ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/284/26 Справа № 199/2003/24 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2025 року
у цивільній справі за позовом Повного товариства «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2024 року Повне товариство «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 листопада 2020 року між Повним товариством «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 1.104, за умовами якого позивач передав у власність відповідачці на її поточного рахунок грошові кошти (фінансовий кредит) у національній валюті України в сумі 170 000,00 грн., строком до 25 листопада 2024 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25 листопада 2020 року між сторонами було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., реєстровий № 6451.
Позивач належним чином виконав умови про надання фінансового кредиту, а відповідачка порушила зобов`язання за договором та її заборгованість перед позивачем станом на дату звернення до суду становить 391 153,19 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 170 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 118 330,00 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу за тілом кредиту - 60 624,78 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу по відсоткам - 42 198,41 грн.
В подальшому позивачем подано до суду заяву, відповідно до якої було зменшено позовні вимоги, оскільки відповідачка частково сплатила наявну заборгованість, а саме: 28 березня 2024 року - 4 000,00 грн.; 29 квітня 2024 року - 5 000,00 грн.; 28 червня 2024 року - 4 000,00 грн.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за кредитним договором № 1.104 від 25 листопада 2020 року в розмірі 378 153,19 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 170 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 105 330,00 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу за тілом кредиту - 60 624,78 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу по відсоткам - 42 198,41 грн.; а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 5 867,30 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2025 року, з урахування ухвали цього ж суду від 30 квітня 2026 року про виправлення описки, позовні вимоги Повного товариства «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія» - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Повного товариства «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 1.104 від 25 листопада 2020 року в розмірі 378 153,19 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 170 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 105 330,00 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу за тілом кредиту - 60 624,78 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу по відсоткам - 42 198,41 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 23 травня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення між сторонами кредитного договору № 1.104 від 25 листопада 2020 року, оскільки позивачем не надано доказів перерахування відповідачці грошових коштів в сумі 170 000,00 грн.
Звертала увагу суду на нікчемність окремих пунктів кредитного договору, а саме пунктів 1.2, 1.3 та 2.2, оскільки вони не відповідають принципу справедливості, суперечать принципам розумності та добросовісності.
Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру. Також відповідачка стверджувала, що вказаний розрахунок заборгованості не оформлений належним чином.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 25 листопада 2020 року між Повним товариством «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 1.104, згідно з умовами якого позивач передав у власність відповідачці на її поточного рахунок грошові кошти (фінансовий кредит) у національній валюті України в сумі 170 000,00 грн., строком до 25 листопада 2024 року (т.1 а.с.19-23).
Згідно пункту 1.2 договору із метою компенсації збитків, пов`язаних з можливим здешевленням національної валюти України, відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України сторони вирішили визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті - доларах США. Сторони дійшли до згоди, що під курсом долару США в контексті цього Договору розуміється курс продажу долару США, розміщений на офіційному сайті Приватбанку (https://privatbank.ua) на 10:00 годину ранку на день укладання цього договору (надалі курс долару США), та на день здійснення платежів (погашення заборгованості), та у будь-яких інших випадках, передбачених цим Договором. Станом на момент підписання (укладання) цього договору, курс долару США становить 28,49 грн. за 1 долар США.
Відповідно до пункту 1.3 договору у випадку зростання (підвищення) курсу долару США відносно гривні на момент погашення заборгованості згідно з графіком та/або остаточного погашення кредиту, сума заборгованості на момент погашення буде визначатися (перерахуватись) за формулою: сума погашення в гривні на день платежу = сума платежу згідно з графіком х індекс. Індекс = курс долару США на 10:00 годину ранку на день платежу/курс долару США на 10:00 годину ранку на день складання цього договору.
Пунктом 1.4 договору визначено, що забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за цим Договором є застава (іпотека) майна позичальника згідно з договором застави (іпотеки). У випадку, якщо після звернення стягнення та реалізації предмету застави (іпотеки), виручених коштів буде недостатньо для повного задоволення вимог кредитодавця, останній може отримати задоволення за рахунок іншого майна позичальника.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25 листопада 2020 року між сторонами було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., реєстровий № 6451 (т.1 а.с.26-31).
Також приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. 25 листопада 2020 року було накладено заборону на відчуження об`єкту нерухомого майна № 221[телефон приховано], за реєстровим № 6457 (т.1 а.с.26-31).
Відповідно до пункту 2.2 договору одноразова комісія за обслуговування договору - 3 % від суми кредиту, яка утримується ломбардом під час перерахування фінансового кредиту та за рахунок позичальника.
Пунктом 3.1.2 визначено, що кожний черговий платіж сплачується позичальником на поточний рахунок ломбарду в термін до двадцять п`ятого числа місяця включно, в національній валюті України з урахуванням положень пунктів 1.3 та 2.5 цього договору.
Отже, договір про надання фінансового кредиту має чіткий графік погашення суми основного зобов`язання та сплати процентів за користування кредитом. Сторони договору визначили конкретний розмір та порядок одержання процентів за користування кредитом. Відповідачка відповідно до графіку повернення грошових коштів щомісячно мала сплачувати проценти в розмірі 5 950,00 грн. та компенсацію від курсової різниці, що кожного місяця встановлювалась відповідно до Договору за офіційними показниками. Однак, ОСОБА_1 було порушено умови повернення грошових коштів по вищезазначеному графіку.
Відповідачем за весь період сплачено грошових коштів в сумі 81 602,00 грн., з яких відповідно до додатку № 1: сума процентів - 74 053,00 грн.; сума компенсації збитків від знецінення валюти - 7 549,00 грн.
У зв`язку із несплатою чергового платежу, передбаченого пунктом 3.1.1 договору про надання фінансового кредиту № 1.104 від 25 листопада 2020 року, позивачем 05 серпня 2023 року було направлено на адресу ОСОБА_1 претензію щодо дострокового погашення існуючої заборгованості в розмірі 377 712,00 грн. із розрахунком такої заборгованості станом на 04 серпня 2023 року (т.1 а.с.14-15).
Згідно розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 1.104 від 25 листопада 2020 року, за відповідачкою наявна заборгованість на загальну суму 378 153,19 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 170 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 105 330,00 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу за тілом кредиту - 60 624,78 грн.; заборгованості по компенсації збитків від зміни курсу по відсоткам - 42 198,41 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивач та відповідачка уклали кредитний договір та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, які відповідачкою не повернуті.
Заразом, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Позовні вимоги щодо стягнення процентів позивач обґрунтовував наявністю домовленостей про процентну ставку, що малася безпосередньо в кредитному договорі № 1.104 від 25 листопада 2020 року, в якому умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його розпис.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов`язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності суми перерахованих кредитних коштів, враховуючи, що позивачем було перераховано відповідачці суму в розмірі 164 900,00 грн., а не 170 000,00 грн., як зазначено в пункті 1.1 кредитного договору - є безпідставними та не можуть свідчити про неукладення договору, оскільки згідно пункту 2.2 договору про надання фінансового кредиту № 1.104 від 25 листопада 2020 року одноразова комісія за обслуговування договору становить 3 % від суми кредиту, яка утримується Ломбардом під час перерахування фінансового кредиту та за рахунок позичальника.
Тобто, комісія за обслуговування договору становила: 170 000,00 грн. х 3 % = 5 100,00 грн. Таким чином, сума до перерахування позичальнику становить: 170 000,00 грн. - 5 100,00 грн. = 164 900,00 грн. Саме така сума і була перерахована позивачем відповідачці, що повністю відповідає умовам підписаного сторонами договору.
Слід звернути увагу, що комісія, передбачена пунктом 2.2 договору, фактично покривала витрати на нотаріальне оформлення іпотеки, укладеної для забезпечення виконання кредитного договору.
Відповідно до пункту 1.4 договору забезпеченням зобов`язань позичальника за цим договором є застава (іпотека) майна позичальника згідно договору застави (іпотеки).
Відповідно до пункту 8.2 договору іпотеки від 25 листопада 2020 року витрати, пов`язані з його нотаріальним посвідченням, несе іпотекодавець.
Тобто, саме позичальник несе обов`язок із оплати послуг нотаріуса.
Разом з тим, позивачем 26 листопада 2020 року було сплачено на рахунок нотаріуса грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн. за нотаріальне посвідчення договору іпотеки від 25 листопада 2020 року, що підтверджується копіями рахунку на оплату послуг та платіжної інструкції від 26 листопада 2020 року.
Оскільки відповідачка не мала необхідних коштів, позивач утримав частину суми кредиту та додатково сплатив 2 900,00 грн. власними коштами для повної оплати послуг нотаріуса
Таким чином, комісія не є доходом позивача, а покрила витрати, які згідно з договором і законом зобов`язана була сплатити відповідачка. При цьому обов`язок оплати зазначених витрат відповідно до пункту 8.2 договору іпотеки покладається саме на іпотекодавця. Сплата позивачем 2 900,00 грн. здійснена як комерційна лояльність і не включалася до складу заявлених до стягнення сум.
Щодо доводів відповідачки стосовно нікчемності пунктів 1.2, 1.3, 2.2, 3.2.1 кредитного договору, то оскільки кредитні кошти були надані у національній валюті - гривні, а сторони відповідно до статті 524 ЦК України погодили його еквівалент в іноземній валюті (долар США) та механізм коригування суми зобов`язання залежно від зміни курсу іноземної валюти, такий порядок є законним і відповідає приписам статті 533 ЦК України. За наявності погодженого валютного застереження сума зобов`язання у гривні підлягає перерахунку відповідно до визначеного сторонами механізму. Отже, у позивача є всі правові підстави для стягнення заборгованості з урахуванням компенсації збитків, спричинених зміною валютного курсу (курсової різниці) як за тілом кредиту, так і за відсотками.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються всі витрати, які позичальник зобов`язаний сплатити у зв`язку з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, зокрема: комісії кредитодавця, витрати на розрахунково-касове обслуговування, витрати на юридичне оформлення тощо.
При цьому одноразова комісія є звичайним та прямо дозволеним законом видом плати, яка справляється кредитодавцем у момент видачі кредиту. Закон не забороняє встановлювати таку комісію як у фіксованому розмірі, так і у вигляді відсотка від суми кредиту. Єдина умова - її наявність у тексті кредитного договору, з яким позичальник погоджується, підписуючи його. Пункт 2.2 договору цю умову повністю дотримує.
Важливим є й фактичний зміст спірної комісії: грошові кошти, які були утримані як одноразова комісія, не становили доходу кредитодавця, а були використані для покриття витрат, пов`язаних із нотаріальним посвідченням договору іпотеки, що укладався одночасно з кредитним договором. Тобто, комісія не призвела до зменшення фактично наданої суми кредиту та спрямовувалась саме на юридичне оформлення забезпечення кредиту - прямо той вид витрат, який стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» відносить до «загальних витрат за споживчим кредитом» і дозволяє включати до складу комісій.
Зазначені витрати не є оплатою дій кредитодавця у його власних інтересах і не мають жодного відношення до розрахунково-касового обслуговування, оскільки були спрямовані виключно на нотаріальне оформлення договору іпотеки як способу забезпечення зобов`язання, що підтверджується первинними документами, та не є доходом позивача.
Отже, відповідачка, підписавши кредитний договір і беззаперечно погодившись з умовами, у тому числі щодо одноразової комісії, підтвердила свою згоду на встановлений порядок фінансування витрат, пов`язаних із оформленням договору іпотеки. Більше того, фактичне використання коштів та подальше виконання договору (часткова сплата платежів) лише додатково підтверджують усвідомлене прийняття нею цих умов.
Щодо доводів відповідачки стосовно того, що строк погашення кредиту не настав, колегія суддів враховує наступне.
Умовами пункту 3.1.1 договору про надання фінансового кредиту № 1.104 від 25 листопада 2020 року передбачено обов`язок відповідачки здійснювати щомісячні платежі. Відповідачка цей обов`язок порушила, допустивши прострочення.
У зв`язку з простроченням платежів позивач правомірно скористався передбаченим законом правом на дострокове стягнення заборгованості. 05 серпня 2023 року на адресу відповідачки було направлено претензію (вих. № 11-ОД від 04 серпня 2023 року) з вимогою дострокового погашення існуючої заборгованості із доданим розрахунком станом на 04 серпня 2023 року.
Таким чином, на момент звернення позивача до суду строк виконання зобов`язання був правомірно змінений у зв`язку з простроченням, що повністю відповідає статті 1050 ЦК України.
Твердження відповідачки про неотримання вимоги про усунення порушень за кредитним договором (претензії про погашення заборгованості) є безпідставним та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме описом вкладення у цінний лист від 05 серпня 2023 року; рекомендованим повідомленням про вручення, у якому прямо зазначено: «вручено особисто», дата вручення 11 серпня 2023 року; інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (скріншотом) щодо відстеження поштового відправлення, з якого також вбачається факт особистого отримання відповідачкою 11 серпня 2023 року.
Оскільки відповідачка умови кредитного договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , натомість відповідачка заявлені позивачем вимоги жодним чином не спростувала.
Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.
Підпис відповідачки під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, кредитор надав відповідачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраною нею фінансової установи Повного товариства «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Разом з тим, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з кредитором умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.
Вираження волі позичальника відбулось вчиненням певних дій, та суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні докази направленості волі та погодження сторони договору умов з приводу процентної ставки за кредитом, та умов з цього приводу відображених в кредитному договорі № 1.104 від 25 листопада 2020 року.
В кредитному договорі № 1.104 від 25 листопада 2020 року, який містить особистий підпис відповідачки ОСОБА_1 , зазначена процентна ставка в розмірі 0,11475 % від суми фінансового кредиту за добу (денна ставка).
Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в кредитному договору № 1.104 від 25 листопада 2020 року, що особисто підписаний відповідачкою.
Підписанням кредитного договору № 1.104 від 25 листопада 2020 року без будь-яких застережень відповідачка підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідачка частково вносила плату відповідно до умов зазначеної вище угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.
Зміст зобов`язання в кредитному договорі № 1.104 від 25 листопада 2020 року викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз кредитного договору, наданого позивачем розрахунку та банківської виписки дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та позивачем доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин був складений кредитний договір та хто ознайомлений з викладеними в ньому умовами.
Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів існування заборгованості у заявленому розмірі, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні, оскільки факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується частковим виконанням нею своїх зобов`язань за кредитним договором, що вбачається із розрахунку заборгованості та виписки по рахунку.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом на підтвердження факту видачі кредитних коштів ОСОБА_1 .
Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачкою не оспорено у передбаченому законом порядку факт укладення кредитного договору та його умови.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом.
Однак, такі доводи є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 25 лютого 2024 року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.
Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.
Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий Повним товариством «Ломбард-ЮА» Коваленко, Кирпичова і Компанія» розрахунок заборгованості та виписка по рахунку є належними та допустимими доказами в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.
Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.
Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед Повним товариством «Ломбард-ЮА» ОСОБА_2 , Кирпичова і Компанія», не довела відсутність заборгованості.
Також ОСОБА_1 клопотання про призначення судової економічної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини наявності кредитної заборгованості, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать власноручний підпис у кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором, а розрахунком заборгованості та випискою по рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачкою дій щодо часткового погашення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не обґрунтований належними та допустимими доказами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором був перевірений судом, який визнає його належним та допустимим доказами у справі. Відповідачка, у свою чергу, у відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України не надала суду належних доказів у спростування вимог позивача та наданих позивачем доказів.
А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2025 року - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 16 вересня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 21 вересня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида