Справа № 338/728/21
Провадження № 22-з/4808/105/26
Головуючий у 1 інстанції
Суддя-доповідач Луганська
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів Девляшевського В.А., Баркова В.М.,
учасники справи
заявник - Богородчанська селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області
заінтересована особа - Управління «Центр надання адміністративних послуг» Богородчанської селищної,
розглянувши у письмового провадження справу без повідомлення учасників справи,
заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за заявою Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, заінтересована особа - Управління «Центр надання адміністративних послуг» Богородчанської селищної ради про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність,
в с т а н о в и в:
У червні 2021 року Богородчанська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області звернулася в суд із заявою про передачу у власність Богородчанської територіальної громади в особі Богородчанської селищної ради безхазяйного нерухомого майна, яке знаходиться на вул. Шевченка,57А в селищі Богородчани Івано-Франківського району Івано-Франківської області, а саме: гараж 3, гараж НОМЕР_1 , гараж НОМЕР_2 .
Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2021 року заяву Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність задоволено.
Передано у комунальну власність Богородчанської територіальної громади в особі Богородчанської селищної ради безхазяйного нерухоме майно, яке знаходиться на вул. Шевченка,57А в селищі Богородчани Івано-Франківського району Івано-Франківської області, а саме: гараж 3, гараж НОМЕР_1 , гараж НОМЕР_2 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Говзан М.М., як особа, яка не приймала участі у розгляді справи, звернувся до суду з апеляційною скаргою на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Говзан М.М., задоволено частково.
Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2021 року в частині передачі у комунальну власність Богородчанської територіальної громади в особі Богородчанської селищної ради нерухомого майна, яке знаходиться за адресою вул. Шевченка,57 А в селищі Богородчани Івано-Франківського району Івано-Франківської області - гаража №4 скасовано і в цій частині ухвалити нове судове рішення. Заяву Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про передачу до комунальної власності Богородчанської територіальної громади в особі селищної ради нерухомого майна, а саме гаража № НОМЕР_1 за адресою: вул. Шевченка, 57А, смт. Богородчани - залишено без розгляду.
Стягнуто з Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1702,50 грн.
17 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Богородчанської селищної ради витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. До заяви заявником надано договір про надання правничої допомоги від 13.07.2026 року, акт від 15.09.2026 року. Заявник просить поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення суду.
24 вересня 2026 року представник Богородчанської селищної ради подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, просить відмовити у стягненні з Богородчанської селищної ради на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявником не надано відповідних документів, а сума послуг є завищеною та не відповідає об`єму виконаної роботи.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Як вбачається із змісту поданої заяви, заявником ставиться питання щодо вирішення стягнення на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому зазначене питання вирішується без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без повідомлення сторін в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання, або не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зміст частини восьмої статті 141 ЦПК України сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, й після судових дебатів, але виключно за наявності сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 127 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин.
При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Отже, згідно з положеннями статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі, повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними (пункт 44 додаткової постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №753/23417/19 (провадження №61-3364св23)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах: право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 134, 141 ЦПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19); процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії.
Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №921/221/21, пункт 20 постанови від 31 травня 2022 у справі №917/304/21); правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 620/2936/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зробила висновок про те, що «законодавцем визначено процесуальний наслідок незаявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення у справі. У такому випадку суд залишає заяву сторони про ухвалення додаткового судового рішення без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №520/8309/18 (адміністративне провадження № К/9901/17118/19), від 27 липня 2023 року у справі №759/29344/21 (провадження №61-4746св23).
З матеріалів справи, а саме апеляційної скарги вбачається, що представник ОСОБА_2 - адвокат Говзан М.М. вказав, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суду апеляційної інстанції становить 8 000 грн.
Постанова Івано-Франківського апеляційного суду в даній справі ухвалена 08 вересня 2026 року.
Враховуючи норми частини восьмої статті 141 та частини третьої статті 124 ЦПК України, останнім днем подання заяви про ухвалення додаткового рішення з відповідними доказами є 14 вересня 2026 року. Заява про ухвалення додаткового рішення подана ОСОБА_1 17 вересня 2026 року, тобто з пропуском установленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України строку.
В обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі ОСОБА_1 зазначив, що пропуск такого строку зумовлений тим, що повний текст постанови було доставлено до Електронного кабінету адвоката наприкінці тижня - у п`ятницю, 11 вересня 2026 року.
До моменту отримання повноготексту постанови сторона не мала можливості сформувати деталізований опис робіт і підписати Акт у повному обсязі, оскільки правовий аналіз тексту рішення є складовою правничої допомоги.
На підтвердження вказаних обставин заявник надав картку руху документа в системі «Електронний суд», договір про надання правничої допомоги від 13.07.2026 року, акт від 15.09.2026 року.
Колегія суддів вважає, що заявником не надано суду поважних причин пропуску строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів з дня ухвалення постанови апеляційного суду.
Посилання скаржника на те, що умовами договору про надання правничої допомоги передбачено формування остаточного обсягу послуг та підписання акта виключно після ознайомлення з повним текстом судового рішення, є безпідставними, оскільки таких положень договір про надання правничої допомоги від13 липня 2026 року не містить. Крім того, ОСОБА_3 та його представник Говзан М. М. приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції та були присутніми при оголошенні вступної та резолютивної частини постанови.
Наведені скаржником обставини не є беззаперечними та абсолютними свідченнями поважності причин пропуску строку подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки залежать виключно від волевиявлення та внутрішньої організації роботи самого заявника і його представника, а не від об`єктивних, непереборних чи незалежних від їхньої волі перешкод.
З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що заявник чи його представник не був позбавлений можливості своєчасно вчинити відповідну процесуальну дію. Відтак у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення слід відмовити.
Ураховуючи, що докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані після закінчення встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку, а наведені заявником причини його пропуску не визнані судом поважними, заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 141, 270, 381 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про ухвалення додаткового рішення залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст ухвали складено 24 вересня 2026 року.
Судді: В.М. Луганська
В. М. Барков
В.А. Девляшевський