Справа № 373/3136/25
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12409/2026
Головуючий у суді першої інстанції: Свояк Д.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Лисенка Дмитра В`ячеславовича, подану в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2026 року, ухвалене у м. Переяслав, у складі судді Свояка Д.В., повний текст якого складено 01 травня 2026 року, у справі №373/3136/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Зазначало, що 13.07.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язалося надати кредит в сумі 15 000,00 грн. строком на 360 днів: з 13.07.2024 року по 08.07.2025 року. За даними поденного розрахунку заборгованості за договором № 4808677 від 13.07.2024 року у період з 13.07.2024 року по 27.02.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 51 750,00 грн. 27.02.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу №27/02/2025 відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідачки. Станом на дату укладання Договору факторингу від 27.02.2025 року №27/02/2025, строк дії Договору № 4808677 від 13.07.2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , ТОВ «Українські фінансові операції» здійснено донарахування процентів за період з 27.02.2025 року по 08.07.2025 року (130 календарних днів), у сумі 29 250,00 грн. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання, ТОВ «Українські фінансові операції» просило стягнути з неї заборгованість загальною сумою 96 000,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 15 000,00 грн., суми заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором в розмірі 51 750,00 грн., суми заборгованості за відсотками, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 130 календарних днів в розмірі 29 250,00 грн., а також зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, застосувати відносно відповідачки наслідки порушення виконання зобов`язань, передбачені ст. 625 ЦК України, а саме нарахувати інфляційні втрати і три проценти річних, та роз`яснити органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу інфляційні втрати і три проценти річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Українські фінансові операції».
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Лисенко Д.В., який діє в інтересах ТОВ «Українські фінансові операції», подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов ТОВ «Українські фінансові операції» задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 15 000,00 грн. та за процентами в розмірі 54 000,00 грн., а всього 69 000,00 грн. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що 13.07.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4808677, за яким остання отримала кредит у розмірі 15 000,00 грн. При цьому ОСОБА_1 не спростовано доказів, наданих позивачем та не доведено, що вона не отримувала кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 банком-емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк» за період з 13.07.2024 включно та протягом наступних п`яти календарних днів у сумі 15 000,00 грн. за ініціативою ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» через платіжного провайдера (платіжну систему) ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» на виконання договору № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.07.2024 року. Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 вказувала, що кредитний договір укладений не нею, а внаслідок вчинення шахрайський дій сторонніми особами. В той же час в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо протиправної поведінки третіх осіб відносно відповідачки. Також зазначає, що суд першої інстанції не забезпечив реалізацію процесуальних прав позивача на доступ до справедливого правосуддя та відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, подане одночасно із позовною заявою.
В судовому засіданні адвокат Лисенко Д.В., який діє в інтересах ТОВ «Українські фінансові операції», та приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 13.07.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 15 000,00 грн. Згідно із п. 1.3 договору строк кредиту 360 днів: з 13.07.2024 року по 08.07.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4808677 від 13.07.2024 року у період з 13.07.2024 року по 27.02.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 51 750,00 грн.
На підставі договору факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Після укладення договору факторингу ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 27.02.2025 року по 08.07.2025 року (130 календарних днів) здійснено нарахування процентів у сумі 29 250,00 грн.
З урахуванням викладеного, ТОВ «Українські фінансові операції» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.07.2024 року в розмірі 96 000,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 15 000,00 грн., суми заборгованості за відсотками нарахованими первісним кредитором в розмірі 51 750,00 грн., суми заборгованості за відсотками нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 130 календарних днів в розмірі 29 250,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Українські фінансові операції».
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували надання відповідачці кредитних коштів саме на виконання кредитного договору №4808677 від 13.07.2024 року.
Проте, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі, оскільки вони не відповідають матеріалам справи.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На підтвердження надання відповідачці ОСОБА_1 кредиту на підставі договору № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.07.2024 року ТОВ «Українські фінансові операції» надало власну довідку № 1-0603 від 06.03.2025 року, в якій зазначено про успішне перерахування відповідно до умов договору, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Лінеура Україна», про переказ коштів №ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019, коштів в сумі 15 000,00 грн. на картку № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay 451963641 (т. 2, а.с. 47).
При цьому, як вбачається з відзиву на позовну заяву, ОСОБА_1 не оспорювала факт отримання кредиту на її картку № НОМЕР_2 13.07.2024 року в сумі 15000,00 грн.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначала, що її рахунками, відкритими у АТ «ПриватБанк», заволоділа інша особа шахрайським шляхом. 13.07.2024 року на її рахунок дійсно надійшли кошти в сумі 15 000 грн., проте, були зняті іншими особами (а.с. 28 т. 1).
До відзиву відповідачка долучила виписку, з якої вбачається, що на рахунок, відкритий на її ім`я в АТ «Приватбанк» № НОМЕР_2 13.07.2024 року надійшли кошти в сумі 15 000,00 грн. Ipay_Credit_Visa1, Visa Direct (т. 1, а.с. 42).
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Українські фінансові операції» заявив клопотання про витребування доказів, у якому просив витребувати від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо підтвердження належності ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_1 , та щодо підтвердження або спростування факту зарахування (надходження) коштів на вказану платіжну картку банком-емітентом якої є АТ КБ «ПриватБанк» за період з 13.07.2024 включно та протягом наступних п`яти календарних днів у сумі 15 000,00 грн. за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна» через платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на виконання договору № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13 липня 2024 року.
Враховуючи, що з`ясування вказаних обставин є істотним для правильного і об`єктивного розгляду справи, ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року дане клопотання було задоволене (т. 1, а.с. 145-147).
На виконання вимог ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» направило лист від 01 липня 2026 року, в якому підтвердило, що ОСОБА_1 дійсно було емітовано картку № НОМЕР_2 , на яку 13 липня 2024 року було перераховано кошти в сумі 15 000,00 грн. (т. 1, а.с. 158).
Вказані документи містять інформацію, що відноситься до предмета доказування, а отже є належними доказами в даній справі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Українські фінансові операції» у зв`язку з недоведеністю надання відповідачці кредитних коштів на виконання умов кредитного договору №4808677 від 13.07.2024 року.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із визначеним ТОВ «Українські фінансові операції» розміром заборгованості, який підлягає стягненню із ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за процентами нараховувалася попереднім кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відповідно до умов договору №4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.07.2024 року за ставкою 1,5% в день протягом усього строку кредитування до відступлення права вимоги.
Разом з тим, 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином положення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати. До кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті.
Оскільки договір № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.07.2024 року був укладений після набрання чинності Закону України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом за ставкою 1% в день.
Крім того, відповідно до положень ст.ст. 1077, 1078 ЦК України укладення договору факторингу не тягне за собою заміну сторони кредитодавця у договорі кредиту.
Метою укладення договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення на користь фактора права грошової вимоги до боржника/боржників, такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги.
Умовами укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції» договору факторингу не визначено передання майбутньої грошової вимоги за договором № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.07.2024 року. Також договором факторингу не передбачено права фактора нараховувати боржникам проценти за користування кредитом на підставі кредитного договору.
Таким чином, ТОВ «Українські фінансові операції» мало право на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом на підставі договору № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.07.2024 року в сумі 15 000,00 грн., та проценти за користування кредитом за ставкою 1% в день за період з 13.07.2024 року по 27.02.2025 року (230 днів), що за розрахунком апеляційного суду становить 34 500,00 грн., а всього - 49 500,00 грн.
У іншій частині заборгованість стягненню не підлягає.
Враховуючи викладене, рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Українські фінансові операції».
Відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог (52%) з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» підлягає стягненню 1 259,65 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1 889,47 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Лисенка Дмитра В`ячеславовича, подану в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», задовольнити частково.
Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 01 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 4808677 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13 липня 2024 року в сумі 49 500,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 34 500,00 грн. - заборгованість за процентами.
В іншій частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 1 259,65 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1 889,47 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді