОМЕР_2 мала би здійснити (у випадку задоволення позову у межах позовних вимог) нарахування спірних виплат, зазначених у позовній заяві.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги, заявлені ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 , не підлягають задоволенню, оскільки відповідні вимоги мають бути пред`явлені до ВЧ НОМЕР_2 , в якій позивач проходив військову службу, у зв`язку з чим ВЧ НОМЕР_1 є неналежним відповідачем.
Так, предметом спору у цій справі є правомірність застосування військовою частиною розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року при нарахуванні позивачу грошового забезпечення та пов`язане з цим право на його перерахунок і виплату.
Посилання скаржника на те, що у цій справі та у справах № 460/2903/20, № 540/2269/18, № 803/1252/17, попри відмінність предмета і підстав позову та складу учасників, спільним є питання належності відповідача та можливості його заміни, саме по собі не свідчить про подібність спірних правовідносин. Визначальним є не абстрактна наявність у справах питання щодо належного відповідача, а зміст правовідносин, з яких виник спір, характер спірного обов`язку та суб`єкт, на якого такий обов`язок покладено.
При цьому висновок суду апеляційної інстанції щодо належного відповідача узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду. Так, у постанові від 20 серпня 2026 року у справі № 480/4814/25 Верховний Суд дійшов висновку, що у разі перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншої військової частини саме на військову частину, до штату якої зарахований військовослужбовець та у списках особового складу якої він перебуває, покладається обов`язок щодо організації оформлення та подання документів, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 420/28894/24.
Отже, скаржник не довів, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, сформульованих у наведених ним постановах, а також не обґрунтував подібності спірних правовідносин у цій справі та у справах, на які він посилається.
Відтак посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованим.
Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Одеським окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції у справі, яка розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, скаржник у касаційній скарзі послався на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій приймають кардинально різні рішення в аналогічних справах щодо визначення відповідача (відповідачів) в разі перебування військової частини, де проходить військову службу позивач, на фінансовому забезпеченні в іншій частині (забезпечувальному фінансовому органі), без урахування актуальної правозастосовної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Скаржник вказує, що тільки П`ятим апеляційним адміністративним судом прийнятті такі судові рішення у справах № 420/25272/23, 420/11886/24, 420/3534/24.
Верховний Суд відхиляє викладені доводи, оскільки справи, на які посилається скаржник, не свідчить про відмінність судових рішень стосовно визначення відповідача (відповідачів) в разі перебування військової частини, де проходить військову службу позивач, на фінансовому забезпеченні в іншій частині, а тому відсутня потреба у формуванні Верховним Судом єдиної правозастосовчої практики з цього питання.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Разом з цим скаржник послався скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначив, що ця справа має виняткове значення для позивача, оскільки судом фактично чиниться перешкода його прав у розгляді по суті справи судом, відсутність рішення якого унеможливлює правильному встановленню відомостей про розмір його грошового забезпечення, який є визначальним для оформлення належних документів для призначення і перерахунку його пенсії в належному розмірі, яка має сплачуватись пожиттєво.
Верховний Суд відхиляє викладені доводи, позаяк саме по собі посилання на те, що результат розгляду цієї справи може вплинути на визначення розміру грошового забезпечення позивача, відомості про яке необхідні для оформлення документів для призначення та перерахунку пенсії, не свідчить про наявність у справі виняткового значення в розумінні наведеної норми.
Скаржник не навів конкретних обставин, які б свідчили про можливість настання для позивача негативних чи незворотних наслідків у разі перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку або про те, що невирішення порушеного питання у цій справі матиме для нього такі наслідки, які виходять за межі звичайних наслідків вирішення спору щодо правильності нарахування та виплати грошового забезпечення. Посилання на те, що пенсія виплачується довічно, саме по собі також не підтверджує виняткового значення справи, оскільки має загальний характер та не свідчить про настання конкретних негативних або незворотних наслідків саме для позивача.
Отже, наведені скаржником обставини не містять належного обґрунтування наявності передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України підстав для касаційного оскарження.
Відтак посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України є необґрунтованим.
Таким чином Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на відхилення Верховним Судом зазначених заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
У Х В А Л И В :
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дмитрієва Анатолія Павловича на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді С.А. Уханенко М.В. Білак А.В. Жук