Справа № 127/610/26
Провадження № 22-ц/801/1272/2026, 22-ц/801/1987/2026
Категорія: 21
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.
Доповідач:Ковальчук О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2026 року Справа № 127/610/26 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АБРИКОС-57» про визнання дій незаконними та усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року та за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АБРИКОС-57», поданою адвокатом Мишковською Тетяною Миколаївною, на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2026 року, ухвалені суддею Бойком В. М. у м. Вінниця,
УСТАНОВИВ:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АБРИКОС-57» (далі - ОСББ «АБРИКОС - 57)».
Позовні вимоги мотивував тим, що є власником квартири у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та співвласником спільного майна багатоквартирного будинку й користувачем прибудинкової території.
Восени 2025 року ОСББ «АБРИКОС-57» здійснило низку дій на території, що прилягає до будинку, а саме: вирубало дерева та інші зелені насадження; облаштувало асфальтове покриття, установило металеві блокувальні пристрої; запровадило платні паркомісця та зробило пропозицію мешканцям придбати паркомісце за грошові кошти.
Разом із тим, позивачем встановлено, що земельна ділянка, на якій ОСББ облаштувало парковку, не сформована, їй не присвоєно кадастровий номер, у Державному земельному кадастрі відомості про неї відсутні.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні дані щодо права власності чи користування (у тому числі оренди) зазначеною ділянкою цим ОСББ.
ОСББ не має жодного документа, який би підтверджував право на виконання робіт із благоустрою, паркування, вирубки зелених насаджень, зміни поверхні території тощо.
Рішення загальних зборів ОСББ 2021 року, яким більшість голосів нібито погодила облаштування парковки, не може надавати ОСББ права здійснювати дії на земельній ділянці, яка не перебуває ані у власності ОСББ, ані у його користуванні та не звільняє від необхідності отримання дозвільної документації.
Крім того, дане рішення загальних зборів не містить жодних відомостей про обмеження доступу до парковки та розподіл місць серед мешканців.
Зазначені дії ОСББ порушують право позивача як співвласника багатоквартирного будинку на вільне і безоплатне користування прибудинковою територією, а встановлені блокувальні пристрої створюють перешкоди у доступі до території загального користування.
ОСББ фактично самовільно зайняло земельну ділянку комунальної власності, змінило її цільове використання та обмежило доступ мешканців до неї, чим порушило законні права та інтереси позивача.
На підставі викладеного вище, ОСОБА_1 просив суд:
-визнати незаконними дії ОСББ «АБРИКОС-57» щодо облаштування парковки, у тому числі встановлення блокувальних пристроїв, на земельній ділянці біля будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
-зобов`язати ОСББ «АБРИКОС-57» демонтувати встановлені блокіратори (блокувальні пристрої) та інші конструкції, які перешкоджають доступу на прибудинкову територію;
зобов`язати ОСББ «АБРИКОС-57» припинити стягнення плати за користування місцями для паркування, облаштованими на неоформленій земельній ділянці;
-усунути перешкоди у користуванні прибудинковою територією шляхом відновлення вільного доступу до неї співвласників;
- стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
01 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, істотне порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає про те, що висновок суду про відмову в задоволенні позову через недоведеність того, що саме ОСББ встановило блокувальні пристрої суперечить правовій природі негаторного позову, оскільки достатнім є факт існування перешкоди у користуванні майном, а встановлення особи, яка їх створила, не є обов`язковим.
Вказує, що негаторний позов спрямований на усунення перешкод незалежно від джерела їх виникнення, тому суд зобов`язаний забезпечити ефективний захист права власності, однак вказане повністю проіґнороване судом.
Вважає, що суд безпідставно звузив відповідальність ОСББ лише до випадку доведення факту встановлення паркобар`єрів у той час, коли ОСББ є управителем спільного майна, зобов`язане забезпечувати вільний доступ співвласників, несе відповідальність за стан прибудинкової території.
Вказує, що суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, а саме: протоколів загальних зборів, фінансових документів, інформації щодо перенесення електричних опор, після чого зробив висновок про відсутність доказів, що є грубим порушенням ст. 13, 81, 84 ЦПК України, оскільки фактично суд створив ситуацію, коли позивач позбавлений можливості довести свої вимоги. Після постановлення ухвали про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів позивач вжив заходи для отримання доказів, а саме надіслав запити до ОСББ і АТ «Вінницяобленерго», що підтверджує те, що він діяв добросовісно.
Також посилається на те, що суд не надав належної оцінки фотоматеріалам, які підтверджують наявність паркобар`єрів, факт зміни благоустрою території, обмеження доступу до спільного майна.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСББ «АБРИКОС-57» - адвокат Мишковська Т. М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
У свою чергу, 10 квітня 2026 року представник ОСББ «АБРИКОС-57» - адвокат Мишковська Т. М. подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 12 000 грн.
25 травня 2026 року додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вказану вище заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «АБРИКОС-57» витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Не погодившись із додатковим рішенням, представник ОСББ «АБРИКОС-57» - адвокат Мишковська Т. М. подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити подану заяву у повному обсязі.
У доводах апеляційної скарги посилається на неврахування судом того, що для відповідача дана справа мала вагоме значення, з точки зору репутаційних втрат і ризику майбутніх витрат на виконання рішення зобов?язального характеру з зазначеними вимогами.
За таких обставин, відповідач погодив гонорар адвоката у розмірі 12 000 грн, який обґрунтовано тим, що консультування відповідача та підготовка правової позиції за чотирма вимогами і подальшого обґрунтування та подання відзиву, потребувало вивчення матеріалів справи та значних затрат робочого часу адвоката.
Також посилається на те, що позивач хоч і заперечував щодо задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, однак жодних обґрунтувань щодо неспівмірності розміру вказаних витрат до суду не надав.
У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСББ «АБРИКОС-57» - адвоката Мишковської Т. М. Ярмоленко А. П просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін за таких підстав.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом установлено, що відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.3 зворотній бік).
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.7).
Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АБРИКОС-57» зареєстровано 22.01.2020, адреса: АДРЕСА_1 , керівник ОСОБА_2 , вид діяльності: Основний: 81.10 Комплексне обслуговування об`єктів. Додаткові: 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду на основі контракту. 81.10 Комплексне обслуговування об`єктів (а.с.5).
Станом на 08.12.2025 за кодом компанії 43463003 у Державному реєстрі нерухомого майна відсутні відомості про наявність у Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АБРИКОС-57» об`єктів нерухомості у власності (а.с.6).
На наданих позивачем фотокопіях зображено чотири паркувальних майданчика із спеціальним паркувальним обладнанням (а.с.4).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача, як не доведено вчинення відповідачем перешкод щодо доступу позивача до прибудинкової території будинку, а тому суд вважав недоведеним, що права та охоронювані законом інтереси позивача щодо належного йому на праві власності та користування майна є порушеними саме відповідачем.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому при захисті такого права необхідним є обґрунтування такого порушення. Порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Аналогічні положення закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
За змістом статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними ч. 1 ст. 369 ЦК України).
У ч. 2 ст. 382 ЦК України зазначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Поняття прибудинкової території визначено у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а саме нею є територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
У статті 42 ЗК України закріплено особливості правового регулювання використання земельних ділянок багатоквартирних будинків.
Вказаною нормою Закону (частини друга-третя) передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про відмову в задоволенні позову через недоведеність того, що саме ОСББ «АБРИКОС-57» встановило блокувальні пристрої суперечить правовій природі негаторного позову, оскільки достатнім є факт існування перешкоди у користуванні майном, а встановлення особи, яка їх створила, не є обов`язковим, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані з позбавленням володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Таким чином, відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.
У матеріалах справи відсутні докази того, що саме рішення та дії посадових осіб ОСББ «АБРИКОС-57» перешкоджають ОСОБА_1 користуватися прибудинковою територією, як і відсутні докази того, що саме ОСББ незаконно встановило паркобар`єри та плату за користування паркомісцями біля прибудинкової території.
З огляду на викладене, також безпідставними є доводи про те, що негаторний позов спрямований на усунення перешкод незалежно від джерела їх виникнення, тому суд зобов`язаний забезпечити ефективний захист права власності, однак вказане повністю проіґнороване судом.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що земельна ділянка, де облаштовані паркомісця, не сформована, їй не присвоєно кадастровий помер, у Державному земельному кадастрі відомості про неї відсутні, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні дані щодо права власності чи користування (у тому числі оренди) зазначеною ділянкою з боку ОСББ «АБРИКОС-57».
Вказане фактично свідчить про те, що ОСББ «АБРИКОС-57» не має правових підстав розпоряджатися цією землею, зносити чи встановлювати будь-які об`єкти без рішень органів місцевого самоврядування.
При цьому, доказів того, що саме ОСББ «АБРИКОС-57» самовільно здійснило вирубку дерев та інших зелених насаджень, облаштувало асфальтове покриття та встановило металеві блокувальні пристрої, запровадило платні паркомісця та зробило пропозиції мешканцям їх придбати позивач не надав.
Заперечуючи щодо задоволення позову, представник ОСББ «АБРИКОС-57» у відзиві на позовну заяву вказувала, що жодних перешкод позивачу у користуванні прибудинковою територією багатоквартирного будинку з боку відповідача не чиниться. Рішень про стягнення плати за користування місцями для паркування, облаштованими на неоформленій земельній ділянці, відповідач не ухвалював, як і не влаштовував парковки, у тому числі з встановленням блокувальних пристроїв, а тому ОСББ «АБРИКОС-57» є неналежним відповідачем у даній справі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні прибудинковою територією має бути останній набувач тих споруд чи конструкцій, які позивач вважає такими, що чинять йому перешкоди, а тому покладання обов`язку на ОСББ «АБРИКОС-57» ліквідовувати наслідки самовільних дій третіх осіб на не належній йому землі є безпідставним.
Також безпідставними є доводи про те, що суд звузив відповідальність ОСББ лише до випадку доведення факту встановлення паркобар`єрів у той час, коли ОСББ є управителем спільного майна, зобов`язане забезпечувати вільний доступ співвласників та несе відповідальність за стан прибудинкової території.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.
Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном об`єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об`єднання не несе відповідальності за зобов`язаннями співвласників.
Таким чином, ОСББ «АБРИКОС-57» не може нести та не несе відповідальність за дії осіб чи установ, які встановили паркобар`єри та облаштували паркомісця на не належній йому землі.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовивши у витребуванні протоколів загальних зборів, фінансових документів та інформації щодо перенесення електричних опор, позбавив позивача можливості довести свої вимоги.
Сама по собі відмова у задоволенні клопотання про витребування доказів не свідчить про грубе порушення статей 13, 81, 84 ЦПК України та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення чи задоволення позову.
За приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Частинами 1 та 2ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до положень ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно із ч.2 та 3 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України).
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 18 березня 2026 року у витребуванні вказаних доказів було відмовлено у зв`язку з недоведеністю необхідності витребування цих доказів, існування відповідних документів, відсутності підтверджень вжиття позивачем заходів для самостійного їх отримання (а.с.31).
За змістом статті 10 Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», органами управління об`єднання є загальні збори об`єднання, правління, ревізійна комісія об`єднання.
Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.
Рішення загальних зборів об`єднання доводяться до відома співвласників ініціатором загальних зборів у порядку, визначеному частиною двадцять шостою статті 6 цього Закону, або в іншому порядку, визначеному загальними зборами об`єднання.
Співвласники мають право знайомитися з рішеннями (протоколами) загальних зборів, затвердженими такими рішеннями документами та робити з них копії.
Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
До виключної компетенції загальних зборів об`єднання відноситься, зокрема: питання про використання спільного майна; визначення обмежень на користування спільним майном.
Таким чином, об`єктивних причин, які заважали ОСОБА_1 як співвласнику самостійно отримати вказані вище докази у ОСББ «АБРИКОС-57» або ж самостійно звернутися до АТ «Вінницяобленерго» ні в клопотанні до суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не вказано.
На переконання колегії суддів, направлення позивачем запитів до ОСББ «АБРИКОС-57» та АТ «Вінницяобленерго» лише 19 березня 2026 року після відмови в задоволенні клопотання свідчить лише про те, що ОСОБА_1 мав процесуальну можливість вчинити ці дії до подання позовної заяви та стадії відкриття провадження у цивільній справі, однак не реалізував свої права належним чином, а не про те, що позивач діяв добросовісно, як він зазначає в апеляційній скарзі.
Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду доводи позивача про те, що суд не надав належної оцінки фотоматеріалам, які підтверджують наявність паркобар`єрів, факт зміни благоустрою території, обмеження доступу до спільного майна.
У даному разі зображення паркобар`єрів на фотознімках підтверджує виключно факт їхнього фізичного існування на земельній ділянці, однак не підтверджує, що їх встановлено саме ОСББ «АБРИКОС-57».
При цьому, надані позивачем фотознімки не доводять обставин того, що йому чиняться будь - які перешкоди у доступі до користування прибудинковою територією з боку відповідача.
Відтак, колегія суддів доходить висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги позивача про незаконність та необґрунтованість судового рішення, істотне порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, оскільки суд першої інстанції правильно встановив правову природу спору, у достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи на підставі наданих йому доказів, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, у зв`язку із чим підстави для його скасування, з посилань, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Решта доводів апеляційної скарги не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника ОСББ «АБРИКОС-57» - адвоката Мишковської Т. М. про наявність підстав для скасування додаткового рішення, то колегія суддів зауважує наступне.
Так, 10 квітня 2026 року представник ОСББ «АБРИКОС-57» - адвокат Мишковська Т. М. подала до суду заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000 гривень.
В обґрунтування вказаної заяви адвокат зазначила, що відповідна заява про подання доказів у строк, передбачений ст. 134 ЦПК України, зроблена нею у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заперечив що заявленої суми витрат, та просив суд їх зменшити.
Представник відповідача - адвокат Мишковська Т. М. в судове засідання не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
На підтвердження судових витрат ОСББ «АБРИКОС-57» на професійну правничу допомогу адвокатом надано договір про надання правничої допомоги № 48/26 від 23.02.2026 (а.с.25).
Згідно з договором сторони дійшли домовленості, що гонорар за роботу адвоката складає 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.
На підтвердження виконання адвокатом Мишковською Т. М. умов вищевказаного договору суду надано опис виконаних робіт по справі № 127/610/26, які складаються з правничої допомоги за договором та супроводження справи (а.с.25 зворот). Виконані роботи на суму 12 000 грн, оплачені ОСББ «Абрикос-57» в повному обсязі (а.с.45).
Разом із тим, ухвалюючи додаткове рішення, суд дійшов до висновку, що зазначена сума витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Таким чином, у змісті вказаної норми визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.
При вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.
Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14.04.2022 у справі № 755/18750/20 сформовано висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На переконання колегії суддів, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі із позивача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У даному разі вказана справа не є складною ані з фактичної, ані з правової точки зору.
Предметом спору є визнання дій незаконними та усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією, при цьому правовідносини сторін врегульовані нормами цивільного законодавства та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», тому не потребували складного правового аналізу чи застосування значного обсягу спеціального законодавства.
Матеріали справи не містять великого обсягу доказів, а сама справа не вимагала проведення значної підготовчої роботи, участі адвоката у численних судових засіданнях, підготовки складних процесуальних документів чи формування нової або несталої правової позиції.
Крім того, відзив на позовну заяву за своїм змістом є типовим для даної категорії спорів, містить стандартне нормативне обґрунтування, а тому визначена вартість правничої допомоги у розмірі 12 000 гривень не відповідає критеріям співмірності та розумності.
Колегія суддів бере до уваги співвідношення заявлених витрат на правничу допомогу із характером спірних правовідносин, оскільки стягнення надмірних витрат на професійну правничу допомогу не може покладати на іншу сторону надмірний фінансовий тягар та суперечитиме принципам справедливості й пропорційності судового процесу.
Посилання представника відповідача на неврахування судом того, що для відповідача дана справа мала вагоме значення, з точки зору репутаційних втрат і ризику майбутніх витрат на виконання рішення зобов?язального характеру з зазначеними вимогами, на переконання колегії суддів, є суб`єктивними припущеннями, оскільки відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували реальне існування загрози його репутації чи винятковий характер даного спору.
Крім того, безпідставними є посилання на те, що за вказаних вище обставин, відповідач погодив гонорар адвоката у розмірі 12000 грн, який обґрунтовано тим, що консультування відповідача та підготовка правової позиції за чотирма вимогами і подальшого обґрунтування та подання відзиву, потребувало вивчення матеріалів справи та значних затрат робочого часу адвоката.
Так, вивчення матеріалів та консультування є невіддільною частиною підготовки самого відзиву на позовну заяву, а тому не можуть розцінюватися як окремі трудомісткі етапи, що потребують додаткової суттєвої оплати.
Водночас чотири позовні вимоги у даній справі не вказує на її складність, оскільки вказані вимоги є взаємопов`язаними і типовими, та регулюються однією сферою права.
Відтак, оскільки доводи апеляційної скарги представника відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення не містять обґрунтованих посилань на такі порушення, що б призвели до неправильного вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, тому, з огляду на положення ст. 375 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і така апеляційна скарги підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки усі подані апеляційні скарги залишені без задоволення, то судові витрати, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, необхідно віднести за рахунок осіб, які подали апеляційні скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АБРИКОС-57», подану адвокатом Мишковською Тетяною Миколаївною, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 травня 2026 року залишити без змін.
Понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ними.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк