Справа № 739/2598/25
Провадження № 2/739/18/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року м. Новгород-Сіверський
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Чепурка В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лукаш Н.Я.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - ОСОБА_2 ,
відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
представника відповідачки - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про розподіл одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця,
В С Т А Н О В И В:
1. Описова частина
Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 (далі - позивачка), діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - відповідачі) про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та про розподіл одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю останнього, як військовослужбовця.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , смерть його пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини. Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 01 серпня 2025 року №154/168 внаслідок смерті ОСОБА_6 відповідачам призначено одноразову допомогу в розмірі 10 000 000 грн., що становить 2/3 від 15 000 000 грн., які виплачуються сім`ї загиблого військовослужбовця. 1/3 частинка вказаної допомоги розподілена не була, оскільки позивачка також претендує на дану виплату. Позивачка стверджує, що вона разом з ОСОБА_6 до дня його смерті протягом 20 років жили однією сім`єю, при цьому не перебували у шлюбі між собою та в будь-якому іншому шлюбі. Протягом даного періоду вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, відповідно між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. У них є спільна донька, факт батьківства встановлено рішенням суду. Посилаючись на положення статті 3 Сімейного кодексу України, статей 16, 16-1, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказує, що встановлення факту спільного проживання із померлим ОСОБА_6 як дружина та чоловік без укладення шлюбу надасть їй право на отримання частини одноразової грошової допомоги у розмірі 5 000 000 грн., які просить розподілити на її користь.
Представником відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано відзив на позов в якому остання просить у задоволенні позову відмовити, при цьому вказує, що між позивачкою та загиблим ОСОБА_6 дійсно раніше існували близькі стосунки, від яких народилася ОСОБА_7 . При цьому останню було зареєстровано позивачкою і зазначенням відомостей про її батька зі слів матері, хоча загиблий ставився до дитини як до своєї рідної, що на думку представника відповідачки може свідчити про те, що відносини позивачки та ОСОБА_6 не досягли такого рівня, щоб перерости в подружні стосунки. Сам ОСОБА_6 певний час проживав у квартирі позивачки, однак місце його проживання було зареєстроване за місцем проживання його матері в с. Халявин Чернігівського району. До початку 2022 року ОСОБА_6 постійно перебував на заробітках поза межами м. Новгород-Сіверський, при цьому періодично навідувався до позивачки, надавав кошти на утримання доньки. Коли у ОСОБА_6 закінчувалися гроші, то його перебування у квартирі позивачки ставали для неї небажаним, позивачка неодноразово виганяла ОСОБА_6 з квартири та зверталася до матері останнього з вимогою «забрати свого бомжа», у зв`язку з чим ОСОБА_6 ночував у знайомих, друзів чи знову їхав на заробітки. Спільного бюджету з позивачкою ОСОБА_6 не мав, сумісних заощаджень на майбутнє вони не робили, жодного спільно нажитого майна вони не мали. На початку 2022 року ОСОБА_6 мобілізувався до ЗСУ, після чого фактично відносини між ним та позивачкою припинилися. Вони спілкувалися лише щодо спільної дитини, він надавав на утримання останньої грошові кошти, іноді надавав кошти позивачці. При цьому він не залишив їй своєї банківської картки чи її дубліката, не піклувався про фінансова благополуччя позивачки, що свідчить у сукупності, що ОСОБА_6 не вважав позивачкою своєю дружиною. Під час проходження військової служби ОСОБА_6 винаймав кімнату у будинку ОСОБА_8 , в якому проводив майже весь вільний час, вихідні та відпустки. За весь час служби він мав 14 днів відпустки з яких у м. Новгороді-Сіверському перебував лише 4 дні для вирішення технічних питань з банківською установою, під час якої жив у знайомої ОСОБА_9 . За час служби позивачка не передала ОСОБА_6 жодної посилки чи передачі, не цікавилася його справами та станом здоров`я. Телефонувала позивачка ОСОБА_6 лише для того, щоб попросити грошей. При цьому з грудня 2023 року у ОСОБА_6 виникли стосунки з жінкою на ім`я ОСОБА_9 , яка проживала в Харківській області, з якою він проводив вільний час, якій допомагав у побуті на матеріально, а незадовго до отримання поранення почав з нею проживати. Сама позивачка вела вільний спосіб життя, не озираючись на можливе негативне сприйняття її поведінки ОСОБА_6 . Стосовно зазначення позивачки в особовій справі ОСОБА_6 та отримання нею сповіщення про його смерть зазначила, що це саме по собі не свідчить про існування між ними подружжя, при цьому таке сповіщення в телефонному режимі отримала й матір ОСОБА_6 , яка й займалася організацією похорон сина. Матір ОСОБА_6 позивачка не сприймала як свою свекруху. Все викладене у сукупності, згідно доводів представника відповідачки, свідчить про відсутність доказів, які б підтверджували, що позивачка та ОСОБА_6 проживали як дружина та чоловік без укладення шлюбу
У судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити повністю, пояснила, що вони з ОСОБА_6 жили 20 років, під час служби останній перераховував їй кошти, планував приїхати та зареєструвати шлюб, коли його поранили вона приїздила до нього в шпиталь, також з 05 по 09 травня 2024 року ОСОБА_6 приїздив до них під час відпустки. При цьому місце проживання ОСОБА_6 було зареєстроване за місцем проживання його матері. У свідоцтві про народження спільної дитини ОСОБА_6 не був вказаний батьком для того, щоб вона могла отримувати кошти як одинока матір. Вони мали спільне майно - телевізор та пральну машину. Сам ОСОБА_6 проходив службу в Харківській області. Під час служби вона передавала йому ковбасу «Новою поштою». Коли вже ОСОБА_6 після поранення перебував у комі то їхня спільна донька дійсно знімала кошти з картки останнього. При цьому про нову родину ОСОБА_6 у Харківській області вона до останнього нічого не знала. Наскільки їй відомо це не була сім`я, ОСОБА_6 лише винаймав у Харківській області житло і там була сусідка, про неї вона лише чула. Стосовно спільних фото з ОСОБА_6 вказала, що останнє було зроблене коли їхній доньці виповнилося 8 років.
Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю, вказав, що позивачка та ОСОБА_6 жили однією сім`єю без укладення шлюбу протягом 20 років, вели спільне господарство, в інших шлюбах не перебували, мали спільний бюджет та спільну дитину, до мобілізації у 2022 році ОСОБА_6 жив у позивачки, після того переказував їй кошти.
Відповідачка ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала і в їх задоволенні просила відмовити, вказала, що її син постійно був на заробітках, при цьому мав спільну з позивачкою доньку, яку визнавав своєю дитиною. Коли в нього були гроші, то позивачка нормально ставилася до сина, коли вони закінчувалися, то позивачка дзвонила їй та казала забирати його. У них до 2007 року була квартира у м. Новгороді-Сіверському, після чого вони її продали, вона переїхала до с. Халявин, а син залишився у Новгороді-Сіверському, більшість часу був на заробітках, при цьому також жив у позивачки і приїздив до неї в ОСОБА_10 . Останнім часом, під час перебування на військовій службі у сина з`явилася інша жінка в Харківській області, з якою вони спілкувалися. Коли син перебував у м. Новгороді-Сіверському, то зупинявся в інших людей, а не у позивачки, зокрема харчувався у сусідки ОСОБА_9 . Саме вона займалася похованням сина, який був похований у м. Новгороді-Сіверському поряд з батьком, також вона доглядає за місцем його поховання. Її син перебував на лікуванні у шпиталі з 16 серпня по 05 вересня 2024 року.
Представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5 у судовому засіданні в режимі відеоконференції висловилася проти задоволення позову, вказала, що сам лише факт спілкування ОСОБА_6 та позивачки не підтверджує, що вони жили однією сім`єю, оскільки їхні стосунки не мали ознак сім`ї, вони були пов`язані лише спільною дитиною, при цьому позивачка лише використовувала фінансові можливості померлого ОСОБА_6 , який утримував свою доньку, він не був зареєстрований за місцем проживання позивачки, навіть спільна дитина не була на нього записана. Коли в ОСОБА_6 закінчувалися гроші, то позивачка його виганяла. Після мобілізації ОСОБА_6 та позивачка шлюбу не зареєстрували. Сам ОСОБА_6 не вважав позивачку членом своєї сім`ї, В останній рік служби позивач створив нову сім`ю в Харківській області. При цьому позивачка навіть не надсилала ОСОБА_6 посилки і не відвідувала його за місцем несення служби.
Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнала, пояснила, що її батько ОСОБА_6 жив з її матір`ю, тобто позивачкою, приїздив до них, вони спілкувалися. Батько працював у Новгороді-Сіверському, також їздив на заробітки. Матір нормально спілкувалася з бабусею, було, що батьки сварилися. Матір не працювала. Також після поранення батька вони з матір`ю їздили до нього, також вона знімала гроші з його картки, оскільки вони були потрібні їм, при цьому вона знала пароль від картки, а матір його не знала. Також розповіла, що вона спілкувалася по телефону з жінкою на ім`я ОСОБА_9 , що жила в Харківській області і питала у неї, чи є у них з батьком якісь стосунки, але та відповіла, що ні, у телефоні батька було її фото, тому вона їй і телефонувала. У шпиталі батько не міг розмовляти, лише жестикулював, його жести вони сприйняли як бажання розписатися. Стосовно спільних фото, то останнє фото з нею зроблено, коли їй було 15 років, а спільне фото батька з матір`ю коли їй було 8 років.
Представник третьої особи - Міністерства оборони України у судове засідання не з`явився, при цьому подав письмові пояснення в яких просить у задоволенні позову відмовити повністю, вказує, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивачкою не надано доказів звернення до Міноборони з документами для призначення одноразової грошової допомоги і що за результатами їх розгляду було прийнято рішення про відмову у призначенні такої допомоги. Також зазначається, що позовна вимога про розподіл одноразової грошової допомоги не може бути предметом розгляду у цивільному судочинстві, а в самій позовній заяві не порушується питання щодо правомірності дій Міноборони щодо призначення зазначеної допомоги.
Заяви та клопотання учасників справи
Представниками позивачки та відповідачки заявлялися клопотання про допит свідків, які судом задоволено.
Також представником відповідачки подавалися клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, які судом було задоволено.
Інших заяв та клопотань учасники справи до суду не подавали.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 17 грудня 2026 року позовну заяву було залишено без руху, позивачці визначено строк для усунення її недоліків.
Ухвалою суду від 14 січня 2026 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання, відповідачам визначено строк для подання відзиву на позов та зустрічного позову, а третій особі строк для подання письмових пояснень по суті справи.
Ухвалою суду від 10 квітня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд справи по суті.
Ухвалами суду від 13 лютого та 08 вересня 2026 року забезпечено участь представника відповідачки у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Інших процесуальних дій у справі не вчинялося.
2. Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин та оцінка аргументів і доказів учасників справи
Заслухавши вступне слово учасників справи, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено, позивачка та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_3 , при цьому відповідачка ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_6 , що визнається та не оспорюється сторонами у справі і в силу положень частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
ОСОБА_6 22 лютого 2023 року був призваний на військову службу, яку проходив на посаді стрільця-санітара 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав поранення під час виконання бойового завдання і ІНФОРМАЦІЯ_1 помер під час лікування у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, в м. Харкові, його смерть пов`язана з виконанням обов`язків військового служби по захисту Батьківщини (а.с. 9).
З витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України №154/168 від 01 серпня 2025 року вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як матері та доньці померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранення, отриманого 16 серпня 2024 року, солдата ОСОБА_6 , призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 2/3 частини від 15 000 000 грн., що становить 10 000 000 грн. (а.с. 20).
Згідно акту обстеження житлового-побутових умов позивачки, складеного 18 вересня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , прописані позивачка, її донька ОСОБА_3 і ОСОБА_11 . Також фактично проживав за даною адресою ОСОБА_6 , який разом зі ОСОБА_1 , тобто позивачкою, понад 20 років проживали разом, вели спільне господарство, але офіційно шлюб оформлений не був (а.с. 5).
Вказаний акт складений депутатом Новгород-Сіверської міської ради Даценко Н.О. за участі позивачки та свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 (а.с. 5).
З копії паспорта ОСОБА_6 вбачається, що місце проживання останнього з 26 січня 2010 року було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 6).
Згідно виписки по картковому рахунку позивачки ОСОБА_6 періодично щомісяця здійснював перерахування коштів на картковий рахунок позивачки на різні суми, загалом було перераховано 507955 грн. 00 коп., з яких 90 900 грн. 00 коп. перераховано після поранення ОСОБА_6 , тобто після 16 серпня 2024 року (а.с. 69-70), що згідно пояснень відповідачки ОСОБА_3 здійснила остання, яка мала доступ до карткового рахунку свого батька.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 дала показання про те, що вона є сусідкою позивачки, з якою живе в одному будинку. Позивачка 20 років жила із загиблим ОСОБА_6 однією сім`єю. Останній працював, вони мали спільну дитину. ОСОБА_6 займався підробітками на будівництві. Позивачка раніше працювала на м`ясокомбінаті. Між позивачкою та ОСОБА_6 іноді виникали сварки, але останній любив доньку та позивачку. Після мобілізації ОСОБА_6 приїздив до позивачки та жив у неї.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 дала показання про те, що вона знала ОСОБА_6 від народження. Останній зустрічався з позивачкою, коли його батьки жили в Новгороді-Сіверському, то він жив у них. Потім його батько помер, матір виїхала. Далі він жив з позивачкою, але коли випивав, то позивачка його виганяла і він приходив до неї та інших знайомих ночувати. ОСОБА_6 працював на підробітках, при цьому позивачка не працювала. Остання спілкувалася з іншим чоловіком, з яким живе зараз. У 2022 році ОСОБА_6 мобілізували, але позивачка продовжувала йому телефонувати, аби він давав їй гроші. Також пригадала, що коли останній раз він приїхав і його заблокували картку, то він просив хліба в магазині. Було, що приходив до неї, переночувати, казав, що любить доньку.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 дала показання про те, що позивачка та ОСОБА_6 не були розписані, при цьому вона знає їх дуже давно, оскільки свого часу жила у ОСОБА_4 на квартирі. У позивачки та ОСОБА_6 є спільна донька. При цьому позивачка не поважала ОСОБА_6 . Останній приходив до матері та скаржився, що до нього погано ставляться. Приблизно 20 років тому вона спілкувалася з ОСОБА_6 і останній скаржився їй, що не було їжі, також що позивачка вживала спиртні напої.
Допитана у судовому засіданні в режимі відеоконференції в якості свідка ОСОБА_8 дала показання про те, що вона знала ОСОБА_6 , який винаймав у неї житло в Харківській області у с. Новоплатонівка, де проходив службу, з жовтня 2023 року і до своєї смерті, він ставився до неї як до матері. Останній розповідав їй, що у нього немає дружини, але є донька, якій він допомагав. Позивачка телефонувала йому та просила гроші донці, вони з ОСОБА_6 сварилися, той розповідав їй, що ОСОБА_16 , гуляє. Коли йому дали відпустку, то він не хотів їхати позивачки, але йому необхідно було розблокувати картку, тому поїхав до ОСОБА_17 , однак за п`ять днів повернувся та розповів, що у Новгороді-Сіверському жив у якоїсь знайомої, а не у позивачки. Було, що ОСОБА_6 з приводу доньки телефонували зі школи і він з цього приводу дзвонив ОСОБА_18 , але та перебувала у стані сп`яніння. Також у ОСОБА_6 була інша жінка на ім`я ОСОБА_9 , яка жила в АДРЕСА_3 з сином ОСОБА_19 , працювала на газокомпресорній станції і з якою він мав намір жити у подальшому. Про цю жінку була обізнана донька ОСОБА_6 . Коли у нього зламався телефон, то він відправив його до ОСОБА_17 ремонт, але донька йому телефон не повернула. У ОСОБА_6 з ОСОБА_9 були серйозні стосунки, вони мали намір придбати житло, ОСОБА_6 допомагав ОСОБА_9 грошима, було що ночував у неї. У них були фактично сімейні стосунки. При цьому позивачка телефонувала ОСОБА_6 лише з приводу грошей. Після смерті ОСОБА_20 позивачка забрала у неї лише документи останнього, а інші речі залишила, бо вони їй були непотрібні. Іншим військовим, які проживали у неї, дружини надсилали речі та продукти, однак ОСОБА_6 позивачка нічого не надсилала і особистого до нього не приїздила, хоча до інших військових дружини приїздили.
У матеріалах справи містять спільні фотознімки ОСОБА_6 разом з позивачкою та відповідачкою ОСОБА_21 , зокрема два фотознімки ОСОБА_6 та позивачки, останнє з яких, згідно пояснень позивачки, було зроблено коли їхній спільній дитині виповнилося вісім років, та вісім фотознімків ОСОБА_6 з донькою (а.с. 10-19).
Оцінюючи твердження позивачки про те, що вони разом з ОСОБА_6 проживала понад двадцять років однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу до дня смерті останнього суд враховує наступне.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 квітня 2019 року, винесеній у справі № 320/948/18, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Пунктом першим статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно підпункту 2 пункту 2 статті 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.
Пунктом 1 статті 16-1 Закону України №2011-XII передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Згідно пункту 4 статті 16-1 Закону України №2011-XII до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:
- діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
- вдова (вдівець);
- батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
- жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Пунктом 3 статті 16-2 Закону України №2011-XII визначено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням такого: розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень.
Відповідно до пункту 3 статті 16-3 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.
Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що встановлення факту проживання позивачки із військовослужбовцем ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і смерть якого пов`язана з виконанням обов`язків військового служби по захисту Батьківщини, на день смерті останнього, матиме для позивачки важливе юридичне значення, оскільки встановлення даного факту надасть їй право на отримання частини одноразової грошової допомоги, розмір якої становить 15 000 000 грн. на рівні з матір`ю та донькою ОСОБА_6 .
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 03 липня 2019 року, винесеній у справі № 554/8023/15-ц, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
Відповідно до абзацу п`ятого пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Згідно правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 07 грудня 2020 року, винесеній у справі № 295/14208/18-ц та у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року, винесеній у справі № 442/3741/21 СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка міститься у постанові від 17 квітня 2023 року, винесеній у справі № 463/11211/19 для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю.
Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року, винесеній у справі № 314/510/25.
Згідно частин першої-третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, винесеної у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Як вбачається, позивачка свої вимоги про встановлення факту спільного проживання її та ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу обґрунтовує актом обстеження її умов проживання, складеним за участі сусідів, одна з яких була допитана в якості свідка, показаннями свідків, допитаних судом, наявністю спільної дитини, спільними фотознімками, фактом отримання коштів від ОСОБА_6 та тим, що саме на її адресу було направлено сповіщення про смерть ОСОБА_6 .
Оцінюючи вказані докази суд зазначає наступне.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 перебував на військовій службі з 2022 року. При цьому з 22 лютого 2023 року він проходив військову службу в Харківській області до дня своєї смерті. У нього з позивачкою була спільна дитина - ОСОБА_3 , яку згідно пояснень учасників справи та свідків ОСОБА_6 любив і про яку піклувався, що у свою чергу пояснює спільні фотознімки ОСОБА_6 з його донькою, періодичне спілкування його та позивачки, а також надіслання ним грошових коштів позивачці, як матері його дитини, яка не працювала і не мала самостійних доходів, відповідно не могла матеріально забезпечувати їхню спільну доньку. Те, що у позивачки та ОСОБА_6 була спільна дитина також пояснює факт прибуття даної дитини разом з позивачкою до шпиталю в якому ОСОБА_6 проходив лікування після поранення.
При цьому, стосовно спільних фотознімків позивачки та ОСОБА_6 суд зазначає, що таких у справі міститься лише два, і останній з них, згідно пояснень самої позивачки, був зроблений коли їхній дитині виповнилося 8 років, тобто приблизно у 2015 році.
Вказане у свою чергу свідчить, що наведені вище докази, а саме факт надіслання коштів позивачці, спілкування з нею, наявність спільної дитини, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , та спільні фотознімки позивачки і ОСОБА_6 самі по собі не підтверджують факту проживання їх однією сім`єю як чоловіка та жінки безпосереднього на момент смерті ОСОБА_6 .
Суд враховує, що доступ до карткового рахунку ОСОБА_6 крім нього самого мала лише його донька, що остання підтвердила у судовому засіданні, а не позивачка, якій ОСОБА_6 такого доступу не надавав.
Стосовно акту обстеження умов проживання позивачки, згідно якого остання та ОСОБА_6 проживали понад 20 років разом, вели спільне господарство, а також показань про цей факт свідка ОСОБА_12 суд зазначає, що саме даний свідок була однією з осіб, які при складенні акту підтвердила цей факт, при цьому будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних фактів, зокрема ведення спільного господарства, матеріали справи не містять.
Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_6 з 26 січня 2010 року був зареєстрований за місцем проживання його матері в с. Халявин Чернігівського району, хоча до 2022 року проживав у м. Новгороді-Сіверському, зокрема й у позивачкки та періодично виїздив на заробітки. З лютого 2023 року він проходив військову службу в Харківській області, де постійно проживав з жовтня 2023 року і до поранення внаслідок якого настала його смерть, у свідка ОСОБА_8 , з показань якої вбачається, що позивачка до ОСОБА_6 не приїздила, посилок не надсилала, речей не передавала, телефонувала лише з приводу грошей, сам ОСОБА_6 казав свідку, що дружини не має, їздив до Новгорода-Сіверського лише один раз на кілька днів для вирішення питань щодо заблокованої банківської картки і повернувся ще до закінчення відпустки, при цьому спілкувався з жінкою на ім`я ОСОБА_9 , яка жила в с. Новоплатонівка по сусідству з ними і з якою висловлював намір створити сім`ю. Наявність такої жінки у судовому засіданні підтвердила у свої поясненнях і відповідачка ОСОБА_3 .
Стосовно надіслання сповіщення про смерть ОСОБА_6 на адресу позивачки суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про те, чому саме таке сповіщення було надіслано позивачці, коли саме останню було вказано в особовій справі ОСОБА_6 як особу, якій воно мало бути надіслане, відповідно сам по собі цей факт також не підтверджує спільного проживання позивачки та ОСОБА_6 на день смерті останнього.
Надаючи загалом оцінку зазначеним вище доказам суд приходить до висновку про відсутність достатніх доказів, які б свідчать про те, що між позивачкою та ОСОБА_6 на день смерті останнього існували усталені відносини, які притаманні саме подружжю, зокрема, що вони спільно проживали, вели спільне господарство, мали спільний бюджету, здійснювали спільні витрати, купували майно в інтересах сім`ї, що ОСОБА_6 брав участь у витратах на утримання спільного житла, його ремонті, що ОСОБА_6 та позивачка надавали один одному взаємну допомогу, мали усні чи письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.
Самі лише факти спілкування іноді по телефону, надіслання коштів та наявність спільної дитини, народженої у 2007 році, яку любив ОСОБА_6 і яку підтримував матеріально, не є достатніми для встановлення факту проживання позивачки та ОСОБА_6 однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, оскільки судом в ході судового розгляду в стосунках ОСОБА_6 та позивачки не встановлено інших, притаманних сім`ї, ознак.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено, що на день смерті ОСОБА_6 позивачка проживала з ним однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.
Оскільки судом не встановлено належність позивачки до членів сім`ї померлого ОСОБА_6 , перелік яких визначений пунктом 4 статті 16-1 Закону України №2011-XII, підстави для розподілу на позивачу частини одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , відсутні. Отже, позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 83, 141, 247, 258-259, 263-268, 273, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про розподіл одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідачка 1: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідачка 2: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Міністерство оборони України, ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: м. Київ, просп.. Повітряних сил, 6.
Суддя В.В. Чепурко
Повне рішення складено 23 вересня 2026 року.