Дата документу 29.09.2026 Справа № 2-220/87
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 2-220/87
Провадження №22-ц/807/2260/26
Головуючий в 1-й інстанції - Коваль В.Є.
УХВАЛА
про відмову у відкритті апеляційного провадження
29 вересня 2026 р. місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідач Кухаря С.В.,
суддів: Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,
при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича на рішення народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення батьківства та стягнення аліментів, -
В С Т А Н О В И В :
Рішенням народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення батьківства та стягнення аліментів, задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 16.09.2026 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою від 24 вересня 2026 року, визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення народного суду Заводського району м.Запоріжжя від 10 березня 1987 року, наведені скаржником у клопотанні про поновлення строку. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича залишено без руху. Надано скаржнику, строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, для направлення до Запорізького апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду з викладенням інших поважних підстав для його поновлення.
25 вересня 2026 року від ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича через систему «Електронний суд» подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду з викладенням інших підстав для його поновлення. У відповідності до клопотання зазначено, що скаржник не був залучений до участі у справі, оскаржуваним рішенням вирішено питання про його особисті немайнові права як батька, доказів врученням апелянту оскаржуваного рішення матеріали справи не містять, при цьому припущення про можливу обізнаність скаржника про наявність спірного рішення не може вважатись доказом такої обізнаності, у скаржника не було процесуальної можливості оскаржити рішення, оскільки з 1990 року він проживає у іншій країні. Підставою для відмови у задоволенні вимог позову громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_4 , громадянки Сполучених Штатів ОСОБА_5 , громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи: громадянка Держави ОСОБА_7 , Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання батьківства, є зокрема необхідність оскарження рішення народного суду Заводського району м.Запоріжжя від 10 березня 1987 року. Оскільки рішення ухвалено 19.08.2026, то подача апеляційної скарги у цій справі 16.08.2026 проведена у 30-денний строк з моменту, коли скаржник дізнався, що попередньо обраний ним захист права є неефективним. Також у клопотанні стверджується, що відсутні особи права і інтереси яких можуть бути порушені поновленням строку на перегляд та переглядом оскаржуваного рішення, оскільки позивачка не заперечує проти таких процесуальних дій, а ОСОБА_3 жодних своїх прав, як батько по відношенню до дітей не реалізував. Також зазначено, що наразі оскаржуване рішення перешкоджає ОСОБА_8 та ОСОБА_9 набути громадянство Латвійської Республіки через неможливість підтвердити спорідненість з дідом ОСОБА_10 , який був уродженцем Латвії.
Що стосується доводів такого клопотання, то слід зазначити наступне.
Судове рішення, що оскаржується ухвалено 10 березня 1987 року.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 13 ч. 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За змістом частини 1 статті 291 ЦПК України (в редакції Закону 1963 року), що діяла на час ухвалення судом оскаржуваного рішення, касаційні скарги на рішення районних (міських) народних судів, обласних судів, Київського міського суду може бути подано протягом десяти днів з наступного дня після проголошення рішення. У такий же строк може бути внесено касаційне подання прокурора. У випадках, передбачених частиною четвертою статті 209 цього Кодексу, строк касаційного оскарження, внесення подання обчислюється з дня, наступного після того, який призначено судом для ознайомлення з мотивованим рішенням.
Враховуючи дату проголошення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (10 березня 1987 року), касаційна (апеляційна) скарга мала бути подана на нього у строк до 20 березня 1987 року.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України (в редакції на час розгляду процесуального питання), учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його оголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до ч.3 ст.354 ЦПК України (в редакції на час розгляду процесуального питання), строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно з ч.2 ст.358 ЦПК України (в редакції на час розгляду процесуального питання) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Відповідно до змісту оскаржуваного рішення встановлено, що ОСОБА_11 не був залучений до участі у справі, отже вирішенню підлягає питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення, яке ухвалено майже 40 років тому.
Твердження апелянта щодо необізнаності про наявність оскаржуваного рішення є непереконливими. В клопотанні від 25.09.2026 року зазначено, що обізнаність апелянта про те, що в документах дітей зазначено інше прізвище, не тотожно обізнаності про наявність рішення і його зміст, правові підстави, та що таким рішенням вирішено права скаржника. Враховуючи, відповідне твердження, зокрема щодо обізнаності про наявність іншого прізвища у дітей, а також той факт, що позивачка у справі на момент звернення до суду у 1987 році, ухвалення оскаржуваного рішення і наразі перебуває у шлюбі зі скаржником, а також зважуючи на ту обставину, що оскарження рішення перешкоджає ОСОБА_8 та ОСОБА_9 набути громадянство Латвійської Республіки, очевидним є, що наявність рішення народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року та його правові наслідки певний значний проміжок часу були відомі та влаштовували всіх членів родини, а тепер метою перегляду рішення суду є не визнання батьківства, а набуття громадянства повнолітніми дітьми скаржника, через доведення національного походження. Інших доводів необхідності перегляду судового рішення, а також доказів порушення права скаржника на момент звернення до суду з апеляційною скаргою або неможливістю реалізувати ним будь яке право у зв`язку із існуванням оскаржуваного рішення, матеріали апеляційної скарги та клопотань до нього, не містять.
В провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя з 09.11.2025 перебувала цивільна справа громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_4 , громадянки Сполучених Штатів ОСОБА_5 , громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , треті особи: громадянка Держави ОСОБА_7 , Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання батьківства. У задоволенні вимог позову відмовлено. Рішення ухвалено 19.08.2026. Позивачами у справі є ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 . Доводами позову є зокрема і посилання на оскаржуване рішення, що вказує на обізнаність про його наявність. При цьому жодних процесуальних перепон щодо його оскарження не існувало, а посилання представника скаржника, що тільки після ухвалення рішення у справі 331/6567/25 стало відомо про відсутність іншої способу відновлення батьківства скаржника, ніж оскарження рішення 1987 року є юридично неспроможним.
Що стосується доводів клопотання, про відсутність осіб права і інтереси яких можуть бути порушені поновленням строку на перегляд та переглядом оскаржуваного рішення, оскільки позивачка не заперечує проти таких процесуальних дій, а ОСОБА_3 жодних своїх прав, як батько по відношенню до дітей не реалізував, слід зазначити, що такі доводи є непереконливими, з огляду на їх бездоказовість, а також враховуючи можливість реалізації повнолітніми дітьми скаржника своїх прав щодо ОСОБА_3 , наприклад спадкових, ймовірність чого скаржником не спростована.
Відповідно до частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Реалізуючи принцип верховенства права, суд при розгляді справи застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина 4 статті 10 ЦПК України).
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Ustimenko v. Ukraine (заява №32053/13, п. 46, рішення від 25 жовтня 2015 року) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Ryabykh v. Russia, заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).
Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 41, рішення від 3 квітня 2008 року), що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див. mutatis mutandis, рішення у справі Aleksandr Shevchenko v. Ukraine, заява №8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року; Trukh v. Ukraine, заява №50966/99, ухвала від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.
Європейський суд з прав людини також зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (справа «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Таким чином, зазначені доводи клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, яке набрало законної сили майже 40 років тому і встановило сімейні правовідносини відповідача у справі, як батька двох дітей, і мало безсумнівно протягом такого довгого періоду юридичні наслідки, не можна визнати поважними.
Згідно із ст. 357 ч. 3 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, на підставі ст. 357 ч. 4 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому ст. 358 ЦПК України.
Ухвалою від 24 вересня 2026 року, визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення народного суду Заводського району м.Запоріжжя від 10 березня 1987 року, наведені скаржником у клопотанні про поновлення строку. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича залишено без руху. Надано скаржнику, строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, для направлення до Запорізького апеляційного суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду з викладенням інших поважних підстав для його поновлення.
У клопотанні від 25.06.2026 інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, яким би не була надана оцінка в ухвалі суду від 24.09.2026 не зазначено.
Таким чином, апелянтом не усунуто недоліків апеляційної скарги у встановлений апеляційним судом строк, зокрема не подано протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали суду апеляційної інстанції до апеляційного суду заяви із зазначенням інших поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
В силу вимог ст. 358 ч. 1 п. 4 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
В зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича на рішення народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення батьківства та стягнення аліментів.
Керуючись ст. ст. 357 ч. 3, 358 ч. 1 п. 4 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка Ярослава Віталійовича на рішення народного суду Заводського району м. Запоріжжя від 10 березня 1987 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення батьківства та стягнення аліментів - відмовити.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи в порядку, визначеному ст. 386 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.В.Кухар
Судді: І.В. Кочеткова
Г.С. Подліянова