Справа № 442/7870/25
Провадження № 2/442/121/2026
УХВАЛА
Іменем України
17 вересня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі
головуючого судді Нагірної О.Б.,
за участю секретаря судового засідання Лесович О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дрогобич в залі суду заяву представника Моторного (транспортного) страхового бюро України Висоцької Христини Олегівни про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необгрунтованих дій позивача,
встановив:
заявниця звернулась із заявою, в якій просить вирішити питання розподілу понесених МТСБУ судових витрат.
В обгрунтуванні зазначає, що Представник позивача подав позовну заяву бе дотримання вимог до її належного змісту. В судовому засіданні продовжував відстоювати конретність такого документа. Однак, така позиція була спростована судом, і постановлена ухвала про залишення позову без руху.
Що призвело до того, що МТСБУ тривалий час не могло навіть сформулювати правову позицію у справі, бо не знало конкрентних вимог до нього. Також це призвело до затягування розгляду справи, бо відбувалося відкладення розгляд з метою приведення у відповідність позову до вимог ЦПК України.
На усі судові засідання у справі представник МТСБУ прибувала, була готова до розгляду та подавала заяви по суті. Тобто, було здійснено затрати робочого часу на підготовку та участь у справі. Позивач подав позов про стягнення шкоди не маючи відповідного права вимоги, бо: шкода вже була відшкодована винуватцем, а також судом рішенням було стягнуто на її користь половину вартості автомобіля з її чоловіка, натомість власником авто залишався її чоловік. Позовні вимоги до МТСБУ були сформульовані безпідставно, всупереч нормі закону, бо був відсутній страховий випадок. Про що можна прийти до висновку просто читаючи норму права, а не застосовуючи її тлумачення (п.п. «а» п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV (МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі), - у даному випадку транспортний засіб належний позивачці та її чоловіку не відповідав зазначеному критерію, бо був незабезпеченим). Тобто, право вимоги до МТСБУ у власника пошкодженого авто взагалі було відсутнє. Позивачка приховувала обставину отримання відшкодування її чоловіком під час перебування з нею у шлюбі, за умови, що такевідшкодування було спільною сумісною власністю відповідно до умов СК України.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши заяву, надані докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно ст.133 ч.ч.1, 3 ЦПК України: судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно ст.141 ч.3 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Статтею 142 частиною 5 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно зі ст.141 ч.9 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно із ст.44 ч.ч.1,2 ЦПК України: учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається; залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2024 року по справі №736/1209/20 викладено висновок, що виходячи з системного тлумачення положень частин 5, 6 статті 142, частини 9 статті 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року по справі №761/27076/19 виснував, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
У п.38 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» висловлена позиція, що в разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно з вчиненням наведених процесуальних дій. Розмір відшкодування доводить відповідач. При цьому саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
Проаналізувавши заяву про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача та матеріали цивільної справи, судом встановлено, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом і право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
Добросовісні дії позивача, спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, необхідною умовою для застосування статті 142 частини 5 ЦПК України у разі залишення позовної заяви без розгляду по справі є встановлення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями варто розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишена без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.
Враховуючи викладене, залишення позовної заяви без розгляду за заявою позивача, саме по собі не свідчить про необґрунтованість дій позивача та не є підставою для компенсації позивачем судових витрат.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання своїми процесуальними правами. Дії сторони, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.
На підставі викладеного суд вважає, що заяву відповідача про компенсацію судових витрат, здійснених внаслідок необґрунтованих дій позивача необхідно залишити без задоволення.
Керуєчтсь статтями 41, 141 142 ЦКПК України, суд
постановив:
У задоволенні заяви відмовити.
Ухвала не оскаржується.
Повний текст ухвали виготовлено 21.09.2026.
Суддя Нагірна О.Б.