?
УХВАЛА
16 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/1565/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуюча), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Юдіна В`ячеслава Олеговича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2026
у справі № 922/1565/26
за позовом Фізичної особи - підприємця Моісеєнка Олексія Борисовича
до Фізичної особи - підприємця Юдіна В`ячеслава Олеговича
про стягнення 259 382,00 грн
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець Юдін В`ячеслав Олегович (далі - ФОП Юдін В.О., відповідач, скаржник) 01.09.2026 через Електронний суд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, зокрема, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2026 у справі № 922/1565/26, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2026 залишити в силі.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Фізична особа - підприємець Моісеєнко Олексій Борисович (далі - ФОП Моісеєнко О.Б., позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Юдіна В.О. про стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення виконання робіт за договором та додатком у розмірі 259 382,00 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач у визначені договором строки не виконав погоджені сторонами роботи.
Ухвалою від 12.05.2026 Господарський суд Харківської області, зокрема, відкрив провадження у справі № 922/1565/26 та визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Господарський суд Харківської області рішенням від 13.07.2026 у справі №922/1565/26 у задоволенні позовних вимог відмовив.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позовних вимог.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 21.08.2026: апеляційну скаргу ФОП Моісеєнка О.Б. задовольнив; рішення Господарського суду Харківської області від 13.07.2026 у справі № 922/1565/26 скасував; ухвалив нове рішення; позов задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача пеню за прострочення виконання робіт за договором та додатком у розмірі 259 382,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, визнав обґрунтованим та правомірним розрахунок заявленої до стягнення позивачем пені.
Перевіривши матеріали касаційної скарги ФОП Юдіна В.О. у справі № 922/1565/26, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 установлено у розмірі 3 328,00 грн.
Позов подано у 2026 році. Предметом позову у справі № 922/1565/26 є стягнення 259 382,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (332 800,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
У касаційній скарзі ФОП Юдін В.О. викладає обставини справи, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає, що оскаржувана постанова у справі №922/1565/26 є незаконною і необґрунтованою, ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права; посилаючись на випадки, передбачені підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України скаржник повідомляє, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи та має виняткове значення для скаржника; зазначає про формування правового висновку щодо порядку визначення бази нарахування договірної пені за прострочення виконання робіт у договорах підряду (надання послуг), формування єдиного підходу до розмежування прострочення виконання зобов`язання; суди першої та апеляційної інстанцій за тотожних фактичних обставин цієї справи дійшли протилежних правових висновків, що свідчить про відсутність усталеної практики; у разі залишення постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2026 у справі №922/1565/26 в силі зазначені висновки унеможливлять для скаржника доведення протилежного в межах інших потенційно можливих спорів між тими самими сторонами; також зазначає про фінансове навантаження на фізичну особу-підприємця, загрозу звернення стягнення на майно; репутаційні наслідки та повторення негативних наслідків у інших справах.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У поданій касаційній скарзі скаржник хоча і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).
Суд відхиляє викладені доводи, посилаючись на неможливість спростування обставин (у разі залишення постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2026 у справі №922/1565/26 в силі зазначені висновки унеможливлять для скаржника доведення протилежного в межах інших потенційно можливих спорів між тими самими сторонами), оскільки скаржник обмежився лише загальним твердженням про можливе існування таких справ та не навів належного обґрунтування того, які саме встановлені у цій справі обставини матимуть преюдиційне значення для їх розгляду та чому він буде позбавлений процесуальної можливості їх спростувати.
Сам по собі факт наявності інших судових проваджень за участю скаржника не свідчить про наявність підстав, для застосування зазначеної норми необхідним є належне обґрунтування існування преюдиційних обставин та доведення того, що особа дійсно буде позбавлена можливості їх спростувати в іншому судовому процесі, чого у касаційній скарзі не наведено.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення "виняткове значення" для учасника справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Скаржник має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
За оцінкою Суду, скаржник у касаційній скарзі, обмежившись загальними посиланнями на майновий стан та професійну репутацію, не навів переконливих аргументів та доводів, які б свідчили про її виняткове значення або про наявність обставин, що обумовлюють необхідність перегляду справи.
Суд зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», цю категорію справ.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи. За своєю суттю такі доводи спрямовані на доведення необхідності переоцінки наявних у справі доказів та встановлення інших фактичних обставин ніж ті, що були встановлені судами, у контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Отже, наведені скаржником доводи фактично спрямовані на повторну оцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Юдіна В.О. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2026 у справі № 922/1565/26, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Юдіна В'ячеслава Олеговича на Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2026 у справі № 922/1565/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов