ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року Справа №160/24423/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо проведення з 01.03.2026 індексації пенсії за вислугу 32 років у розмірі - 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) з обмеженням максимальним розміром та виплати пенсії за вислугу 32 років у розмірі - 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) з обмеженням максимальним розміром ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести з 01.03.2026 індексацію пенсії за вислугу 32 років у розмірі - 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) без обмеження максимальним розміром та здійснити виплату пенсії за вислугу 32 років у розмірі - 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) без обмеження максимальним розміром з 01.03.2026 ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. Умови призначення пенсії - за вислугу 32 років, пенсія призначена довічно у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.).
Пенсія позивача востаннє була перерахована (призначена (обчислена) після перерахунку) з 01.04.2019 на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 у справі № 160/285/21 та додаткового рішення від 24.05.2021 у справі № 160/285/21, які набрали законної сили, що зазначено у Розрахунку пенсії за вислугу років на 01.03.2026, складеному відповідачем.
Позивач зазначає, що його право на перерахунок та виплату пенсії без застосування обмеження максимальним розміром було неодноразово захищене судовими рішеннями, зокрема, рішенням від 11.03.2021 та додатковим рішенням від 24.05.2021 у справі № 160/285/21, рішенням від 05.04.2024 у справі № 160/2799/24, рішенням від 25.02.2026 у справі № 160/23821/25, після ухвалення яких не відбулося змін у чинному законодавстві України, які б створювали підстави для обмеження розміру пенсії.
Разом з тим відповідач з 01.03.2026 при здійсненні нарахування та виплати пенсії з урахуванням індексації, проведеної на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236, застосував обмеження пенсії максимальним розміром, як наслідок, пенсія позивачу не виплачена у повному розмірі: за Розрахунком пенсії за вислугу років станом на 01.03.2026 підсумок пенсії (з надбавками) з індексацією становить 27671,53 грн, тоді як з урахуванням максимального розміру пенсії до виплати визначено 25950,00 грн.
09.03.2026 позивач звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив відновити виплату призначеної пенсії без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2026 та виплатити різницю. Листом від 07.04.2026 №40121-24456/Б-01/8-0400/26 відповідач повідомив позивача, що він не відноситься до категорії осіб, виплата яким проводиться без обмеження максимальним розміром з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022, тому пенсію було проіндексовано відповідно до постанови №236 в межах максимального розміру, визначеного Законом, та її розмір склав 25950,00 грн.
Позивач вважає, що відповідачем порушено конституційні гарантії на належне пенсійне забезпечення у зв`язку з протиправним обмеженням його пенсії за вислугу років максимальним розміром, що суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву, належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача в межах позовних вимог, довідку про складові пенсії позивача та розмір пенсії, що нараховується і фактично виплачується, а також усі документи, що були або мали бути взяті до уваги при вчиненні дій, з приводу яких подано позов.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, у межах встановленого судом строку відзив на позовну заяву не надав, про причини неподання відзиву суду не повідомив.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (пенсійна справа №[номер приховано]-СБУ) та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Згідно з протоколом за пенсійною справою № [номер приховано] (СБУ) від 05.11.2008 позивачу, полковнику, звільненому з посади начальника відділу в головному відділі контррозвідки 04.11.2008 за пунктом «б» частини першої статті 63 (у запас), з 05.11.2008 довічно призначено пенсію за вислугу років за умовами призначення: вислуга років - 32 (календарних 29), у розмірі 86% грошового забезпечення. Зазначені обставини підтверджуються також пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.12.2008 (вид пенсії - за вислугу років, термін дії - довічно).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 у справі № 160/285/21, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до довідки Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 22.07.2020 № 55/11/Б-374/577 та зобов`язано відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром у розмірі 86% грошового забезпечення. Додатковим рішенням від 24.05.2021 у цій же справі відповідача зобов`язано здійснити з 01.04.2019 виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2024 у справі № 160/2799/24, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії відповідача щодо проведення індексації пенсії позивача за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення з обмеженням максимальним розміром та зобов`язано відповідача провести індексацію і виплатити пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 160/23821/25 визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.03.2025 при нарахуванні індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 та зобов`язано відповідача здійснити з 01.03.2025 нарахування і виплату пенсії за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з Розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі №[номер приховано], складеним відповідачем станом на 01.03.2026, пенсію позивачу призначено (обчислено) з 01.04.2019 із сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 7750,00 грн, оклад за військове звання - 1480,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50% - 4615,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 7142,90 грн, всього - 20987,90 грн. Основний розмір пенсії становить 86% грошового забезпечення (вислуга років 32) у розмірі 18049,59 грн; з урахуванням індексацій базового ОСНП за 2022 рік - 2526,94 грн, за 2023 рік - 1500,00 грн, за 2024 рік - 1500,00 грн, за 2025 рік - 1500,00 грн, за 2026 рік - 2595,00 грн підсумок пенсії (з надбавками) становить 27671,53 грн. Водночас у графі «З урахуванням максимального розміру пенсії» зазначено: « 7000030 ПІДСУМОК ПЕНСІЇ - 25950.00».
Тобто відповідачем при нарахуванні та виплаті пенсії позивачу з 01.03.2026 застосовано обмеження її максимальним розміром - 25950,00 грн, унаслідок чого пенсія у визначеному розрахунком розмірі 27671,53 грн позивачу не виплачується.
09.03.2026 позивач звернувся до відповідача із зверненням (вх. №24456/Б-0400-26 від 09.03.2026), в якому просив, зокрема, відновити виплату призначеної пенсії без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2026, виплатити різницю між призначеною та фактично виплаченою пенсією, а також виключити з розрахунку пенсії обмеження максимальним розміром.
Листом від 07.04.2026 №40121-24456/Б-01/8-0400/26 відповідач повідомив позивача, що на сьогодні законодавче регулювання питання щодо обмеження розмірів пенсій, призначених за Законом № 2262-ХІІ, для зазначеної категорії осіб відсутнє; водночас, посилаючись на позицію Міністерства соціальної політики України, відповідач зазначив, що без обмеження максимальним розміром підлягають виплаті пенсії, призначені з 12.04.2023 особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а оскільки позивач не відноситься до цієї категорії осіб, з 01.03.2026 його пенсію проіндексовано відповідно до постанови № 236 в межах максимального розміру, визначеного Законом, та її розмір склав 25950,00 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 64 Закону № 2262-ХІІ визначено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Частиною першою статті 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.
25.02.2026 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі - Постанова № 236), пунктом 1 якої установлено, що з 1 березня 2026 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,121 з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови. Пунктом 3 Постанови № 236 установлено, що розмір підвищення пенсії в результаті її перерахунку не може перевищувати 2595 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено перерахунок (індексацію) пенсії позивача з 01.03.2026 на підставі Постанови № 236, за результатами якого підсумок пенсії з надбавками та індексацією становить 27671,53 грн, проте розмір пенсії до виплати обмежено максимальним розміром - 25950,00 грн, тобто зазначений перерахунок не призвів до відповідного збільшення розміру пенсії, яка фактично виплачується позивачу.
Щодо застосування відповідачем обмеження пенсії максимальним розміром суд зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VІ (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав чинності 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до низки законів, серед яких і Закон № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим же Законом № 3668-VI внесено зміни до статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якими встановлено аналогічне за змістом обмеження максимального розміру пенсії (частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції, чинній після внесення змін Законом України від 12.04.2016 № 1080-VIII).
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016.
Ухвалюючи вказане Рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер, а заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені. Конституційний Суд України вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 20.12.2016 з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 у Законі № 2262-ХІІ відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї згодом зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими та самі по собі не створюють підстав для обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, максимальним розміром.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 09.02.2021 у справі № 640/2500/18, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, прийнятими одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсій осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Верховний Суд у численних постановах, зокрема від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20, від 29.06.2022 у справі № 640/19118/18, від 11.07.2022 у справі № 620/613/21, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, дійшов висновку, що за наявності колізії між Законом № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ, застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням зазначеного Рішення Конституційного Суду України, а не норми Закону № 3668-VI, у зв`язку з чим обмеження максимального розміру таких пенсій є протиправним.
Крім того, Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-ХІІ. Згідно з пунктом 3 резолютивної частини цього Рішення приписи статті 2 Закону №3668-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 12.04.2023.
Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин (01.03.2026) законодавча норма, яка б визначала максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, відсутня: частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ є нечинною з 20.12.2016, а приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення їх дії на Закон № 2262-ХІІ - з 12.04.2023.
Наведене прямо визнає і сам відповідач, зазначивши у листі від 07.04.2026 № 40121-24456/Б-01/8-0400/26, що «на сьогодні законодавче регулювання питання щодо обмеження розмірів пенсій, призначених за Законом №2262, для зазначеної категорії осіб відсутнє».
Доводи відповідача в зазначеному листі про те, що позивач не належить до категорії осіб, виплата пенсії яким проводиться без обмеження максимальним розміром з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022, суд відхиляє з огляду на таке.
Резолютивна частина Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 не містить жодного поділу осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ, на категорії залежно від часу призначення пенсії, періоду або обставин проходження служби. Приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення їх дії на Закон № 2262-ХІІ визнані неконституційними в цілому та втратили чинність з 12.04.2023 для всіх осіб, на яких вони поширювалися. Мотиви, з яких Конституційний Суд України дійшов такого висновку, не можуть звужувати обсяг правових наслідків, визначених резолютивною частиною Рішення.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Обов`язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.
Суд також зазначає, що позиція Міністерства соціальної політики України, на яку посилається відповідач у листі, не є нормативно-правовим актом, не має ознак джерела права та не може ні звужувати дію рішень Конституційного Суду України, ні створювати підстави для обмеження розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, за відсутності відповідної норми закону.
Крім того, з урахуванням приписів частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Нормами Закону № 2262-ХІІ у редакції, чинній на час спірних правовідносин, будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, не передбачено.
Стосовно застосування відповідачем обмеження максимального розміру пенсії під час проведення індексації відповідно до Постанови № 236 суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Оскільки Постанова № 236 є підзаконним нормативно-правовим актом, положення якого в частині проведення підвищення пенсій у межах максимального розміру пенсії суперечать приписам Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми Закону № 2262-ХІІ як норми вищої юридичної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 та у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявності у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд наголошує, що закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду України на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, а тому відповідні дії відповідача є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
Окремо суд враховує, що право позивача на отримання пенсії за вислугу років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром неодноразово підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме рішенням від 11.03.2021 та додатковим рішенням від 24.05.2021 у справі № 160/285/21, рішенням від 05.04.2024 у справі № 160/2799/24, рішенням від 25.02.2026 у справі № 160/23821/25.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Після ухвалення зазначених судових рішень змін до Закону №2262-ХІІ, які б створювали підстави для обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром, не вносилося, а тому підстави для застосування такого обмеження при проведенні з 01.03.2026 індексації пенсії у відповідача були відсутні.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, до яких, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004). Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, такі гарантії не можуть бути звужені.
На користь наведеного висновку свідчить і стала практика Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) у межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати своїм працівникам з державного бюджету; держава може вводити, призупиняти чи припиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем як суб`єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводів позивача, викладених у позовній заяві.
Отже, дії відповідача щодо проведення з 01.03.2026 індексації пенсії позивача за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) з обмеженням максимальним розміром та щодо виплати такої пенсії з обмеженням максимальним розміром є протиправними.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності судового захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, яка звернулася за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням характеру спірних правовідносин належним способом захисту порушеного права позивача у цьому випадку є визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.03.2026 при проведенні індексації відповідно до Постанови № 236 та зобов`язання відповідача провести з 01.03.2026 індексацію і здійснити виплату пенсії за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника; виходячи з позиції цього суду, висловленої у пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є достатньою підставою для висновків суду про протиправність дій відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та належать до задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 11.08.2026 №2.797625867.1 (код документа 8424-0567-7277-5818).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 6, 9, 14, 77, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо проведення з 01.03.2026 індексації пенсії за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) з обмеженням максимальним розміром та щодо виплати пенсії за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) з обмеженням максимальним розміром ОСОБА_1 .
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести з 01.03.2026 індексацію пенсії за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) без обмеження максимальним розміром та здійснити виплату ОСОБА_1 з 01.03.2026 пенсії за вислугу 32 років у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії та ін.) без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун