Справа № 344/21444/25
Провадження № 22-ц/4808/1305/26
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Бойчука І.В., Луганської В.М.,
секретаря Петріва Д.Б.,
з участю представника позивачки адвоката Вардзєлової О.В., відповідачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,за апеляційними скаргами адвоката Вардзєлової Олени Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Антоняком Т.М. 06 травня 2026 року, повний текст якого складено 11 травня 2026 року,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 проживає разом із чоловіком у квартирі АДРЕСА_1 . Її чоловік також є власником квартири АДРЕСА_2 та комори у підвалі цього будинку. Позивачка є художником, тому використовує підвальне приміщення як майстерню, де створює художні твори, які є джерелом її доходу.
У підвалі також знаходиться туалет, який, відповідно до технічного паспорта, перебуває у спільному користуванні власників квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Позивачка стверджує, що відповідачка ОСОБА_1 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_3 , самовільно встановила на дверях туалету замок, не надала позивачці ключа та систематично перешкоджала їй, членам її сім`ї, гостям і будівельникам користуватися санвузлом.
Крім того, за твердженням позивачки, між сторонами виникають систематичні конфлікти, під час яких відповідачка ображає її та членів її сім`ї, використовує нецензурну та принизливу лексику, погрожує фізичною розправою та перешкоджає позивачці нормально користуватися майстернею. Зокрема, 03 жовтня 2025 року, за твердженням позивачки, відповідачка зайшла до її майстерні, де кричала, ображала та принижувала її, погрожувала вбивством і вживала щодо неї образливі висловлювання. Також відповідачка, як зазначає позивачка, висловлювала перед сусідами образливі твердження щодо її чоловіка та сім`ї. На підтвердження цих обставин позивачка посилається на відеозаписи та показання свідків.
Позивачка також стверджує, що внаслідок конфліктів відповідачка завдала їй тілесних ушкоджень, зокрема пошкодила губу та око, у зв`язку з чим вона зверталася до поліції. За твердженням позивачки, систематичні образи, погрози, фізичне насильство та перешкоджання користуванню майстернею негативно вплинули на її психологічний та фізичний стан. Вона звернулася до Центру психологічної допомоги, де за результатами обстеження встановлено у неї наявність реактивного стресового розладу з тривожно-депресивною симптоматикою, страхом, тривожністю, постійною напругою, нав`язливими думками та порушенням відчуття безпеки.
Крім того, позивачка зверталася до сімейного лікаря через погіршення самопочуття. За консультативною довідкою їй встановлено гіпертонічну хворобу ІІ ступеня та неускладнений гіпертонічний криз, у зв`язку з чим вона продовжує лікування.
Позивачка вважає, що поведінка відповідачки порушила її особисті немайнові права, зокрема право на повагу до честі, гідності та ділової репутації, а також спричинила їй моральну та матеріальну шкоду. Моральна шкода, на її думку, полягає у душевних стражданнях, страху, приниженні, погіршенні психологічного та фізичного стану, а матеріальні втрати - у зменшенні доходу через неможливість повноцінно працювати у майстерні та у витратах на лікування.
У зв`язку з цим ОСОБА_2 просить суд зобов`язати ОСОБА_1 припинити неправомірні дії щодо приниження її честі, гідності та ділової репутації, стягнути з відповідачки 6 000 грн моральної шкоди, 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 068 грн судового збору.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково. Суд зобов`язав ОСОБА_1 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності, ділової репутації відносно ОСОБА_2 , стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральну шкоду 5 000 грн, судовий збір у розмірі 2422, 40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 :
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Вардзєлова О.В., подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у якій зазначила, що не погоджується з цим рішенням в частині визначеного розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Суд стягнув із відповідачки на користь позивачки 7 000 грн таких витрат, хоча позивачка заявляла до відшкодування 50 000 грн.
На думку позивачки, суд безпідставно зменшив розмір витрат, оскільки нею подано договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі виконаних робіт, платіжну інструкцію про сплату 50 000 грн та детальний розрахунок виконаних адвокатом робіт. При цьому відповідачка не подавала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не доводила їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом виконаних робіт і витраченим адвокатом часом.
Посилаючись на положення ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та правові позиції Верховного Суду, позивачка зазначає, що погоджений між адвокатом і клієнтом розмір гонорару не може бути безпідставно змінений судом, а за відсутності заперечень іншої сторони підстав для зменшення витрат не було.
У зв`язку з цим позивачка просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідачки на її користь 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 :
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у якій зазначила, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, яким частково задоволено позов ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Відповідачка вважає це рішення незаконним та необґрунтованим і просить його скасувати.
Стверджує, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи, судові повістки та повідомлення фактично не отримувала, а про існування справи дізналася випадково вже після ухвалення рішення. У зв`язку з цим була позбавлена можливості брати участь у судових засіданнях, подавати докази, заяви та клопотання, надавати пояснення та заперечення проти позову. Посилаючись на статті 128 та 376 ЦПК України і практику Верховного Суду, відповідачка вважає, що розгляд справи за її відсутності без належного повідомлення є обов`язковою підставою для скасування рішення.
Щодо суті спору відповідачка заперечує твердження позивачки про те, що вона чинила їй та її чоловікові перешкоди у користуванні приміщеннями, які перебувають у спільній власності. Зазначає, що таких перешкод не створювала, а конфлікт між сторонами мав побутовий характер та виник у зв`язку з користуванням спільними приміщеннями. На думку відповідачки, твердження позивачки про неправомірну поведінку не підтверджені належними та достатніми доказами. Під час конфлікту тілесні ушкодження були спричинені саме їй, що підтверджується медичними документами та її зверненням за екстреною медичною допомогою. Відповідачка вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам та безпідставно поклав на неї обов`язок припинити неправомірні дії щодо позивачки.
Також відповідачка заперечує проти надання довідці поліції, на яку послався суд першої інстанції, доказового значення, оскільки зазначений документ лише підтверджує факт звернення позивачки до органів поліції та відображає зміст наданих нею пояснень. Водночас ця довідка не підтверджує достовірність викладених у заяві обставин, не встановлює факту вчинення відповідачкою протиправних дій, а також не підтверджує її вини у їх вчиненні. Тому посилання суду на зазначений документ як на належний та достатній доказ протиправної поведінки відповідачки є, на переконання відповідачки, необґрунтованим.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідачка заперечує проти психологічної характеристики як доказу психоемоційного стану позивачки. Вона зазначає, що цей документ не є висновком судової експертизи, а психолог не могла бути очевидцем конфлікту між сторонами та не перевіряла самостійно обставини, про які повідомила позивачка. Тому, на думку відповідачки, така характеристика не підтверджує факту протиправних дій з її боку, причинного зв`язку між її діями та станом позивачки, а також розміру завданої моральної шкоди.
Також відповідачка заперечує проти показань свідка ОСОБА_3 , вважаючи, що вони не підтверджують факту поширення недостовірної інформації чи приниження честі, гідності та ділової репутації позивачки. Вважає, що ці показання підлягають критичній оцінці з огляду на характер відносин між сторонами та можливу заінтересованість свідка у результаті розгляду справи, що ставить під сумнів їх об`єктивність.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідачка заперечує проти стягнення моральної шкоди. Посилаючись на статті 23, 1166, 1167 ЦК України та практику Верховного Суду, вона зазначає, що для відшкодування моральної шкоди необхідно довести факт її заподіяння, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між такими діями та завданою шкодою, а також вину відповідача. На думку відповідачки, позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження всіх цих обставин, а тому підстав для стягнення моральної шкоди немає.
Відповідачка також наголошує, що конфлікт між сторонами мав одноразовий характер, не був систематичним або тривалим, а тому немає підстав стверджувати про переслідування чи систематичні протиправні дії з її боку. У зв`язку з цим відповідачка вважає безпідставним як стягнення з неї 5 000 грн моральної шкоди, так і покладення на неї обов`язку припинити неправомірні дії щодо позивачки, оскільки конкретних неправомірних дій, які вона повинна припинити, судом не встановлено.
Крім того, відповідачка не погоджується зі стягненням із неї 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи цю суму неспівмірною та непропорційною задоволеним позовним вимогам.
З урахуванням наведеного, Заклінська Г.В.просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та скасувати стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція інших учасників справи:
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Вардзєлова О.В., подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заперечила проти наведених в апеляційній скарзі доводів та просила залишити рішення суду першої інстанції в частині припинення неправомірних дії щодо приниження її честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди - без змін.
Зокрема, ОСОБА_2 зазначила, що суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідачку про розгляд справи, у зв`язку з чим доводи ОСОБА_1 про її неналежне повідомлення про судові засідання вважає необґрунтованими.
Щодо посилань відповідачки на звернення за медичною допомогою після конфлікту, ОСОБА_2 вказала, що сам факт такого звернення не спростовує обставин приниження її честі, гідності та ділової репутації, встановлених судом першої інстанції. На її думку, наявні у матеріалах справи докази підтверджують вчинення відповідачкою неправомірних дій що неї.
Також ОСОБА_2 заперечила проти тверджень ОСОБА_1 про застосування до неї фізичного впливу, зазначивши, що такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому послалася на відеоматеріали, наявні у матеріалах справи, які, на її думку, спростовують відповідні твердження відповідачки.
Стосовно доводів ОСОБА_1 про безпідставне посилання суду на психологічну характеристику психоемоційного стану позивачки, оскільки такий документ не є висновком судової експертизи, ОСОБА_2 зазначила, що психологічна характеристика є належним письмовим доказом у справі.
З огляду на наведене ОСОБА_2 вважає рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_1 припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_2 , а також у частині стягнення на її користь 5000 грн моральної шкоди законним та обґрунтованим. Водночас ОСОБА_2 не погодилася з рішенням суду в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих із ОСОБА_1 на її користь, у сумі 7000 грн. У цій частині просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на її користь понесені судові витрати у розмірі 50 000 грн.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:
Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_2 адвокат Вардзєлова О.В у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просила цю скаргу задовольнити з мотивів, викладених у ній, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнає, просила відмовити у її задоволенні.
Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні просила задовольнити її апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, а апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_2 не визнає, просила відмовити у її задоволенні.
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки та пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи, та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Вардзєлової О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи:
Позивачка ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Чоловік позивачки ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_2 з коморою у підвалі у АДРЕСА_4 , загальною площею 35,8 кв.м., житловою площею 19 кв.м., опис: комора в підвалі площею 20,2 кв.м. (а.с. 52-55).
Відповідачка 03.10.2015 року у коридорі будинку висловлювалася щодо позивачки образливими словами, висловлювала погрози фізичною розправою на побутовому ґрунті.
З висновків психологічної характеристики психоемоційного стану ОСОБА_2 від 08.11.2025, що проведена психологом-діагностом, кандидатом психологічних наук «Серденько» ОСОБА_5 вбачається: «Інцидент, який трапився, мав ознаки психологічного та фізичного насильства. Агресія сусідки (словесна, фізична, емоційна) супроводжувалась: погрозами, загроза здоров`ю та життю клієнтки - тілесні ушкодження, погрози, «не доживе до ранку»; приниженнями, образами її особисто та її родичів; прямими фізичними ударами (по обличчю, ураження ока); подальшим переслідуванням (обпльовані двері, скидання сміття, скарги). Це створює відчуття постійної небезпеки та травматичне закріплення страху.
За результатами психодіагностичного обстеження у клієнтки спостерігається реактивний стресовий розлад з симптомами: постійна напруга, страх, тривожність, настороженість, нав`язливі думки про подію, страх залишатись наодинці вдома, фобічне реагування на агресорку, порушення базового відчуття безпеки.
Емоційний стан ОСОБА_6 відповідає реактивному стресовому розладу з елементами тривожно-депресивної симптоматики. Травматична подія викликала порушення відчуття безпеки, підвищену тривогу, нав`язливі думки та страх місць, пов`язаних з інцидентом.
Без належної підтримки існує ризик розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або поглиблення депресивного стану.
Рекомендовано: 1. Психологічна підтримка - індивідуальна психотерапія, психоедукація, підтримка ресурсу. 2. Психоемоційна саморегуляція. 3. Підтримка безпеки. 4. Медико-психологічний супровід - консультація сімейного лікаря, контроль сну, артеріального тиску, частоти серцебиття (а.с. 32-37).
Згідно консультативної довідки, виданої СП «Міська поліклініка № 1» 10.11.2025, ОСОБА_2 встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст., неускладнений гіпертонічний криз, ВСД по змішаному типу (а.с. 31).
Позивачка зверталася до поліції з відповідною заявою, про що долучила талон-повідомлення єдиного обліку № 46508 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, а також матеріали перевірки (а.с. 43-49).
Як вбачається з Довідки про результати розгляду звернення ОСОБА_2 ІКС ІПНП № 46508 від 06.10.2025, за підписом ст. дільничного офіцера поліції відділу превенції Івано-Франківського РУП ГУНП Ірини Петрунів та заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Івано-Франківського РУП ГУНП Дмитра Охрея: «Суть звернення: заявниця просить прийняти заходи до сусідки з квартири АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_1 , яка увірвалась до її помешкання, де заявниця здійснює ремонтні роботи та з криками вказала поприбирати сходову клітку від будівельного сміття, голосно кричала та погрожувала та нападала.
Вжиті заходи: опитана з даного приводу гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька. АДРЕСА_5 повідомила, що протягом двох років між нею та сусідами виникають конфлікти побутового характеру, в результаті яких гр. ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_2 погрожують їй, ображають, лякають поліцією, оскільки ОСОБА_8 колишній працівник міліції. Спілкуються виключно мовою агресора та стверджують, що Україна програє війну. Ніяких протиправних дій щодо них вона не вчиняє, навпаки старається не спілкуватись з ними та не зустрічатись.
Встановлено: виходячи з вище наведеного, із гр. ОСОБА_1 проведено профілактичну бесіду щодо недопущення вчинення протиправних дій щодо заявника в подальшому (а.с. 42).
Допитана у судовому засіданні судом першої інстанції свідок ОСОБА_3 вказала, що знає сторін по справі, є їх сусідкою. ОСОБА_1 знає як конфліктну людину. Сусіди ОСОБА_9 робили ремонт у підвалі. Свідок зазначила, що у день конфлікту увечері вона почула крики, вийшла у коридор та почула, що ОСОБА_1 кричить несамовито, нападає на ОСОБА_2 , погрожує їй. Остання кричала, що ОСОБА_2 погано миє коридор, кинула ганчірку їй в обличчя, кричала: «ти москалиха», «щоб ти не дожила», «я тебе вб`ю», «не доживеш до ранку».
Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд:
Конституцією України гарантовано кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, що честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У ст. 201 ЦК України закріплено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно зі ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції.
Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Частиною другою статті 16 ЦК України серед інших передбачені такі способи захисту цивільних прав та інтересів як: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 9) відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Ст. 280 ЦК України встановлено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
У абз. 5 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.
У абзаці 2 частини 2 статі 30 Закону України «Про інформацію» визначено: якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами першою та третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим не мала можливості взяти участь у розгляді справи, надати свої пояснення, докази, заперечення та заявити відповідні клопотання.
Згідно з частиною першою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи в судове засідання або повідомляє їх про вчинення відповідної процесуальної дії, якщо визнає їх участь обов`язковою.
Належне повідомлення учасника справи про дату, час і місце судового засідання є необхідною передумовою реалізації ним процесуальних прав, передбачених ЦПК України, та дотримання принципів змагальності, рівності сторін і справедливого судового розгляду.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув справу за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції 08.12.2025 року направив на адресу відповідачки ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання згідно з Єдиним державним демографічним реєстром ( АДРЕСА_5 ) повістку про призначене судове засідання на 22.01.2026 року, проте ця повістка повернулася на адресу суду 01.01.2026 року без вручення з відміткою «адресат відсутній». В подальшому суд повідомляв відповідачку про наступне судове засідання через SMS-повідомлення. Проте довідка про доставку SMS не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки згідно пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздрукування та заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Аналогічних висновків у справі 693/812/21, провадження №61-11611св22 дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
У матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. За таких обставин не можна вважати, що суд першої інстанції належним чином повідомив ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, докази про належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання відсутні.
Відтак, відповідачка ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Отже, розгляд справи за її відсутності відбувся без забезпечення їй можливості реалізувати передбачені законом процесуальні права.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Наведене свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та є самостійною обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
З метою забезпечення ефективного судового захисту апеляційний суд вважає за необхідне надати оцінку спірним правовідносинам і доказам, наявним у матеріалах справи, з урахуванням доводів та заперечень учасників справи, викладених під час апеляційного перегляду.
Встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, а також відшкодування моральної шкоди.
Позивачка зазначала, що 03 жовтня 2025 року відповідачкою та нею виник конфлікт у підвальному приміщенні будинку, під час якого ОСОБА_1 висловлювалася на її адресу в образливій та непристойній формі, використовувала обсценну лексику, принижувала її та членів її сім`ї, а також висловлювала погрози.
Позивачка вважала, що такими діями відповідачка порушила її право на повагу до честі та гідності й завдала їй моральної шкоди.
Відповідачка, заперечуючи проти позову, посилалася на те, що між сторонами виник конфлікт побутового характеру щодо користування приміщеннями загального користування. Також заперечувала вчинення протиправних дій, зазначала про відсутність належних доказів завдання позивачці моральної шкоди, а також вказувала на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам конфлікту та доказам, на які вона посилалася.
Зміст висловлювань, форма їх поширення, контекст конфлікту та інші обставини мають оцінюватися судом у сукупності для визначення того, чи були відповідні висловлювання реалізацією свободи вираження поглядів, чи набули вони принизливого, образливого та протиправного характеру.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надала відеоматеріали, матеріали звернення до органів поліції, письмові документи щодо її психоемоційного стану, консультативну довідку медичного закладу, а також посилалася на показання свідка ОСОБА_3 .
Судом першої інстанції оглянуто відеоматеріали, надані позивачкою, допитано свідка ОСОБА_3 , за висновком суду в результаті оцінки доказів, використання відповідачкою образливих висловлювань та обсценної лексики щодо позивачки свідчить про приниження іі гідності, честі та ділової репутації.
Апеляційний суд погоджується з тим, що відеозапис може бути належним і допустимим доказом обставин, які мають значення для справи, за умови дотримання вимог цивільного процесуального законодавства щодо його подання, дослідження та оцінки. Разом із тим факт виникнення конфлікту між сторонами не свідчить про неправомірність поведінки лише однієї з них. Суд повинен установити конкретні дії кожної сторони та надати їм належну правову оцінку.
Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_3 повідомила, що чула крики та образливі висловлювання відповідачки на адресу позивачки, зокрема погрози «я тебе вб`ю» та «не доживеш до ранку».
Оцінюючи ці показання, апеляційний суд враховує, що свідок не була безпосереднім учасником конфлікту, а сприймала події зі слів та звуків, які чула в коридорі. Тому її показання підлягають оцінці у взаємозв`язку з іншими доказами у справі, зокрема відеоматеріалами.
Матеріали звернення позивачки до поліції, зокрема талон-повідомлення та довідка про результати розгляду звернення, підтверджують факт звернення ОСОБА_2 до правоохоронного органу після конфлікту. Проте такі документи не підтверджують беззаперечно всіх обставин, викладених заявницею.
Водночас факт звернення до поліції у безпосередньому часовому зв`язку з конфліктом може бути врахований судом як один із доказів того, що порушення прав позивачки все мало місце.
Щодо психологічної характеристики психоемоційного стану ОСОБА_2 від 08 листопада 2025 року, складеної психологом-діагностом, кандидатом психологічних наук, апеляційний суд зазначає таке.
Зазначений документ не є висновком судової експертизи та не встановлює юридично значущих обставин щодо наявності протиправної поведінки відповідачки. Психолог, який складав документ, не був очевидцем конфлікту, а його висновки ґрунтувалися, зокрема, на повідомленнях та суб`єктивному сприйнятті подій позивачкою. Водночас цей документ може оцінюватися як письмовий доказ, що характеризує психоемоційний стан позивачки після події. Його доказове значення має визначатися в сукупності з іншими матеріалами справи.
Консультативна довідка від 10 листопада 2025 року підтверджує звернення ОСОБА_2 за медичною допомогою та встановлення їй відповідного діагнозу. Проте з її змісту не вбачається безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між установленим станом здоров`я та конкретними діями ОСОБА_1 .
Крім того, посилання позивачки на спричинення їй тілесних ушкоджень, зменшення обсягу її художньої діяльності та доходу сім`ї не підтверджені достатніми, належними та допустимими доказами, які б дозволяли встановити факт таких наслідків, їх розмір і причинний зв`язок із діями відповідачки.
Слід врахувати, що конфлікт між сторонами виник у побуті, тому його наслідки не завдали шкоди діловій репутації позивачки.
Оскільки судом встановлено, що відповідачка висловлювалася щодо позивачки в брутальній, принизливій та непристойній формі, що завдало шкоди честі та гічності позивачки, тому у неї виникло право на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, зокрема, може полягати в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім`ї.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Для покладення на особу обов`язку відшкодувати моральну шкоду необхідно встановити сукупність передбачених законом умов, зокрема факт завдання шкоди, протиправність поведінки заподіювача, причинний зв`язок між такою поведінкою та шкодою, а також вину особи, якщо інше не передбачено законом.
З досліджених судом доказів убачається, що під час конфлікту 03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 допускала на адресу ОСОБА_2 висловлювання образливого та принизливого характеру, які виходили за межі допустимої форми висловлення власної думки чи невдоволення.
Зокрема, використання щодо особи брутальних, непристойних та принизливих висловлювань не може бути виправдане самим лише фактом побутового конфлікту між сторонами. Наявність суперечностей щодо користування приміщеннями загального користування не надає учасникам конфлікту права принижувати честь і гідність один одного.
При цьому апеляційний суд враховує, що вимоги позивачки ґрунтуються не лише на твердженнях про образи, а й на посиланнях на систематичність протиправної поведінки відповідачки, погрози, фізичне насильство, переслідування та інші обставини.
Однак належними та допустимими доказами підтверджено саме факт використання відповідачкою образливих висловлювань під час конфлікту 03 жовтня 2025 року. Натомість твердження про систематичність таких дій, спричинення тілесних ушкоджень, переслідування та безпосереднє завдання матеріальних втрат не знайшли достатнього підтвердження в матеріалах справи.
З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку, що дії ОСОБА_1 під час конфлікту 03 жовтня 2025 року в частині використання образливих і принизливих висловлювань порушили право ОСОБА_2 на повагу до її честі та гідності.
Разом із тим доказів, які б підтверджували поширення відповідачкою конкретних недостовірних відомостей про позивачку, що підлягали б спростуванню в порядку захисту ділової репутації, у необхідному обсязі не надано. Вимоги позивачки в частині захисту ділової репутації та зобов`язання відповідачки в майбутньому припинити неправомірні дії не містять конкретизації дій, які підлягали б припиненню, а також не ґрунтуються на належно встановленому факті існування триваючого порушення, що потребує застосування такого способу захисту.
У зв`язку з цим підстав для задоволення вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 припинити неправомірні дії щодо приниження ділової репутації позивачки апеляційний суд не вбачає.
Встановивши факт порушення особистого немайнового права ОСОБА_2 , колегія суддів вважає доведеним право позивачки на відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи її розмір, суд враховує характер допущених відповідачкою дій, форму висловлювань, обставини виникнення конфлікту, тривалість негативних переживань позивачки, а також вимоги розумності та справедливості.
Водночас надані позивачкою докази не дають підстав для висновку про доведеність усіх зазначених нею негативних наслідків, зокрема тривалого погіршення стану здоров`я, систематичного переслідування, втрати працездатності або зменшення доходу.
За таких обставин визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 5 000 грн є завищеним з огляду на обсяг доведених обставин.
Враховуючи характер порушення, конкретні обставини конфлікту, ступінь негативних переживань позивачки та відсутність належного підтвердження інших заявлених наслідків, апеляційний суд вважає справедливим і спів мірним характеру правопорушення розміром відшкодування моральної шкоди у сумі 2 000 грн.
Саме такий розмір відповідає засадам розумності та справедливості й забезпечує належну компенсацію моральних переживань позивачки без необґрунтованого покладення на відповідачку надмірного майнового тягаря.
ОСОБА_2 також заявила вимогу про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/129 наведено правовий висновок про те, що «однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат».
Матеріалами справи підтверджується, що фактичну правничу допомогу ОСОБА_2 у суді першої інстанції надавала адвокат Вардзєлова О.В.
Так, відповідно до договору про співробітництво у сфері надання правничої допомоги від 07 жовтня 2025 року, укладеного між ФОП ОСОБА_10 та адвокатом Вардзєловою О.В., остання залучалася до надання правничої допомоги особам, які звертаються до ФОП ОСОБА_10 . Водночас зазначеним договором прямо передбачено, що правнича допомога надається адвокатом на безоплатних засадах споживачам послуг ФОП ОСОБА_10 (а.с. 14-16).
Крім того, 06 листопада 2025 року між адвокатом Вардзєловою О.В. та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги, пунктом 1.1 якого передбачено, що за цим договором адвокат зобов`язується за завданням клієнта надавати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити надання послуг та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього договору (а.с.17-23).
При цьому позовна заява, яка стала підставою для відкриття провадження у справі, підписана саме адвокатом Вардзєловою О.В., а подальше представництво інтересів позивачки у суді першої інстанції також здійснювала саме вона.
Водночас 24 жовтня 2025 року між ФОП ОСОБА_10 та ОСОБА_2 укладено договір № 24102502 про надання правової допомоги/юридичних послуг, відповідно до якого ФОП ОСОБА_10 зобов`язувався надати послуги, а саме підготувати проект запиту щодо розгляду звернення до отримання відповіді та проект позову до суду. Вартість зазначених послуг визначено у розмірі 50 000 грн (а.с.10-11).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
На підтвердження понесених витрат позивачкою надано копію договору про надання правничої допомоги від 24 жовтня 2025 року між нею і ФОП ОСОБА_10 , акт приймання-передачі наданих послуг №24102502 від 20 листопада 2025 року та копію платіжної інструкції № 2.410596589.1 від 20.11.2025 про перерахування від імені позивачки коштів ФОП ОСОБА_10 у розмірі 50 000 грн.
Частинами третьою та четвертою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, їх обґрунтованість, пропорційність до предмета спору, ціну позову, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, необхідний для виконання відповідних робіт, а також поведінку сторін.
У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у суді першої інстанції адвокат Вардзєлова О.В. підготувала позовну заяву та взяла участь у трьох судових засіданнях.
Будь-яких доказів того, що адвокатом проведено складну та тривалу правову роботу, підготовлено значну кількість процесуальних документів, виконано інші процесуальні дії, які могли обумовити оплату послуг у розмірі 50 000 грн, матеріали справи не містять.
Сума у розмірі 50 000 грн за підготовку позовної заяви та участь у трьох судових засіданнях свідчить про очевидну невідповідність між розміром заявленої компенсації послуг адвоката та кількістю і характером фактично виконаних адвокатом процесуальних дій. Крім того, позивачкою не наведено належного обґрунтування, скільки саме часу адвокат витратив на виконання кожної з робіт, яка кількість годин була необхідною для підготовки позовної заяви, участі у судових засіданнях та інших заявлених послуг, а також яким чином сформовано загальну вартість у 50 000 грн.Отже, заявлений позивачкою розмір витрат у сумі 50 000 грн не відповідає обсягу задоволених позовних вимог та критеріям розумності, необхідності й пропорційності, а тому підстав для його стягнення судом в такому обсязі немає.
Виходячи з принципів розумності, співмірності витрат із предметом спору, складності справи та її значення для сторін, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом заявнику послуг, апеляційний суд дійшов висновку, що співмірним буде стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, чим допустив істотне порушення норм процесуального права, відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки всім обставинам справи, не розмежував доведені обставини використання образливих висловлювань та недоведені твердження про систематичність протиправної поведінки, спричинення тілесних ушкоджень і матеріальних втрат, а також визначив завищений розмір моральної шкоди та витрат на правничу допомогу. Тому рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов ОСОБА_2 слід задовольнити частково: визнати дії ОСОБА_1 03 жовтня 2025 року такими, що принижують честь і гідність ОСОБА_2 , стягнути 2 000 грн моральної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу адвоката Вардзєлової Олени Василівни, подану в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2026 року.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати дії ОСОБА_1 , які мали місце 03 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_2 такими, що при знижують честь та гідність.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_7 ) моральну шкоду в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_8 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: І.В. Бойчук
В.М. Луганська
Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.