справа № 756/1869/26
провадження № 22-ц/824/10195/2026
головуючий у суді І інстанціїТкач М.М.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Журби С.О., Приходька К.П.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста від 18 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі №361/8138/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Ковриженко О.О. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна.
14.03.2026 до суду представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Ковриженко О.О. надіслано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне нерухоме та рухоме майно, яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), а саме: 1) накласти арешт на 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки, загальною площею 0,07 га (у тому числі за земельними угіддями: рілля- 0,07 га), розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0091; 2)накласти арешт на 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки, загальною площею 0,2541 га (у тому числі за земельними угіддями: під житловою забудовою одно - та двоповерховою - 0,2541 га), розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0090; 3) накласти арешт на 1/2 (одну другу) частину Житлового будинку, з господарськими будівлями, загальною площею 107,3 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 897904153104); 4) накласти арешт на 1/2 (одну другу) частину Двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; 5) накласти арешт на 1/2 (одну другу) частину Автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG, чорного кольору, 2015 року випуску, держаний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Заборонити органам реєстрації, а також Відповідачу ОСОБА_1 (Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та третім особам вчиняти дії щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачки ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та її дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 897904153104).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ спільного майна - задоволено частково.
Накладено арешт шляхом заборони відчуження на 1/2 земельної ділянки, загальною площею 0,07 га (у тому числі за земельними угіддями: рілля - 0,07 га), розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0091; 1/2 земельної ділянки, загальною площею 0,2541 га (у тому числі за земельними угіддями: під житловою забудовою одно - та двоповерховою - 0,2541 га), розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: [номер приховано]:01:002:0090; 1/2 житлового будинку, з господарськими будівлями, загальною площею 107,3 кв. м, житловою площею 61,7 кв. м, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 897904153104); 1/2 двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у будь-який спосіб, які на праві власності належать ОСОБА_1 .
У задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер В`ячеслав Миколайович подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач не надала жодних належних доказів того, що спірне майно може бути відчужене, або передане, зникне тощо, окрім зазначення власних припущень.
Апелянт наголошує на тому, що придбання земельних ділянок та будівництво будинку здійснювалося не для продажу, а для відпочинку із друзями та донькою, тому відповідач не планує здійснювати їх продаж, як і не продав їх за десять років володіння, а в спірній квартирі відповідач проживає разом із донькою і продавати її також не планує, отже припущення позивача про їх можливий продаж не відповідає дійсності та необґрунтоване.
Також, сторона відповідача просить колегію суддів звернути увагу, що спірне майно придбавалося не в шлюбі, і позивач зловживаючи своїми процесуальними правами, що полягає в недобросовісному використанні наданих законом процесуальних можливостей для досягнення неправомірних цілей, в такий спосіб лише намагається обмежити право відповідача на мирне володіння своїм майном, що призводить до спотворення суті правосуддя.
Щодо обов`язкового застосування зустрічного забезпечення вказує, що судом першої інстанції в ухвалі про забезпечення позову не зазначено жодного доводу, який би вказував, що судом вирішувалося питання зустрічного забезпечення, судом не перевірено чи має позивач зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майно, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, чим порушено засади пропорційності та рівності сторін і право відповідача на справедливий суд, оскільки суд першої інстанції вирішив вимоги позивача, при цьому повністю проігнорувавши права відповідача.
26 травня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - Ковриженка Олексія Олександровича надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні 08 вересня 2026 року ОСОБА_2 - Ковриженко Олексій Олександрович просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер В`ячеслав Миколайович в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. абезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому за змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Як убачається з матеріалів справи, між сторонами існує спір щодо належності та правового режиму майна, на яке позивач претендує в межах заявлених позовних вимог про поділ майна подружжя. Заява про забезпечення позову безпосередньо пов`язана з предметом спору, а обраний судом першої інстанції захід у вигляді накладення арешту шляхом заборони відчуження визначених об`єктів нерухомого майна спрямований на збереження їх існуючого правового та фактичного стану до вирішення спору по суті.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі потенційно може призвести до відчуження спірного майна, що, у свою чергу, у разі задоволення позовних вимог може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надала доказів наміру відповідача продати чи іншим чином відчужити спірне майно, колегія суддів відхиляє.
Метою забезпечення позову є не встановлення факту вже вчиненого або безпосередньо запланованого відповідачем відчуження майна, а запобігання можливості вчинення таких дій у період розгляду спору, якщо це може утруднити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення.
При цьому сама по собі відсутність на час розгляду заяви про забезпечення позову доказів конкретної підготовки відповідача до продажу майна не виключає можливості застосування забезпечувальних заходів, якщо між сторонами існує реальний майновий спір, а предметом спору є конкретне майно, щодо якого заявлені майнові вимоги.
Посилання апелянта на те, що земельні ділянки та житловий будинок придбавалися і використовувалися ним для відпочинку, що протягом тривалого часу він їх не відчужував, а у квартирі проживає разом із донькою та не має наміру її продавати, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Такі обставини характеризують фактичне користування майном та суб`єктивні наміри відповідача, однак не усувають самого ризику можливого розпорядження спірним майном до вирішення спору по суті.
Крім того, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та не позбавляють відповідача права власності на майно, не змінюють його правового статусу та не перешкоджають користуванню ним, а лише тимчасово обмежують можливість його відчуження до вирішення спору по суті.
Отже, твердження апелянта про те, що накладення арешту порушує його право на мирне володіння майном, є передчасними та необґрунтованими, оскільки застосований захід не є позбавленням права власності, а є процесуальним способом збереження предмета спору.
Верховний Суд у постанові № 905/448/22 від 03 березня 2023 року звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно придбавалося не в шлюбі.
Питання щодо часу набуття майна, джерел коштів, за які воно придбавалося, його правового режиму та належності до спільного чи особистого майна сторін є питаннями, які підлягають встановленню та оцінці під час розгляду позовних вимог по суті.
На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір щодо права власності на майно та не встановлює остаточного правового режиму спірних об`єктів. З`ясування зазначених обставин не може бути підставою для відмови у забезпеченні позову за наявності передбачених законом процесуальних підстав для його застосування.
У цій справі обраний судом першої інстанції захід безпосередньо пов`язаний із предметом спору, оскільки арешт накладено саме на те нерухоме майно, щодо якого заявлені вимоги позивача.
Колегія суддів також враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Накладення арешту шляхом заборони відчуження 1/2 часток визначених об`єктів нерухомого майна не є надмірним заходом, оскільки суд першої інстанції обмежив забезпечення саме тією часткою майна, на яку претендує позивач, і не заборонив відповідачу користуватися відповідним майном.
Таким чином, застосований захід відповідає характеру заявлених вимог, має безпосередній зв`язок із предметом спору та є необхідним для забезпечення можливості реального виконання майбутнього судового рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги про невирішення судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень статті 154 ЦПК України питання зустрічного забезпечення вирішується судом у встановленому законом порядку з урахуванням конкретних обставин справи. Саме по собі посилання відповідача на можливість заподіяння йому збитків унаслідок застосування заходів забезпечення позову не свідчить про необхідність обов`язкового застосування зустрічного забезпечення у кожному випадку.
У цій справі апелянт не навів конкретних обставин та не надав належних доказів існування реального ризику виникнення збитків саме внаслідок застосованого заходу забезпечення позову, а також не обґрунтував їх можливого розміру.
Накладення арешту шляхом заборони відчуження нерухомого майна не позбавляє відповідача права користування цим майном, не змінює його власника та не перешкоджає здійсненню ним інших правомочностей власника, не пов`язаних із його відчуженням.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати, що невирішення питання про зустрічне забезпечення в оскаржуваній ухвалі саме по собі є істотним порушенням норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про забезпечення позову.
Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта про те, що позивач зловживає процесуальними правами та намагається обмежити право відповідача на мирне володіння майном.
Відповідно до загальних засад цивільного судочинства кожна особа має право на судовий захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Звернення позивача із заявою про забезпечення позову у спосіб, прямо передбачений процесуальним законом, саме по собі не може розцінюватися як зловживання процесуальними правами.
Доказів того, що позивач діє недобросовісно, використовує надані їй процесуальні права всупереч їх призначенню або з метою, яка суперечить завданням цивільного судочинства, апелянтом не надано.
При цьому колегія суддів наголошує, що питання про те, чи є спірне майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а також питання обґрунтованості самих позовних вимог не вирішуються під час розгляду заяви про забезпечення позову та не можуть бути предметом остаточної оцінки на цій стадії судового розгляду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача із застосуванням до належного йому майна тимчасового обмеження щодо його відчуження, однак не спростовують наявності передбачених законом підстав для забезпечення позову.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має забезпечити баланс інтересів сторін. У цьому випадку такий баланс дотримано, оскільки обмеження відповідача полягає лише у тимчасовій забороні відчуження визначених об`єктів, тоді як невжиття відповідних заходів створює ризик зміни правового статусу майна, яке є безпосереднім предметом спору, та, відповідно, може ускладнити виконання майбутнього рішення суду.
За аналогічним підходом Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно встановити наявність спору між сторонами, оцінити реальність загрози утруднення виконання можливого рішення, зв`язок обраного заходу з предметом позову та його співмірність із заявленими вимогами.
Не доведеними також є доводи апеляційної скарги щодо обов`язкового застосування судом зустрічного забезпечення. Саме по собі незастосування судом зустрічного забезпечення одночасно із заходами забезпечення позову не свідчить про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали. При цьому сторона відповідача не позбавлена можливості звернутися до суду першої інстанції із самостійною заявою про застосування зустрічного забезпечення у порядку, передбаченому статтею 154 ЦПК України, навівши відповідне обґрунтування та надавши докази на підтвердження необхідності його застосування.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини, що мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, належним чином оцінив характер заявлених вимог, зв`язок між предметом спору та застосованими заходами, а також дотримався принципу співмірності.
Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та вимогам процесуального закону, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, а тому відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста від 18 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба