15.09.26
22-ц/812/1961/26
Справа №484/4976/26
Провадження № 22-ц/812/1961/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15 вересня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,
за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його
представником ОСОБА_2
на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Маржиною Т.В., дата складання повної ухвали не зазначена, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особа, які не заявляють самостійних вимог: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Арцизький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Перший відділ державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, визнання виконавчого документа про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню, звільнення від обов`язку сплати аліментів на утримання малолітніх дітей, звільнення від сплати заборгованості по сплаті аліментів
В С Т А Н О В И В:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька, визнання виконавчого документа про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню, звільнення від обов`язку сплати аліментів на утримання малолітніх дітей, звільнення від сплати заборгованості по сплаті аліментів.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив забезпечити позов.
Заява мотивована тим, що він не є батьком малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яких народила відповідачка ОСОБА_3 . Державна реєстрація народження дітей проведена відповідно до статті 133 СК України. Підставами внесення відомостей про батька є актовий запис про шлюб № 7 від 14 вересня 1996 року, складений виконавчим комітетом Лісівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, хоча шлюб між ними розірвано рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 19 жовтня 2005 року. Позивача зазначено батьком дітей «автоматично», без його відома та згоди.
Судовим наказом від 13 квітня 2026 року № 484/1906/26, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , аліменти на утримання синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.04.2026 року і до повноліття дітей.
Позивач вважає стягнення аліментів неправомірним, адже відсутнє кровне споріднення між ним та дітьми. Крім того, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01листопада 2023 року у справі № 523/4704/22 його було позбавленко батьківських прав щодо сина ОСОБА_6 і з нього на його утримання стягують аліменти, однак виконавчий лист за цим рішенням не видавався.
За таких обставин позивач вважає, що стягнення аліментів слід зупинити вже зараз до набрання рішенням у справі законної сили, адже невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливить виконання рішення і вплине на поновлення оспорюваних прав позивача.
Посилаючись на викладене, позивач просив забезпечити позов шляхом зупинення стягнення за виконавчим листом (судовим наказом) № 484/1906/26 від 13.04.2026 року, виданим Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області в межах виконавчого провадження НОМЕР_2, який перебуває на виконанні Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої його представником ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що предметом розгляду вказаної справи є аліменти, які стягуються з позивача на утримання малолітніх дітей. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей та в їх інтересах.
Вимоги позивача про забезпечення позову по суті є тотожними з позовними вимогами та порушують права малолітніх дітей на їх утримання.
Судом зазначено, що відповідно до положень частини 1 статті 258 ЦПК України судовий наказ є різновидом судового рішення, тож зупинення стягнення, що здійснюється на підставі судового наказу, є зупиненням виконання рішення суду.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, які набрали законної сили.
Судом встановлено, що судовий наказ, який виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області по справі № 484/1906/26 від 13.04.2026 року, на підставі якого проводиться стягнення з позивача аліментів на утримання малолітніх дітей, набрав законної сили та звернутий до виконання, а тому його зупинення буде порушувати права дітей.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2026 року скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити.
Вказував, що позивач у межах цієї справи звернувся до суду з позовом, який містить вимогу, зокрема і про визнання судового наказу № 484/1906/26 від 13 квітня 2026 року таким, що не підлягає виконанню на підставі статті 432 ЦПК України, а також про звільнення від сплати аліментів та заборгованості у зв`язку з відсутністю у позивача обов`язку боржника. Відтак, законність самого судового наказу та правомірність стягнення коштів за ним є безпосереднім предметом судового огляду та розгляду у межах даного позовного провадження.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
На думку заявника, судом першої інстанції не було враховано, що загальні засади недопустимості зупинення виконання рішень, які набрали законної сили, не можуть автоматично поширюватися на правовідносини, де предметом спору є оскарження самого виконавчого документа та спірність матеріально-правового обов`язку (походження дитини). Відмова у застосуванні вказаного заходу забезпечення позову фактично нівелює зміст спеціальної норми процесуального закону та позбавляє апелянта ефективного засобу правового захисту.
Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано посилався на положення частину 10 статті 150 ЦПК України щодо заборони застосування заходів забезпечення позову, тотожних задоволенню позовних вимог. Проте зупинення виконання судового наказу до вирішення спору по суті не є тотожним задоволенню позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, чи виключення відомостей про батьківство. Зазначений захід має тимчасовий характер, не вирішує спір по суті, не скасовує судовий наказ автоматично, а лише зупиняє стягнення коштів до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
У разі невжиття заходів забезпечення позову з апелянта продовжуватимуть примусово стягуватися кошти на утримання дітей, біологічним батьком яких він не є, що є предметом судового доказування. З огляду на правову природу аліментних платежів, їх повернення у разі задоволення позову буде неможливим, що завдасть апелянту непоправних майнових збитків та порушить справедливий баланс інтересів сторін, гарантований ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апелянт звернувся до суду з позовом, зокрема з вимогою, про виключення відомостей про батьківство. У разі задоволення позовних вимог про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, та звільнення від сплати заборгованості й аліментів, відсутність застосованого забезпечення позову призведе до того, що з апелянта в рамках виконавчого провадження будуть безпідставно стягнуті значні суми коштів.
На думку заявника, посилання суду на те, що аліменти є власністю дітей, є вірним у звичайних умовах, проте у спірній ситуації ключовим юридичним фактом є те, що апелянт не є біологічним батьком цих дітей, а тому обов`язок з їх утримання за законом на нього покладено помилково внаслідок дії презумпції батьківства (статей 122,133 СК України), яка наразі оспорюється в судовому порядку.
Правом на подачу відзиву учасники справи не скористалися.
Про дату, час та місце розгляду учасники справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Справу розглянуто за відсутності учасників справи, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
У справі, що переглядається позивач звернувся з позовними вимогами про: виключення з актових записів про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомостей про батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 );
- визнання судового наказу № 484/1906/26 від 13.04.2026 року, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із припиненням обов`язку боржника в повному обсязі;
- звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплати аліментів, що стягуються на підставі судового наказу, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/1906/26 від 13.04.2026 року;
- звільнення ОСОБА_1 від сплати всієї заборгованості по сплаті аліментів, нарахованої на підставі судового наказу, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/1906/26 від 13.04.2026 року;
- звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплати аліментів за рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02.11.2023 року у справі № 523/4704/22.
У заяві про забезпечення позову просив забезпечити позов шляхом зупинення стягнення за виконавчим листом - судовим наказом № 484/1906/26 від 13.04.2026 року, виданим Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області в межах виконавчого провадження 80907813, який перебуває на виконанні Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції до набрання законної сили рішенням у цій справі;
Суд першої інстанції вважав, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки вимоги позивача у вказаній заяві по суті є тотожними з позовними вимогами та порушують права малолітніх дітей на їх утримання.
Зважаючи на те, що відповідно до положень частини1 статті 258 ЦПК України судовий наказ є різновидом судового рішення, то ж зупинення стягнення, що здійснюється на підставі судового наказу, є зупинення виконання рішення суду. Оскільки судовий наказ, який виданий Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області по справі №484/1906/26 від 13.04.2026 року, на підставі якого проводиться стягнення з позивача аліментів на утримання малолітніх дітей, набрав законної сили та звернутий до виконання, а відтак його зупинення буде порушувати права дітей.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
На підставі частин 1 і 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків накладення арешту на майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 зазначено, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, так як питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду справи по суті і не вирішується судом під час розгляду заяви про забезпечення позову, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
Частиною 10 статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Установлено, що в провадженні суду першої інстанції перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виключення з актового запису про народження дітей відомостей про батька, визнання виконавчого документа про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню, звільнення від обов`язку сплати аліментів на утримання малолітніх дітей, звільнення від сплати заборгованості по сплаті аліментів.
Враховуючи те, що предметом позову, окрім оспорення батьківства позивача щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , 2020 року народження та ОСОБА_5 , 2021 року народження, також є припинення стягнення аліментів, а способом забезпечення позову позивач визначив зупинення стягнення за виконавчим документом - судовим наказом № 484/1906/26 від 13.04.2026 року, виданим Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний вид забезпечення позову є тотожним позовним вимогам.
Забезпечивши позов таким способом, фактично буде вирішено питання щодо позову шляхом його задоволення без розгляду справи по суті. Аналогічні правові висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 369/1538/21 та постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 754/16432/20.
Крім того зупинить обов`язок на утримання дітей до вирішення інших вимог позову, зокрема у цій справі, оспорення батьківства.
Більш того, наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір (Постанова Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20).
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22) звернено увагу на застосування принципу найкращих інтересів дитини у справах щодо припинення стягнення аліментів. «Міжнародні норми закріплюють, що в кожному з питань, які стосуються дітей, всі органи мають керуватися принципом найкращих інтересів дитини. У питаннях щодо аліментів, майнового утримання дитини тощо цей принцип також є застосовним, тому суди зобов`язані його враховувати».
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2023 року у cправі № 925/731/18 вказано, що "не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)".
За таких обставин, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, є недопустимим.
А відтак спосіб забезпечення позову обраний позивачем не відповідає вимогам закону та фактично зупинить виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили, оскільки суперечить змісту та меті закону й не може застосовуватися як захід забезпечення позову.
Зважаючи на те, що зупинення виконання за виконавчим документом є правом, а не обов`язком суду узгоджується з наведеними положеннями ЦПК України, то доводи апеляційної скарги про те, що такий висновок суду суперечить статті 13 Міжнародної Конвенції з прав людини, є довільним трактуванням апелянта положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тлумачення пункту 6 частини 1 статті 150 ЦПК України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Колегія суддів звертає увагу, що у частині 3 статті 432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документу, чи про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
У частині 1 статті 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання (частини o?aoy статті 432 ЦПК України).
У справі, що переглядається позивачем одночасно заявлено вимоги про оспорювання батьківства (виключення відомостей про батька), припинення стягнення аліментів та заборгованості по аліментам, та вимоги про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, які не можуть бути розглянуті в одному провадженні.
Нормами чинного процесуального законодавства для вказаних вимог передбачено різні процесуальні порядки розгляду: оспорювання батьківства, припинення стягнення аліментів та заборгованості по аліментам - це спір, який розглядається виключно за правилами позовного провадження шляхом подання позовної заяви. Разом з тим, визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню вирішується в порядку процесуального контролю за виконанням судових рішень (згідно зі статтями 173 та 432 ЦПК України). Це окрема процесуальна дія (розгляд заяви), яка здійснюється в межах тієї ж справи, де було видано судовий наказ, а не шляхом відкриття нового позовного провадження.
Зважаючи на те, що судовий наказ є специфічною формою рішення, ЦПК України прямо передбачає, що визнати його таким, що не підлягає виконанню, можна лише через подання заяви до суду, який його видав, а не через новий самостійний позов.
Враховуючи викладене, доводи апелянта, що ним наведено підстави для забезпечення позову, а висновок суду в цій частині не відповідає обставинам справи, не приймаються до уваги, оскільки в заяві про забезпечення позову апелянта не вказує на наявність підстав для забезпечення заяви, а зазначає про ймовірність утруднення виконання судового рішення на випадок позитивного вирішення його позову.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права.
В силу частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 липня 2026 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.