П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2026 року м. Київ
Справа №754/5817/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/7475/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Бабко В.В., 29 жовтня 2025 року в м. Київ,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції місто Київ, третя особа: ОСОБА_2 про закриття виконавчого провадження, зняття арешту та скасування постанов,
В С Т А Н О В И В
Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції місто Київ, в якому просив зобов`язання відповідача вчинити дії щодо закриття виконавчого провадження, зняття арешту, скасування постанов про обмеження у праві виїзду за кордон, користування вогнепальною зброєю, а також про звільнення позивача від сплати нарахованої заборгованості за аліментами. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, в інтересах дитини, були вчинені дії щодо передачі у власність її нерухомого майна, вартість якого значно перевищує розмір визначеної державним виконавцем заборгованості.
У жовтні 2025 року позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд зобов`язати Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснити дії з видаленням відомостей про громадянина України ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасувати постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 13 березня 2024 року за ВП № НОМЕР_1.
Заяву обґрунтовано тим, що позивач є інвалідом 3 групи внаслідок отриманих численних поранень під час прийняття участі в бойових діях з метою захисту українського народу, української держави, її незалежності, суверенітету та територіальної цілісності від зазіхань з боку РФ.
Згідно довідки-виписки рекомендовано зробити планове ендопротезування лівого кульшового суглоба в міській лікарні м. Золінген (Федеративне Республіка Німеччина) згідно з їх відношенням від 14 липня 2025 року. Проте, позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на лікування за кордоном у зв`язку з незаконним та безпідставним відкриттям виконавчого провадження №67160973, наявності відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників та встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Позивач вважає, що незастосування у якості забезпечення позову зобов`язання відповідача скасувати постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та відповідно не проведення операції та нездійснення лікування за кордоном може призвести до відчутного погіршення його здоров`я, неможливості ефективного захисту його прав та настання ситуації, за якої він не зможе пересуватися без відповідних технічних засобів.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції місто Київ, третя особа: ОСОБА_2 про закриття виконавчого провадження, зняття арешту та скасування постанов - відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що позивачем не вказані обґрунтовані причини у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов саме у спосіб, визначений позивачем в заяві, тобто об`єктивні обставини та докази, що дійсно існують імовірність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду. Крім того визначений спосіб позивачем в заяві підмінює процесуальне поняття скарги на забезпечення позову. Отже, з урахуванням ст. 150 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та неналежною, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.
Не погодився із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 , ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржувана ухвала завдала значної шкоди здоров`ю несправедливо обмежила право на лікування згідно до рекомендацій лікаря.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що 07 серпня 2025 року закінчилася дія виконавчого листа № 754/11893/21 виданого 05 жовтня 2021 року Деснянським районним судом м Києва.
Посилається на те, що 15 вересня 2025 року відбулося остаточне стягнення в повному об`ємі за платіжною вимогою від 15 вересня 2025 року у відповідності до кінцевого розрахунку на 07 серпня 2025 року.
Звертає увагу, що ухвалою від 29 жовтня 2025 року порушено ст. 3 Конвенції про права людини в зв`язку з катуванням або нелюдським чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Скаржник вказує, що суд першої інстанції не мав компетенції відкидати необхідність лікування його рекомендованого державним кваліфікованим лікарем ДУ Інститутом травматології та ортопедії НАМН України лікування закордоном в Міській клініці Золінген (Німеччина) без зазначення підстав недовіри до висновків лікаря.
Вважає, що в оскаржуваній ухвалі не зазначено жодних причин, які б могли перешкоджати ефективно лікуватися за кордоном.
Зазначає, що суддя районного суду не усвідомлювала важливість лікування, бо не вважала стан мого здоров`я «реальною загрозою».
Посилається на те, що стан здоров`я значно погіршився, він вимушено потрапив до лікарні та продовжує залежати від лікарів й потребує лікування та реабілітації закордоном.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви по забезпеченню позову.
Процесуальні дії учасників справи та суду.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач та третя особа не скористалися.
В судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку визначеному процесуальним законом, причини неявки суду не повідомили. А тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб.
В порядку ч.ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Фактичні обставини справи.
З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції місто Київ в якому просив зобов`язання відповідача вчинити дії щодо закриття виконавчого провадження, зняття арешту, скасування постанов про обмеження у праві виїзду за кордон, користування вогнепальною зброєю, а також про звільнення позивача від сплати нарахованої заборгованості за аліментами.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що на виконанні у Печерському відділі державної виконавчої служби м. Києва, перебуває виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліментів на утримання сина ОСОБА_1 .
Вказував, що у квітні 2018 року виконавче провадження було закрито на підставі заяви ОСОБА_2 . Підставою для закриття виконавчого провадження було дарування дитині нерухомого майна, а саме квартири, чим було припинено право на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, відповідно до ст. 190 СК України. Окрім подарованої квартири, позивачем також було подаровано відповідачці депозити з коштами для сина, дороговартісну скрипку.
Проте 19 жовтня 2021 року за зверненням ОСОБА_2 виконавче провадження знову було відкрито. В межах якого, у 2024 році була визначена заборгованість та застосовано ряд обмежень. Однак, державним виконавцем не було враховано, що вартість переданого позивачем у власність майна значно перевищує розмір визначеної заборгованості. Крім того вказував, що він є військовослужбовцем, учасником бойових дій, застосований арешт на його рахунки обмежує його у праві користування його грошовим забезпеченням, а обмеження права на виїзд позбавляє можливості отримання медичної допомоги за кордоном, яку він потребує у зв`язку з отриманим пораненням. (т.1 а.с.1-10
27 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд зобов`язати Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснити дії з видаленням відомостей про громадянина України ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасувати постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 13 березня 2024 року за ВП № НОМЕР_1.
Заяву обґрунтовано тим, позивач є особою з інвалідністю III групи, внаслідок отримано поранення під час захисту України від військової агресії РФ, він потребує термінового планового ендопротезування кульшового суглоба в Німеччині за медичними показаннями, однак наявність відкритого виконавчого провадження, запис у Єдиному реєстрі боржників та діюча постанова про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України позбавляють його можливості виїхати на лікування.
Позивач наголошував на тому, що відмова у забезпеченні позову та відсутність можливості провести операцію за кордоном призведуть до відчутного погіршення здоров`я та ризику втрати здатності самостійно пересуватися. (т.1 а.с.205-223)
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції місто Київ, третя особа: ОСОБА_2 про закриття виконавчого провадження, зняття арешту та скасування постанов - відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що позивачем не вказані обґрунтовані причини у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов саме у спосіб, визначений позивачем в заяві, тобто об`єктивні обставини та докази, що дійсно існують імовірність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду. Крім того визначений спосіб позивачем в заяві підмінює процесуальне поняття скарги на дії державного виконавця. (т.1 а.с.241-245)
Застосовані норми права.
Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обрати такий спосіб, який у найбільшій мірі спрямований на забезпечення предмету спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 04 травня 2022 року у справі № 175/3514/19.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом також неодноразово, зокрема, в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд.
З наведених обставин вбачається, що предметом позову ОСОБА_3 є закриття виконавчого провадження, зняття арешту та скасування постанов щодо обмежень прав позивача. У заяві про забезпечення позову останній просить зобов`язати відповідача вчинити дії, які за своєю правовою природою фактично є способом виконання рішення суду по суті та виходять за межі предмета спору.
Колегія суддів зазначає, що при вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову суд не може вдаватись в оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.Таким чином заходи забезпечення позову не можуть підміняти собою рішення суду по суті спору та не повинні вирішувати вимоги позову до закінчення судового розгляду.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом зобов`язання ДВС видалити відомості з Єдиного реєстру боржників та скасувати постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, позивач фактично заявляє ті саме вимоги, що і були заявлені ним у позові, хоча у позові їх перелік більший. Проте, виходячи з вимог процесуального закону, вирішення основних позовних вимог повністю або частково, на стадії вирішення процесуального питання про забезпечення позову не вбачається можливим.
Крім того, позивачем не доведено наявності об`єктивних обставин та ризиків того, що невжиття саме таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду у цій справі або ефективний захист і поновлення його прав, з огляду на те, що предметом позову є немайнові вимоги щодо законності дій виконавчої служби.
Посилання заявника в апеляційній скарзі на стан здоров`я, отримані поранення та потребу в лікуванні за кордоном не змінюють завдань та меж застосування інституту забезпечення позову, передбаченого статтями 149, 150 ЦПК України, оскільки інститут забезпечення позову не призначений для вирішення питань в обхід встановлених законом процедур оскарження рішень виконавців.
Слід також погодитись і з висновками суду першої інстанції щодо обрання позивачем невірного способу захисту, оскільки інститут забезпечення позову не може застосуватись до правовідносин щодо оскарження дій державного виконавця.
Отже доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не допущено.
Крім того з матеріалів справи вбачається, що в заяві від 26 січня 2026 року позивач просив залишити без розгляду позовні вимоги 1 та 2, тобто вимоги про закриття виконавчого провадження та скасування постанов про обмеження його прав, а 02 лютого 2026 року судом першої інстанції ухвалено рішення по суті інших позовних вимог, що вказує на відсутність підстав застосування заходів забезпечення позову на час вирішення справи апеляційним судом.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необґрунтованість та неналежність заявленого способу забезпечення позову, а тому правомірно відмовив у задоволенні відповідної заяви.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
П О С Т А Н О В И В
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук