УХВАЛА
16 вересня 2026 року
м. Київ
справа №320/62162/25
адміністративне провадження № К/990/42176/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: військова частина НОМЕР_2 , військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправним та скасування наказу,
У С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - В/ч НОМЕР_1 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: військова частина НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (далі - Інститут, скаржник), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командувача В/ч НОМЕР_1 від 03.11.2025 № 8/нод/ДСК про притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з`ясовано, що ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково:
- заборонено Інституту здійснювати утримання коштів на підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних сил України № 8/нод/ДСК «Про результати службового розслідування» з грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 3 235 400,00 грн до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Не погодившись із постановленою ухвалою суду першої інстанції про забезпечення позову, Інститутом подано апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2026 апеляційну скаргу Інституту залишено без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 без змін.
Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову та прийнятою за наслідком апеляційного перегляду постанову, якою залишено без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, Інститут звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
У поданій касаційній скарзі скаржник, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Перелік судових рішень суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду апеляційним судом, визначено частиною другою статті 328 КАС України, до якого віднесено ухвали: про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 КАС України (щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі, відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження).
Частиною третьою статті 328 КАС України обумовлено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 висловила правову позицію, відповідно до якої у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України та частини першої статті 151 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно частини третьої статті 150 КАС України ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Виходячи з доводів касаційної скарги, скаржник висловлює повну незгоду з висновками суду апеляційної інстанції щодо залишення без змін ухвали суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, вважаючи оскаржувані судові рішення незаконними через неправильне застосування норм процесуального права.
Скаржник наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення імперативної заборони, встановленої пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України, застосувавши захід забезпечення позову у вигляді заборони здійснювати утримання коштів з грошового забезпечення позивача, який за своїм змістом та єдиним можливим правовим наслідком є нічим іншим як фактичним зупиненням дії наказу командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану, що прямо не допускається законом.
Крім того, скаржник переконує, що висновок апеляційного суду про те, що заборона здійснювати утримання коштів не є зупиненням самого наказу, нівелює зазначену законодавчу заборону, оскільки відшкодування шкоди на підставі такого наказу відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» реалізується виключно через механізм утримання коштів, а тому унеможливлення цього механізму по суті є блокуванням наказу.
За доводами скаржника також зазначає, що обраний судами захід забезпечення позову не відповідає критеріям співмірності та адекватності, встановленим частиною другою статті 151 КАС України, оскільки заява про забезпечення позову не містила належного обґрунтування неможливості захисту прав позивача без вжиття відповідних заходів, а фактично зводилася до суджень представника позивача, не підтверджених належними доказами.
На переконання скаржника, застосований захід за своїм змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті та фактично рівнозначний задоволенню позовних вимог, що суперечить меті інституту забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку, що доводи апелянта є необґрунтованими, оскільки заборона здійснювати утримання коштів на підставі оскаржуваного наказу не є зупиненням самого наказу в розумінні частини третьої статті 151 КАС України, а є заходом, спрямованим виключно на збереження існуючого становища та запобігання майбутнім майновим збиткам військовослужбовця до вирішення спору по суті.
Апеляційний суд виснував, що з огляду на приписи частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та факт триваючого утримання коштів із грошового забезпечення позивача в примусовому порядку до ухвалення судового рішення, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача у разі задоволення адміністративного позову.
За висновками суду апеляційної інстанції, застосований захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами та відповідає меті інституту забезпечення позову, оскільки спрямований на збереження існуючого становища до остаточного вирішення спору, а не на вирішення справи по суті, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статей 150, 151 КАС України, її правильне застосування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення зазначених норм права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: військова частина НОМЕР_2 , військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправним та скасування наказу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов