ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3054/26 Справа № 175/12776/25 Суддя у 1-й інстанції - Войтух О. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Пищиди М.М.
суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
за участю секретаря судового засідання - Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2025 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обгрунтування позову вказував, що відповідачем був встановлений паркан висотою, більше двох метрів, що не відповідає положенням ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій», у зв`язку з чим, на земельній ділянці позивача не забезпечується належна інсоляція та провітрювання території.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні права користування володінням та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 перебудувати належний їй паркан за адресою: АДРЕСА_1 у відповідність з ДБН.В.2.5-28-2006 «Природне та штучне освітлення». Також просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовлено.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним, безпідставним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неналежну їм оцінку.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником 28/100 частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договорами дарування від 09 жовтня 2012 року.
ОСОБА_2 є власником 72/100 частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №08 від 23 січня 2019 року виділене ОСОБА_2 в окреме домоволодіння 72/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:01:004:0013 за адресою: АДРЕСА_2 . Новоутвореному домоволодінню була присвоєна поштова адреса - АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано, будь яких, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позові.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людям і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням права в інших формах.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до пункту 9 частини першої, частини другої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі є різновидом малих архітектурних форм та елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
Згідно з пунктами 1-3 частини другої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів.
Відповідно до пункту «б» частини першої, другої статті 90 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктами «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).
Згідно з частиною другою, пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Звернувшись до суду із вказаним позовом, позивач посилався на те, що перешкоди у користуванні присадибною земельною ділянкою їй чиняться внаслідок, зокрема, будівництва відповідачем прибудови з порушенням будівельних норм, що призводить до затінення частини його присадибної земельної ділянки чим порушуються його права.
Встановлення огорожі на межі між сусідніми землекористувачами регламентується Державними будівельними нормами 360-92 (далі -ДБН 360-92) «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44.
Відповідно до абзацу другого пункту 3.19 ДБН 360-92 поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови залежно від розміру ділянок, умов інженерного обладнання, інсоляції будинків та територій, інших нормативних вимог, регіональних традицій.
Згідно з будівельними нормами СН 441-72*«Вказівки з проектування огорожі майданчиків і ділянок підприємств, будівель і споруд» висота огорожі має бути не більше 2,0 м.
Відповідно до пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і всієї прибудинкової території садибної забудови. Висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.
Отже, присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати (пункт 6.1.34 ДБН України Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій»). Висоту огорожі необхідно встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» та правилами благоустрою населеного пункту.
Проте позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведено, які його права та інтереси порушила відповідач ОСОБА_2 .
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що висота паркану не відповідає нормам ДБН та не спростовано доводів відповідача, яка стверджує, що його висота зі сторони її земельної ділянки не перевищує 2-х метрів.
Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, які повторюють мотиви позовної заяви, були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які спростовуються встановленими судом обставинами справи та по своїй суті зводяться до незгоди скаржника з висновками суду.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
З огляду на наведене, також відсутні підстави, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, для перерозподілу судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2025 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 23 вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.
Судді: