1 Справа № 335/10257/26 2-з/335/60/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого - судді Мінаєва М.М., при секретарі - Бойкинюк Д.П., за участю представника позивача - адвоката Войтовича Є.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича, про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
В С Т А Н О В И В:
21.09.2026 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана через представника - адвоката Войтовича Є.М., про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 2363911,30 грн.
Одночасно позивач через свого представника, адвоката Войтовича Є.М., подав заяву про забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача ОСОБА_2 в межах заявленої до стягнення суми.
Заява обґрунтована посиланням на таке.
23 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_2 власноруч склав та видав позивачу ОСОБА_1 письмовий документ (розписку), у якому письмово визнав та підтвердив наявність у нього грошового зобов`язання перед позивачем. У вказаній розписці, написаній власноруч, зазначено: «Я, ОСОБА_2 , на 23.08.2019 р маю заборгованість 53 000 доларів США», з поставленням особистого підпису та дати складання. Оригінал вказаної розписки перебуває у позивача, що, на думку позивача, додатково підтверджує факт існування невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем.
Під час вирішення питання про забезпечення позову позивач просив суд взяти до уваги, що можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися наявними на його рахунках грошовими коштами є беззаперечною, а тому таке розпорядження в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За вказаних умов вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
Позивач вважає, що застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки Відповідача в межах суми заявленої до стягнення безпосередньо пов`язане із предметом позову.
В судовому засіданні, проведеному в порядку ч. 3 ст. 153 ЦПК України, представник позивача, адвокат Войтович Є.М., заяву про забезпечення позову підтримав, пославшись на викладені у ній доводи та судову практику. Пояснив при цьому, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують спірні правовідносини, з приводу яких на розгляді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя та Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя розглядаються інші цивільні справи, в тому числі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики і про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Водночас представник позивача не надав повних та вичерпних пояснень ані щодо того, чи пов`язані ці справи з позовом, про забезпечення якого подано заяву, ані щодо правової природи грошового зобов`язання, про яке зазначено у розписці, на якій ґрунтуються позовні вимоги, ані щодо існування реальної загрози ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд виходить з такого.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним. Одним із видів такого забезпечення є, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі N 381/4019/18 (провадження N 14-729цс19) зазначено, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі N 753/22860/17 (провадження N 14-88цс20)).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що 23 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_2 власноруч склав та видав позивачу ОСОБА_1 письмовий документ (розписку), у якому письмово визнав та підтвердив наявність у нього грошового зобов`язання перед позивачем. У вказаній розписці, написаній власноруч, зазначено: «Я, ОСОБА_2 , на 23.08.2019 р маю заборгованість 53 000 доларів США», з поставленням особистого підпису та дати складання. Оригінал вказаної розписки перебуває у позивача, що, на думку позивача, додатково підтверджує факт існування невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем.
До позовної заяви додано фотокопію документу з назвою «розписка», в якому зазначено таке: «Я, ОСОБА_2 , на 23.08.2019 р залишився винним 53 000 доларів США».
Таким чином, станом на час вирішення питання про відкриття провадження у справі за цим позовом та про забезпечення позову суд позбавлений можливості хоча б на початковому рівні, хочаб в порядку припущення визначити правову природу спірних відносин між сторонами (позика, оплата за товар, неустойка, відшкодування шкоди або інше), а у розписці взагалі прямо не вказано, що ОСОБА_2 винний грошові кошти саме позивачу, і відповідні обставини можуть бути встановлені лише під час судового розгляду.
Крім того, суд констатує, що пояснення представника позивача, а також наявні у Єдиному державному реєстрі судових рішень відомості вказують на те, що наразі існує декілька судових справ, учасниками яких ті самі сторони, в тому числі:
справа № 336/1191/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики і про звернення стягнення на предмет іпотеки, що перебуває на розгляді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя;
справа № 335/8366/26 за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору позики, що перебуває на розгляді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя.
Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 19.08.20267 у справі № 336/7811/26 залишена без руху позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, про визнання недійсним іпотечного договору.
Наведене вказує на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують спірні правовідносини щодо грошових зобов`язань, де кожен з них вважає іншого боржником.
Суд наголошує, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а невиконання відповідачем вимоги позивача сплатити грошові кошти на вказаною вище розпискою не свідчить про намір відповідача ухилитися від виконання рішення суду.
Посилання позивача на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 суд в даному випадку не бере, оскільки ця постанова не є релевантною по відношенню до цієї справи. Так, у справі № 905/448/22 предметом спору між двома суб`єктами господарської діяльності було стягнення заборгованості за поставлений природний газ на підставі відповідного договору, тоді як у цій справи предметом позову є стягнення грошових коштів на підставі розписки, в якій прямо не вказано на особу кредитора та підстави виникнення зобов`язання.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Однак матеріали заяви про забезпечення позову не надають достатньо підстав для втручання у право відповідача на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, оскільки не доводять наявність вказаних у цій статті умов такого втручання.
За таких обставин суд вважає за неможливе вирішення питання про накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_2 в межах значної суми грошових коштів на підставі простого, нічим не підтвердженого ствердження ОСОБА_1 про можливість у відповідача у будь-який момент розпорядитися наявними на його рахунках грошовими коштами, без надання позивачем жодних відомостей і доказів щодо обставин виникнення і природи грошового зобов`язання, що існує між сторонами, щодо особи відповідача, щодо наявності реальної загрози повної або часткової неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої через представника - адвоката Войтовича Євгена Михайловича, про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання, але може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.
Суддя М.М. Мінаєв