ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Справа №160/15966/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
09.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 09.06.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату відповідної одноразової допомоги у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня календарного року з компенсацією податку на доходи фізичних осіб згідно пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення із застосуванням неправильно визначених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, що призвело до зменшення грошового забезпечення та похідних від нього виплат та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 23.03.2022 року по 17.05.2026 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2022-2026 роки на відповідні тарифні коефіцієнти згідно п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 в редакції чинній з 29.01.2020 року, а також нарахованих та виплачених за вказані період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги у зв`язку із переїздом на нове місце служби, компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні, одноразової вихідної допомоги при звільненні, грошової премії від посадового окладу з компенсацією податку на доходи фізичних осіб згідно пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України та з урахуванням оподаткування даної суми військовим збором у розмірі 1.5% з доходу крім доходу, який звільняється від оподаткування на підставі підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу України;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 поточну індексацію грошового забезпечення за період з 23.03.2022 року по 17.05.2026 року, а саме індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмір в місяць відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доході населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з урахуванням раніше виплачених сум індексації з компенсацією податку на доходи фізичних осіб згідно пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України та з урахуванням оподаткування даної суми військовим збором у розмірі 1.5% з доходу крім доходу, який звільняється від оподаткування на підставі підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу України."
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 23.03.2022 року по 30.07.2025 року, а з 31.07.2025 року по 17.05.2026 року - у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів та переформатуванням військової частини. Позивач вказує, що 21.03.2023 року уклав перший контракт про проходження військової служби на офіцерських посадах, однак одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту йому виплачено не було. За твердженням позивача, відмова відповідача у проведенні відповідної виплати є протиправною, оскільки укладення контракту до оголошення демобілізації не позбавляє його права на отримання передбаченої підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 одноразової грошової допомоги. Крім того, позивач зазначає, що під час проходження військової служби відповідачем грошове забезпечення йому нараховувалося та виплачувалося виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням фіксованого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що, на думку позивача, не відповідає положенням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. У зв`язку з цим позивач вважає, що посадовий оклад та оклад за військовим званням підлягають визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У зв`язку з наведеним позивач просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 23.03.2022 року по 17.05.2026 року, а також провести відповідний перерахунок похідних виплат, розмір яких визначається з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової вихідної допомоги при звільненні. Також позивач посилається на невиплату йому у повному обсязі індексації грошового забезпечення та вважає, що за період з 23.03.2022 року по 17.05.2026 року йому належить виплата індексації-різниці у фіксованому розмірі відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Крім того, позивач зазначає, що при проведенні належних йому виплат підлягає врахуванню передбачена пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України компенсація сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення військовослужбовця, а також положення податкового законодавства щодо справляння військового збору. На підставі викладеного позивач вважає дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, нарахування грошового забезпечення із застосуванням неправильних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а також невиплати належної індексації протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
15.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : розрахунок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 23.03.2022 року по 17.05.2026 року; докази або інформацію чи нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 одноразова грошова допомога у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня календарного року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
01.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема, відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , яка була реорганізована з 31.07.2025 року, у зв`язку з чим відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за відповідний період проходження ним військової служби. Щодо вимоги про виплату одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту відповідач послався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зазначивши, що право на таку допомогу у військовослужбовців офіцерського складу виникає за умови укладення контракту строком на один рік і більше. На думку відповідача, укладення позивачем контракту до оголошення демобілізації не відповідає встановленій нормативними актами умові щодо визначення строку контракту, а тому підстав для нарахування та виплати відповідної допомоги немає. Стосовно вимог про перерахунок грошового забезпечення відповідач зазначив, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ним застосовувалася розрахункова величина, передбачена пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у відповідних редакціях. При цьому відповідач вказав, що у період з 20.05.2023 року до 18.06.2025 року при визначенні розмірів посадових окладів застосовувався прожитковий мінімум у розмірі 1762,00 грн, а після набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 - знову застосовувалася розрахункова величина, передбачена пунктом 4 постанови №704 у попередній редакції. Відповідач вважає, що такі дії відповідають чинному на відповідні періоди законодавству, а тому підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням інших розмірів прожиткового мінімуму відсутні. Щодо вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась та виплачувалась відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260. Відповідач наголосив, що право на індексацію-різницю у фіксованому розмірі виникає лише за наявності передбачених пунктом 5 Порядку №1078 умов, зокрема у разі, коли розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постановах від 31.05.2022 у справі №400/4491/20, від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а, від 19.05.2022 у справі №380/11404/21, від 22.12.2022 у справі №380/14479/21 та від 04.04.2024 у справі №160/2481/23, відповідач зазначив, що для визначення права на індексацію-різницю необхідно встановити базовий місяць, момент останнього підвищення тарифної ставки (посадового окладу), розмір грошового доходу до та після такого підвищення, а також провести відповідний розрахунок відповідно до пункту 5 Порядку №1078. На думку відповідача, оскільки позивач не проходив військову службу та не отримував грошового забезпечення у березні 2018 року, підстав для визначення індексації-різниці, яка виникла у зв`язку з підвищенням посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 року, у позивача немає. Крім того, відповідач зазначив, що за період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 з 23.03.2022 року по 30.07.2025 року та у військовій частині НОМЕР_1 з 31.07.2025 року по 17.05.2026 року посадовий оклад позивача не підвищувався, а тому, на думку відповідача, правові підстави для нарахування та виплати індексації-різниці у заявленому позивачем фіксованому розмірі 4075,63 грн відсутні. Водночас відповідач послався на дані карток особових рахунків позивача, відповідно до яких останньому за спірний період нараховувалась та виплачувалась поточна індексація грошового забезпечення. У зв`язку з цим відповідач вважає, що вимоги позивача про повторне нарахування та виплату індексації є безпідставними. Також відповідач зазначив про відсутність підстав для здійснення заявлених позивачем похідних виплат, у тому числі компенсації сум податку на доходи фізичних осіб та інших виплат, розмір яких залежить від складових грошового забезпечення, оскільки, на його думку, основні вимоги позивача є необґрунтованими. На підставі викладеного відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України у період з 23.03.2022 по 17.05.2026.
Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2022 №26 позивача, призначеного на посаду механіка радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_2 , з 23.03.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення. Цим же наказом визначено, що позивач прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків із посадовим окладом 2730,00 грн на місяць, а також встановлено виплату щомісячної премії у розмірі 289 відсотків та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
21.03.2023 позивач уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу. Відповідно до умов зазначеного контракту він є строковим та укладений строком до оголошення демобілізації.
Факт укладення такого контракту та визначення строку його дії також безпосередньо підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2025 №238/Д-22/102481, відповідно до якого зі старшим лейтенантом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу з 21.03.2023 до оголошення демобілізації.
Надалі, у зв`язку з переформуванням військової частини НОМЕР_2 , позивача, який прибув із зазначеної військової частини, з 31.07.2025 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. При цьому з матеріалів справи не вбачається припинення проходження позивачем військової служби або розірвання укладеного ним контракту у зв`язку із зазначеним переміщенням.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2026 №155 позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 07.05.2026 №171 у запас за підпунктом «б» у зв`язку зі станом здоров`я, з 17.05.2026 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Таким чином, останнім днем проходження позивачем військової служби та перебування у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 є 17.05.2026.
Наказом від 17.05.2026 №155 також визначено складові грошового забезпечення, що підлягали виплаті позивачу за період з 01.05.2026 по 17.05.2026, а саме премію у розмірі 412 відсотків, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків та надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.
Крім того, зазначеним наказом встановлено, що щорічна основна відпустка за 2022 рік позивачу не надавалася, за 2023 рік надано 22 доби, за 2024 рік - 30 діб, за 2025 рік - 23 доби, а за 2026 рік відпустка не надавалася. У зв`язку з цим визначено виплату грошової компенсації за 23 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 8 діб - за 2023 рік, 7 діб - за 2025 рік та 30 діб - за 2026 рік.
Також наказом №155 підтверджено, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій з 18.04.2023 по день виключення позивача зі списків особового складу не надавалася, у зв`язку з чим визначено виплату грошової компенсації за 14 календарних днів за кожний із 2023, 2024, 2025 та 2026 років.
Цим же наказом передбачено виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік без вибуття у щорічну відпустку у розмірі місячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за чотири повні календарні роки служби, а також додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у розмірі 30000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби з 01.05.2026 по 17.05.2026.
Отже, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2026 №155 фактично визначено перелік виплат та компенсацій, які підлягали проведенню з позивачем при звільненні, а також встановлено відповідні вихідні дані для їх розрахунку.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем нараховувалися позивачу відповідні складові грошового забезпечення за період проходження військової служби, у тому числі посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, індексація грошового забезпечення, а також інші виплати, передбачені законодавством.
При цьому зміна позивачем посади, військового звання, розміру посадового окладу, надбавок та премії протягом проходження служби підлягає врахуванню при визначенні належного розміру грошового забезпечення за кожний відповідний місяць, оскільки такі обставини безпосередньо впливають на розмір окремих складових грошового забезпечення та, відповідно, на розмір похідних від них виплат.
Таким чином, суд виходить із того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем військової служби у період з 23.03.2022 по 17.05.2026, укладенням ним 21.03.2023 контракту про проходження військової служби на посадах офіцерського складу, зміною місця проходження військової служби у зв`язку з переформуванням військової частини НОМЕР_2 та подальшим звільненням позивача з військової служби 17.05.2026.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, займаній посаді, військовому званню, кваліфікації та іншим передбаченим законодавством обставинам.
Згідно з частиною другою статті 9 зазначеного Закону до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 23.03.2022, а з 31.07.2025 у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Матеріалами справи підтверджується, що 21.03.2023 позивач уклав контракт про проходження військової служби на посадах офіцерського складу, строк якого визначено «до оголошення демобілізації».
Наказом військової частини НОМЕР_3 від 07.05.2026 №171 позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2026 №155 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідачем не заперечується факт проходження позивачем військової служби у зазначений період, як і факт укладення ним 21.03.2023 першого контракту про проходження військової служби на посадах офіцерського складу.
Щодо одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту.
Відповідно до пункту 1 розділу XXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особам офіцерського складу, які вперше уклали контракт про проходження військової служби строком на один рік і більше, виплачується одноразова грошова допомога після укладення першого контракту.
При цьому законодавство про військову службу передбачає особливості визначення строку контракту в умовах дії воєнного стану.
Так, статтею 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено можливість укладення під час дії воєнного стану контракту про проходження військової служби на строк до оголошення демобілізації.
Отже, формулювання у контракті позивача «до оголошення демобілізації» відповідає передбаченому законом спеціальному порядку визначення строку контракту в умовах воєнного стану та саме по собі не може свідчити про укладення контракту на строк менше одного року.
Більше того, з матеріалів справи вбачається, що контракт був укладений 21.03.2023, а його дія фактично тривала до звільнення позивача з військової служби у травні 2026 року.
Відповідачем не надано доказів того, що позивач до укладення зазначеного контракту вже отримував одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту, а також не доведено існування інших передбачених законом обставин, які позбавляли б позивача права на таку допомогу.
Відтак суд доходить висновку, що позивач відповідає встановленим нормативними актами умовам для отримання одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту.
Відповідно до пункту 2 розділу XXII Порядку №260 для осіб офіцерського складу розмір зазначеної допомоги становить десять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 01 січня календарного року.
Оскільки контракт укладено 21.03.2023, для визначення розміру допомоги застосуванню підлягає прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2023, у розмірі 2684,00 грн.
Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги становить:
2684,00 грн Ч 10 = 26 840,00 грн.
За таких обставин бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту є протиправною, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.
Щодо перерахунку грошового забезпечення.
Позивач також просить зобов`язати відповідача провести перерахунок грошового забезпечення за період з 23.03.2022 по 17.05.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
Суд зазначає, що правове регулювання цього питання у спірний період зазнало змін, а тому вимоги позивача мають бути оцінені з урахуванням редакцій пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, чинних у відповідні періоди.
До 20.05.2023 пункт 4 постанови №704 передбачав визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 надав правову оцінку застосуванню пункту 4 постанови №704 у відповідному правовому регулюванні та виходив із необхідності застосування передбаченої цією нормою розрахункової величини відповідно до її чинної на відповідний період редакції.
Водночас з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою пункт 4 постанови №704 викладено у відповідній редакції із встановленням фіксованої розрахункової величини 1762 грн.
Суд окремо враховує, що після виникнення різної судової практики щодо законності зазначеної зміни це питання остаточно вирішено Верховним Судом.
Так, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову про визнання протиправними дій та скасування пункту 2 постанови №481 відмовлено. Верховний Суд зазначив, що постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Отже, на момент розгляду цієї справи пункт 2 постанови №481 є чинним, а тому після 20.05.2023 відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин іншої розрахункової величини замість визначених постановою №481 - 1762 грн.
Таким чином, спірний період необхідно розмежувати.
За період з 23.03.2022 по 19.05.2023 включно при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням підлягала застосуванню розрахункова величина, передбачена пунктом 4 постанови №704 у редакції, чинній у цей період.
Натомість за період з 20.05.2023 по 17.05.2026 розрахунок відповідних окладів повинен здійснюватися із застосуванням фіксованої величини 1762 грн, визначеної пунктом 4 постанови №704 у редакції постанови №481.
За таких обставин вимога позивача про перерахунок грошового забезпечення за весь період з 23.03.2022 по 17.05.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідного року задоволенню у повному обсязі не підлягає.
Разом із тим у частині періоду з 23.03.2022 по 19.05.2023 суд вважає вимоги обґрунтованими в тій мірі, в якій відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням не було застосовано розрахункову величину, передбачену чинною на цей час редакцією пункту 4 постанови №704.
У зв`язку з цим відповідач має провести відповідний перерахунок та визначити суму фактичної недоплати з урахуванням уже виплачених позивачу сум.
При цьому перерахунку підлягають також ті щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які відповідно до нормативно-правових актів визначаються у відсотковому співвідношенні до посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Щодо індексації грошового забезпечення та індексації-різниці.
Позивач просить також визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, у тому числі індексації-різниці, яку позивач визначає у розмірі 4075,63 грн щомісячно за період з 23.03.2022 по 17.05.2026.
Суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» грошове забезпечення військовослужбовців належить до доходів громадян, які підлягають індексації.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Разом із тим індексація-різниця, передбачена абзацами третім, четвертим, п`ятим та шостим пункту 5 Порядку №1078, не є сталою виплатою, право на яку виникає виключно внаслідок самого факту проходження військової служби.
Для її визначення необхідно встановити, зокрема, місяць підвищення тарифних ставок (окладів), розмір грошового доходу до та після такого підвищення, розмір можливої індексації у відповідному місяці та співвідношення суми підвищення доходу із сумою індексації, яка склалася у цьому місяці.
Саме такий підхід сформульований Верховним Судом у постанові від 20.04.2023 у справі №320/8554/21. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з підвищенням доходу військовослужбовця у відповідному місяці військова частина повинна вирішити питання щодо наявності права на індексацію-різницю та визначити її розмір відповідно до абзаців 3-6 пункту 5 Порядку №1078.
Верховний Суд також наголосив, що для правильного вирішення такого спору суд повинен встановити істотні для справи обставини, зокрема розмір підвищення доходу та суму індексації, яка могла бути нарахована у відповідному місяці, а не виходити лише з наведеної позивачем арифметичної величини.
У цій справі позивач визначив суму індексації-різниці у розмірі 4075,63 грн щомісячно, однак матеріали справи не містять належного помісячного розрахунку, який би підтверджував виникнення права саме на таку суму за кожен місяць з 23.03.2022 по 17.05.2026.
Більше того, з наданих суду карток особового рахунку вбачається, що протягом спірного періоду грошове забезпечення позивача змінювалося, зокрема у зв`язку зі зміною військового звання, посади, тарифного розряду та інших складових грошового забезпечення.
Так, 21.03.2024 позивачу присвоєно військове звання лейтенанта, 21.03.2025 - старшого лейтенанта, а з 28.09.2025 він обіймав посаду заступника командира роти з психологічної підтримки персоналу за 18 тарифним розрядом із посадовим окладом 4230 грн.
Відтак розмір грошового забезпечення позивача протягом спірного періоду не був сталим.
Разом із тим із карток особового рахунку вбачається, що відповідачем у різні періоди позивачу вже нараховувалися та виплачувалися відповідні суми поточної індексації грошового забезпечення.
Отже, наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення як державну соціальну гарантію сама по собі не підтверджує його права саме на індексацію-різницю у розмірі 4075,63 грн щомісячно.
Суд звертає увагу, що у постанові від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 Верховний Суд, навпаки, вказав на необхідність дослідження конкретних обставин та розрахунку індексації-різниці. У цій же справі такий розрахунок, який дозволяв би встановити заявлену позивачем суму 4075,63 грн за кожний місяць спірного періоду, відсутній.
При цьому сам по собі факт того, що позивач не проходив військову службу у березні 2018 року, не є самостійною та достатньою підставою для відмови у праві на індексацію-різницю. Вирішальним є встановлення передбачених пунктом 5 Порядку №1078 умов та проведення відповідного розрахунку.
Однак у межах заявлених позовних вимог суд не має правових підстав самостійно визначати замість відповідача та позивача розмір індексації-різниці за кожний місяць спірного періоду за відсутності належного первинного розрахунку та доказів, які підтверджують саме заявлену суму.
З огляду на наведене суд доходить висновку, що позивачем не доведено право на нарахування та виплату індексації-різниці у фіксованому розмірі 4075,63 грн щомісячно за весь період з 23.03.2022 по 17.05.2026.
Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При цьому судова відмова стосується саме вимоги про виплату визначеної позивачем суми індексації-різниці за весь заявлений період і не означає заперечення встановленого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення за наявності передбачених законодавством умов.
Щодо інших складових грошового забезпечення.
Встановлений судом обов`язок відповідача провести перерахунок грошового забезпечення за період з 23.03.2022 по 19.05.2023 зумовлює необхідність перевірки правильності визначення тих складових грошового забезпечення, розмір яких безпосередньо залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.
Водночас суд не вбачає підстав для автоматичного задоволення вимог щодо всіх заявлених позивачем одноразових виплат без встановлення передбачених спеціальними нормами умов для їх нарахування та виплати.
Як убачається з наказу військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2026 №155, при звільненні позивача відповідачем визначено належні йому виплати, у тому числі допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпусток та одноразову грошову допомогу при звільненні.
У разі якщо за результатами проведеного на виконання цього рішення перерахунку буде встановлено збільшення розміру грошового забезпечення, відповідач має визначити, чи впливає таке збільшення на розмір зазначених виплат відповідно до нормативних актів, що регулюють порядок їх обчислення, та за наявності відповідних правових підстав провести їх перерахунок.
При цьому фактично виплачені суми підлягають зарахуванню.
Щодо компенсації податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат військовослужбовців, компенсуються відповідним військовослужбовцям за рахунок відповідних компенсаційних виплат.
Тому при здійсненні виплат, визначених цим рішенням, відповідач повинен діяти з дотриманням вимог податкового законодавства, у тому числі щодо компенсації суми податку на доходи фізичних осіб у випадках та порядку, передбачених законом.
Питання щодо утримання військового збору має вирішуватися відповідачем відповідно до податкового законодавства, чинного на момент нарахування та виплати відповідних сум.
Щодо способу захисту порушеного права.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє, зокрема, чи прийняті рішення, чи вчинені дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.
У цій справі відповідач не довів правомірності ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту.
Так само відповідачем не спростовано необхідність проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період, протягом якого застосуванню підлягала відповідна редакція пункту 4 постанови №704.
Водночас вимоги позивача щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідного року після 20.05.2023 є необґрунтованими з огляду на чинність постанови №481 та остаточну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.
Так само не підлягають задоволенню вимоги про виплату індексації-різниці у визначеному позивачем розмірі 4075,63 грн щомісячно, оскільки матеріали справи не підтверджують наявність саме такої суми за кожний місяць заявленого періоду, а відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі №320/8554/21 її розмір має визначатися з урахуванням конкретних показників, передбачених пунктом 5 Порядку №1078.
Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин, наведених норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Позов підлягає задоволенню в частині:
визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту;
зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену допомогу із дотриманням установленого законодавством порядку компенсації податку на доходи фізичних осіб;
зобов`язання відповідача провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 23.03.2022 по 19.05.2023 включно відповідно до пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній у відповідний період, із проведенням перерахунку залежних від нього складових грошового забезпечення та з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині, зокрема щодо проведення такого перерахунку за період з 20.05.2023 по 17.05.2026 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідного року, а також щодо нарахування та виплати індексації-різниці у розмірі 4075,63 грн щомісячно за весь заявлений період, слід відмовити.
За таких обставин суд доходить висновку, що обраний спосіб захисту у задоволеній частині є належним та ефективним, оскільки забезпечує реальне відновлення порушеного права позивача без виходу суду за межі встановлених законом повноважень.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з укладенням першого контракту.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з укладенням першого контракту у розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2023 року, з одночасною виплатою компенсації суми податку на доходи фізичних осіб, утриманого з такої виплати.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.03.2022 по 19.05.2023 включно із застосуванням при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на відповідний календарний рік.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 23.03.2022 по 19.05.2023 включно із застосуванням при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням відповідних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлених законом на відповідні календарні роки, з урахуванням раніше виплачених сум, та здійснити виплату з одночасною виплатою компенсації суми податку на доходи фізичних осіб.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник