ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5657/26 Справа № 201/11132/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Пищиди М.М.
суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
за участю секретаря судового засідання - Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2025 позивач звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач зазначає, у листопаді 1998 року позивач був звільнений зі служби в МВС України на пенсію. Згідно вислуги років і стану здоров`я, йому призначили пенсію 73% відповідних сум грошового забезпечення на посаді, з якої він звільнявся, на підставі Закону України № 2262-XII від 09.04.1992.
Пізніше, Постановою Кабінету Міністрів від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» усім поліцейським України підвищили грошове забезпечення. У зв`язку з цим звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для перерахунку раніше призначеної пенсії, але позивачу у цьому було відмовлено.
16 грудня 2021 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив і визнав протиправними дії відповідача ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплати пенсії з 01 грудня 2019 року на підставі довідки МВС України в особі Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Дніпропетровській області» № 33/24/С - 4416 від 20 серпня 2021 року, і зобов`язав ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату заборгованість по пенсії. Рішення суду відповідач в апеляційному порядку не оскаржував і воно набрало законної сили.
На виконання зазначеного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в червні 2022 року пенсію позивачу перерахували за період з 01 грудня 2019 року по червень 2022 року, але до цього часу зазначену заборгованість не виплатили.
Крім того, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, пунктом 3 якої було встановлено перерахувати з 01 січня 2016 року пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством за січень 2016 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року N2988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».
Позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з проханням перерахувати йому розмір пенсійних виплат, згідно діючого законодавства, зазначеного вище. Але йому в цьому було відмовлено з посиланням на те, що вже був зроблений перерахунок.
Позивач вимушений був звернутися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в частині відмови перерахування та виплати пенсії, протиправною і зобов`язання перерахувати і виплатити заборгованість по пенсії з 01 січня 2016 року по 01 грудня 2019 року.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив, але Третій апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове рішення, яким апеляційну скаргу і адміністративний позов задовольнив у повному обсязі.
Враховуючи характер душевних страждань позивача, які отримані внаслідок протиправної бездіяльності у відносинах із позивачем, що призвело до постійних судових спорів з відповідачем з приводу захисту свої законних прав та інтересів позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 120 000грн.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 10 000 гривень 00 копійок.
Стягнуто з Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
В задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулися до суду з апеляційними скаргами.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Просить рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 120 000 грн, без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
В обґрунтування апеляційної скарги, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційних скарг, суд вважає за необхідне апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Судом встановлено, що у листопаді 1998 року позивач був звільнений зі служби в МВС України на пенсію. Згідно вислуги років і стану здоров`я, йому призначили пенсію 73% відповідних сум грошового забезпечення на посаді, з якої він звільнявся, на підставі Закону України № 2262-XII від 09.04.1992.
Пізніше, Постановою Кабінету Міністрів від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» усім поліцейським України підвищили грошове забезпечення.
У зв`язку з цим позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для перерахунку раніше призначеної пенсії. Але йому у цьому було відмовлено.
16 грудня 2021 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив і визнав протиправними дії відповідача ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплати пенсії з 01 грудня 2019 року на підставі довідки МВС України в особі Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ по Дніпропетровській області» № 33/24/С - 4416 від 20 серпня 2021 року, і зобов`язав ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату заборгованість по пенсії. Рішення суду відповідач в апеляційному порядку не оскаржував і воно набрало законної сили.
На виконання зазначеного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в червні 2022 року пенсію позивачу перерахували за період з 01 грудня 2019 року по червень 2022 року, але до цього часу зазначену заборгованість не виплатили.
Крім того, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, пунктом 3 якої було встановлено перерахувати з 01 січня 2016 року пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством за січень 2016 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року N2988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».
Позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з проханням перерахувати йому розмір пенсійних виплат, згідно діючого законодавства, зазначеного вище. Але йому в цьому було відмовлено з посиланням на те, що вже був зроблений перерахунок.
Позивач вимушений був звернутися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в частині відмови перерахування та виплати пенсії, протиправною і зобов`язання перерахувати і виплатити заборгованість по пенсії з 01 січня 2016 року по 01 грудня 2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 рішення суду першої інстанції скасовано, апеляційну скаргу і адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата пенсії позивачу в повному обсязі за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивача є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, який змушений був звертатися за правовою допомогою та відстоювати свої порушені права в суді.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина,причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судові рішення, що набрали законної сили виконуються органами Пенсійного фонду України відповідно до покладених зобов`язань в терміни, передбачені пунктом 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.11.2005 № 22-1 Головне управління як орган державної влади в силу вимог частини 2 ст.19 Конституції України зобов`язано діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 року по справі № 640/5248/19 акцентував свою увагу на тому, що Уряд не наділений повноваженнями з визначення порядку Виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.
Верховний Суд також наголосив, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати додаткове право Пенсійного фонду України та його органів проводити ревізію рішень судів та приймати рішення щодо наявності або відсутності підстав для їх виконання.
Слід зазначити, що сам по собі факт, що Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 року рішення суду першої інстанції скасовано, апеляційну скаргу і адміністративний позов задоволено у повному обсязі, якою визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фону в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії та зобов`язано Головного управління Пенсійного фону в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії та провести її виплату.
Вказаним рішенням встановлено, що відповідач діяв протиправно та всупереч закону, відмовивши ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати пенсії. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 року набуло законної сили 26.08.2025 року, є безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
Зважаючи на вищевикладене апеляційний суд дійшов висновку, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що особа зазнала душевних хвилювань внаслідок невизначеності свого матеріального становища,
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, провадження № 14-261цс19 вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 227/2918/19, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення або збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг не має.
Враховуючи зазначене, апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 16 вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Судді