ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7059/26 Справа № 205/6450/25 Суддя у 1-й інстанції - Скиба С.А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
УХВАЛА
про відмову у задоволенні клопотання
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
уддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни про забезпечення позову у цивільній справі № 205/6450/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення його матері та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка Артема Сергійовича на рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 25 березня 2026 року, постановлену у складі судді Скиби С.А., -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Південного районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення його матері.
У подальшому представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О.Б. звернулася до суду з заявою про зміну предмету позову, у якій просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 ; відібрати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та повернути його матері ОСОБА_1 .
Рішенням Південного районного суду міста Кам`янського від 25 березня 2026 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення її матері задоволено повністю. Вирішено відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , повернути малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері ОСОБА_1 за місцем проживання: АДРЕСА_1 . Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2785,66 грн. Допущено негайне виконання рішення в частини відібрання дитини і повернення її матері ОСОБА_1 .
Не погодившись з таким рішеннями суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Амельченко А.С. подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2026 року було відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду.
19 серпня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни про забезпечення позову у цивільній справі.
В обґрунтування заяви зазначила, що 25 березня 2026 року Південним районним судом м.Кам`янського ухвалено рішення, яким, зокрема, задоволено вимоги про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_2 та бабусі дитини (мати батька) ОСОБА_3 , та повернення дитини за адресою її постійного місця проживання АДРЕСА_1 матері ОСОБА_6 .
Зауважує, що рішення в частині відібрання та повернення дитини підлягає негайному виконанню. На виконання зазначеного рішення 26 березня 2026 року було видано виконавчі листи, та відкрито виконавчі провадження. Однак до цього часу рішення суду фактично не виконано, дитину матері не повернуто, а її фактичне місце перебування та осіб, які дитину утримують, не встановлено.
Вказує, що відповідач систематично ухиляється від виконання судового рішення, не забезпечує державному виконавцю можливості здійснити відібрання дитини, не повідомляє достовірних відомостей про фактичне місце перебування дитини, не з`являється на виклики державного виконавця, не виконує законні вимоги державного виконавця та надає відомості про місцезнаходження дитини, які не підтверджуються належними доказами. Виконавцем вчиняються всі можливі дії примусового виконання рішення, неодноразово накладались штрафи, арешти на рахунки боржника та за поданням виконавця щодо умисного перешкоджання відкрите кримінальне провадження.
Звертає увагу, що дитина, за наявними документально підтвердженими відомостями, неодноразово переміщувалася між державами та перетинала державний кордон України. Водночас батько дитини протягом тривалого часу надавав правоохоронним органам, органам опіки та піклування, судам та іншим компетентним органам різну інформацію щодо місця перебування дитини. Зокрема, повідомлялася інформація про нібито перебування дитини в Угорщині, Ізраїлі, Польщі та в інших місцях. Однак зазначені відомості у подальшому не підтверджувалися. За місцем реєстрації відповідач разом із дитиною фактично не проживає, що підтверджується відповідними актами державного виконавця. Крім того, заявником особисто неодноразово здійснювалися виходи за вказаною адресою, однак дитина за цією адресою не перебуває.
Вважає, що оскільки проведені протягом тривалого часу розшукові заходи не дали результату, то виникла необхідність застосування більш дієвого та офіційного механізму розшуку дитини.
Наголошує, що наявний реальний ризик подальшого переміщення дитини за межі України, однак у межах виконавчого провадження відсутній правовий механізм для встановлення відповідної заборони, оскільки дитина не має статусу боржника у цьому виконавчому провадженні, а для вжиття відповідних заходів та недопущення перетину дитиною державного кордону необхідна відповідна ухвала суду, доручення або інше належне звернення компетентного державного органу.
Зазначає, що заявником та державним виконавцем уже вживалися заходи, спрямовані на запобігання повторному вивезенню дитини за межі України, однак зазначені заходи не можуть бути ефективно реалізовані без відповідного судового рішення. Ця обставина додатково підтверджує наявність реального ризику подальшого переміщення дитини за межі України та необхідність застосування судом відповідного заходу забезпечення позову.
Метою заявленого заходу є виключно недопущення передачі дитини невстановленим третім особам та її переміщення такими особами за межі України без відома матері та без контролю з боку компетентних органів.
У зв`язку з чим просить заборонити будь-яким третім особам окрім матери дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 або батька - ОСОБА_2 переміщувати та вивозити малолітню дитину за межі України. Направити ухвалу суду про забезпечення позову до Державної прикордонної служби України для виконання та врахування під час здійснення прикордонного контролю щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , невідкладно, але не пізніше однієї доби з моменту постановлення ухвали суду про забезпечення позову, передати дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою Південного відділу ДВС м.Камянське, Камянського району Дніпроптеровської області Дніпровського МУЮ України (м.Камянське, вул.Ялтинська 2) в присутності ОСОБА_7 на виконанні якої перебуває виконавче провадження №80636541 або у присутності посадової особи, яка її заміщає. У разі відмови у задоволенні попередньої вимоги щодо передачі дитини матері, зобов`язати ОСОБА_2 невідкладно, але не пізніше однієї доби з моменту постановлення ухвали суду про забезпечення позову, повідомити матір дитини ОСОБА_4 - Василенко А.А., головуючого по справі суддю, державного виконавця Південного відділу ДВС м.Кам`янське, Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського МУЮ України Анашкіну А.С., на виконанні якої перебуває виконавче провадження №80636541 щодо відібрання та повернення дитини - достовірну інформацію про фактичне місцезнаходження вказаної вище дитини, із зазначенням повної адреси фактичного перебування дитини та особи (осіб), разом з якою (якими) дитина фактично перебуває, про кожну зміну фактичного місцезнаходження дитини із зазначенням нової конкретної адреси її фактичного перебування повідомляти не пізніше однієї години з моменту такого переміщення. Зустрічне забезпечення не застосовувати.
Вивчивши доводи та вимоги заяви про забезпечення позову, матеріали справи в частині, що стосуються вимог заяви, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних права бо інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п.4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Таким чином у ч.1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначив, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі №263/989/21.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа №754/7569/21, провадження №61-15886сво2) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналіз вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Зазначене узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного суду від 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц.
Вказані висновки також зроблено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року за результатами розгляду справ №369/7253/23, яку суд в силу вимог ч. 4 ст.263 ЦПК України вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи.
Окрім того, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. (Абзац 13 пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022 року).
Крім того, відповідно до ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», постановою КМУ від 27 січня 1995 року №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Пунктами 3, 4 Правил визначені підстави виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку. Виїзд дитини з України здійснюється у супроводі обох батьків або у супроводі одного із батьків за згодою другого. Підпунктами 2-4 пункту 4 Правил визначені умови, за яких виїзд дитини здійснюється без згоди другого з батьків.
Таким чином, Законом визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник в свою чергу просить всупереч Закону заборонити дитині виїзд за кордон України без його згоди.
Посилання ОСОБА_1 на те, що незабезпечення позову у вказаний спосіб призведе до порушення її прав, оскільки невжиття таких заходів може утруднити виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, колегія суддів не приймає, оскільки заборона виїзду дитини за кордон суперечить нормам чинного законодавства та якнайкращим інтересам дитини з урахуванням воєнного стану на території України.
З огляду на вище викладене, беручи до уваги те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони, окрім матері дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_1 або його батька - ОСОБА_2 переміщувати та вивозити малолітню дитину за межі України на період дії воєнного стану в України, не відповідає вимогам ст.150 ЦПК України та інтересам дитини.
Відтак у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.149, 150, 153 ЦПК України, апеляційний суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни про забезпечення позову у цивільній справі №205/6450/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення його матері та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Амельченка Артема Сергійовича на рішення Південного районного суду міста Кам`янського від 25 березня 2026 року - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді:
Повний текст ухвали складено 16.09.2026р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв