Ухвала № 139979628 у справі № 297/4395/24 від 22.09.2026

УХВАЛА

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 297/4395/24

провадження № 61-11790ск26

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Берегівської міської ради, про визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

У грудні 2024 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що орієнтовно 3 місяці тому у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник конфлікт з приводу виховання дітей. Кожен з них стояв на своєму, і в результаті дружина ОСОБА_1 покинула його із меншим сином ОСОБА_4 , пішла з квартири, у якій вони сім`єю проживали, і до сьогоднішнього дня вони проживають окремо.

Старший син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 проживають з ОСОБА_2 . З ним дітям зручно, комфортно, цікаво та проживання з ним повністю відповідає їх інтересам. При цьому, проживання дітей разом з відповідачем за зустрічним позовом суперечитиме їх інтересам, адже вона не в змозі самостійно адекватно виховувати та утримувати дітей. Зокрема, вона всупереч інтересам дітей обмежує у спілкуванні молодшу дитину з ОСОБА_2 та старшими дітьми.

Крім того, вона має низькооплачувану роботу, заробіток з якої не дозволяє їй забезпечувати нормальний рівень життя дітей. Вона неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності, зокрема, за те, що вдарила дочку ОСОБА_6 по обличчю, а також вчиняла відносно ОСОБА_2 психологічне насильство.

Берегівський районний суд Закарпатської області ухвалою від 10 січня 2025 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Берегівської міської ради, про визначення місця проживання дітей прийняв до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, об`єднав позовні вимоги в одне провадження.

Берегівський районний суд Закарпатської області рішенням від 13 жовтня 2025 року, яке залишив без змін Закарпатський апеляційний суд постановою від 12 серпня 2026 року, позов задовольнив.

Шлюб зареєстрований 14 лютого 2009 року Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції за актовим записом № 51, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 розірвав.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.

Визначив місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовив.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2025 року у частині розірвання шлюбу сторонами не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , більшою мірою відповідає її інтересам, забезпечує емоційну стабільність, належне виховання та сприятливі умови для розвитку і нею висловлена своя позиція та бажання проживати з батьком під час розгляду справи у суді.

Суд першої інстанції встановив, що між матір`ю та молодшим сином існують добрі, довірливі відносини, що свідчить про наявність емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною та спростовують висновок органу опіки та піклування від 03 квітня 2025 року в частині рекомендації щодо доцільності проживання сина з батьком.

Разом з тим, син ОСОБА_4 і наразі проживає зі своєю матір`ю, суд прийшов до висновку, що між ОСОБА_1 та сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявний позитивний емоційний контакт, взаємопорозуміння та підтримка, що має істотне значення при вирішенні питання про місце проживання дитини.

Крім того, батько ОСОБА_2 не обмежений у праві на спілкуванні з сином та участі у його вихованні, якому рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради від 29 січня 2025 року № 21 надано дозвіл, як батьку приймати участь у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановивши час для їх спілкування.

Визначення місця проживання дитини з матір`ю не порушує прав батька на участь у житті дитини, водночас дозволяє забезпечити стабільні умови для її проживання, виховання та навчання з урахуванням емоційної прихильності дитини до матері.

08 вересня 2026 року ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у вказаній справі.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні мав застосувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суди установили, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у них народилося троє дітей: син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надала письмову згоду на проживання разом із батьком, у неї із матір`ю напружені відносини, часто виникають конфлікти, відсутнє взаємо порозуміння, що негативно впливає на емоційний стан дитини, натомість у спілкуванні із батьком вона почуває себе спокійно, довірливо та комфортно, що свідчить про міцний емоційний зв`язок і належний рівень турботи з його боку.

Берегівський районний суд Закарпатської області постановою від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнав винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 вдарила свою малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рукою по обличчю. Проте звільнив від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням та провадження по справі закрив.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 28 квітня 2025 року про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання її разом з батьком ОСОБА_2 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначать відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Тобто права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Стаття 160 СК України передбачає, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Верховний Суд зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У рішенні від 19 вересня 2019 року у справі «Andersena v. Latvia», заява № 79441/17, Європейський суд з прав людини зазначив, що «найкращі інтереси дитини» не можуть розумітися однаково, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або постанову про опіку або батьківські права. Національні суди, відхиляючи певну інформацію і докази, що стосуються конкретного розгляду, не можуть вважатися такими, що проігнорували найкращі інтереси дитини.

У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 146/346/22 (провадження № 61-9548св23) зазначено, що «Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У справі, яка переглядається, суди обґрунтовано не погодились з висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки такий має недоліки в його оформленні, є недостатньо обґрунтованим, а також має рекомендаційний характер».

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 607/25451/19 зроблено висновок, що проживання малолітньої дитини з батьком, у сім`ї якого створені належні умови для виховання, навчання та гармонійного розвитку дитини, виховання та піклування батька про дитину, є свідченням належного виконання батьком батьківських обов`язків та не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, з яким погодився й апеляційний суд, правильно застосував відповідні норми СК України, правильно встановив обставини справи, та те що проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , більшою мірою відповідає її найкращим інтересам, забезпечує належні умови для її виховання, розвитку та емоційної стабільності. При цьому враховано висловлену дитиною власну позицію та бажання проживати разом із батьком, які були повідомлені нею під час розгляду справи.

Водночас судом першої інстанції встановлено, що між матір`ю ОСОБА_1 та її молодшим сином ОСОБА_4 існують добрі, довірливі та емоційно близькі стосунки. Наявність такого емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною є істотною обставиною при визначенні місця проживання малолітнього ОСОБА_4 та такою, що не узгоджується з висновком органу опіки та піклування від 03 квітня 2025 року в частині рекомендації щодо доцільності проживання дитини разом із батьком.

Крім того, ОСОБА_4 фактично проживає разом із матір`ю.

Разом із тим проживання ОСОБА_4 разом із матір`ю не позбавляє батька ОСОБА_2 можливості підтримувати з сином регулярні стосунки, брати участь у його вихованні та здійснювати батьківські права. Зокрема, рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради від 29 січня 2025 року № 21 батькові надано дозвіл брати участь у вихованні сина та визначено час для їхнього спілкування.

Таким чином, визначення місця проживання ОСОБА_4 разом із матір`ю саме по собі не порушує права батька на участь у вихованні та житті дитини, оскільки ОСОБА_2 не позбавлений можливості підтримувати з сином особисті контакти, спілкуватися з ним та брати участь у його вихованні.

Враховуючи фактичні обставини справи, вік дитини, її емоційну прихильність до матері, наявність між ними позитивного емоційного контакту, взаєморозуміння та підтримки, а також забезпечення батькові можливості брати участь у вихованні сина, суди дійшли правильного висновку, що проживання ОСОБА_4 разом із матір`ю відповідає його інтересам та забезпечує необхідні стабільні умови для його проживання, виховання і навчання.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цій справі, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначені справі суд виходив з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У цій справі Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2025 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Берегівської міської ради, про визначення місця проживання дітей.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров