РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
17 вересня 2026 року м. Рівне №460/14914/26
Рівненський окружний адміністративний суд, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі № 460/14914/26,
В С Т А Н О В И В :
У провадженні суду перебуває адміністративна справа № 460/14914/26за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування індивідуального акта про призов та зобов`язання вчинити певні дії.
17.09.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить до набрання законної сили судовим рішенням у справі, без зупинення конкретного наказу чи розпорядження командира, відданого позивачеві в умовах воєнного стану або бойовій обстановці, заборонити Військовій частині НОМЕР_1 , її командиру та іншим уповноваженим посадовим особам ухвалювати та реалізовувати нові індивідуальні рішення щодо направлення позивача до району виконання бойових завдань до належного розгляду його рапорту від 22.07.2026 про направлення на лікування та звернення щодо оскарження постанови ВЛК. Необхідність вжиття такого заходу заявник обґрунтовує тим, що зі слів безпосереднього командира йому стало відомо про плановане направлення до району виконання бойових завдань. При цьому заявник зазначає, що відомості про дату, місце, підрозділ та реквізити відповідного наказу йому не надані, а письмового наказу чи розпорядження у його розпорядженні немає. До заяви додано письмові пояснення позивача, відповідно до яких інформацію про його направлення до зони бойових дій він отримав під час приватної бесіди зі своїм безпосереднім командиром. Також позивач посилається на звернення щодо необхідності госпіталізації та отримане направлення на обстеження і лікування.
За правилами частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши у вказаний частиною 1 статті 154 КАС України строк заяву про забезпечення позову, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, забезпечення позову є винятковим процесуальним інструментом, застосування якого пов`язується не лише з існуванням спору між сторонами, а з наявністю конкретних та доведених обставин, які свідчать про необхідність негайного судового втручання до вирішення справи по суті.
Верховний Суд у постанові від 11.05.2026 у справі № 420/20829/25 наголосив, що можливе настання негативних наслідків саме по собі не є беззаперечним доказом наявності підстав для забезпечення позову. Судовий захист у такому порядку має ґрунтуватися на реально існуючій загрозі, а не на ймовірності порушення права у майбутньому.
Також Верховний Суд виходить з того, що при розгляді заяви про забезпечення позову суд має пересвідчитися, зокрема, в існуванні реальної загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення, встановити зв`язок між запропонованим заходом забезпечення та предметом позову, а також оцінити його адекватність і співмірність.
Оцінюючи доводи заяви у контексті наведених положень, суд не встановив достатніх підстав для висновку про наявність реальної та безпосередньої загрози направлення позивача до району виконання бойових завдань саме до вирішення цієї справи.
Фактично єдиним доказом, яким заявник підтверджує таку загрозу, є його власні письмові пояснення щодо змісту приватної бесіди з безпосереднім командиром.
При цьому ні наказу, ні розпорядження, ні іншого документа щодо направлення позивача до конкретного району виконання бойових завдань до матеріалів заяви не надано. Сам заявник зазначає про відсутність у нього відомостей щодо дати можливого направлення, місця, підрозділу та реквізитів відповідного рішення.
Таким чином, наведені у заяві обставини на цей час свідчать про припущення щодо можливого прийняття у майбутньому відповідного управлінського рішення, однак не підтверджують факту його прийняття чи фактичного початку його реалізації.
Суд враховує посилання заявника на стан здоров`я, звернення щодо надання медичної допомоги та необхідності лікування. Водночас самі по собі такі обставини не підтверджують існування саме тієї фактичної загрози, на запобігання якій спрямована заява про забезпечення позову.
Крім того, матеріали справи свідчать про наявність між сторонами спору щодо фактичного проведення та належності медичного огляду. Так, відповідач стверджує, що 29.05.2026 позивач пройшов медичний огляд ВЛК, за результатами якого прийнята постанова, оформлена відповідною довідкою, та що того ж дня позивача призвано на військову службу.
Натомість позивач заперечує фактичне проведення належного медичного огляду та ставить під сумнів документи, оформлені за його результатами.
За таких обставин вирішення питання про дотримання процедури проведення ВЛК, повноту медичного огляду, належність урахування стану здоров`я позивача та правомірність його призову потребує дослідження доказів у їх сукупності та надання їм правової оцінки під час вирішення спору по суті.
Верховний Суд у практиці щодо застосування пункту 2 частини другої статті 150 КАС України звертав увагу, що "очевидність" протиправності передбачає такі ознаки, які є беззаперечними та не потребують поглибленого дослідження фактичних обставин і оцінки доказів по суті спору.
У цьому випадку наявність взаємовиключних позицій сторін та необхідність дослідження первинної медичної документації, направлення на ВЛК, матеріалів ВЛК, документів щодо призову та інших доказів виключає можливість на цій стадії дійти висновку про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності.
Окремо суд враховує характер обраного заявником заходу забезпечення позову.
Позивач просить фактично встановити для Військової частини НОМЕР_1 , її командира та інших уповноважених посадових осіб заборону на майбутнє ухвалювати та реалізовувати індивідуальні рішення щодо направлення конкретного військовослужбовця до району виконання бойових завдань.
Такий захід безпосередньо втручається у здійснення повноважень військового командування щодо організації проходження військової служби та використання особового складу, тоді як конкретного рішення, щодо якого існувала б доведена необхідність невідкладного судового реагування, на момент розгляду заяви не встановлено.
При цьому пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України прямо встановлено законодавче обмеження щодо забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Таке обмеження було спеціально запроваджене Законом України від 08.07.2022 № 2359-IX.
Суд погоджується, що формально заявник не просить зупинити вже виданий конкретний наказ. Водночас заявлений спосіб забезпечення спрямований на превентивне обмеження можливості військового командування приймати та реалізовувати майбутні індивідуальні рішення, яких на момент звернення із заявою ще не існує.
За таких обставин обраний захід не може вважатися співмірним встановленим на цей час обставинам та доведеному рівню ризику.
Крім того, предметом позову є правомірність уже вчинених дій та прийнятих рішень щодо ВЛК, призову позивача, його зарахування до військової частини та розгляду відповідного звернення. Натомість заявлений спосіб забезпечення спрямований на регулювання можливих майбутніх відносин щодо подальшого проходження позивачем військової служби і прийняття командуванням нових управлінських рішень.
Тому за відсутності конкретного наказу чи розпорядження та доказів його неминучого виконання встановлення такої заборони створило б нове обмеження у діяльності військового командування, а не лише зберегло б існуючий стан правовідносин на час розгляду справи.
При цьому відмова у забезпеченні позову не означає вирішення судом наперед питання щодо правомірності призову позивача, постанови ВЛК, дій відповідачів або оцінки його стану здоров`я. Ці питання підлягають вирішенню за результатами розгляду справи по суті на підставі повного та всебічного дослідження доказів.
Отже, заявником не доведено ані наявності реальної та безпосередньої загрози істотного ускладнення чи неможливості ефективного захисту його прав у разі невжиття заявленого заходу, ані очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності в розумінні частини другої статті 150 КАС України, тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у адміністративній справі № 460/14914/26, залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складений 17 вересня 2026 року.
Суддя Т.О. Комшелюк