ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 р. Справа № 520/33680/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 , головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В. , по справі № 520/33680/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач), у якій просить визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення №0[телефон приховано] від 02.09.2025, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області про нарахування суми грошового зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у загальному розмірі 752 539,70 грн (сімсот п`ятдесят дві тисячі п`ятсот тридцять дев`ять гривень 70 копійок).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0[телефон приховано] від 02.09.2025, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області у частині нарахування грошового зобов`язання у розмірі 611 165,63 грн (шістсот одинадцять тисяч сто шістдесят п`ять гривень 63 копійки). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 4 889,25 грн (чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 37 копійок).
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 р. заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.
Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подало апеляційну скаргу , посилається на його необґрунтованість та неправильне застосування норм матеріального права. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення граничного обсягу доходу позивача за 2023 рік та безпідставно врахував десять календарних місяців, протягом яких позивач не застосовував особливості оподаткування, передбачені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ Податкового кодексу України. На думку апелянта, при визначенні суми податкового зобов`язання підлягав застосуванню розрахунок, наведений контролюючим органом за результатами документальної перевірки, відповідно до якого позивач перевищив граничний обсяг доходу, встановлений для платника єдиного податку другої групи у 2023 році, на 4 013 545,04 грн, що зумовило донарахування єдиного податку в сумі 602 031,76 грн та штрафних санкцій у сумі 150 507,94 грн. Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки висновкам акта перевірки та доказам, на підставі яких контролюючим органом визначено суму грошового зобов`язання. Також, Головне управління ДПС у Харківській області не погоджується з додатковим судовим рішенням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу , вважає їх розмір неспівмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг і часом, витраченим адвокатом. В обґрунтування посилається на те , що відповідно до ст. 134 КАС України сторона, яка заявляє про відшкодування витрат на правничу допомогу, повинна надати детальний опис виконаних робіт, витраченого часу та понесених витрат. Розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи, обсягом і часом виконаних робіт, а також значенням справи. У даному випадку справа була визнана судом справою незначної складності та підлягала розгляду у спрощеному позовному провадженні. Водночас позивачем не підтверджено належними доказами обґрунтованість заявленого розміру витрат та детальний розрахунок часу, витраченого адвокатом. Окреме зазначення таких робіт, як аналіз законодавства та судової практики, фактично є складовою підготовки позовної заяви та не свідчить про надання окремої послуги. Отже, заявлений розмір витрат не відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності. Крім того, заява про стягнення витрат містить посилання на норми КПК України та ЦПК України, що свідчить про неналежне обґрунтування заявлених вимог. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 по справі № 520/33680/25 в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін; скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026.
ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права необґрунтованими, такими, що не підтверджуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного рішення та актуальною судовою практикою, у зв`язку з чим заперечує проти апеляційної скарги в повному обсязі. Зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично повторюють аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку. При цьому апелянтом не наведено належного обґрунтування помилковості висновків суду та не спростовано їх законності. Вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо необхідності врахування при пропорційному розрахунку саме 10 календарних місяців, який відповідає актуальній практиці Верховного Суду. Натомість доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування лише трьох місяців ґрунтуються на неправильному тлумаченні підпункту 9-1.4.3 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ Податкового кодексу України та не спростовують висновків суду першої інстанції. Також зазначає, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 30 000,00 грн. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України заявляє про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Також, позивачем подано відзив апеляційну скаргу на додаткове рішення , вказує , що судом першої інстанції вже було належним чином досліджено та враховано співмірність, обґрунтованість і необхідність заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Натомість доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з розміром таких витрат та його суб`єктивної оцінки вартості наданих адвокатом послуг. Відповідач не наводить конкретних обставин, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а також не зазначає, які саме висновки суду є помилковими. Жодних обґрунтованих доводів щодо неналежності чи недопустимості доказів, наданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, апеляційна скарга також не містить. Таким чином, апеляційна скарга фактично спрямована на перегляд уже оціненого судом розміру витрат, без наведення належних правових підстав для скасування додаткового рішення. Вважає , що додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 у справі № 520/33680/25 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його законності та обґрунтованості не спростовують. Просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 року по справі № 520/33680/25 залишити без змін, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 року по справі № 520/33680/25 залишити без змін, стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, пов`язані із розглядом апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи , що 31.07.2025 в результаті проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 , податковий щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 26.12.2023 року, з питань повноти, своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 26.12.2023 року, Головним управлінням ДПС у Харківській області було складено Акт №32367/20-40-24-09 04/2945214233.
Документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлені порушення вимог податкового законодавства, серед яких порушення підпункту 2 пункту 291.4 статті 291, підпункту 2 пункту 293.8 статті 293, підпункту 9-1.4.3 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 VI із змінами та доповненнями - в частині перевищення у звітному 2023 році граничного обсягу суми доходів для платника єдиного податку другої групи, що у 2023 році застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ "Перехідні положення" ПКУ на суму 4 013 545,04 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з єдиного податку з фізичних осіб на суму 602 031,76 грн.
Після ознайомлення із актом перевірки, ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області було подано заперечення від 19.08.2025 року до висновків акту перевірки в частині донарахування єдиного податку з фізичних осіб за звітний період 2023 рік у сумі 602 031,76 грн.
Позивачем 06.11.2025 подано скарги щодо скасування акту документальної позапланової невиїзної перевірки №32367/20-40-24-09-04/2945214233 від 31.07.2025, у відповідь на які Державною податковою службою України надано лист №35141/6/99-00-24-04-02-06 від 08.12.2025 із загальною вказівкою на те, що у зв`язку з ненаданням первинних документів, які доводять неправомірність або спростовують висновки акту контролюючого органу, висновки акту залишено без змін, а заперечення без задоволення.
Головним управлінням ДПС у Харківській області, на підставі висновків акту перевірки та з урахуванням висновку про результати розгляду заперечення, було прийнято податкові повідомлення-рішення №0[телефон приховано], №0[телефон приховано], №0[телефон приховано], №0[телефон приховано], №0[телефон приховано] від 02.09.2025.
Позивачем податкові повідомлення-рішення №0[телефон приховано], №0[телефон приховано], №0[телефон приховано], №0[телефон приховано] від 02.09.2025 наразі не оскаржуються.
Податковим повідомленням-рішенням №0[телефон приховано] від 02.09.2025, за даними якого на підставі акта перевірки №32367/20-40-24-09-04/2945214233 від 31.07.2025 контролюючим органом встановлено порушення позивачем пп.2 п.291.4 ст.291, пп.2 п.293.8 ст.293, пп.9-1.4.3 п.9-1 підрозд.8 розд. ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями - платником податків фізичною особою ОСОБА_1 занижено суму податкового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб внаслідок перевищення у звітному 2023 році граничного обсягу суми доходів для платника єдиного податку другої групи, що у 2023 році застосовував особливості оподаткування, встановлені п.9 підрозд.8 розд.ХХ "Перехідні положення" ПКУ, на думку позивача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
На підставі підпункту 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 і пункту (ів) 58.1 статті (ей) 58 та п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов`язання за податком Єдиний податок з фізичних осіб, на загальну суму 752 539,70 грн (сімсот п`ятдесят дві тисячі п`ятсот тридцять дев`ять гривень 70 коп), з яких сума грошового зобов`язання та/або іншими зобов`язаннями 602 031,76 грн, сума грошового зобов`язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 150 507,94 грн.
Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними, такими, що прийняте з порушенням норм чинного податкового законодавства України та підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом неправильно визначено кількість календарних місяців 2023 року, протягом яких позивач не застосовував особливості оподаткування, передбачені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ Податкового кодексу України, та, як наслідок, неправильно визначено граничний обсяг доходу платника єдиного податку другої групи. Суд встановив, що позивач не застосовував зазначені особливості протягом десяти календарних місяців 2023 року, у зв`язку з чим граничний обсяг доходу визначив у розмірі 4 656 500,00 грн. Врахувавши задекларований позивачем за 2023 рік дохід у сумі 5 410 495,04 грн, суд дійшов висновку про наявність перевищення у розмірі 753 995,04 грн та, відповідно, про неправомірність донарахування контролюючим органом єдиного податку і штрафних санкцій у частині, що перевищує суму зобов`язання, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасував у частині донарахування суми єдиного податку у розмірі 488 932,50 грн, суми штрафних санкцій у розмірі 122 233,13 грн, що загально дорівнює 611 165,63 грн. При цьому , дійшов висновку, що прийняте податкове повідомлення-рішення Головним управлінням ДПС в Харківській області від 02.09.2025 №0[телефон приховано] є правомірним у частині грошового зобов`язання у розмірі 141 374,07 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом підпункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності є особливим механізмом справляння податків і зборів, який передбачає заміну сплати окремих податків і зборів сплатою єдиного податку в порядку та на умовах, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України до платників єдиного податку другої групи належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють визначені цією нормою види господарської діяльності та відповідають, зокрема, критерію щодо обсягу доходу, який протягом календарного року не перевищує встановленого Кодексом граничного розміру.
Відповідно до пункту 293.4 статті 293 ПК України ставка єдиного податку для платників першої - третьої групи (фізичних осіб - підприємців) встановлюється у розмірі 15 відсотків до суми перевищення обсягу доходу, визначеного підпунктами 1, 2 і 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.
Разом з тим у 2023 році особливості оподаткування платників єдиного податку, які застосовували передбачений пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України спеціальний режим оподаткування, регулювалися також положеннями пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану», який набрав чинності 01 серпня 2023 року, підрозділ 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України доповнено, зокрема, пунктом 9-1.
Відповідно до підпункту 9-1.4.3 підпункту 9-1.4 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу.
При цьому , абзацом другим підпункту 9-1.4 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України передбачено, що дохід, отриманий у період застосування особливостей оподаткування, встановлених пунктом 9 цього підрозділу, не включається до обсягу доходу, визначеного для відповідної групи платників єдиного податку, встановленого пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу.
Отже, законодавче регулювання, запроваджене Законом № 3219-IX, передбачає застосування спеціального правила щодо визначення граничного обсягу доходу платника єдиного податку у 2023 році з урахуванням періоду, протягом якого такий платник застосовував особливості оподаткування, передбачені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України.
Разом з тим зазначене спеціальне правило набрало чинності лише 01 серпня 2023 року.
Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 160/23272/24, відповідно до яких на платника, який у 2023 році застосовував особливості оподаткування, передбачені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України, поширюються положення пункту 9-1 цього підрозділу, у тому числі спеціальні правила щодо ліміту доходу, визначені підпунктом 9-1.4.3. Водночас Верховний Суд наголосив, що застосування таких спеціальних обмежень можливе лише з 01 серпня 2023 року, тобто з моменту набрання чинності Законом № 3219-IX. Поширення передбаченої цією нормою пропорційності на період до 31 липня 2023 року суперечило б принципу правової визначеності.
Аналогічний правовий підхід Верховний Суд застосував у постанові від 11 листопада 2025 року у справі № 160/23268/24, зазначивши, що пропорційність визначення обсягу доходу, встановлена підпунктом 9-1.4.3 підпункту 9-1.4 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України, не може поширюватися на період до 31 липня 2023 року.
Також, у постанові Верховного Суду від 21 травня 2026 року у справі № 520/31403/24, зокрема , суд зазначив, що з 01 серпня 2023 року законодавець установив спеціальне правило визначення граничного обсягу доходу для платників єдиного податку, які у 2023 році застосовували особливості оподаткування, передбачені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України. При цьому правова оцінка має здійснюватися з урахуванням того, який саме дохід отримано у період, на який поширюється відповідне спеціальне регулювання.
Колегія суддів враховує наведені правові висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у 2023 році послідовно перебував на різних групах спрощеної системи оподаткування, а саме:
- з 01.01.2023 по 13.06.2023 - платник єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків;
- з 14.06.2023 по 31.07.2023 - платник єдиного податку третьої групи за ставкою 2 відсотки із застосуванням особливостей оподаткування, встановлених пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України;
- з 01.08.2023 по 30.09.2023 - платник єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків;
- з 01.10.2023 по 26.12.2023 - платник єдиного податку другої групи.
Таким чином, факт застосування позивачем у 2023 році особливостей оподаткування, передбачених пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України, сторонами не заперечується.
Водночас контролюючим органом під час визначення суми податкового зобов`язання виходило з того, що у 2023 році позивач не застосовував відповідні особливості оподаткування лише протягом трьох місяців, унаслідок чого граничний обсяг доходу було визначено виходячи з пропорції трьох календарних місяців.
Саме такий підхід контролюючого органу був покладений в основу висновків акту перевірки від 31 липня 2025 року № 32367/20-40-24-09-04/2945214233 та, відповідно, оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0[телефон приховано] від 02 вересня 2025 року.
Суд першої інстанції правильно встановив, що у період з 01 серпня 2023 року позивач вже не застосовував особливості оподаткування, передбачені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України, а тому при визначенні обсягу доходу, до якого застосовується спеціальне правило підпункту 9-1.4.3 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України, підлягає врахуванню відповідний період незастосування таких особливостей.
Так, кількість календарних місяців 2023 року, протягом яких ФОП ОСОБА_1 не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, складає не 10 календарних місяці.
Відповідно до підпункту 9-1.4.3. пунктом 9-1 підрозділу 8 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України граничний обсяг доходу позивача на спрощеній системі оподаткування 2 група зі ставкою 20% - 4 656 500,00 грн. (5 587 800,00 грн./ 12 місяців) х 10 місяців = 4 656 500,00 грн).
Згідно з податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2023 рік, поданою позивачем 28 грудня 2023 року, ним задекларовано дохід у розмірі 5 410 495,04 грн.
Сума перевищення складає 5 410 495,04 грн - 4 656 500,00 грн = 753 995,04 грн, чим порушено вимоги пункту 291.4 статті 294, та підпункту 9 -1.4.3. пункту 9-1 підрозділу 8 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ, відтак сума донарахування єдиного податку становить 113 099,26 грн (753 995,04 грн * 0,15%), а сума штрафних санкцій складає 28 274,82 грн.
Тобто , суд першої інстанції, врахувавши встановлений законом на 01 січня 2023 року граничний обсяг доходу для платника єдиного податку другої групи у розмірі 5 587 800,00 грн та кількість місяців, протягом яких позивач не застосовував особливості оподаткування, визначив граничний обсяг доходу у розмірі 4 656 500,00 грн та встановив перевищення у розмірі 753 995,04 грн.
У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність донарахування позивачу єдиного податку у розмірі 488 932,50 грн та штрафних санкцій у розмірі 122 233,13 грн, що загально дорівнює 611 165,63 грн.
Визначаючи суму грошового зобов`язання, контролюючий орган зобов`язаний встановити всі обставини, що мають значення для правильного визначення податкового зобов`язання, у тому числі фактичний обсяг доходу платника, який має значення для застосування відповідної норми Податкового кодексу України.
Застосування підпункту 9-1.4.3 підпункту 9-1.4 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України саме по собі не дає підстав для механічного поширення встановленого цим підпунктом обмеження на дохід, отриманий до набрання чинності відповідним законодавчим регулюванням.
Водночас матеріали справи не містять належного та достатнього доказового підтвердження такого розрахунку доходу позивача, який би дозволив встановити іншу конкретну суму податкового зобов`язання, ніж та, що визначена судом першої інстанції.
Зокрема, контролюючим органом не наведено та не підтверджено належними доказами окремого розрахунку доходу позивача, отриманого саме у період з 01 серпня 2023 року по 31 грудня 2023 року, який би покладено в основу визначення суми перевищення та відповідного грошового зобов`язання.
Саме по собі зазначення в податковій декларації загального річного обсягу доходу у сумі 5 410 495,04 грн не є достатнім для висновку про те, яка саме частина такого доходу була отримана після набрання чинності підпунктом 9-1.4.3 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України та підлягає врахуванню при визначенні перевищення.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для самостійного встановлення апеляційним судом іншого розміру доходу позивача за відповідний період або проведення нового розрахунку податкового зобов`язання на підставі припущень.
Зазначене відповідає загальному правилу адміністративного судочинства, за яким в адміністративних справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, що передбачено частиною другою статті 77 КАС України.
Отже, у цій справі контролюючий орган повинен був довести не лише факт отримання позивачем доходу за 2023 рік у певному розмірі, а й правильність визначення саме тієї частини доходу та тієї суми перевищення, яка відповідно до чинного на момент виникнення податкових правовідносин законодавства є підставою для донарахування єдиного податку.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу або коли норми різних законів чи нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платника податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення як на користь платника податків, так і на користь контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Аналогічний принцип презумпції правомірності рішень платника податків закріплений у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України та був врахований Верховним Судом при формулюванні правового висновку у постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 160/23272/24.
Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність визначення контролюючим органом суми перевищення виходячи із загального доходу позивача за 2023 рік, колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин.
Посилання апелянта на те, що загальний задекларований позивачем дохід за 2023 рік становив 5 410 495,04 грн, саме по собі не свідчить про наявність у позивача перевищення граничного обсягу доходу в розмірі, визначеному контролюючим органом, оскільки для правильного застосування підпункту 9-1.4.3 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України має значення період отримання такого доходу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував період незастосування позивачем особливостей оподаткування, також не приймаються, оскільки фактичні обставини щодо перебування позивача на відповідних групах єдиного податку у 2023 році підтверджуються матеріалами справи та не спростовані апелянтом належними доказами.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апеляційний перегляд не може ґрунтуватися на припущенні щодо розміру доходу, отриманого позивачем у відповідний період. За відсутності належного доказового підтвердження іншого розміру доходу та відповідного розрахунку податкового зобов`язання підстав для зміни визначеної судом першої інстанції суми грошового зобов`язання не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 21 травня 2026 року у справі № 520/31403/24 підтвердив необхідність застосування спеціального правила, передбаченого підпунктом 9-1.4.3 пункту 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ ПК України, з 01 серпня 2023 року та необхідність встановлення доходу, який має значення для застосування такого правила. Водночас зазначена правова позиція не створює правових підстав для автоматичного визначення апеляційним судом іншого розміру податкового зобов`язання без встановлення відповідних фактичних обставин та їх належного доказового підтвердження.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткову протиправність податкового повідомлення-рішення № 0[телефон приховано] від 02 вересня 2025 року та необхідність його скасування у частині донарахування суми єдиного податку у розмірі 488 932,50 грн, суми штрафних санкцій у розмірі 122 233,13 грн, що загально дорівнює 611 165,63 грн.
Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам, нормам матеріального права та правовим висновкам Верховного Суду, які підлягають врахуванню при вирішенні цієї справи.
Колегія суддів звертає увагу, що в тексті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року судом першої інстанції допущено технічну описку у зазначенні номера оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Так, у мотивувальній частині рішення в одному з абзаців зазначено номер податкового повідомлення-рішення «№ 0[телефон приховано]», тоді як зі змісту рішення в цілому, встановлених судом обставин справи, матеріалів справи та наведених у рішенні реквізитів оскаржуваного рішення вбачається, що предметом судового розгляду є податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 02 вересня 2025 року № 0[телефон приховано].
Зазначена неточність має очевидний технічний характер та не впливає на висновки суду першої інстанції щодо предмета спору, встановлені обставини справи чи результат її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Як зазначає Верховний Суд, інститут виправлення описок спрямований на усунення помилок технічного характеру та не може використовуватися для зміни змісту або суті судового рішення.
За таких обставин питання щодо виправлення зазначеної технічної описки у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року належить вирішити суду першої інстанції в порядку, передбаченому статтею 253 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас наявність зазначеної технічної описки не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, оскільки з його змісту однозначно встановлюється, що предметом розгляду була правомірність податкового повідомлення-рішення від 02 вересня 2025 року № 0[телефон приховано].
Щодо апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 року.
Суд першої інстанції, приймаючи додаткове рішення, виходив із того, що справа є справою незначної складності, а заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу - 36 544,50 грн - є неспівмірним зі складністю справи, обсягом та змістом виконаних адвокатом робіт. Суд зазначив, що попереднє опрацювання матеріалів справи та законодавчої бази не вимагало значних зусиль, а аналіз фактичних обставин, збір доказів та узгодження правової позиції охоплюються процесом підготовки позовної заяви. Врахувавши предмет спору, конкретні обставини справи, зміст наданих послуг та критерії, визначені статтями 134 і 139 КАС України, суд зменшив заявлений до відшкодування розмір витрат з 36 544,50 грн до 5 000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно частини другої вказаної статті заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до наявних матеріалів справи, судом встановлено, що позивач сплатив витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 45 000 грн., що підтверджується наступними документами: копією договору № 66/2025 про здійснення представництва та надання правничої допомоги від 17.12.2025 року; копією рахунку на оплату № 87 від 18.12.2025 року; копією платіжної інструкції № 61580804SB від 23.12.2025 року; копією Деталізованого звіту (детального опису) щодо наданих послуг за договором № 66/2025 про здійснення представництва та надання правничої допомоги від 17.12.2025 року у справі № 520/33680/25; копією рахунку на оплату № 35 від 08.07.2026 року.
Так, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі №826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції вірно вважає, що витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг).
Колегія суддів зазначає, що в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу судове рішення сторонами не оскаржується.
Натомість, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Харківської області обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Водночас, доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до суб`єктивної незгоди скаржника із розміром стягнутих витрат.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правової допомоги адвоката у розмірі 5000,0 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржувані рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/33680/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис) З.Г. Подобайло
Судді (підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий