КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Унікальний номер справи № 759/16248/25 Головуючий у суді першої інстанції - Твердохліб Ю.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10622/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» про захист прав споживачів,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма «Т.М.М.» - ТОВ), у якому просив:
визнати дії Фірми «Т.М.М.» - ТОВ протиправними та незаконними, що полягали у наданні рахунку № 2Чаад_кв.095/1.2025 у якому зазначено непогоджений сторонами тариф (ціна), замість єдиного за домовленістю сторін письмово погодженого сторонами тарифу 3,50 грн / кв. м, що суперечить пунктам 3,5, 7.5, 7.56 договору від 14 лютого 2014 року № 95ж/Ч2-13, додатковій угоді № 1 від 11 червня 2014 року, частині 2 статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;
зобов`язати Фірму «Т.М.М.» - ТОВ надати рахунок № 2Чаад_кв.095/1.2025 відповідно до додаткової угоди № 1 від 11 червня 2014 року з єдиним за домовленістю сторін письмово погодженим сторонами - узгодженим тарифом (ціна) - 3,50 грн / кв. м та відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12 липня 2025 року відповідач Фірма «Т.М.М.» - ТОВ у порядку пункту 3.1 договору від 14 лютого 2014 року № 95ж/ 42-13 надав позивачу рахунок на житлово-комунальні послуги, у якому зазначено непогоджений сторонами тариф (ціна) на послуги утримання будинку у розмірі 15,39 грн / кв. м.
Позивач зазначив, що між сторонами укладений договір від 14 лютого 2014 року № 95ж/Ч2-13 та єдина письмово погоджена сторонами додаткова угода від 11 червня 2014 року № 1, згідно з умовами якої тариф становить 3,50 грн/кв. м.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України), а одностороння зміна тарифу (ціни) відповідачем Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ у наданому позивачу рахунку відбулася без письмового погодження, що є прямим порушенням умов договору та додаткової угоди, вимог законодавства та прав позивача як споживача.
Позивач є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 (в минулому - ОСОБА_2 ).
Договір № 95ж/Ч2-13 укладено 14 лютого 2014 року, з додатками № 1 і № 2 та єдиною письмово погодженою додатковою угодою від 11 червня 2014 року, якою за домовленістю сторін письмово погоджено тариф 3,50 грн/кв. м.
Відповідно до пунктів 3.5, 7.5, 7.6 договору: зміна вартості послуг допускається лише за погодженням сторін; зміни оформлюються виключно письмовими додатковими угодами.
Позивач зазначив, що на дату подання цього позову за домовленістю сторін діє єдина додаткова угода від 11 червня 2014 року з письмово погодженим сторонами тарифом (ціна) - 3,50 грн/кв. м.
Спірний рахунок відповідач надав з зазначенням іншого не погодженого сторонами тарифу (ціни) та без жодної письмової додаткової угоди на порушення пунктів 3.5, 7.5, 7.6 договору та додаткової угоди, а також частини другої статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (вартість послуг визначається за домовленістю сторін. Така ціна протягом строку дії договору може змінюватися виключно за погодженням сторін з підстав та у порядку, визначених таким договором); на порушення частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (в рахунку відсутні підписи - обов`язкові реквізити: посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу).
Зміна тарифу (ціни) відбулася без письмового погодження сторін та без додаткової угоди.
Відповідач Фірма «Т.М.М.» - ТОВ в односторонньому порядку змінив істотну умову договору, зазначивши у рахунку інший непогоджений тариф (ціну), замість чинного письмового, за домовленістю сторін погодженого сторонами тарифу (ціни) 3,50 грн/кв. м.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано дії Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю протиправними та незаконними, що виявились у наданні ОСОБА_1 рахунку від 04 лютого 2025 року № 2Чаад_кв.095/1.2025, у якому вказано тариф 15,39 грн/кв. м, замість єдиного за домовленістю сторін письмово погодженого сторонами тарифу 3,50 грн/кв. м, що суперечить п. п. 3.5, 7.5, 7.6 договору від 14 лютого 2014 року № 95ж/Ч2-13, п. 3 додаткової угоди № 1 від 11 червня 2014 року до договору від 14 лютого 2014 року № 95ж/Ч2-13, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Зобов`язано Фірму «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю надати ОСОБА_1 рахунок № 2Чаад_кв.095/1.2025 відповідно до додаткової угоди № 1 від 11 червня 2014 року до договору від 14 лютого 2014 року № 95ж/Ч2-13 з узгодженим тарифом 3,50 грн/кв. м.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою на користь держави судовий збір у сумі 1 937,92 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням суду відповідач ТОВ Фірма «Т.М.М.» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не застосовано норму статті 632 ЦК України з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності та розумності, передбачених ст. 3 ЦК України. Суд першої інстанції помилково вказав на порушення відповідачем умов Договору № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року.
Судом першої інстанції при ухваленні рішення не застосовано норми, які зобов`язують власника майна утримувати його, а саме норми ст. 322 ЦК України, ст. 319 ЦК України та ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Відповідно до приписів ст. 322 Цивільного кодексу України («Тягар утримання майна») власник зобов`язаний утримувати будь яке майно, що йому належить, і, відповідно, оплачувати комунальні та інші надані йому послуги. Стаття 322 ЦК України встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
В судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідача Фірми «Т.М.М.» - адвокат Подрез О.О., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено, що 14.02.2014 позивач ОСОБА_1 з відповідачем - фірмою "Т.М.М." підписали договір №95ж/Ч2-13 від 14.02.2014 про надання житлово-комунальних послуг.
Також 14 лютого 2014 року між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ в особі директора департаменту управління нерухомістю Тищенко Галини Сергіївни (виконавець) та ОСОБА_1 укладено додатки № 1 (перелік послуг з утримання будинку та прибудинкової території, комунальних та інших послуг на АДРЕСА_2 ), 2 (перелік щомісячних платежів за договором) та додаткову угоду № 1, відповідно до якої послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги) за 1 кв. м площі квартири становлять 3,50 грн.
Згідно з пунктом 1.2 договору № 95ж/Ч2-13 сторони погодили, що виконавець (відповідач) надає житлово-комунальні послуги відповідно до переліку, зазначеному у додатку № 1 до цього договору, за тарифами, які розраховуються на підставі фактичних затрат на утримання житлового будинку. Інші послуги, що надаються за цим договором, розраховуються виходячи з обсягів наданих послуг за розцінками, затвердженими виконавцем.
Відповідно до пункту 3.3 договору № 95ж/Ч2-13, розцінки та тарифи на послуги, що надаються виконавцем, перелік яких вказаний у додатку до цього договору, розраховуються на підставі фактичних затрат на утримання житлового будинку.
У пункті 3.5. договору № 95ж/Ч2-13 встановлено, що вартість послуг може бути змінена сторонами із врахуванням положень законодавства, що регулюють порядок формування тарифів та інших послуг, обумовлених даним договором, у випадку таких тарифів у бік збільшення/зменшення.
11.06.2014 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору №95ж/Ч2-13 від 14.02.2014 року, в якій змінили тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
ОСОБА_1 неодноразово звертався зі скаргами щодо порушення його прав споживача Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ, а саме до Державної служби з питань захисту споживачів, Антимонопольного комітету України, Національної комісії з держрегулювання у сферах комунальних послуг, Державної податкової служби України).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачем Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ у порядку п. 3.1 Договору №95ж/Ч2-13 йому надано рахунок від 04 лютого 2025 року № 2Чаад_кв.095/1.2025 на житлово-комунальні послуги, у якому зазначено непогоджений сторонами тариф (ціна) на послуги утримання будинку - 15,39 грн/кв.м. Вказував, що єдиною погодженою між сторонами Додатковою угодою №1 від 11.06.2014 року визначено розмір тарифу в сумі 3,50 грн.
Вирішуючи даний спір, суд вважав встановленим той факт, що підняття оплати послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги), яка зазначена в рахунку № 2Чаад_кв.095/1.2025 було проведено відповідачем в порушення п. 3.5, 7.5, 7.6 договору та п. п. 3 додаткової угоди №1 до договору № 95ж/Ч2-13, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» без укладання додаткової угоди та в порушення умов укладених угод. З огляду на вказане, місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог в частині визнання протиправними та незаконними дій ФІРМИ «Т.М.М.», що виявились у наданні позивачу Рахунку №2Чаад_кв.095/1.2025.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується.
Так, за змістом статей 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: - утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно із статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Такі ж вимоги передбачені в п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними та незаконними дії відповідача щодо надання рахунку на оплату житлово-комунальних послуг, в якому нарахування здійснено по тарифу, який не погоджено сторонами; а також зобов`язати відповідача надати рахунок відповідно до додаткової угоди №1 від 11.06.2014 року з єдиним за домовленістю сторін письмово погодженим сторонами - узгодженим тарифом (ціна) - 3,50 грн/кв.м.
Колегія суддів звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару/послуг не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.
Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
На переконання колегії суддів, сам по собі факт виставлення позивачу рахунку на оплату житлово-комунальних послуг не породжує для позивача будь-якого обов'язку, а є різновидом претензії, тому оскарження лише факту надання такого рахунку не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.
Зазначений рахунок може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо стягнення заборгованості.
Захист майнового чи немайнового права, чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.
Звертаючись до суду з вимогою про визнання неправомірними дій щодо виставлення рахунку за надані житлово-комунальні послуги, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження відсутності у відповідача нараховувати оплату за надані послуги по тарифу, розмір якого не узгоджено сторонами.
На думку колегії суддів, заявлена позивачем у цій справі вимога не може самостійно розглядатися в окремій справі. Встановлення таких обставин, як правомірність та правильність нарахувань, може бути предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема: про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги або про зобов`язання здійснити перерахунок вартості наданих послуг.
Колегія суддів також звертає увагу, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, позивач ОСОБА_1 ініціював подання аналогічних позовів до суду першої інстанції щодо оскарження окремих рахунків за надання житлово-комунальних послуг за кожен місяць, що може свідчити про те, що подання даного позову спрямовано не на захист порушеного права, а з метою формування доказової бази для використання в інших судових провадженнях, що є неприпустимим.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув та не врахував, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. В системному тлумаченні змісту ст.141 ЦПК України, якщо сторону звільнено від сплати судових витрат, такі витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, сплачений відповідачем судовий збір за звернення з апеляційною скаргою підлягає компенсуванню за рахунок держави. А саме Фірмі «Т.М.М.» - ТОВ необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2906,88 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 906,88 грн компенсувати Фірмі «Т.М.М.» - Товариству з обмеженою відповідальністю за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 15 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома