Дата документу 24.09.2026 Справа № 2-220/87
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 2-220/87
Провадження №22-ц/807/2260/26
Головуючий в 1-й інстанції - Коваль В.Є.
УХВАЛА
24 вересня 2026 р. місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі судді-доповідача Кухаря С.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича на рішення народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення батьківства та стягнення аліментів, -
В С Т А Н О В И В :
Рішенням народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення батьківства та стягнення аліментів, задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 16.09.2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції, яка містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення у справі, яке обґрунтовано тим, що про зміст оскаржуваного рішення ОСОБА_4 дізнався від сина 10.09.2026 року. Вказане рішення порушує права та інтереси апелянта, який не був залучений до участі у справі, про розгляд справи не повідомлявся.
Вирішуючи вказане клопотання, слід зазначити наступне.
Судове рішення, що оскаржується ухвалено 10 березня 1987 року.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 13 ч. 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За змістом частини 1 статті 291 ЦПК України (в редакції Закону 1963 року), що діяла на час ухвалення судом оскаржуваного рішення, касаційні скарги на рішення районних (міських) народних судів, обласних судів, Київського міського суду може бути подано протягом десяти днів з наступного дня після проголошення рішення. У такий же строк може бути внесено касаційне подання прокурора. У випадках, передбачених частиною четвертою статті 209 цього Кодексу, строк касаційного оскарження, внесення подання обчислюється з дня, наступного після того, який призначено судом для ознайомлення з мотивованим рішенням.
Враховуючи дату проголошення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (10 березня 1987 року), касаційна (апеляційна) скарга мала бути подана на нього у строк до 20 березня 1987 року.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України (в редакції на час розгляду процесуального питання), учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його оголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст.354 ЦПК України (в редакції на час розгляду процесуального питання), строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно з ч.2 ст.358 ЦПК України (в редакції на час розгляду процесуального питання) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до змісту оскаржуваного рішення встановлено, що ОСОБА_4 не був залучений до участі у справі.
Між тим, твердження апелянта щодо необізнаності про наявність оскаржуваного рішення є непереконливими, з огляду на наступне.
В провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя з 09.11.2025 перебувала цивільна справа громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_5 , громадянки Сполучених Штатів ОСОБА_6 , громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , треті особи: громадянка Держави ОСОБА_7 , Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання батьківства. У задоволенні вимог позову відмолено. Рішення ухвалено 19.08.2026.
Повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які містять інформацію щодо оскаржуваного рішення і долучені до апеляційної скарги, сформовані 28.03.2025.
Виписки з реєстру населення Держави ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , долучені до матеріалів апеляційної скарги, містять інформацію щодо дати реєстрації у якості репатріанта 09.11.1990. Такі виписки мають інформацію щодо дітей вказаних осіб, в тому числі і повнолітніх, між тим відповідна інформація щодо ОСОБА_1 , відсутня. Також такі виписки мають інформацію щодо зміни прізвища, і відповідно ОСОБА_13 , змінила прізвище у зв`язку із одруженням 18.10.1994 з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_15 »; ОСОБА_12 змінив прізвище ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з репатріацією з « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_16 ».
Зважуючи на вказане, а також твердження апелянта щодо спільного проживання однією родиною з ОСОБА_17 та дітьми ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , спільного їх виїзду до Держави Ізраїль 09.11.1990 (що підтверджується наданими документами), при цьому на дату виїзду діти були неповнолітніми і вже мали зареєстроване прізвище « ОСОБА_14 », доводи щодо відсутності обізнаності у апелянта про наявність оскаржуваного рішення є вочевидь непереконливими.
Відповідно до частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Реалізуючи принцип верховенства права, суд при розгляді справи застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина 4 статті 10 ЦПК України).
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Ustimenko v. Ukraine (заява №32053/13, п. 46, рішення від 25 жовтня 2015 року) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Ryabykh v. Russia, заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).
Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 41, рішення від 3 квітня 2008 року), що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, рішення у справі Aleksandr Shevchenko v. Ukraine, заява №8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року; Trukh v. Ukraine, заява №50966/99, ухвала від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.
Європейський суд з прав людини також зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (справа «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Таким чином, зазначені доводи клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, яке набрало законної сили майже 40 років тому і встановило сімейні правовідносини відповідача у справі, як батька двох дітей, і мало безсумнівно протягом такого довгого періоду юридичні наслідки, не можна визнати поважними.
Згідно із ст. 357 ч. 3 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, на підставі ст. 357 ч. 4 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому ст. 358 ЦПК України.
У зв`язку із наведеним відповідно до вимог ст. 357 ЦПК апеляційну скаргу належить залишити без руху.
Керуючись ст. 357 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Визнати неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року, наведені скаржником у клопотанні про поновлення строку.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича залишити без руху.
Надати скаржнику, строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, для направлення до Запорізького апеляційного клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду з викладенням інших поважних підстав для його поновлення.
Роз`яснити, що у випадку невиконання зазначених вимог у встановлений строк до апеляційної скарги будуть застосовані правила ч. 4 ст. 357 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Кухар