Справа №:755/9188/24
Провадження №: 2/755/369/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"07" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.,
при секретарі - Мовчан А.С.
за участі: представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Сьомої київської нотаріальної контори Шапченко Оксана Андріївна про визнання договору дарування квартири недійсним, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач, ОСОБА_3 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд: визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який був укладений 26.03.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дудко Ю.А. і зареєстрований в реєстрі за №119; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05.05.1997 Відділом приватизації житла Харківської районної Держадміністрації було видано Свідоцтво про право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних долях. 15.05.2007 у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом, ОСОБА_4 отримала частку квартири, яка раніше належала померлому. Таким чином ОСОБА_4 стала повноцінною власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що з часом стан здоров`я ОСОБА_4 істотно погіршився, особливо після смерті її сина ОСОБА_6 . В той же час, її онук, ОСОБА_3 , став доглядати та оплачувати лікування, харчування та інші витрати. Натомість, ОСОБА_4 , за її словами, оформила заповіт на ім`я внука ОСОБА_3 . З плином часу, стан ОСОБА_4 погіршувався, а саме мало місце порушення пам`яті, уваги, мислення, а також фізичні болі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років ОСОБА_4 померла.
Після смерті бабусі, позивач як спадкоємець першої черги звернувся до державного нотаріуса Сьомої Київської нотаріальної контори із заявою на видачу Свідоцтва про прийняття спадщини на квартиру. Проте, як виявилося в ході вивчення матеріалів спадкової справи ОСОБА_4 , вказана квартира вже належала іншій особі, тому, державний нотаріус постановив відмовити позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру у зв`язку з відсутністю складу спадкового майна. Як пізніше стало відомо позивачу, 26.03.2021 між його покійною бабусею ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений ПН КМНО Дудко Ю.А. і зареєстрований в реєстрі за №119.
Зважаючи на викладене, позивач зазначає, що є цілком обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_4 у зв`язку з похилим віком, набутою протягом тяжкого життя старечою хворобою - деменцією, а також через стійкі й виразні психологічні хвилювання, підписуючи Договір дарування квартири від 26.03.2021, перебувала у стані, який можна охарактеризувати як такий, у якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а тому укладений договір дарування має бути визнаний недійсним.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21.06.2024 відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення учасників справи, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні процесуальні строки.
19.08.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 - Письменної В.М. надійшов відзив, у якому остання просила суд залишити позовну заяву без задоволення.
Обґрунтовуючи заперечення на позовну заяву зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , яка була рідною тіткою відповідача. У останнього з ОСОБА_4 за життя склались приязні відносини, він здійснював за нею догляд, вирішував її побутові проблеми. Саме відповідач організував поховання померлої ОСОБА_4 .
26.03.2021 ПН КМНО ОСОБА_7 посвідчено договір дарування квартири, згідно якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , який був зареєстрований в реєстрі за №119. Посилання позивача на те, що ОСОБА_4 у момент підписання договору дарування квартири від 26.03.2021 перебувала в стані, який можна охарактеризувати як такий, у якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними є надуманими і жодним чином не обґрунтовані. Так, за життя ОСОБА_4 на обліку у психіатра не перебувала, жодних скарг на психічний чи психологічний стан з її боку не було. Крім того, ОСОБА_4 на час укладання оспорюваного договору працювала в реєстратурі Дитячої поліклініки №1 Дніпровського району м. Києва, посадовими обов`язками якої були ведення документації та звітність, прийом пацієнтів на їх реєстрація, організація та контроль роботи реєстратури. Крім того, оскаржуваний договір дарування квартири підписаний сторонами та посвідчений нотаріусом, тобто процедура укладання договору дарування нерухомого майна, їх нотаріальне посвідчення дотримана, а державна реєстрація прав власності нового власника проведена відповідно до вимог чинного законодавства. Також, на момент укладення договору дарування ОСОБА_4 було 77 повних років, вона була працездатною особою, не мала хронічних чи інших тяжких захворювань, які б давали підстави для її утримання, постійного стороннього догляду та матеріального допомоги з боку відповідача не потребувала.
Відповідач не оспорює, що позивач є внуком померлої ОСОБА_4 , однак з бабусею за її життя майже не спілкувався. Так, рішенням Харківського районного суду м. Києва від 27.12.1996 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_8 неповнолітнього ОСОБА_3 було визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . Таким чином, твердження позивача не підтверджені належними достатніми доказами та не заслуговують на увагу.
13.09.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 - Письменної В.М. надійшло клопотання про витребування доказів.
23.09.2024 ухвалою суду, постановленою відповідно до вимог частини 5 статті 259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - Письменної В.М. про витребування доказів, задоволено частково та витребувано докази з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва».
11.10.2024 від представника позивача ОСОБА_3 - Конюшка Д.Б. до суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування зазначив, що домисли відповідача викладені в відзиві є такими, що вводять суд в оману, оскільки позивач здійснював догляд за бабусею, зокрема оплачував лікування, харчування та здійснював інші витрати задля забезпечення належних умов проживання останньої. Окрім того, на момент укладення договору дарування ОСОБА_4 була пенсіонером за віком, впродовж багатьох років страждала певними захворюваннями. Вказане у своїй сукупності не давало їй можливості у повній мірі, своєчасно та повно усвідомлювати вчинювані нею окремі дії. Її свідомість була розсіяною, пам`ять короткостроковою, уважність слабкою. При цьому, договір фактично не був виконаний сторонами, оскільки після підписання оспорюваного договору ОСОБА_4 житловий будинок не передавала відповідачу, особистих речей з нього не забирала та продовжувала там проживати. Водночас ОСОБА_1 з часу оформлення договору у спірному будинку не проживав, свої особисті речі до будинку не перевозив, дій щодо виселення бабусі не вживав. За таких обставин, позивач вважає, що при укладенні договору дарування волевиявлення ОСОБА_4 не було спрямоване на добровільне та безоплатне відчуження належного їй нерухомого майна на користь обдаровуваного, а відповідач не спростував твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог.
22.10.2024 від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких остання просила суд залишити позовну заяву без задоволення.
В обґрунтування вказала, що позивач зазначає, що на момент вчинення оскаржуваного правочину: ОСОБА_4 була пенсіонером за віком - однак дана обставина не є підставою для визнання договору дарування недійсним; страждала певними захворюваннями впродовж багатьох років - однак на підтвердження позивачем не надано жодного доказу, які б доводили дані обставини. Крім того, стороною позивача не наведено обставин та не надано доказів, про те що ним вживалися заходи для отримання інформації щодо відомостей про медичний стан ОСОБА_4 , причини відмови; свідомість ОСОБА_4 була розсіяною, пам`ять короткостроковою, уважність слабкою - дані твердження не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, факт проживання ОСОБА_4 у квартирі після укладення договору дарування не є підставою для висновку, що при укладенні договору дарування її волевиявлення не було вільним. Аргументи позивача про те, що фактична передача квартири не відбулася, а відповідач у цій квартирі не проживав, свої речі не завозив, дій щодо виселення ОСОБА_4 не вживав, не доводять факту відсутності волевиявлення дарувальника при укладенні правочину, оскільки відповідач як новий власник майна, вправі самостійно, на свій розсуд розпоряджатися своєю власністю. Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що в момент укладення договору дарування ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
21.11.2024 з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» надійшли витребувані докази.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.12.2024 клопотання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про призначення посмертної судово-психіатричної та судово-медичної експертизи частково задоволено, призначено посмертну судово-психіатричну експертизу та витребувано докази. Провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.
05.02.2025 з Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшла витребувана інформація.
04.06.2025 з Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» надійшов лист, разом із матеріалами справи, про повернення наданих матеріалів без виконання призначеної експертизи у зв`язку із неоплатою експертизи.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19.06.2025 поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Сьомої київської нотаріальної контори Шапченко Оксана Андріївна про визнання договору дарування квартири недійсним, призначено справу до підготовчого судового засідання.
25.08.2025 з Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» надійшов лист, у якому повідомлено, що до Інституту надійшли кошти за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначеної ухвалою суду від 04.12.2024.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25.09.2025 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 та направлено матеріали даної цивільної справи до Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, призначеної ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.12.2024, провадження по справі до отримання висновку експертизи зупинено.
10.12.2025 з Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» повернуті матеріали даної цивільної справи з клопотанням головного судово-психіатричного експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання посмертної судово-психіатричної експертизи.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.12.2025 поновлено провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
06.04.2026 від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 надійшло клопотання про витребування і надання інформації.
20.05.2026 від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.
20.05.2026 ухвалою суду, постановленою відповідно до вимог частини 5 статті 259 ЦПК України, не оголошуючи перерви в судовому засіданні, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про витребування і надання інформації.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
04.09.2026 від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених в заявах по суті справи. Додатково суду пояснила, що у відповідача були гарні стосунки з померлою, вона була його тіткою, він доглядав за нею, допомагав. У момент укладення договору дарування ОСОБА_4 перебувала в гарному стані, діяла добровільно та не мала ніяких захворювань і скарг на стан здоров`я. Крім того, до 76 років ОСОБА_4 продовжувала працювати в реєстратурі поліклініки. За життя померла не перебувала на обліку в лікаря психіатра. Зазначила, що в позивача ніколи не було відносин з ОСОБА_4 як онука та бабусі, вони не спілкувалися.
Відтак, суд, вислухавши позицію представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частинами 1-2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частинами 1-2 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 2 статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 в справі № 753/8671/21, постанова Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду від 11.12.2023 в справі № 607/20787/19).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками записані ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.13).
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського району м. Києва зроблено запис за № 1522 та видано свідоцтво про смерті серії НОМЕР_2 (а.с.14).
26.03.2021 між ОСОБА_4 (надалі - Дарувальник) та ОСОБА_1 (надалі - Обдаровуваний) укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_1 (надалі - Договір) (а.с.16-18).
Відповідно до пункту 10 Договору, сторони підтверджують, що: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому (а.с.17)
З пункту 11 Договору вбачається, що сторони розуміють, що за своєю природою Договір дарування є безоплатним, а тому Дарувальник не має права вимагати від Обдаровуваного вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру (а.с.17).
Крім того, Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дудко Ю.А. Договір підписано сторонами в її присутності. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 квартири, що відчужується за цим Договором, перевірено. Зареєстровано в реєстрі за № 119 (а.с.18).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис № 1531 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.21).
09.09.2022 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району м. Києва» видано остаточне лікарське свідоцтво про смерть № 347, згідно якого, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 78 років, а причиною смерті значиться хронічна серцево-судинна недостатність, ішемічна хвороба серця. Одержувачем свідоцтва значиться ОСОБА_1 (а.с.19-20).
Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 70075605 від 20.09.2022, нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Шапченко О.А. заведено спадкову справу № 641/2022 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.23).
Згідно Свідоцтва про право власності на житло виданого 05.05.1997 Відділом приватизації житла Харківської районної держадміністрації, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в рівних долях (а.с.6).
15.05.2007 нотаріусом 16-ої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 2-2032), згідно якого, спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме частини квартири АДРЕСА_1 , є його дружина ОСОБА_4 (а.с.7).
Згідно Витягу № 84484877 від 21.09.2022 з Реєстру територіальної громади м. Києва за період з 08.09.2022 по 08.09.2022, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 14.02.1973 була зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8). Вказане підтверджується також інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА № 84484813 від 21.09.2022 (а.с.9).
12.09.2023 державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Шапченко О.А. винесено постанову, якою відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_4 (а.с.15).
Як вбачається з листа КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» від 20.11.2024 № 395/01-02, ОСОБА_4 , 1943 р.н., працювала в даній установі з 24.02.1982 по 01.06.2020. З 24.02.1982 - на посаді санітарки Дитячої поліклініки Дарницького району м. Києва; з 01.05.1983 переведена на посаду медреєстратора Дитячої поліклініки Дарницького району м. Києва; з 09.04.2012 переведена на посаду реєстратора медичного реєстратури КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва»; з 01.06.2020 звільнена з роботи за власним бажанням. За період роботи з 24.02.1982 по 01.06.2020 ОСОБА_4 на всіх даних посадах працювала без порушень трудової дисципліни, свої службові обов`язки виконувала повністю. За час роботи в даній установі проявила себе як знаюча, чуйна, була уважна до дітей та їх батьків, яких обслуговувала дана установа. Користувалась авторитетом серед співробітників (а.с.122).
Крім того, КНП «МЗНПД» листом від 05.02.2025 № 061/32-321 повідомило, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , під наглядом лікарів психіатрів не перебувала, за медичною допомогою не зверталася (а.с.136).
У частині 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до частини 2 статті 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.
За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно частиною 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17.06.2021 в справі № 761/12692/17, постанова Верховного Суду від 19.02.2024 в справі № 567/3/22).
Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (постанова Верховного Суду від 30.05.2024 в справі № 229/7156/19).
Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку експертиз, так і інших доказів.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 29.02.2012 у справі № 6-9цс12 та підтримані висновками у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 554/11179/13-ц, від 02.11.2020 у справі № 326/81/15.
У постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 161/17119/16-ц, від 12.09.2018 у справі № 522/25597/13-ц, від 18.09.2019 у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (постанова Верховного Суду від 20.06.2018 в справі № 161/17119/16-ц, постанова Верховного Суду від 08.11.2021 в справі № 307/3040/19).
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29.02.2012 в справі № 6-9цс12).
У постанові Верховного Суду від 23.01.2021 у справі № 658/2068/17 зазначено, що хоча висновок експертизи в такій справі є одним із доказів у справі і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення факту того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те, що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 229/7156/19.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини 1-5 статті 263 ЦПК України).
Згідно з частинами 1-4 статті 12, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Згідно частини 7 статті 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Цими процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
У даній справі, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, укладеного між останнім та ОСОБА_4 , яка була бабусею позивача.
ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_4 у зв`язку з похилим віком, набутою протягом тяжкого життя старечою хворобою - деменцією, а також через стійкі й виразні психологічні хвилювання, підписуючи Договір дарування квартири від 26.03.2021, перебувала у стані, який можна охарактеризувати як такий, у якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
В той же час, договір дарування було укладено у письмовій формі та посвідчено нотаріально. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, мали необхідну дієздатність, а їхнє волевиявлення було вільним, що було офіційно встановлено та зафіксовано нотаріусом у момент вчинення правочину.
Надані суду докази не підтверджують того, що вік ОСОБА_4 та стан її здоров`я, могли об`єктивно вплинути на її волевиявлення під час укладення оспорюваного правочину.
Так, суд враховує той факт, що з місця роботи ОСОБА_4 повідомлено, що за період роботи з 24.02.1982 по 01.06.2020 остання на всіх посадах працювала без порушень трудової дисципліни, свої службові обов`язки виконувала повністю. За час роботи в установі проявила себе як знаюча, чуйна, була уважна до дітей та їх батьків, яких обслуговувала дана установа. Користувалась авторитетом серед співробітників (а.с.122). Крім того, ОСОБА_4 не перебувала під наглядом лікарів психіатрів, за медичною допомогою не зверталася (а.с.136).
Під час розгляду справи позивачу були створені необхідні процесуальні умови для збирання і подання доказів щодо психічного стану особи, зокрема, була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, на розгляд якої поставлено питання: чи страждала психічним розладом і яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент укладання договору дарування квартири від 26.03.2021? чи усвідомлювала значення своїх дій та (або) могла керувати ними ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент укладання договору дарування квартири від 26.03.2021?
В той же час, матеріали справи були повернуті з Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» без виконання призначеної експертизи у зв`язку із неоплатою експертизи. Після здійснення стороною позивача оплати справа повторно була направлена на експертизу, однак повернулася з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання посмертної судово-психіатричної експертизи.
Крім того, стороною позивача за весь час перебування справи на розгляді в суді не наведено обставин та не надано доказів, про те що ним вживалися заходи для отримання інформації про стан здоров`я ОСОБА_4 та відомостей, щодо наявності медичної документації щодо неї.
Ураховуючи вищевикладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, з урахуванням норм матеріального права, суд дійшов висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що ОСОБА_4 на час укладення договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі.
Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необхідним повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Сьомої київської нотаріальної контори Шапченко Оксана Андріївна, про визнання договору дарування квартири недійсним.
З огляду на відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 , суд не вбачає підстав для стягнення із відповідача на його користь судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 15, 16, 202-204, 215, 225, 626, 627, 717, 719 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 209, 210, 247, 263, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У Х В А Л И В:
В позові ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_4 ), третя особа: державний нотаріус Сьомої київської нотаріальної контори Шапченко Оксана Андріївна (вул. Анни Ахматової, 7/15, м. Київ) про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 16.09.2026.
Суддя: