ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про залишення позову без розгляду
17 вересня 2026 року справа №380/17037/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін питання про залишення позову без розгляду у справі за заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
На розгляді Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не визначення належного ОСОБА_1 до видачі, але фактично не отриманого ним речового майна, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, право на отримання якого виникло у нього відповідно до встановлених норм речового забезпечення за період проходження військової служби з 13 грудня 2023 року по 12 травня 2026 року;
- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 на підставі документів індивідуального речового обліку ОСОБА_1 та відповідних норм речового забезпечення визначити повний перелік предметів речового майна особистого користування, право на отримання яких виникло у ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 13 грудня 2023 року по 12 травня 2026 року та які фактично йому не були видані, та оформити довідку про вартість речового майна, що належало до видачі, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178;
- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, право на отримання якого виникло за період проходження військової служби з 13 грудня 2023 року по 12 травня 2026 року та яке фактично не було ним отримане, виходячи із закупівельної вартості відповідних предметів речового майна, визначеної уповноваженим органом станом на 01 січня 2026 року.
Ухвалою від 17.08.2026 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.
Вимоги ухвали позивачем виконано.
Ухвалою від 26.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Представник відповідача 03.09.2026 (вх.№78574) подав клопотання, в якому зазначив, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав 12.05.2026, отримавши при звільненні грошовий атестат. Вважає, що позивач, звертаючись до суду 13.08.2026, порушив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Ухвалою від 08.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишено без руху та надано 5 п`ять днів з дня отримання даної ухвали для усунення зазначеного в мотивувальній частині ухвали недоліку шляхом подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску.
Представник позивача 15.09.2026 (вх.№81838) подав заяву про поновлення процесуального строку.
В обґрунтування заяви зазначив, що він не погоджується із застосування строку звернення в 1 місяць, оскільки предметом цієї справи не є оскарження наказу про звільнення, правомірності припинення військової служби чи іншого кадрового рішення, безпосередньо пов`язаного з проходженням або припиненням публічної служби. Предметом спору є невиплата однієї із сум, яка відповідно до законодавства та сформованої практики Верховного Суду належить звільненому військовослужбовцю при проведенні остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням. Зазначає, що під час виключення зі списків особового складу та проведення розрахунку позивачу було видано грошовий атестат. Водночас у зазначеному документі відсутні будь-які відомості про грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Зокрема, у ньому не зазначено, що така компенсація була нарахована позивачу, не визначено її розміру, не зазначено, що вона була виплачена, не зазначено, що у позивача відсутнє право на її отримання. Отже, грошовий атестат не містив інформації, з якої позивач міг би достовірно встановити сам факт порушення права саме у частині речового забезпечення та грошової компенсації за неотримане речове майно. За таких обставин сам факт одержання грошового атестата не може автоматично прирівнюватися до отримання позивачем достовірної письмової інформації про те, що його право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно порушене.
При розгляді заяви суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині п`ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене процесуальними строками. Установлення таких строків спрямоване на забезпечення юридичної визначеності, стабільності публічно-правових відносин і належного відправлення правосуддя та не заперечує сутності права на судовий захист, що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011.
Європейський суд з прав людини у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, рішення від 28 березня 2006 року, зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а заінтересовані особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Щодо посилань представника позивача на те, що предметом спору є невиплата однієї із сум, яка відповідно до законодавства та сформованої практики Верховного Суду належить звільненому військовослужбовцю при проведенні остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням і тому строк звернення до суду не може становити 1 місяць, суд зазначає таке.
За змістом статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.12.2018 у справі № 2-а-3097/2007 і є усталеною у судовій практиці.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон 2011- XII) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
На підставі пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Таким чином, право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні, і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Предметом позову у цій справі є поведінка відповідача щодо не визначення належного до видачі позивачу, але фактично не отриманого ним речового майна, не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, право на отримання якого виникло у нього відповідно до встановлених норм речового забезпечення за період проходження військової служби з 13 грудня 2023 року по 12 травня 2026 року, з підстав її протиправності.
З врахуванням того, що предметом позову є компенсація вартості за неотримане речове майно, то строк звернення до адміністративного суду у даній справі відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, становить 1 місяць з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2025 року у справі № 260/1940/24, яка враховується судом під час розгляду цієї справи.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що поновлення процесуального строку є винятком із загального правила та можливе лише за наявності об`єктивних, непереборних, незалежних від волі особи обставин, які реально унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до суду і підтверджені належними доказами. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду (справа № 9901/32/20, справа № 600/6782/21-а, справа № 260/192/21, справа № 160/3121/20).
Саме на особу, яка просить поновити строк звернення до суду, покладається обов`язок довести не лише факт існування певних обставин, а й те, що такі обставини в межах пропущеного строку мали настільки істотний характер, що об`єктивно унеможливлювали вчинення відповідної процесуальної дії. Такий підхід узгоджується і з частиною першою статті 77 КАС України.
Дана правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 23 березня 2026 року у справі № № 500/5567/24.
Щодо посилань позивача на те, що у грошовому атестаті не міститься жодної інформації, з якої позивач міг би достовірно встановити сам факт порушення права саме у частині речового забезпечення та грошової компенсації за неотримане речове майно, суд звертає увагу позивача на те, що в ухвалі від 08.09.2026 суд не пов`язує початок відліку строку звернення до суду з моменту отримання грошового атестату, а вказав, що про порушення своїх прав позивач мав бути обізнаний 12.05.2026, тобто після звільнення з військової служби.
Відповідно до наявного ордера СЕРІЯ АС №1197989, договір про надання правничої допомоги №131 між ОСОБА_1 та адвокатом Волк І.В. було укладено 19.06.2026.
Хронологічний аналіз дати звільнення позивача - 12.05.2026, дати укладення договору про надання правової допомоги - 19.06.2026, дати звернення адвоката Волк І.В. з адвокатським запитом - 07.08.2026 та дати звернення до суду з цим позовом - 13.08.2026, тобто через 3 місяці після звільнення, за відсутності доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних перешкод для оперативного та своєчасного вчинення будь-яких юридично значимих дій, спрямованих на відновлення порушених, на думку позивача, прав щодо не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Однак, ні представником позивача, ні позивачем не зазначено з яких причин відбулося зволікання позивача із зверненням для захисту своїх прав та інтересів, як і до адвоката, так і до суду.
Будь-яких документів, які б свідчили про неможливість своєчасного звернення позивача за отриманням правової допомоги і до суду з травня 2026 та/або вчинення будь-яких юридично значимих дій, які б свідчили про зацікавленість позивача дізнатися про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, до позовної заяви не долучено.
Крім того, суд звертає увагу на те, що договір про надання правничої допомоги №131 між ОСОБА_1 та адвокатом Волком І.В. укладений 19.06.2026, однак із адвокатським запитом до в/ч НОМЕР_1 представник позивача, який є фахівцем в галузі права, звернувся лише 07.08.2026, тобто через два місяці після укладення договору.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 24 березня 2026 року у справі №640/23235/20, яка враховується судом під час розгляду цієї справи.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 03.11.2025 у справі № 260/1940/24, подання відповідачу заяв про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду. Військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2026 року у справі № 640/19114/22, яка також враховується судом під час розгляду цієї справи.
Заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом не містить жодних обґрунтувань, які б підтверджували поважність пропуску позивачем строку звернення до суду, а також посилань на будь-які докази, які б унеможливили своєчасність такого звернення.
Сукупність викладеного зумовлює висновок про неповажність пропуску позивачем строку звернення до суду та відмову в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку.
Згідно із приписами частини третьої, четвертої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
На переконання суду, враховуючи пропуск строку звернення до суду у цій справі, за відсутності доведення позивачем поважності причин пропуску такого строку, з метою дотримання принципу правової визначеності, вказана позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
Відмовити у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Хома О.П.