18.09.26
22-ц/812/1837/26
Справа №490/8498/25
Провадження № 22-ц/812/1837/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
18 вересня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_3
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Саламатіним О.В., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частки нерухомого майна
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що між сторонами 30 квітня 2004 року був зареєстрований шлюб, який рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 02 серпня 2016 року розірвано. Цим же рішенням суду визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання. Під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу питання поділу спільного майна подружжя не вирішувалося, вимоги про поділ цього майна сторонами не заявлялися.
Разом з цим, позивач зазначає, що під час шлюбу ним набуто майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 (право власності зареєстроване 21.06.2016 року); земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0007, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (право власності зареєстроване 17 лютого 2014 року на підставі договору купівлі-продажу від 17.02.2014, посвідченого державним нотаріусом Рибачук П.В.).
Вказує, що квартира та земельна ділянка були придбані за особисті кошти позивача, що підтверджується наданими до позову документами на квартиру, які оформлялися та видавалися позивачу. А також тим, що відповідачка із сім`єю не проживала, будь - якої участі в матеріальному забезпеченні дітей та сім`ї не приймала, не працювала та не займалася вихованням дітей, що встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року під час розгляду справи №2/489/1455/2016.
Крім цього, позивач вважає, що при вирішенні питання про визнання за ним права власності на придбане під час шлюбу майно (квартира та земельна ділянка) має бути враховано, що всі троє дітей знаходяться на повному його утриманні та проживають разом із батьком, а мати (відповідачка) не приймає участі ані у вихованні, ані у матеріальній підтримці своїх дітей.
Вказує, що спірне майно (квартира та земельна ділянка) були придбані ним під час шлюбу, але за його особисті кошти, тому ця квартира не може вважається спільною сумісною власністю подружжя, отже це майно згідно частини 3 статті 57 СК України є його особистою приватною власністю. З врахуванням того, що діти знаходяться на повному утриманні батька та проживають разом із ним, наявні підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини 3 статті 70 СК України.
Посилаючись на викладене, позивач просив провести розподіл спільного майна подружжя шляхом визнання за ним права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:04:000:0007, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
У грудні 2025 ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання за нею права власності на частки нерухомого майна.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів. Кредитним договором № 379 від 05 липня 2013 року були визначені умови кредитування спірної квартири.
Так, згідно преамбули договору кредиту №379 від 05 липня 2013 року, він укладається на виконання положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584 між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» і сім`єю, яку представляє ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 379 від 05.07.2013 року, кредитор надав кредит позичальнику - сім`ї, яку представляє позивач, у складі: чоловік - ОСОБА_1 ; дружина - ОСОБА_7 та діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як вбачається із заяви ОСОБА_7 від 25.07.2013, яка міститься на дванадцятій сторінці кредитного договору № 379 від 05.07.2013 року, останній був укладений за її згодою.
А відтак квартира АДРЕСА_3 загальною площею 82,1 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м. придбана в шлюбі за спільні кошти подружжя.
Посилання позивача за первісним позовом на акти № 44 від 14 вересня 2015 року, № 15 від 29 лютого 2016 року і № 45 від 11 квітня 2016 року як на підставу того, що спірне майно було придбане за його особисті кошти, спростовується інформацією, зазначеною у вказаних актах, з яких вбачається, що предметом обстеження за всіма трьома актами були взаємовідносини батьків з дітьми, а не чоловіка і дружини як подружжя.
На думку відповідача за первісним позовом, не заслуговують на увагу посилання на преюдиційність обставин придбання спірного майна у період шлюбу за особисті кошти позивача за первісним позовом, оскільки не оспорювалось і не досліджувалось в судовому засіданні по справі № 2/489/1455/2016 обставини ведення спільного господарства, ведення спільного бюджету, проживання однією сім`єю і фактичне виконання обов`язків подружжя. Як вбачається із описової частини рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 02.08.2016 року по справі № 2/489/1455/2016, відповідач ОСОБА_7 визнала позов частково, а саме погодилась із розірванням шлюбу.
Посилання позивача за первісним позовом на довідки № 153 від 16.06.2016 року і виписки № 154 від 16.06.2016 року як на докази придбання спірної квартири за особисті кошти не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних документах зазначено про факт виплати кредиту і факт участі у програмі сімейного інвестування. Питання походження коштів у даних довідках не встановлювалось, а тому в силу положень частини 4 статті 77 ЦПК України не стосуються предмету доказування у даній справі.
Отже, спірна квартира була придбана в період з 05.07.2013 року по 21.06.2016 року, тобто в період шлюбу. Доказів того, що кредит за договором № 379 від 05.07.2013 року був виплачений за особисті кошти одного із подружжя матеріали справи не містять, а тому у даній справі, на думку позивачки за зустрічним позовом, відсутні підстави для відступлення від презумпції спільності права власності подружжя на майно - квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 82,1 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м.
Щодо посилання позивача за первісним позовом на те, що земельна ділянка придбана за його особисті кошти, відповідач за первісним позовом зазначала, що джерело походження грошових коштів, за які була придбана земельна ділянка, не було предметом розгляду у справі № 2/489/1455/2016, на яку посилається позивач за первісним позовом, що зумовлює сторону, яка вважає, що майно в період шлюбу було придбано за її особисті кошти, доводити таку обставину за правилами статті 81 ЦПК України на загальних підставах.
Доказів походження коштів у сумі 46240,00 грн, виплачених 17.02.2014 року за спірну земельну ділянку, матеріали справи не містять. Більш того, з абзацу 2 пункту 4.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим № 1-120 від 17.02.2014 року вбачається, що цей договір укладається за згодою дружини покупця ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , що свідчить про придбання вказаної земельної ділянки за кошти подружжя, а не за особисті кошти, оскільки у випадку придбання майна за особисті кошти згода іншого з подружжя на укладення правочину не потрібна.
Стверджує, що оскільки ОСОБА_1 ні у позовній заяві, ні у доданих до позову доказах не наведено достатньої аргументації щодо необхідності відступлення від презумпції спільності інтересів подружжя і сім`ї, то в цій частини позовні вимоги є необґрунтованими, а майно, вказане у позовній заяві, в даному випадку має бути поділене порівну.
Посилаючись на викладене, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 загальною площею 82,1 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м.; право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий №[номер приховано]:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; відмовити у задоволенні первісного позову в частині, що суперечить прохальній частині зустрічної позовної заяви.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2026 року прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_2 , вказані позови об`єднано в одне провадження
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання майна особистою приватною власністю задоволено частково.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий №[номер приховано]:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий №[номер приховано]:04:000:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2147,30 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 117,56 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім`ї і не є особистою власністю подружжя.
Матеріалами справи підтверджується, що спірна квартира була придбана в період перебування сторін у шлюбі за кредитні кошти, отриманні за кредитним договором від 05 липня 2013 року, укладеним між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та сім`єю, яку в правовідносинах, що виникли відповідно до цього Договору, представляв ОСОБА_1 .
Отже, виходячи з умов вказаного кредитного договору кредитні кошти були отримані в інтересах сім`ї для придбання житла.
ОСОБА_1 вимогу про визнання спірної квартири його особистою власністю обґрунтовував, тим що квартира була придбана за його особисті кошти, оскільки він сам сплатив повну вартість майнових прав на цю квартиру, а також на те, що відповідачка за первісним позовом, позивачка за зустрічним позовом, із сім`єю не проживала, будь-якої участі в матеріальному забезпеченні дітей та сім`ї не приймала, не працювала та не займалася вихованням дітей, що встановлено рішенням суду від 02.08.2016 року під час розгляду справи №2/489/1455/2016.
Виходячи з встановлених вказаним рішенням суду обставин, суд вважав доведеними твердження ОСОБА_1 про те, що платежі на погашення кредиту за Кредитним договором №379 від 05.07.2013 року ним вносилися за особисті кошти, а ОСОБА_8 , участі в поверненні кредитних коштів не приймала. ОСОБА_8 не працювала, з дітьми та чоловіком не проживала, матеріально дітей не утримувала, участі у виховані дітей не брала, самостійного заробітку чи доходу не мала.
Крім того, суд першої інстанції враховуючи висновки встановлені у рішенні Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року у справі №489/4278/24, стосовно того, що відповідачка по справі не займалася вихованням дітей та ухилялася від виконання батьківських обов`язків, не виявляла до доньок будь-якої батьківської уваги та турботи, вважав, доведеним той факт, що відповідачка не приймала участі у виплаті кредитних коштів, за які була придбана квартира АДРЕСА_3 та не мала поважних причин, щоб не мати самостійного заробітку для внесення коштів для погашення кредиту, оскільки вихованням дітей не займалася, з сім`єю не проживала, домашнє господарство не вела.
За такого дійшов висновку про визнання вищевказаної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем ОСОБА_1 факту придбання спірної земельної ділянки в період перебування сторін у шлюбі за особисті кошти, у зв`язку з чим відмовив йому у задоволені вимог про визнання спірної земельної ділянки його особистою власністю.
Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 не довів факт навмисного та повного ухилення відповідачки за первісним позовом, позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 від сплати аліментів на дітей та факт недостатності коштів на утримання наймолодшої доньки, яка з ним проживає та перебуває на його утриманні, суд першої інстанції не вбачав підстав для відступлення від рівності часток подружжя відповідно до приписів частин 2, 3 статті 70 СК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через свого представника ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку поділу майна подружжя права власності на 1/2 частку вказаної квартири скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог зустрічної позову та визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .
Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що матеріалами справи підтверджується, що спірна квартира була придбана в період перебування сторін у шлюбі за кредитні кошти, отриманні за Кредитним договором від 05 липня 2013 року, укладеним між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та сім`єю, яку в правовідносинах, що виникли відповідно до цього Договору, представляв ОСОБА_1 .
Отже, виходячи з умов вказаного Кредитного договору кредитні кошти були отримані в інтересах сім`ї для придбання житла.
Право власності па спірну квартиру було зареєстроване 29.06.2016 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 05.07.2013 року №І7.
Таким чином, як встановлено судом і не оспорюється сторонами, спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору № 379 від 05 липня 2013 року і сплачених 05 липня 2013 року на користь забудовника ГОВ МЖК «Миколаївмолодьбуд»; була зареєстрована на ім`я позивача за первісним позовом 29 червня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 05 липня 2013 року №17. тобто в шлюбі: майже 100% зобов`язань за кредитним договором № 379 від 05 липня 2013 року були виконані в період шлюбу.
Вказує, що суд першої інстанції, правильно встановивши джерело походження грошових коштів, витрачених на придбання спірної квартири (кредитні кошти), встановивши час сплати таких коштів (2013 рік) та дату набуття права власності на спірну квартиру (договір купівлі-продажу від 05 липня 2013 року, зареєстрований в реєстрі 29.06.2016 року), дійшов помилкового висновку про те, що виконання зобов`язань за кредитом, укладеним під час шлюбу, впливає на розмір частки подружжя під час поділу спільного сумісного майна подружжя.
Апелянт просить звернути увагу, що права та обов`язки, які виникають під час шлюбу, не є тотожними поняттями, а навпаки, є протилежними за своєю суттю.
Також зазначає, що рішенням Інгульського (Ленінського) районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року у справі № 489/1989/16 встановлювались виключно немайнові обставини щодо виконання батьківських обов`язків сторонами. Обставини щодо доходів сім`ї, особистих коштів у досліджених судом у справі № 489/1989/16 не досліджувались і не встановлювались, тому що не входили до предмету спору у справі № 489/1989/16, а тому сторони мають обов`язок доводити таку обставину за правилами ст. 81 ЦПК України на загальних підставах.
Судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні помилково ототожнено поняття «стабільний дохід» і «особисті кошти» та не встановлювався розмір такого доходу, а також обставини щодо використання такого доходу в інтересах сім`ї або навпаки, приховання такого доходу від сім`ї.
На думку апелянта таке не відповідає стандартам обґрунтованості судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися. Від її представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Справу розглянуто за відсутності відповідачки, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, позивача перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 2004 року, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року у справі №489/1989/16 розірвано ( а.с.6-7).
У шлюбі у сторін народилися троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( а.с.8,9,10).
05 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю МЖК «Миколаївмолодьбуд» та ОСОБА_1 укладено договір №17 купівлі-продажу майнових прав.
05 липня 2013 року між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (кредитор) та сім`єю, яку в правовідносинах, що виникають відповідно до цього Договору представляє ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №379 щодо надання пільгового довготермінового кредиту молодій сім`ї на будівництво житла відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 №584.
Пунктом 1.1. вищевказаного кредитного договору сторони погодили, що кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти відповідно до розрахунку розміру кредиту з визначенням внесків позичальника та суми коштів на страхування (Додаток №1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною) на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 399 537,00 (триста дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот тридцять сім) грн. 00 коп., враховуючи склад сім`ї позичальника: чоловік: ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_7 ; дружина: ОСОБА_7 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_8 ; дитина: ОСОБА_4 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 ; дитина: ОСОБА_5 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_10 ; дитина: ОСОБА_6 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_11 .
Кредит надається позичальнику на наступні цілі: на будівництво 3-кімнатної квартири АДРЕСА_5 Центрального району м. Миколаєва. Багатоповерхові житлові будинки, корпуса 27-28. Третя черга, корпус 27-б», згідно Договору № 17 купівлі-продажу майновий прав на нерухоме майно житла від 05 липня 2013 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю МЖК «Миколаївмолодьбуд» та Позичальником.
Невід`ємною частиною вказаного договору є заява ОСОБА_7 , згідно якої, перебуваючи з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, вона надає згоду своєму чоловіку на укладення кредитного договору від 05 липня 2013 року з Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».
21 серпня 2013 року між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (кредитор) та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір за реєстровим №1026.
16 червня 2016 року ТОВ МЖК «Миколаївмолодьбуд» видано ОСОБА_1 довідку №153 про те, що згідно договору купівлі-продажу майнових прав від 05 липня 2013 року №17, ним сплачено повну вартість майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 . Третя черга, корпус 27-6», (поштова адреса: АДРЕСА_7 ), загальною фактичною площею 82,1 м2, в сумі 429352,00 грн.
Згідно виписки №154, виданої ТОВ МЖК «Миколаївмолодьбуд» від 16 червня 2016 року, ОСОБА_1 є покупцем квартири АДРЕСА_8 , відповідно до Договору купівлі-продажу майнових прав від 05 липня 2013 року №17.
27 липня 2016 року між Миколаївським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В. 21.08.2013 року за реєстровим №1026, згідно якого, в зв`язку з оформленням та реєстрацією права власності на квартиру АДРЕСА_3 , сторони домовилися вказати предметом іпотеки вказану квартиру.
Згідно відмітки на вказаному Договорі, проставленою приватним нотаріусом Сіряковою О.В., 30 червня 2020 року приватним нотаріусом знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_3 , у зв`язку з виконанням зобов`язання (згідно повідомлення іпотекодержателя №476/05 від 18 червня 2020 року).
Відповідно до довідки Миколаївського регіонального управління «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» №38-04 від 02 лютого 2026 року, згідно Кредитного договору №379 від 05 липня 2013 року сплачено щоквартальних платежів за період з 05 липня 2013 року по 01 січня 2017 року в сумі 27440,94 грн, сплачено внесків Позичальника в сумі 51122,00 грн.
За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, квартира, знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 82,1 кв.м. та житловою площею 47,5 кв.м., зареєстрована 21 червня 2016 року на праві власності за ОСОБА_1 .
За договором купівлі-продажу від 17 лютого 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Рибчук О.В., зареєстрований в реєстрі за №1-120, ОСОБА_1 придбав земельну ділянку АДРЕСА_4 , загальною площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2016 року у справі №489/1989/16 шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком - ОСОБА_1 за місцем його проживання; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного з дітей щомісячно, починаючи з 22.04.2016 року та до досягнення ними повноліття.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2024 року у справі №489/4278/24 позбавлено ОСОБА_7 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішення суду першої інстанції в частині визнання спільним майном подружжя та поділу земельної ділянки позивачем ОСОБА_1 не оскаржується, а відтак не є предметом апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина 2 статті 372 ЦК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17.
При цьому, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
За змістом частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина 7 статті 57 СК України).
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України.
Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто ті, кошти, які отримує чоловік/дружина є їхньою особистою власністю лише в тому випадку, якщо їх отримання не було спрямовано на витрату в інтересах сім`ї.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.
Разом з тим, відступити від засади рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ майна суд може на підставі частин 2,3 статті 70 СК України за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої та третьої статті 325ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За змістом частин 1,2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що спірна квартира була набута позивачем ОСОБА_1 під час шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 за кредитні кошти в інтересах їх сім`ї.
Між тим дійшов висновку, що спірна квартира є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 , оскільки платежі на погашення кредиту вносилися ним за особисті кошти, ОСОБА_8 участі у поверненні кредитних коштів не приймала, з дітьми та чоловіком не проживала, матеріально дітей не утримувала, участі у вихованні не брала, самостійного заробітку чи доходу не мала.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком.
Так, у постанові від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14-ц Верховний Суд дійшов висновку, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули і позивач, і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв`язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя .
У цьому ж контексті Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18 зазначає, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов`язань не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог статті 57 СК України спірне майно не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд указує, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитні кошти, отримані ОСОБА_1 за кредитним договором №379 від 05 липня 2013 року, були використані в інтересах сім`ї, мета його укладення - забезпечення сім`ї житлом.
Таким чином, зазначені грошові кошти використані не для особистих потреб одного з подружжя, а в інтересах сім`ї, що підтверджується фактом набуття за їх рахунок майнових прав на нерухоме майно, для спільного місця проживання сім`єю.
Оскільки вказані кредитні кошти були сплачені подружжям в період шлюбу, а тому вказане майно в силу вимог статті 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя.
Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами вказаної цивільної справи.
Зазначене дає підстави для висновків про те, що придбана у період шлюбу спірна квартира є спільним майном подружжя, у зв`язку з чим частки сторін за наслідками її поділу, є рівними.
Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно відповідачем не надано, в тому числі не доведено факту придбання спірної квартири за власні кошти та не в інтересах сім`ї, погашення кредиту за власні кошти, що є його процесуальним обов`язком.
Та обставина, що ОСОБА_1 , як позичальником за кредитним договором, як в період шлюбу та і після його розірвання було сплачено кошти на погашення кредиту, по справі, предметом спору у якій є поділ майна подружжя, правового значення не має. Оскільки сам по собі факт виконання кредитних зобов`язань одним із подружжя не змінює правової природи зобов`язання. Кредит, отриманий у період шлюбу та використаний в інтересах сім`ї, створює спільний обов`язок подружжя незалежно від того, хто саме фактично здійснював платежі за таким зобов`язанням.
Погашення ОСОБА_1 кредитних зобов`язань за рахунок особистих коштів після розірвання шлюбу між сторонами не є підставою для відступлення від рівності часток у спільному сумісному майні. Він не позбавлений можливості звернутися з позовом про стягнення компенсації (повернення кредитних коштів), за рахунок яких була придбана квартира.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що частки позивача та відповідача як співвласників спірного майна у праві спільної сумісної власності подружжя є рівними та становлять по 1/2 частині спірної квартири за кожним із них.
Підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя судом апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги відповідачки за первісним позовом, позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження та дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Статтею 376ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю та задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання за нею права власності на частку спірної квартири.
Зважаючи на викладене підлягає скасуванню і рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд здійснює розподіл судових витрат.
Документально підтверджені судові витрати у розмірі 1188 грн 98 коп. за подання зустрічної позовної заяви, 3220 грн 14 коп. за подання апеляційної скарги, а всього 4409 грн.12 коп, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю та відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частку квартиру, розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_3 особистою приватною власністю відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частку квартиру задовольнити.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4409 грн.12 коп. судового збору, сплаченого за подання зустрічного позову та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.