ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4922/26 Справа № 205/7588/23 Суддя у 1-й інстанції - Федотова В. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 12 січня 2026 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 вересня 2021 року здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Підпис відповідачкою здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам постанови НБУ від 13 грудня 2019 року № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
Відповідно до пункту 3 договору із відповідачкою погоджено використання ОТР-пароля в якості підпису та інших видів простого електронного підпису, а саме при здійсненні будь-якої операцій та правочинів між сторонами за допомогою ОТР-паролю як простого електронного підпису. Сторони домовилися вважати, що пароль однозначно ідентифікує особу клієнта та є логічно пов`язаний із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження клієнтом здійснення операції або укладення правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту Банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому Банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону клієнта.
В подальшому ОСОБА_1 виявила бажання оформити послугу «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», ознайомилася із актуальними умовами кредитування та 22 жовтня 2021 року за допомогою ОТП-пароля підписала Паспорт кредиту та графік кредиту. Відповідно до умов договору та графіку кредиту із відповідачкою були погоджені умови послуги «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», а саме розмір кредиту, строк кредитування, процентну ставку, кількість та розмір платежів та їх періодичність.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі.
Відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 08 червня 2023 року виникла заборгованість в розмірі 40 270,10 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту - 40 213,69 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 56,41 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за договором № б/н від 22 жовтня 2021 року станом на 08 червня 2023 року в розмірі 40 270,10 грн. та судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача банківських послуг.
Позовні вимоги позивачка за зустрічним позовом обґрунтовувала тим, що вона є потерпілою від шахрайських дій невстановленої особи, з приводу чого відкрито кримінальне провадження. Вказану Банком картку ОСОБА_1 не отримувала, кредитного договору не укладала, до Банку з метою його укладення не зверталася, коштів за таким договором не отримувала, про що Банку достеменно відомо.
Зазначала, що у вересні 2021 року вона отримала нову карту АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , а також інші картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_1 , які весь час знаходились у неї. Дані карток, паролі, коди вона нікому не передавала. На даний час картки заблоковано.
22 жовтня 2021 року від АТ КБ «ПриватБанк» шляхом надіслання листа на електронну пошту о 12:00 год їй стало відомо про оформлення на її ім`я кредиту у формі «Оплата частинами» на суму 43 744,00 грн. Як було з`ясовано, це відбулось під час здійснення покупки товару у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що вказаний кредит вона не отримувала, до зазначеного магазину не зверталася та перебувала того дня у місті Дніпро.
22 жовтня 2021 року вона звернулась у відділення Банку, де повідомила про шахрайські дії невстановленої особи відносно неї.
У відділенні Банку їй було повідомлено, що перед оформленням шахрайського кредиту відбулась зміна її фінансового номера з належного їй дійсного НОМЕР_6 на не належний їй НОМЕР_7 , чого вона не здійснювала. Було з`ясовано, що у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , невстановлена особа розрахувалася від імені ОСОБА_1 за придбаний у кредит товар карткою, оформленою на ім`я ОСОБА_1 .
У наданих Банком документах до позовної заяви вказано єдиний номер картки № НОМЕР_8 , по якому проходили кредитні операції з 22 жовтня 2021 року.
Вкотре наголошувала, що вказану картку вона не отримувала, за її оформленням до Банку не зверталася, операцій за нею не здійснювала. Відтак, вказана картка була видана Банком на ім`я ОСОБА_1 без проходження процедури ідентифікації та верифікації невстановленій особі, без відома та згоди держателя картки, а невстановлена особа, змінивши фінансовий номер телефону і ПІН-код, 22 жовтня 2021 року оформила кредитний договір № 21102232193049 на суму 43 744,00 грн. 22 жовтня 2021 року об 11:59 год у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за вищевказаною адресою, без відома та згоди ОСОБА_1 , невідомим способом було перераховано перший внесок в розмірі 2 916,27 грн. з власної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на картку № НОМЕР_8 . Вказане правопорушення відбулось під час перебування ОСОБА_1 на робочому місті у місті Дніпро. Жодній особі своїх карток і персональних даних вона не передавала, ніяких попередніх смс чи дзвінків від Банку не отримувала, власні картки і телефон знаходились весь час у неї.
Також зазначала, що за результатом звернення до відділення Банку невідкладно у дату 22 жовтня 2021 року, їй не було повідомлено про факт існування картки № НОМЕР_8 та не було заблоковано вказану картку, внаслідок чого невстановлена особа продовжила мати доступ до її коштів і 22 листопада 2021 року та 31 січня 2022 року провела операції з переказу коштів з її власної картки № НОМЕР_1 на карту № НОМЕР_8 , що відображено у виписці. Після чого вона заблокувала власні картки.
Крім того, 23 жовтня 2021 року вона звернулася до ЧЧ ВП № 6 Дніпровського РУП ГУНП України у Дніпропетровській області із письмовою заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.
24 жовтня 2021 року ВП № 6 ДРУП ГУНП України у Дніпропетровській області було внесено відповідні відомості до ЄРДР № 12021046680000633 за ч.1 ст. 190 КК України. ОСОБА_1 є потерпілою у вказаному кримінальному провадженні. На даний час досудове розслідування триває.
ОСОБА_1 вважала, що вона не є фактичним отримувачем вказаних коштів. У даному випадку Банком порушено обов`язки ідентифікації та верифікації фізичної особи, яка звертається за отриманням електронного платіжного документа, а кредитний договір № 21102232193049 від 22 жовтня 2021 року укладений з порушенням спеціального законодавства і без волевиявлення ОСОБА_1 , а тому такий договір є недійсним з моменту укладення.
Також Банком не надано первинного бухгалтерського документа про видачу кредиту 22 жовтня 2021 року, а тому не можливо встановити як конкретно відбувався рух коштів, хто був ініціатором та отримувачем платежу. При цьому нанесення копії підпису позивачки за зустрічним позовом шляхом механічного копіювання підпису, поставленого на планшеті без тексту на текст заяви не є підписанням електронного документа.
Вважала, що саме неправомірні дії Банку з видачі невстановленій особі картки № 9992 2230 0898 6530 призвели до того, що оформлений від її імені кредитний договір від 22 жовтня 2021 року та перекази грошових коштів були виконані з порушенням, без відома та волевиявлення ОСОБА_1 , але на її ім`я.
Ураховуючи викладене, позивачка за зустрічним позовом просила суд:
- визнати дії АТ КБ «ПриватБанк» з видачі електронного платіжного засобу - кредитної картки № НОМЕР_8 на ім`я ОСОБА_1 , нарахування відсотків на суму заборгованості за вказаною кредитною карткою - неправомірними;
- визнати кредитний договір № 21102232193049 від 22 жовтня 2021 року на суму 43 744,00 грн., укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 недійсним зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» вилучити всі операції, виконані за карткою № НОМЕР_8 та за кредитним договором № 21102232193049 від 22 жовтня 2021 року з рахунку № НОМЕР_9 і додатковим рахункам договору № SAMDN5500[телефон приховано] від 05 листопада 2008 року ОСОБА_1 ;
- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 535,08 грн.
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 12 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» - відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо видачі електронного платіжного засобу - кредитної картки № НОМЕР_8 на ім`я ОСОБА_1 ,, а також щодо нарахування відсотків на суму заборгованості за кредитною карткою № НОМЕР_8 - неправомірними.
Визнано кредитний договір № 21102232193049 від 22 жовтня 2021 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на суму 43 744,00 грн. - недійсним.
Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» вилучити всі операції, виконані за карткою № НОМЕР_8 та за кредитним договором № 21102232193049 від 22 жовтня 2021 року з рахунку № НОМЕР_9 і додатковим рахункам договору № SAMDN5500[телефон приховано] від 05 листопада 2008 року ОСОБА_1 .
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 535,08 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 20 лютого 2026 року апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що у кримінальному провадженні № 12021046680000633 від 24 жовтня 2021 року під час досудового розслідування був встановлений підозрюваний - ОСОБА_2 . На думку Банку, шкоду завдану кримінальним правопорушення повинен відшкодовувати підозрюваний, тобто ОСОБА_2 , а АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем за зустрічним позовом. Також Банк зазначав, що списання коштів з рахунку ОСОБА_1 відбувалось у зв`язку із її халатною поведінкою, оскільки треті особи для здійснення платіжних операцій, не мали б змоги зробити це, не знаючи персональну інформацію (коди, дані карток та ін.), отже клієнтом не було дотримано вимоги законодавства і Умов та Правил надання банківських послуг щодо забезпечення збереження інформації. Якщо зазначені операції, за твердженням ОСОБА_1 , нею не здійснювались, то дані операції стали можливими виключно в результаті розголошення самим клієнтом конфіденційної інформації або халатною поведінкою із збереження персональних даних (обмеження доступу до персональних даних та доступів до фінансового телефону, карток) по своїй карті, передачі даних та паролей третім особам. У АТ КБ «ПриватБанк» існує надійна систему захисту рахунків клієнтів банку і без розголошення персональних даних неможливо отримати доступ до рахунку. Із заявами про термінове блокування карти шляхом дзвінку на гарячу лінію 3700 особисто ОСОБА_1 невідкладно - протягом 15 хвилин з моменту переказу коштів не зверталась. Отже, списання коштів відбувалось з рахунку платника за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача та будь-яких порушень зі сторони Банку допущено не було. Дії ОСОБА_1 щодо недбалого поводження із персональною інформацією та носіями персональної інформації (кредитні картки, фінансовий мобільний телефон), і призвела до втрати коштів з картки, в іншому випадку інша особа не змогла би зняти чи переказати кошти. Банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» надано суду копію Заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 10 вересня 2021 року, яка підписана від імені ОСОБА_1 за допомогою ОТР-пароля (т.1 а.с.11-22).
Умовами заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 10 вересня 2021 року передбачено погодження використання ОТР-паролю в якості підпису та інших видів простого електронного підпису. Сторони домовились вважати, що ОТП-пароль однозначно ідентифікує клієнта та є логічно пов`язаним із електронними даними про будь-яку операцію або правочин виключно за умови, якщо підтвердження клієнтом здійснення операції або правочину здійснено шляхом введення у відповідне поле інтерфейсу програмного комплексу або сайту банку цифрової послідовності, яка повністю ідентична надісланому банком ОТП-паролю на фінансовий номер телефону клієнта. Сторони також узгодили, що Банк самостійно приймає рішення про застосування того чи іншого виду електронного підпису.
Матеріали справи містять копію загальних умов надання кредитів «Оплата частинами» АТ КБ «ПриватБанк», які за твердження Банку підписано простим електронним підписом ОСОБА_1 22 жовтня 2021 року (т.1 а.с.25-28), відповідно до яких із ОСОБА_1 були погоджені умови послуги «Оплата частинами», а саме: розмір кредиту на споживчі цілі 43 744,00 грн, строк кредитування 14 місяців, процентну ставку в розмірі 0,12 % річних, реальна річна процентна ставка 0,24 %, кількість та розмір платежів, а також їх періодичність.
Також АТ КБ «ПриватБанк» надано суду копію інформації, згідно якої ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що ознайомлена і згодна із умовами та правилами надання банківських послуг, підтвердила зобов`язання за договором № 21102232193049 від 22 жовтня 2021 року і доручила банку встановити регулярний платіж з картки № НОМЕР_1 на погашення заборгованості. Розмір кредиту 43 744,00 грн., кількість платежів - 15. Вказана інформація підписана простим електронним підписом від імені відповідача ОСОБА_1 22 жовтня 2021 року (т.1 а.с.23).
Матеріали справи містять також довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ім`я ОСОБА_1 , де зазначено: старт карткового рахунку № НОМЕР_8 22.10.2021 року, встановлення кредитного ліміту 43 744,00 грн. (т.1 а.с.10).
АТ КБ «ПриватБанк» долучено до позову графік платежів за споживчим кредитом, який, за твердження позивача, 22 жовтня 2021 року підписано простим електронним підписом відповідача ОСОБА_1 (т.1 а.с.24).
Із виписки за договором б/н за період х 22 жовтня 2021 року по 09 червня 2023 року вбачається, що по картці № НОМЕР_8 проведено відповідні операції, зокрема, 22 жовтня 2021 року «Поповнення картки, грошові перекази» на суму 2 916,27 грн., 22 листопада 2021 року «Поповнення картки, грошові перекази» чотири рази на суму 153,51 грн., а також один раз на суму 4,37 грн., 31 січня 2022 року «Поповнення картки, грошові перекази» на суму 0,40 грн. (т.1 а.с.9).
ОСОБА_1 наполягала на тому, що до АТ КБ «ПриватБанк» для укладення кредитного договору № 21102232193049 від 22 жовтня 2021 року вона не зверталася, вказаний договір не укладала та не підписувала, картку № НОМЕР_8 не отримувала, в результаті шахрайських дій невідома особа заволоділа коштами, які вона від банку не отримувала. Про шахрайські дії ОСОБА_1 невідкладно повідомила співробітників АТ КБ «ПриватБанк», а також звернулася із заявою про вчинення злочину до органів поліції.
Матеріалами справи підтверджено, що 23 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до начальника ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення (т.1 а.с.81-82), яка згідно реєстраційного штампу зареєстрована 23 жовтня 2021 року за № 23351.
На підставі вказаної заяви було відкрите кримінальне провадження № 12021046680000633 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 24 жовтня 2021 року, у якому ОСОБА_1 визнано потерпілою (т.1 а.с.83).
Як вбачається із копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, до ЧЧ ВП № 6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що 22 жовтня 2021 року близько 11:50 год невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами заявника (ЖЕО 2335 від 23 жовтня 2021 року) /т.1 а.с.83/.
29 квітня 2025 року до суду від Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшли витребувані ухвалою суду від 17 жовтня 2024 року докази, а саме завірені належним чином копії матеріалів кримінального провадження № 12021046680000633 від 24 жовтня 2021 року за ч.1 ст. 190 КК України (т.1 а.с.150-206).
27 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жуков В.В. звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про проведення службової перевірки щодо факту шахрайства, надання інформації та доказів, повернення коштів (т.1 а.с.72-75) у якій просив терміново провести службову перевірку щодо викладених у цій заяві обставин, щодо заволодіння 22 жовтня 2021 року за допомогою картки № НОМЕР_8 , виданої АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 шахрайським способом невстановленою особою коштами банку та письмово повідомити про результати цієї службової перевірки. Залишити без розгляду позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 жовтня 2021 року, оформленим шахрайським шляхом невстановленою особою. Зарахувати на рахунок ОСОБА_1 безпідставно списані кошти у загальній сумі 3 535,08 грн. Також просив надати відповідну інформацію.
Доказів проведення службової перевірки АТ КБ «ПриватБанк» за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Жукова В.В. матеріали справи не містять.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).
Статтею 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:
«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:
«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:
«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що:
«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:
«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:
«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.
Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.
Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
Саме Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За недоведеності обставин, які безспірно означають те, що користувач власними діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно вважати відсутньою вину користувача у перерахуванні чи отриманні спірних коштів.
Сам по собі факт коректного введення вихідних даних для ініціювання такої банківської операції як списання коштів з рахунку користувача не може достовірно підтверджувати те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення слід тлумачити переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції вірно врахував, що: саме Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Установивши, що Банком належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування грошових коштів з рахунку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову.
При цьому Банк, у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не довів вину ОСОБА_1 у вказаних спірних операціях.
Колегія суддів враховує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт звернення відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом до Банку, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у ОСОБА_1 була дійсно відсутня воля на вчинення спірних операцій.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, колегія суддів виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з Банком фактично не є рівними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21), від 29 серпня 2022 року у справі № 532/1349/19 (провадження № 61-6887св21) від 31 липня 2024 року у справі № 953/5904/22 (провадження № 61-8452св23).
Отже, за обставин встановлених у справі, списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивачка за зустрічним позовом повідомила про цей факт Банк та звернулася до правоохоронних органів.
Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , не є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про істотне порушення Банком вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердило належними та допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції щодо списання з карткового рахунку грошових коштів.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).
Відповідно до висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Колегія суддів враховує, що належним способом захисту є примусове виконання обов`язку в натурі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23.
Під час ухвалення рішення колегія суддів керується завданням цивільного судочинства. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб Банкч надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 12 січня 2026 року - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 12 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 вересня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида