КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
21 вересня 2026 року м. Київ справа №361/3605/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною та скасування постанови,
в с т а н о в и в:
До Броварського міськрайонного суду Київської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та рішення головного державного виконавця Броварського відділу ДВС Лобко Оксани Володимирівни;
- скасувати постанову б/н від 05.02.2026 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 05.02.2026;
- скасувати арешт коштів на картковому рахунку (АТ «Ощадбанк» (Київська філія) рахунок НОМЕР_1 ) у сумі 1117,00 грн по виконавчому провадженню НОМЕР_2 від 09.02.2026, накладений без постанови б/н від 05.02.2026;
- зобов`язати відповідача повернути кошти у сумі 1117,00 грн на рахунок позивача в АТ «Ощадбанк» (Київська філія) НОМЕР_1 .
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2026 адміністративну справу №361/3605/26 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
29.07.2026 матеріали адміністративної справи №361/3605/26 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу були передані судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: уточнити прохальну частину позовних вимог з урахуванням вказаних судом зауважень.
13.08.2026 на адресу суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено уточнену позовну заяву з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 05.02.2026, а також скасувати прийняті в межах зазначеного виконавчого провадження постанови про арешт від 05.02.2026, про стягнення виконавчого збору від 05.02.2026, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 05.02.2026, про закінчення виконавчого провадження від 09.02.2026;
- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму на відшкодування шкоди, що була вчинена діями та бездіяльністю відповідача, у розмірі 48815,00 грн, з яких 11117,00 грн - матеріальна шкода (безпідставно стягнуті кошти) та 47698,00 грн - моральна шкода.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати докази сплати судового збору у розмірі 2928,64 грн.
18.09.2026 на адресу суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач зазначила про відсутність підстав для звільнення її від сплати судового збору з огляду на заявлення вимог про відшкодування шкоди. Крім того, позивач вважає, що первинною та основною позовною вимогою є оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, а решта позовних вимог носять похідний характер, а тому заявлені позовні вимоги слід розцінювати як одну вимогу немайнового характеру.
Суд не погоджується з доводами позивача, викладеними у заяві від 18.09.2026, з огляду на таке.
Щодо посилання позивача на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» суд зазначає, що наведена норма дійсно передбачає, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовою або службовою особою. Водночас зазначена пільга стосується саме вимоги про відшкодування шкоди та не поширюється на інші самостійні позовні вимоги, заявлені у цьому ж адміністративному позові.
Верховний Суд вже неодноразово викладав правову позицію, зокрема в постановах від 18.10.2019 у справі №405/8768/18, від 05.03.2020 у справі №597/664/18, від 20.11.2025 у справі №260/412/25, від 09.03.2026 у справі №280/4173/25, від 19.03.2026 у справі №320/17289/24, яка полягає в такому.
Пунктом 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з приписами частини першої статті 5 КАС України щодо способів судового захисту, які кореспондують з положеннями частини другої статті 245 КАС України щодо повноважень суду при вирішенні справи, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання протиправним і скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача-суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішують судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зміст означеної норми вказує на те, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, заявлену в адміністративному судочинстві обов`язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад, визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень). За такого правового регулювання вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка її зумовлює, такий платіж сплачується.
Отже, саме по собі заявлення позивачем вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди не звільняє її від обов`язку сплатити судовий збір за інші заявлені нею позовні вимоги, які мають самостійний характер.
Судом не приймаються доводи позивача про те, що усі заявлені у позові вимоги щодо скасування постанов державного виконавця є похідними від вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України похідна позовна вимога - це вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної).
При цьому Верховний Суд у постанові від 31.03.2026 у справі №280/5706/25 звернув увагу, що при визначенні кількості вимог немайнового характеру необхідно виходити не з кількості пунктів прохальної частини позову, а з кількості самостійних способів судового захисту. Самостійною є вимога, яка має власний предмет доказування та може бути предметом окремої правової оцінки незалежно від вирішення інших вимог. Похідною є вимога, задоволення якої є процесуально та змістовно залежним від задоволення основної вимоги і яка лише конкретизує спосіб поновлення порушеного права або виконання судового рішення. При розмежуванні позовних вимог на основні та похідні, суди мають виходити з принципу процесуальної економії та необхідності дотримання права на доступ до суду.
Такий підхід узгоджується і з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 10.03.2026 №2-р/2026, у якому наголошено, що запроваджувані законом процесуальні механізми мають забезпечувати дієвість права особи на судовий захист, а право на звернення до суду не може ставитися у надмірну залежність від фінансового тягаря, якщо це ускладнює або унеможливлює реальний судовий захист. Отже, при визначенні розміру судового збору суд зобов`язаний виходити не з суто формальної побудови прохальної частини позову, а з правової природи заявлених вимог і з необхідності забезпечення ефективного доступу особи до правосуддя.
Подібний підхід також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, викладеною у рішенні у справі «Король та інші проти України» (Korol and Others v. Ukraine, заяви №82560/17 та 6 інших, від 09.10.2025) та ухвалі у справі «Бояров проти України та інші заяви» (Boyarov v. Ukraine and Other Applications, заява №79083/17 та 3 інші, від 03.03.2026), в яких Суд наголосив на необхідності застосування процесуальних правил, яке не позбавляє особу реального доступу до суду.
У цій справі вимога про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 05.02.2026, вимоги про скасування постанови про арешт коштів від 05.02.2026, постанови про стягнення виконавчого збору від 05.02.2026, постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 05.02.2026 та постанови про закінчення виконавчого провадження від 09.02.2026 стосуються різних індивідуальних актів державного виконавця, кожен з яких має самостійний предмет оскарження, власні правові підстави прийняття та породжує самостійні правові наслідки для позивача. Зокрема, постанова про відкриття виконавчого провадження є процесуальною підставою для початку примусового виконання виконавчого документа, тоді як постанова про арешт коштів спрямована на застосування конкретного заходу примусового виконання, постанова про стягнення виконавчого збору - на виникнення обов`язку зі сплати виконавчого збору, а постанова про стягнення витрат на проведення виконавчих дій - на покладення на боржника відповідного обов`язку щодо відшкодування витрат. Постанова про закінчення виконавчого провадження, у свою чергу, має інший предмет правового регулювання та приймається з окремих передбачених законом підстав.
Таким чином, задоволення вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження саме по собі не є юридичною підставою для автоматичного задоволення вимог про скасування кожного з інших індивідуальних актів державного виконавця. Для вирішення кожної з таких вимог суд має встановити обставини прийняття відповідної постанови, перевірити дотримання державним виконавцем встановленого законом порядку та оцінити наявність передбачених законом підстав для її прийняття.
Отже, зазначені позивачем вимоги не можуть бути визнані похідними лише з тієї підстави, що всі оскаржувані постанови прийняті в межах одного виконавчого провадження, а їх пов`язаність спільними фактичними обставинами не означає їх тотожності за способом судового захисту та не позбавляє кожну з них самостійного предмета правової оцінки.
Посилання позивача на те, що у разі скасування постанови про відкриття виконавчого провадження всі наступні постанови державного виконавця «автоматично втрачають юридичну силу», також не ґрунтується на положеннях Кодексу адміністративного судочинства України чи Закону України «Про виконавче провадження», оскільки наслідки скасування судом конкретного індивідуального акта не означають автоматичного задоволення інших самостійно заявлених способів судового захисту, якщо останні потребують окремого встановлення протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
У постанові від 31.03.2026 у справі №280/5706/25 Верховний Суд наголосив на необхідності розмежування основних та похідних позовних вимог саме за критерієм самостійності способу захисту. Вимога є похідною не лише тому, що вона пов`язана з іншою вимогою, а за умови, що її задоволення процесуально та змістовно залежить від задоволення основної вимоги і вона лише конкретизує спосіб поновлення порушеного права або виконання судового рішення.
Таким чином, доводи позивача про сплату судового збору лише за одну немайнову вимогу не спростовують висновків суду, викладених в ухвалі від 15.09.2026, щодо необхідності сплати судового збору за самостійні немайнові вимоги.
Окремо суд зазначає, що посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах №199/6152/17 та №643/18659/16-ц не спростовують наведеного висновку, оскільки застосування правового висновку Верховного Суду має здійснюватися з урахуванням фактичних обставин відповідної справи та правової природи заявлених у ній позовних вимог. Натомість у цій справі позивач одночасно оскаржує декілька окремих індивідуальних актів державного виконавця та заявляє вимогу про відшкодування шкоди, кожна з яких підлягає оцінці з урахуванням її правової природи.
Щодо посилань позивача на обставини погіршення стану здоров`я, звернення до лікаря 11.02.2026 та подальше виникнення, за її твердженням, серцевого нападу 27.02.2026, суд зазначає, що наведені обставини стосуються обґрунтування вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди і не мають правового значення для вирішення питання про наявність обов`язку зі сплати судового збору за інші позовні вимоги, оскільки питання наявності протиправної поведінки відповідача, факту заподіяння шкоди, її розміру, причинного зв`язку та вини підлягають дослідженню судом під час розгляду спору по суті та не можуть свідчити про виконання позивачем вимоги ухвали від 15.09.2026 щодо надання документа про сплату судового збору.
Крім того, самі по собі твердження позивача про настання певних наслідків для її здоров`я не можуть бути ототожнені з установленим судом фактом причинного зв`язку між діями відповідача та відповідними наслідками, оскільки питання причинно-наслідкового зв`язку є предметом доказування при вирішенні вимоги про відшкодування шкоди по суті.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що заява позивача від 18.09.2026 не містить доказів сплати судового збору у визначеному ухвалою суду від 15.09.2026 розмірі та не містить належних документів, які підтверджували б наявність передбачених законом підстав для звільнення від сплати такого збору за відповідні самостійні позовні вимоги.
При цьому, станом на дату винесення цієї ухвали від позивача не надходили ані документ про сплату судового збору, ані документи про законні підстави звільнення / зменшення / відстрочення / розстрочення його сплати, ані інші матеріали, якими повністю усунуто зазначені в ухвалі від 15.09.2026 недоліки.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач скористався наданою йому можливістю подати заяву на виконання ухвали, однак установлених ухвалою від 15.09.2026 недоліків у визначений строк не усунув.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 560/3102/20, від 04.03.2021 у справі № 580/3133/20, від 30.08.2021 у справі № 520/7668/2020, від 09.02.2023 у справі №580/4611/21.
З огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву разом з усіма доданими до неї документами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
Позовну заяву повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.
Роз`яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали суду надіслати позивачу (його представнику).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.