УХВАЛА
про повернення касаційної скарги
21 вересня 2026 року
м. Київ
справа №160/20661/25
адміністративне провадження № К/990/36531/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року (колегія у складі суддів Шлай А.В., Малиш Н.І., Кругового О.О.)
у справі № 160/20661/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також -відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії № [номер приховано];
- зобов`язати ГУ ПФ України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» починаючи з 09.04.2025 на підставі документів, поданих 3 управлінням ІНФОРМАЦІЯ_1 для призначення позивачу пенсії (вих. № 78/3/20-157);
- здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум починаючи з 09.04.2025.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 позов задоволено, а саме:
- визнано протиправним рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії № [номер приховано];
- зобов`язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 09.04.2025 на підставі документів, поданих 3 управлінням ІНФОРМАЦІЯ_1 для призначення ОСОБА_1 пенсії (вих. № 78/3/20-157) та здійснити виплату перерахованої пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 09.04.2025.
Надалі Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 23.06.2026 задовольнив апеляційну скаргу відповідача, скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
04.08.2026 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій останній просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2025.
Ухвалою Верховного Суду від 24.08.2026 касаційну скаргу залишено без руху. Скаржнику встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання касаційної скарги в уточненій редакції, приведеної у відповідність до вимог ст. 330 КАС України в частині наведення обгрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, а також заяви про поновлення строку звернення з касаційною скаргою.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 24.08.2026 скаржником подано заяву про усунення недоліків разом із касаційною скаргою в уточненій редакції та заявою про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Розглядаючи заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд виходить з такого.
Скаржник пояснив, що пропуск строку зумовлений тим, що копія оскаржуваної постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026, яка була ухвалена в порядку письмового провадження, надійшла до його електронного кабінету 06.07.2026. Касаційну скаргу подано 04.08.2026, тобто в межах тридцятиденного строку з дня отримання повного тексту постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Ураховуючи наведену процесуальну норму та виходячи з того, що пропуск скаржником строку на касаційне оскарження є незначним за тривалістю, Суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку касаційного оскарження судових рішень та, як наслідок, можливість його поновлення.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
За змістом норм ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Зокрема у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов`язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності не можуть вважатися подібністю правовідносин.
У випадку оскарження судових рішень з підстав, передбачених п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які б слугували підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Обов`язковими ж умовами при оскарженні судових рішень на підставі п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Перевіркою касаційної скарги (у новій редакції) встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі № 160/20661/25 визначені п. 1, 2 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Проте Суд встановив, що уточнена касаційна скарга не містить належного обґрунтування передбачених переліченими пунктами ч. 4 ст. 328 КАС України підстав касаційного оскарження.
Так, вказуючи на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції не врахував викладений у ній висновок щодо застосування п. «а» ч. 1 ст. 12, ст. 17-1 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) та п. 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393.
Водночас самого посилання на постанову Верховного Суду та наведення скаржником власного тлумачення висновків, викладених у ній, недостатньо для підтвердження підстави, визначеної п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України. Скаржник має довести, що суд апеляційної інстанції застосував конкретну норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах.
Натомість зі змісту касаційної скарги не вбачається обґрунтування подібності правовідносин у справі № 480/4241/18 та справі № 160/20661/25 з урахуванням, зокрема, умов застосування відповідних норм права та часу виникнення спірних правовідносин.
Скаржник не спростовує встановленої судом апеляційної інстанції обставини, що на момент звільнення його зі служби 18.10.2024 діяли положення п. 2-1 та п. 3 Порядку № 393 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119, відповідно до яких для призначення пенсії обчислення календарної вислуги років здійснюється відповідно до п. 1 і 2 цього Порядку, тоді як пільгова вислуга враховується для визначення розміру пенсії. Саме з урахуванням такого нормативного регулювання суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача необхідної календарної вислуги років.
Отже, посилання на постанову Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18 без належного обґрунтування подібності правовідносин та без спростування відмінностей у нормативному регулюванні, які були враховані судом апеляційної інстанції, не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2025 у справі № 620/18801/23 та від 15.07.2025 у справі № 300/7586/24.
Разом з тим наведені скаржником доводи не містять належного та переконливого обґрунтування необхідності відступлення від зазначених висновків Верховного Суду. По суті, скаржник висловлює незгоду з правовим висновком про те, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 пільгове обчислення вислуги років не є підставою для визначення права на призначення пенсії за п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, та вважає правильним інше тлумачення відповідних норм.
Проте сама по собі незгода скаржника з висновком Верховного Суду, а також наведення власного тлумачення норм матеріального права не є достатнім обґрунтуванням необхідності відступлення від такого висновку у розумінні п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України.
Скаржником також не наведено переконливих аргументів щодо помилковості відповідних висновків Верховного Суду, не обґрунтовано їх неефективності, неповноти чи суперечності іншим висновкам Верховного Суду, не зазначено суспільно значущих або інших вагомих причин, які зумовлюють необхідність відступлення від сталої правової позиції, застосованої судом апеляційної інстанції.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою, наданою Верховним Судом у зазначених постановах, та не містять передбаченого п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України належного обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Щодо посилання скаржника на п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, то останній зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про можливість призначення пенсії за вислугу років особі, яка має менше 25 років календарної вислуги, але загальна вислуга якої з урахуванням пільгового обчислення перевищує 25 років.
Однак зазначене формулювання саме по собі не свідчить про наявність передбаченої п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Для обґрунтування цієї підстави скаржник має не лише сформулювати питання щодо застосування норми права, а й довести, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував конкретну норму права, висновок Верховного Суду щодо правильного застосування якої у подібних правовідносинах відсутній, із зазначенням у чому саме полягає помилка суду та яким, на думку скаржника, має бути правильне застосування відповідної норми.
Натомість наведені у касаційній скарзі доводи не містять обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції конкретної норми права за відсутності висновку Верховного Суду щодо її застосування. Скаржник фактично повторює свою позицію щодо необхідності врахування пільгової вислуги для набуття права на пенсію за п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ та висловлює незгоду з висновком суду апеляційної інстанції щодо застосування положень цього Закону та Порядку № 393.
При цьому наведене скаржником питання не є питанням щодо застосування норми права, яке залишилося невирішеним Верховним Судом, а стосується правової оцінки конкретного порядку обчислення вислуги років та можливості його застосування для визначення права на пенсію за встановлених у цій справі обставин.
Крім того, скаржник не обґрунтував, чому висновки Верховного Суду, на які він сам посилається в обґрунтування інших підстав касаційного оскарження, не вирішують порушеного ним питання та чому наявна потреба у формуванні нового висновку щодо застосування відповідних норм права.
Таким чином, посилання скаржника на п. 1, 2 та 3 ч. 4 ст. 328 КАС України мають формальний характер, оскільки наведені ним доводи не підтверджують наявності визначених законом підстав для касаційного оскарження та не усувають недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 24.08.2026.
У зв`язку з наведеним Суд дійшов висновку, що подання скаржником касаційної скарги в уточненій редакції не свідчить про усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 24.08.2026, оскільки вимогу Суду щодо наведення належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, скаржником не виконано. Формальне зазначення п. 1, 2 та 3 ч. 4 ст. 328 КАС України без наведення передбаченого цими нормами обґрунтування не відповідає вимогам п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України.
За приписами ч. 2 ст. 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За викладених обставин ОСОБА_1 слід повернути касаційну скаргу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026.
Керуючись статтями 169, 329, 332 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження та поновити йому зазначений строк.
Повернути ОСОБА_1 касаційну скаргу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 160/20661/25.
2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особам, які її подали, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб