ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/2436/26 Справа № 173/3839/23 Суддя у 1-й інстанції - Челюбєєв Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі: Верхньодніпровської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним наказу та договору оренди, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, повернення земельної ділянки
за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області
на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року,-
В С Т А Н О В И В:
29 грудня 2023 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в ході моніторингу земельних ділянок в адміністративних межах Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області встановлено, що на території ландшафтного заказника місцевого значення «Мости» знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024 площею 2,00 га, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-6488/15-16-СГ. ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024 для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, наразі Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області, яку у подальшому передала в оренду ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі № 7 від 01.09.2017. Разом з тим, набуття права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0012 відбулося з порушеннями норм законодавства, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Мости», створеного рішенням Дніпропетровської обласної ради № 440-19/VI від 21.06.2013, має статус об`єкта природно - заповідного фонду місцевого значення, що унеможливлює перебування даної ділянки у приватній власності і користуванні з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало права видавати спірний наказ щодо передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки природно-заповідного фонду без її вилучення з користування ландшафтного заказника місцевого значення «Мости», без зміни цільового призначення земельної ділянки, тобто переведення землі з однієї категорії до іншої. На час пред`явлення позову спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 та на праві користування (оренди) за ОСОБА_2 . Враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно - заповідного фонду та неправомірно вибула із власності Верхньодніпровської міської ради, наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 07.10.2016 та договір оренди землі від 01.09.2017 суперечать земельному та природоохоронному законодавству та підлягають скасуванню, а тому право приватної власності ОСОБА_1 та право оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку підлягають припиненню та права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (презумпційний володілець) та ОСОБА_2 повернути зазначену земельну ділянку у власність Верхньодніпровської міської ради. Спірна земельна ділянка вибула з державної власності не через помилку органу державної влади, а фактично у зв`язку із вчиненням протиправних дій, при цьому з викладених вище обставин варто поставити під обґрунтований сумнів можливість необізнаності відповідача про незаконність їх вибуття із державної власності, тому, оскільки обов`язок повернути правомірному власнику земельні ділянки, які не можуть перебувати у приватній власності, встановлений у національному законодавстві, наслідок невиконання такого обов`язку у вигляді пред`явлення відповідного позову є передбачуваним. У даному випадку земельна ділянка фактично не вибувала із володіння законного власника, тому вчинені щодо неї правочини, реєстраційні та інші дії є не пов`язаними із позбавленням права володіння порушеннями прав власника щодо користування та розпорядження майном. Такі порушення підлягають захисту шляхом пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, під якими розуміються відповідні договори і проведена державна реєстрація прав, та зобов`язання її повернути. Верхньодніпровською міською радою у розумний строк у судовому порядку не вживались належні заходи щодо захисту порушених інтересів держави, тобто як з моменту отримання земельних ділянок у розпорядження, з моменту реорганізації Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району, так і з моменту отримання від окружної прокуратури листа щодо встановленого факту незаконного відведення спірної земельної ділянки, а тому звертаючись до суду з даною позовною заявою, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, зазначений позов заявлено в межах позовної давності. На підставі викладеного, просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним наказу та договору оренди, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, повернення земельної ділянки (а.с. 1-31).
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року позовні вимоги керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Верхньодніпровської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним наказу та договору оренди, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, повернення земельної ділянки - задоволено.
Усунуто перешкоди власнику Верхньодніпровській міській раді Кам`янського району Дніпропетровської області у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 2,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024 шляхом визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-6488/15-16-СГ від 07.10.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2017 (індексний номер 33531307) щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024.
Усунуто перешкоди власнику Верхньодніпровській міській раді Кам`янського району Дніпропетровської області у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 2,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024 шляхом визнання недійсним договору оренди землі № 7 від 01.09.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2017 (індексний номер 38742167) щодо реєстрації права оренди за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути із незаконного володіння у власність держави в особі Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024.
Зобов`язано ОСОБА_2 повернути із незаконного користування у власність держави в особі Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024.
Вирішено питання щодо судових витрат (а.с.172-184).
Не погодившись з таким рішенням суду, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернулось із апеляційною скаргою в якій, посилаючись на його необґрунтованість, таке, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, в умовах неповного з`ясування судом обставин справи та сфери спірних правовідносин, неналежного способу захисту порушених прав судом першої інстанції, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції застосував нерелевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, оскільки у справі № 554/10517/16-ц, щодо парку «Перемога», межі об`єкта природно-заповідного фонду були офіційно затверджені рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 22.11.1984 № 453 на площі 30,9 га та закріплені охоронні зобов`язання від 27.05.2001. Натомість у даній справі рішення про затвердження меж заказника «Мости» в натурі не приймалося, охоронні зобов`язання не оформлювалися, відомості про належність ділянки до природно-заповідного фонду у Державному земельному кадастрі були відсутні. Більше того, Положення про ландшафтний заказник «Мости» затверджено наказом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської ОДА № 63 лише 12.10.2021, тобто значно пізніше видання спірного наказу від 07.10.2016 № 4-6488/15-16-СГ. Також, скаржник зазначає, що оскільки право власності на земельну ділянку зареєстроване за відповідачем, ділянка фактично вибула з володіння держави. Для земель, які не належать до водного фонду, а розташовані поблизу населених пунктів або належать до лісового фонду, належним і ефективним способом захисту є саме віндикаційний позов, а не негаторний. Відтак, обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові. Крім того, вказує, що висновки суду першої інстанції про розташування спірної ділянки в межах заказника ґрунтуються виключно на матеріалах топографо-геодезичних робіт ФОП ОСОБА_3 . Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 500/5781/17, для встановлення факту накладення земельних ділянок, площі накладення та з`ясування за рахунок чиєї ділянки воно відбулося, необхідні спеціальні знання у галузі землеустрою, що вимагає обов`язкового проведення судово-земельно-технічної експертизи (а.с.192-200).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради від 15.03.2013 року на території Верхньодніпровського району створено ландшафтний заказник місцевого значення «Мости», загальною площею 2330,78 га.
Відповідно до п. 1.2. Положення «Про ландшафтний заказник місцевого значення «Мости», затвердженого наказом департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 63 від 12.10.2021, заказник "Мости" входить до складу природно - заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Пунктом 1.4. вказаного Положення передбачено, що заказник загальною площею 2330,78 га включає землі водного фонду площею 1313,57 га в межах акваторії Кам`янського водосховища та територію, площею 810,01 га, розташовану біля сіл Мишурин Ріг та Ганнівка в адміністративних межах Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області.
Відповідно до пояснювальної записки до Біологічного обґрунтування проекту створення ландшафтного заказника місцевого значення «Мости» були нанесені межі проектної території ПЗФ земельної ділянки на планово - картографічний матеріал. Конфігурація меж території ПЗФ узгоджена з головами сільських та селищних рад, а також начальником відділу Держкомзему у Верхньодніпровському районі. В результаті виконаної роботи були складені карти - схеми проектної території земельної ділянки об`єктів ПЗФ та вказані кадастрові номери земель землевласників та землекористувачів, які є суміжними з межами проектної території земельної ділянки об`єктів ПЗФ.
Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-6488/15-16-СГ від 07.10.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:110:0024, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Мишуринрізької сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Відповідно до рішення державного реєстратора Верхньодніпровської районної державної адміністрації Меняйло Т.С., індексний номер 33531307 від 24.01.2017, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану вище земельну ділянку.В подальшому, на підставі договору оренди земельної ділянки № 7 від 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 передала спірну земельну ділянку в оренду ОСОБА_2 , строком на 7 років. Відповідно до рішення Верхньодніпровської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 11.03.2021 № 126-5/ЕХ припинено Мишуринрізьку сільську раду як юридичну особу в результаті реорганізації шляхом приєднання до Верхньодніпровської міської ради. В свою чергу, Верхньодніпровська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Мишуринрізької сільської ради. В результаті проведених топографо - геодезичних робіт ФОП ОСОБА_3 від 28.12.2023 встановлено, що земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:110:0024, що була надана у приватну власність ОСОБА_1 дійсно розташована в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Мости».
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що підстави звернення прокурора до суду із позовом щодо захисту інтересів держави є обґрунтованими.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті 16 ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено в статті 5 ЦПК України.
При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, - суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивач у спосіб, який останній не просить застосувати.
За загальним правилом (частина перша статті 5 ЦПК України) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.
При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, якій він просить суд застосувати для захисту його прав чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, які передбачені законом або законом не заборонені. Позивач повинен ( в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір іншого більш ефективного способу захисту порушених прав.
Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб.
Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадків, коли з урахуванням положень ч. 2 ст. 5 ЦПК, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.
Якщо ефективний спосіб захисту законом або договором не передбачено і позивач обирає інший ефективний спосіб захисту його прав, свобод чи інтересів, позивач в позовній заяві має навести в відповідне обґрунтування необхідності застосування такого способу захисту, інакше суд має залишити таку позовну заяву без руху на підставі ч.1 ст. 185 ЦПК.
З наведеного вбачається, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненним порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.
Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/172"2 15-п(провадження № 14-338цс18).
При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.
Так матеріально - правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідне їх правове визначення.
В свою чергу процесуально - правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.
Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обгрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладеніу постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах№ 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 рокуу справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі№ 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі№ 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі№ 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року справа № 175/3002/21.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка була виділена ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та право власності на неї було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав від 24.01.2017.
Спірна ділянка не належить до земель водного фонду (прибережних захисних смуг чи акваторій), щодо яких законодавство встановлює абсолютну заборону перебування у приватній власності (ст. 6 Водного кодексу України) та де виключається втрата володіння державою.
Згідно з п. 1.4 Положення про ландшафтний заказник «Мости» від 12.10.2021 № 63, територія заказника включає землі водного фонду - 1313,57 га, землі поблизу населених пунктів - 810,01 га та землі лісового фонду - 207,2 га.
Оскільки спірна ділянка належить до земель біля населених пунктів, сільськогосподарського призначення та вибула з володіння територіальної громади й була відчужена приватній особі, належним та ефективним способом захисту прав власника є саме позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов, а не негаторний позов про усунення перешкод.
Даний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 02.12.2020 у справі № 183/1615/16, від 25.11.2020 у справі № 363/1266/18, від 04.11.2020 у справі № 372/1884/17, а також постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц.
Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц є безпідставним та нерелевантним, оскільки у справі № 554/10517/16-ц межі об`єкта природно-заповідного фонду були офіційно затверджені рішенням виконкому від 22.11.1984 № 453 та були закріплені охоронні зобов`язання від 27.05.2001. У даній справі межі заказника «Мости» в натурі не встановлювалися, відомості про належність ділянки до природно-заповідного фонду у Державному земельному кадастрі на момент видання наказу від 07.10.2016 були відсутні, а Положення про заказник затверджено лише у жовтні 2021 року.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ («Рисовський проти України», «East/West Alliance Limited проти України»), будь-яке втручання у право мирного володіння майном має дотримуватися справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основних прав особи. У матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачами вимог природоохоронного законодавства. Суд першої інстанції не дав оцінки пропорційності позбавлення майна та покладенню на відповідачів індивідуального й надмірного тягаря.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) виклала правовий висновок, «що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування передбачуваними.
Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель відповідного призначення.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - задовольнити.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Верхньодніпровської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, шляхом визнання недійсним наказу та договору оренди, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, повернення земельної ділянки - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Судді: