Справа № 128/5138/25
Провадження № 22-ц/801/1778/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Матківська М. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року Справа № 128/5138/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор П» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалив суддя Федчишен С. А.
Рішення ухвалено за відсутності сторін у м. Вінниця
Повний текст рішення складено 08 травня 2026 року,
Встановив:
У грудні 2025 року ТОВ «Фактор П» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року у розмірі 45 650,67 грн., з яких: 24 516,01 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 21 134,66 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також судові витрати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 11 серпня 2020 року між ТОВ «Просто Позика» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №006/03311/08/20, відповідно до умов якого ТОВ «Просто Позика» надало позичальнику грошові кошти в сумі 26 000,00 грн., а позичальник зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти відсотки кредитодавцю, відповідно до умов договору.
01 березня 2021 року між ТОВ «Просто Позика» та ТОВ «Фактор П» укладено договір факторингу № 19-ФП- ПП-202103, відповідно до якого ТОВ «Просто Позика» відступило ТОВ «Фактор П» свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, в тому числі за кредитним договором № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року. Зобов`язання за кредитним договором відповідачем виконано не було, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фактор П» заборгованість за кредитним договором № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року у розмірі 45 650,67 грн., з яких: 24 516,01 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 21 134,66 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фактор П» 2422,40 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , зазначивши, що вважає рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з неї тіла кредиту в розмірі 24 516,01 грн. та процентів за користування кредитом у розмірі 21 134,66 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, поданим позивачем та фактично без перевірки прийняв складений позивачем розрахунок заборгованості. Суд першої інстанції не перевірив правильність нарахування процентів та фактично переклав обов`язок доказування на відповідача, що суперечить вимогам ст. 12, 81 ЦПК України. Судом не встановлено за який період були нараховані проценти та чи не включають вони період після закінчення строку кредитування.
Також судом належним чином не перевірено факт переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, не звернуто увагу на неповідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги, а відтак вона вважає, що має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові.
ОСОБА_1 звертає увагу на те, що в своїх поясненнях вона визнавала заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7000,00 грн. та їй не зрозуміло звідки взявся розмір тіла кредиту в 24 516,00 грн. Більше того вважає, що нарахування відсотків у розмірі, що перевищує тіло кредиту є неправомірним, несправедливим та завищеним у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідач зазначає, що позивачем не доведено факту отримання нею коштів у заявленому позивачем розмірі, зокрема відсутні первинні бухгалтерські документи. Крім того, не встановлено чи її електронний підпис стоїть на всіх документах кредитної справи.
Суд першої інстанції у порушення ст. 263, 264 ЦПК України не навів відповідних мотивів відхилення доводів відповідача, заявлених в суді першої інстанції.
Позивач ТОВ «Фактор П» у встановлений судом строк надав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з заявою на видачу кредиту від 11 серпня 2020 року, ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Просто Позика» з пропозицією на підставі кредитного договору видати їй кредит в розмірі 26 000,00 грн. на умовах, вказаних в п. 6 заяви, а саме: загальна сума кредиту з урахуванням відсотків - 37 816,00 грн., продукт - Просто тиждень, строк кредиту - 18 періодів, сума внеску - 3212,00 грн., періодичність оплати - кожні 15 календарних дні. Заява підписана власноруч відповідачем (а. с. 8 на звороті - 9).
Відповідно до паспорту споживчого кредиту від 11 серпня 2020 року, підписаного ОСОБА_1 власноруч, тип кредиту - кредит, сума/ліміт кредиту, грн. - 26 000,00 грн., строк кредитування - 270 днів, мета отримання кредиту - для погашення іншого кредиту, спосіб та строк надання кредиту - готівковим шляхом, тип процентною ставки - фіксована, процентна ставка, процентів річних - 248,2075 (а. с. 10).
Згідно з заявою (додаток № 4 до кредитного договору № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року, підписаною власноруч ОСОБА_1 , позичальник підтвердила, що ознайомлена з умовами надання кредиту (а. с. 10 на звороті).
Як вбачається з кредитного договору № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року, предметом договору є грошові кошти в розмірі 26 000,00 грн., які надаються на умовах терміновості, повернення та платності. Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених в договорі. Перебіг строку кредиту починається з моменту підписання цього договору, перерахування коштів позичальнику і складає 270 календарних днів. Реальна річна процентна ставка по кредиту становить 248,6867%.
Згідно з видатковим касовим ордером від 11 серпня 2020 року, на підставі кредитного договору № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 одержала 26 000,00 грн., що підтверджується особистим підписом одержувача (а. с. 9).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача доведено факт отримання та користування відповідачем кредитними коштами за кредитним договором, а зі змісту позовних вимог вбачається, що ТОВ «Фактор П» не нараховувало ніяких сум заборгованості за кредитним договором відносно позичальника, а вказаний розмір заборгованості є незмінним з моменту отримання ТОВ «Фактор П» права вимоги за договором кредиту.
Апеляційний суд вважає такі висновки суду правильними.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, кредитний договір №006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року, заявка та паспорт споживчого кредиту підписані ОСОБА_1 особистим підписом, що підтверджує її волевиявлення, спрямоване на набуття цивільних прав та обов`язків за відповідним кредитним договором.
Кредитний договір № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року та додатки до нього підписані відповідачем ОСОБА_1 власноручним, а не електронним підписом, про що зазначено відповідачем в апеляційній скарзі.
Водночас ОСОБА_1 не заперечує належність їй підпису, проставленого на документах, а також на копіях документів, що посвідчують її особу та були долучені до кредитної справи.
Відповідно п. 2.2 кредитного договору, сума кредиту, яка зазначена у цьому договорі, надається позичальнику у готівковій формі у національній валюті України.
На виконання зазначеної умови первісним кредитором було здійснено видачу відповідачу грошових коштів у готівковій формі, що підтверджується видатковим касовим ордером № 474 від 11 серпня 2020 року на суму 26 000,00 грн. Зазначений первинний документ долучений до матеріалів справи та містить підписи як уповноваженої особи первісного кредитора, так і позичальника - ОСОБА_1 (а. с. 9 на звороті).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується як факт укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року, так і факт отримання нею передбачених договором грошових коштів. При цьому відповідач не надала належних і допустимих доказів на спростування зазначених обставин, зокрема не довела, що власноручний підпис на кредитних документах їй не належить або що грошові кошти за видатковим касовим ордером № 474 від 11 серпня 2020 року вона фактично не отримувала.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про недоведеність фактів укладення кредитного договору і отримання відповідачем грошових коштів у заявленому позивачем розмірі, є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, у зв`язку з чим підстав для їх прийняття судом апеляційної інстанції немає.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру заборгованості апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц колегія суддів дійшла висновку, що кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем долучено розрахунок заборгованості, відповідно до якого за кредитним договором №006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 45 650,67 грн., з яких: 24 516,01 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 21 134,66 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Зазначений розрахунок узгоджується з умовами укладеного сторонами кредитного договору та графіком платежів. Так, відповідно до умов договору та графіку платежів відповідач ОСОБА_1 зобов`язалася здійснювати платежі кожні 15 днів у розмірі 3212,00 грн., усього - 18 платежів, у межах погодженого сторонами строку кредитування тривалістю 270 днів. Загальна сума платежів відповідно до графіка та договору становила 57 816,00 грн. (реальна річна ставка по кредиту - 248,6867%).
Право вимоги за кредитним договором було відступлено 01 березня 2021 року, тобто до закінчення погодженого сторонами строку кредитування. У зв`язку з цим розмір заявленої до стягнення заборгованості не охоплює платежі, які могли б бути нараховані за весь первісно визначений строк кредитування. Після набуття права вимоги ТОВ «Фактор П» додаткових сум заборгованості за вказаним кредитним договором не нараховувало, а заявлений до стягнення розмір заборгованості у сумі 45 650,67 грн. залишався незмінним.
Отже, позивачем надано розрахунок заборгованості, який містить відомості про складові боргу та їх розмір, а також узгоджується з умовами кредитного договору і графіком платежів. При цьому відповідач, заперечуючи правильність такого розрахунку, не надала доказів на підтвердження його помилковості, не зазначила, які саме платежі або суми процентів нараховані неправильно, а також не надала власного контррозрахунку заборгованості.
Твердження відповідача про незгоду з визначеним позивачем розміром заборгованості без наведення конкретних обставин, які свідчили б про неправильність її обчислення, та без надання відповідних доказів не спростовує поданого позивачем розрахунку.
Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що суд першої інстанції нібито переклав на неї обов`язок доказування. Відповідно до принципу змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач, зі свого боку, надав докази укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, умов кредитування та розрахунок заявленої до стягнення заборгованості.
Натомість відповідач, заперечуючи проти позову та правильності здійсненого позивачем розрахунку, обмежилася загальним посиланням на його необґрунтованість, не навівши конкретних арифметичних чи правових підстав для його спростування та не надавши належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень.
Не заслуговують на увагу і заперечення відповідача щодо несправедливості умов кредитного договору та неспівмірності розміру відсотків, оскільки при його укладенні відповідач була повідомлена про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклала цей договір, підписавши його без будь-яких застережень, та користувалася отриманими коштами.
Підписанням кредитного договору № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року, ОСОБА_1 підтвердила свою згоду з умовами такого кредитного договору, у тому числі:
- сумою кредиту 26 000,00 грн.;
- строком кредиту у 270 календарних днів;
- загальною сумою всіх платежів з урахуванням процентів, що становить 57 816,00 грн., реальною річною процентною ставкою 248,6867%;
- порядком сплати суми кредиту та процентів кожні 15 календарних дні.
Також позичальник засвідчила, що ознайомилась з графіком платежів, що є додатком до цієї угоди та відповідно до якого сума щомісячного платежу складає: 3212,00 грн. Загально 18 платежів на суму 57 816,00 грн. за 270 днів користування кредитними коштами.
При цьому положення укладеного відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року є чіткими, конкретно визначеними та такими, що не допускають подвійного тлумачення.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України та вказано, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування певних підстав.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили саме такі умови кредитного договору, підтвердивши свою згоду на такі умови своїми підписами.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. А тому, враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мала можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважала встановлений розмір відсотків за користування коштами чи інші умови договору несправедливими, натомість ОСОБА_1 погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.
Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погоджується на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, а тому така позиція відповідача розцінюється як спроба уникнення відповідальності за взяті на себе зобов`язання.
За таких обставин, з огляду на те, що кредитні кошти були фактично отримані та використані відповідачем, а з умовами кредитного договору щодо сплати процентів за користування кредитом у визначені договором строки та в установленому ним розмірі ОСОБА_1 погодилася, проте взяті на себе договірні зобов`язання належним чином і добровільно не виконала, заявлена позивачем сума заборгованості є доведеною та підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.
При цьому посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність у позивача права вимоги у даній справі є безпідставними.
01 березня 2021 року між ТОВ «Просто Позика» та ТОВ «Фактор П» укладено договір факторингу № 19-ФП- ПП-202103, відповідно до п. 3.1. якого, права вимоги вважаються відступленими (переданими) та набутими (прийнятими) фактором з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі відступлених прав.
До доказів передачі кредитних договорів за договором факторингу № 19-ФП-ПП-202103 від 01 березня 2021 року позивачем долучено додаток 2 до договору факторингу № 19-ФП-ПП-202103 від 01 березня 2021 року, в переліку якого за порядковим номером № 568 наявна передача кредитного договору № 006/03311/08/20 від 11 серпня 2020 року, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Просто Позика», де зафіксована сума заборгованості за кредитним договором на момент передачі прав вимоги.
Таким чином, позивач набув право вимоги до позичальника ОСОБА_1 , відступлене первісним кредитором.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Отже, за наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Тобто неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Аналогічні роз`яснення зазначено у правових позиціях, викладених Верховним Судом України у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2765цс15, та у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 235/492/16-ц, від 19 квітня 2021 року у справі № 758/8901/17, від 14 липня 2021 року у справі № 554/8549/15-ц.
В порушення умов кредитного договору, а також вимог статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала. Доказів повної (часткової) сплати заборгованості будь-кому з кредиторів відповідач не надала.
Отже, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору, за умови невиконання ним грошового зобов`язання перед будь-ким із кредиторів, не може вважатися підставою для звільнення відповідача від виконання договірних обов`язків, та не свідчить про відсутність права вимоги у позивача.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з установленими судом обставинами та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційним судом під час перегляду справи не встановлено порушення судом першої інстанції вимог статей 263, 264 ЦПК України щодо обов`язку навести мотиви, з яких відхилено доводи та заперечення відповідача, заявлені під час розгляду справи.
Не надання судом першої інстанції окремої детальної відповіді на кожен довід відповідача, не свідчить про порушення вимог процесуального закону чи права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Визначальним у цьому випадку є те, що судом першої інстанції наведено мотиви, з яких він виходив при вирішенні спору, надано оцінку істотним для правильного вирішення справи обставинам та доказам, а висновки суду дають можливість встановити логіку прийнятого ним рішення.
Доводи відповідача, які не спростовують встановлених судом обставин, не підтверджені належними та допустимими доказами, тому не впливають на правильність висновків суду щодо наявності та розміру заборгованості, не потребували окремого детального спростування кожного з них.
Таким чином, апеляційний суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що суд першої інстанції не виконав свого обов`язку щодо належного мотивування судового рішення або не надав оцінки істотним доводам відповідача, а тому посилання ОСОБА_1 на порушення судом першої інстанції вимог статей 263, 264 ЦПК України є безпідставними.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий М. В. Матківська
Судді І. В. Міхасішин
І. М. Стадник