П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/5682/26
Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Терлецького Д.С.,
суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О.,
при секретарі Бродецькій Т.В.,
за участі -
представника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Миколаївського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаїбова Р.Е.,
представника позивача адвоката Ткачук Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Миколаївського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Миколаївського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаїбова Руслана Ельшановича, Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,
В С Т А Н О В И В:
Рух справи
19.05.2026р. ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:
визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №59249471, яка винесена 13.05.2026р. заступником начальника відділу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаїбовим Р.Е.;
визнати протиправною та скасувати постанову від 29.04.2026 р. у виконавчому провадженні № 59249471 про накладення штрафу, яка була винесена заступником начальника відділу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гаїбовим Р.Е.
стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Миколаївський окружний адміністративний суд залишив без руху позовну заяву для надання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору ухвалою від 25.05.2026р
Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ ухвалою від 01.06.2026р.
Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.06.2026р. також залучив до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).
03.08.2026р. представник позивача надав клопотання про залишення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 29.04.2026р. у виконавчому провадження №59249471 про накладення штрафу, без розгляду.
Миколаївський окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 29.04.2026р. у виконавчому провадження №59249471 про накладення штрафу, залишив без розгляду ухвалою від 11.08.2026р.
На обґрунтування позову зазначено, що на виконанні Інгульського відділу державної виконавчої служби перебуває виконавчий лист №2-14244/11, виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей. У квітні 2026р., державний виконавець арештував банківський рахунок позивача був у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів за 2024-2026рр. Проте позивач добросовісно щомісячно сплачував аліменти безпосередньо стягувачу, про що було повідомив державному виконавцю та надав банківські квитанції. Всупереч цьому винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору, який розраховано з суми сплачених аліментів.
Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування вказано, що ОСОБА_1 , боржник у виконавчому проваджені, всупереч імперативним вимогам абзацу першого частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» належно та систематично не повідомляв державного виконавця про самостійне виконання рішення. Починаючи з грудня 2023р. і до вчинення виконавчих дій у квітні 2026р., жодних підтверджуючих документів про сплату аліментів від боржника не надходило. З цієї причини неповідомлення виконавця про платежі за період з січня 2024р. по квітень 2026р. є виключною виною та наслідком бездіяльності боржника, що й призвело до правомірного нарахування заборгованості у розмірі 94633,67 грн та винесення законних постанов про накладення штрафів. Боржник, достеменно знаючи про наявність відкритого виконавчого провадження, зобов`язаний діяти добросовісно та самостійно контролювати стан виконання зобов`язань перед дитиною.
Миколаївський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю рішенням від 11.08.2026 р.
Визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 13.05.2026р. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадження №59249471.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6 064,96 грн.
Миколаївський окружний адміністративний суд вніс виправлення до ухвали суду від 01.06.2026р. про відкриття провадження у справі та виключив помилково зазначене у пункті 3 резолютивної частини ухвали прізвище, ім`я та по батькові третьої особи ОСОБА_3 ; вніс виправлення до ухвали суду від 11.08.2026р. про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог у справі №400/5682/26, змінивши помилково зазначене прізвище, ім`я та по батькові третьої особи - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на правильне - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - скаржник) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
П`ятий апеляційний адміністративний суд залишив без руху апеляційну скаргу для надання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору та витребував з суду першої інстанції матеріали справи ухвалою від 25.08.2026р.
П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі ухвалою від 01.09.2026р.
Матеріали справи №400/5682/26 надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду 03.09.2026р.
П`ятий апеляційний адміністративний суд призначив справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні ухвалою від 09.09.2026р.
П`ятий апеляційний адміністративний суд задовольнив клопотання та допустив представника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до участі у судових засіданнях під час розгляду справи у режимі відеоконференції ухвалою від 09.09.2026р.
П`ятий апеляційний адміністративний суд задовольнив клопотання та допустив представника ОСОБА_1 - адвоката Ткачук Ганну Миколаївну до участі у судових засіданнях під час розгляду справи у режимі відеоконференції ухвалою від 11.09.2026р.
П`ятий апеляційний адміністративний суд протокольною ухвалою від 24.09.2026р. задовольнив клопотання представник позивача та долучив до матеріалів справи копію ухвали Інгульського районного суду міста Миколаєва від 28.07.2026р. у справі №2-1424/11 та копію постанови Миколаївського апеляційного суду від 08.09.2026р. у справі №2-1424/11.
Обставини справи
20.05.2019р. Ленінський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист №2-14244/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 03.02.2011 р. і до досягнення найстаршої дитини повноліття.
03.06.2019р. державний виконавець Інгульського (Ленінського) відділу державної виконавчої служби за цим виконавчим листом відкрив виконавче провадження №59249471 по стягненню з ОСОБА_1 аліментів.
28.04.2026р. державний виконавець здійснив оцінку стану виконання сплати аліментів за виконавчим провадженням №59249471 та встановив відсутність будь-яких документів щодо сплати ОСОБА_1 аліментів протягом 2023-2026рр. років.
28.04.2026р. державний виконавець самостійно розрахував заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів в загальному розмірі 94 633,67 грн (т.1 а.с.83).
28.04.2026р. державний виконавець в межах виконавчого провадження №59249471 виніс постанову про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 (т.1 а.с.10)
29.04.2026р. державний виконавець в межах виконавчого провадження №59249471 виніс постанови про накладення штрафу у розмірі 30% від суми заборгованості на суму 23 015,4 грн, у розмірі 20% суми заборгованості на суму 6013,2 грн.
30.04.2026р. державному виконавцю надані квитанції про сплату позивачем аліментів за період з 2023 р. по квітень 2026 р. включно (т.1 а.с.18-46).
Так, зокрема, відповідно до платіжної інструкції від 24 квітня 2026р. здійснено переказ особистих коштів. Аліменти в/п НОМЕР_2 , квітень 2026р. у сумі 2 397,00 грн (т. 1 а.с. 46).
12.05.2026р. державний виконавець склав новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 та встановив, що станом на 12.05.2026р. заборгованість зі сплати аліментів відсутня (т.1 а.с.75).
13.05.2026р. державний виконавець в межах виконавчого провадження №59249471 виніс постанову про стягнення виконавчого збору. Постанова вмотивована тим, що згідно з розрахунком нарахування виконання виконавчого збору від 12.05.2026р. загальний розмір виконавчого збору становить 12 513,44 грн. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 12.05.2026р. заборгованість зі сплати аліментів станом на 12.05.2026р. погашена у повному обсязі. У зв`язку з чим, вирішено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в сум 12 513 грн (т.1 а.с.15).
Вважаючи порушеними свої права внаслідок прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
Оцінка суду першої інстанції
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов таких висновків.
29.04.2026р. державний виконавець обрахував заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 виключно на підставі відсутності документів про сплату ним аліментів. 30.04.2026р. представник боржника надав усі квитанції, що підтверджують сплату аліментів, і вже 12.05.2026р. державний виконавець зазначені документи врахував та склав новий розрахунок, який констатував відсутність заборгованості у позивача (боржника). Оскільки відповідач погодився 12.05.2026р. з тим, що надані представником боржника 30.04.2026р. документи підтверджують сплату ним аліментів протягом 2023-2026рр., в такому випадку взагалі неможливо стверджувати, що і станом на 29.04.2026р. існувала заборгованість в розмірі 94633,67 грн.
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 12.05.2025р., вбачається, що державний виконавець квітень та травень 2026р. визначив як періоди сплати за грудень 2023р. - березень 2026р. Державний виконавець неправомірно ототожнює факт сплати боржником за зобов`язанням з фактом надання копії квитанції державному виконавцю про сплату зобов`язання, з чого і вираховує заборгованість, якої фактично не існувало.
Невиконання боржником своїх обов`язків з ненадання державному виконавцю квитанцій про сплату аліментів, кореспондується з бездіяльністю державного виконавця, який відповідно до вимог пункту 4 розділу XVI Інструкції, повинен був розрахувати заборгованість зі сплати аліментів ще в 2023р., саме у перший місяць ненадання боржником відповідних документів. Це могло б запобігти непорозумінню з розрахунком заборгованості на загальну суму 94 633,67 грн у квітні 2026р.
Сума заборгованості зі сплати аліментів, яка слугувала базою для обрахунку розміру стягнення виконавчого збору 13.05.2026р. є необґрунтованою, оскільки надані боржником квитанції свідчать, що ним сплачувалися аліменти до 30.04.2026р.
Суд враховує, що розмір (10%) виконавчого збору 12 539,67 грн, не узгоджується навіть з визначеною державним виконавцем сумою заборгованості 94633,67 гривень, а з розрахунку нарахування виконавчого збору взагалі незрозуміло, як суми заборгованості за квітень 2026р. у 4 125,17 грн могла утворитися сума виконавчого збору 12 539,67 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність постанови відповідача про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 12 539,67 грн та задоволення позову у повному обсязі.
Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1 064,96 гривень підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд першої інстанції встановив, відповідно до акту наданих послуг від 09.06.2026р. вартість послуг адвоката складає 15 000 грн, що включає в себе послуги адвоката з: адвокатських запитів - 4 000 грн (1 год -4 шт), вивчення матеріалів, огляд судової практики з даного питання - 3 000 грн (3 год), складання позовної заяви - 4 000 грн (4 год), участь у судовому засіданні - 4 000 грн , усні консультації - 500 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним у статті 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15 000 грн не є розумною та співмірною, виходячи з предмету розгляду даної справи, виконаних послуг.
Щодо «гонорару успіху» при позитивному для клієнта рішенні, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.05.2020р. у справі №904/4507/18, згідно якої з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
З огляду на зазначені мотиви та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, задоволення вимоги щодо стягнення додаткової оплати у розмірі 15000 грн, у даному конкретному випадку, не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості.
Доводи апеляційної скарги
На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказав, що саме на боржника покладено обов`язок своєчасно повідомляти державного виконавця про самостійне виконання рішення та надавати документи, які підтверджують відповідні платежі. До моменту отримання таких документів державний виконавець об`єктивно не має можливості врахувати платежі, про здійснення яких йому не повідомлено та які документально не підтверджені. У даному випадку протягом відповідного періоду ОСОБА_1 не надавав державному виконавцю документів, які підтверджували б здійснення ним самостійної сплати аліментів. Відтак при проведенні розрахунку заборгованості від 29.04.2026 р. державний виконавець виходив із відомостей та документів, наявних у матеріалах виконавчого провадження на відповідну дату.
Також скаржник не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція інших учасників на апеляційну скаргу
Представник позивача надала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
ОСОБА_2 , належно повідомлена про апеляційний розгляд, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції
За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі - Закон № 1404) «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404 (в редакції чинній на час винесення спірних рішень) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404 (в редакції чинній на час винесення спірних рішень) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 27 Закону №1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 27 Закону №1404 за виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 27 Закону №1404 стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Згідно з обставинами справи, які визнаються усіма учасниками, ОСОБА_1 у добровільному порядку здійснював сплату аліментів у період з грудня 2023р. по квітень 2026р. (т. 1 а.с.18-46), проте не надавав державному виконавцю копії платіжних інструкцій.
У цьому зв`язку суд у складі колегії суддів вказує, що виконавчий збір згідно з абзацом другим частини четвертої статті 27 Закону №1404 виконавчий збір державний виконавець нараховує із заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_1 станом на 29.04.2026р. заборгованість станом на 30.04.2026р. складає 94 633, 67 грн (т. 1 а.с.83).
Проте, як зазначено, ОСОБА_1 у добровільному порядку здійснював сплату аліментів у період з грудня 2023р. по квітень 2026р. (т. 1 а.с.18-46), які засвідчують сплату аліментів за період з грудня 2023р. по квітень 2026р. на загальну суму (2397,00*29) 69 513,00 грн. Так, відповідно до платіжної інструкції від 24 квітня 2026р. здійснено переказ особистих коштів. Аліменти в/п НОМЕР_2 , квітень 2026р. у сумі 2 397,00 грн (т. 1 а.с. 46).
Відповідно до постанови про накладання штрафу від 29.04.2026р. ВП 592471 станом за період з 01.01.2024р. по 01.01.2025р. утворилась заборгованість зі сплати аліментів у сумі 30066,00 грн.
Відповідно до постанови про накладання штрафу від 29.04.2026р. ВП 592471 станом за період з 01.01.2024р. по 01.01.2026р. утворилась заборгованість зі сплати аліментів у сумі 76718,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_1 за період з січня 2024р. по грудень 2024р. включно заборгованість зі сплати аліментів складала 30066,00 грн, але без урахуванням фактично сплачених ОСОБА_1 сум аліментів за цей проміжок часу (28 764,00 грн).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_1 за період з січня 2024р. по грудень 2025р. включно заборгованість зі сплати аліментів складала 76718,00 грн (30 066,00+46 652,00), але без урахуванням фактично сплачених ОСОБА_1 сум аліментів за цей проміжок часу (57 528,00 грн).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_1 за період з січня 2024р. по квітень 2026р. включно заборгованість зі сплати аліментів складала 93 275,18 грн (30066,00+46652,00+16557,18), але без урахуванням фактично сплачених ОСОБА_1 сум аліментів за цей проміжок часу (67 116,00 грн).
З огляду на це суд у складі колегії суддів зазначає про відсутність належно встановленої державним виконавцем ОСОБА_6 підстави - наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, - для нарахування виконавчого збору із заборгованості зі сплати аліментів.
Суд у складі колегії суддів також вважає за підставне вказати, ураховуючи доводи, викладені в апеляційні скарзі, що боржник здійснював сплату аліментів у сумі 2 397,00 грн щомісячно без урахування розміру середньої заробітної плати по Миколаївській області.
Відповідно до частини першої статті 71 Закону № 1404 виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Згідно з частиною другою статті 71 Закону №1404 індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 71 Закону №1404 виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача.
Відповідно до пункту 3 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за №489/20802 (далі - Інструкція №512/5), у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження.
Згідно з абзацом першим пункту 4 Інструкція №512/5 виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.
Оскільки виконавче провадження ВП №59249471 відкрите за заявою стягувача, то виконавець зобов`язаний щомісячно здійснювати розрахунок заборгованості з урахуванням індексації та повідомляти про суму стягувача і боржника. Старший державний виконавець Гаїбов Р.Е. не вчиняв відповідні дії.
Згідно з обставинами цієї справи ОСОБА_1 здійснив платежі від 30.04.2026р на суму 13930,00 грн, від 01.05.2026р. на суму 8 770,00 грн та від 03.05.2026р. - 4820,00 грн.
Водночас суд у складі колегії суддів зазначає, що ця обставина не спростовує того, що державний виконавець Гаїбов Р.Е. не встановив належно підставу для нарахування виконавчого збору із заборгованості зі сплати аліментів згідно з постановою про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у ВП № 59249471.
Також суд у складі колегії суддів вважає за підставне зазначити, що 28.07.2026 р. Інгульський районний суд м. Миколаєва ухвалою у справі №2-1424/11 частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 та скасував постанову про арешт коштів від 28.04.2026р., а також постанови про накладання штрафу від 29.04.2026р.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 08.09.2026р. залишив без змін ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва в частині скасування постанов про накладання штрафу від 29.04.2026р.
Надаючи оцінку доводам скаржника з приводу необґрунтованості стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд у складі колегії суддів зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
До видів адвокатської діяльності належать, зокрема, згідно з пунктами 1, 2, 6 абзацу першого частини першої статті 19 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 19 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України «Про лобіювання».
Відповідно до статті 30 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (частина перша).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (частина друга).
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя).
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р., гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту (частина перша).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (частина друга).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (частина третя).
Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката (частина четверта).
Адвокат має право вимагати від клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, попередньої виплати гонорару та/або компенсації можливих витрат, пов`язаних з виконанням доручення (частина п`ята).
Адвокат, який надає безоплатну правову допомогу, отримує винагороду виключно за рахунок держави у порядку та розмірах, встановлених законодавством (частина шоста).
З наведених правових норм убачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань цього суб`єкта. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою такої допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду необхідно надати договір про надання правової допомоги, а також документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із її наданням, оформлені у встановленому законом порядку.
Також відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України в разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Довести неспівмірність цих витрат зобов`язана та сторона, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
Представником позивача заявив про витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн та надав суду першої інстанції такі документи: ордер, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правничої допомоги від 09.05.2026 р., довідка від 09.05.2026р. про отримання готівкових коштів в сумі 15 000 грн від ОСОБА_1 , акт наданих послуг від 09.06.2026р., акт прийому-передачі виконаних робіт від 06.09.2026 р. (т.1 а.с.150-152)
У відзиві на позовну заяву відповідач стверджував про неспівмірність заявленої суми витрати на професійну правничу допомогу до складності даної справи.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд першої інстанції встановив, відповідно до акту наданих послуг від 09.06.2026р. вартість послуг адвоката складає 15 000 грн, що включає в себе послуги адвоката з: адвокатських запитів - 4 000 грн (1 год -4 шт), вивчення матеріалів, огляд судової практики з даного питання - 3 000 грн (3 год), складання позовної заяви - 4 000 грн (4 год), участь у судовому засіданні - 4 000 грн , усні консультації - 500 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним у статті 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15 000 грн не є розумною та співмірною, виходячи з предмету розгляду даної справи, виконаних послуг.
Відповідно, суд першої інстанції, врахувавши доводи відповідача, зменшив суму відшкодування до 5 000 грн.
Суд у складі колегії суддів при вирішенні питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, зазначає, що суд повинен враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Суд у складі колегії суддів вказує, що оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не належить до справ значної складності, стосовно цієї категорії справ наявна усталена правозастосовна практика, яка виключає потребу у тривалому пошуку і опрацюванні чинного правового регулювання, включно з правовими висновками Верховного Суду.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2025р. у справі № 260/8523/23, за якими вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись, та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.
Застосовуючи правові висновки Верховного Суду до цієї справи, дотримуючись критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ураховуючи доводи Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Миколаївського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо необґрунтованості стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд у складі колегії суддів вважає обґрунтованим зменшити суму витрат на правничу допомогу до суми 3 000 (три тисячі) гривень, які належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Миколаївського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з частиною першою статті статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини
Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції належно не урахував обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на правничу допомогу до предмета спору, а також значення цієї справи для сторін.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Згідно з частиною четвертою статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 283-2, 287, 288 та 289-4 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Миколаївського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Пункт 3 резолютивної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2026р. у справі №400/5682/26 змінити та викласти у такій редакції:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (просп. Миру, 54В, корпус, м. Миколаїв,54056 34993225) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 4064,96 (чотири тисячі шістдесят чотири грн дев`яносто шість коп) гривень».
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.08.2026р. у справі № 400/5682/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Д.С. Терлецький
Суддя: Н.В. Вербицька
Суддя: О.О. Димерлій