ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 554/7997/22 Номер провадження 22-ц/814/3258/26 Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Буцьківського М.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Міністерства оборони України, на рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 квітня 2026 року (час ухвалення рішення суду, дата виготовлення повного текста рішення суду не зазначені) у справі за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Міністерство оборони України.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаною заявою, просив ухвалити рішення, яким встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав вибухово-уламкове поранення (контузію) 06 квітня 1983 року під час бойових дій на території держави де велись бойові дії не пов?язаного із вчиненням ним: кримінального чи адміністративного правопорушення або що воно не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп?яніння, або навмисно спричинення собі тілесного ушкодження.
Заявлена вимога обґрунтована такими обставинами і доводами.
У період з 19 жовтня 1981 року по 24 лютого 1984 року заявник проходив строкову військову службу, в тому числі і на території Демократичної Республіки Афганістан з 19.02.1983 року до 10.02.1984 року, у складі військової частини № НОМЕР_1 прикордонних військ КДБ СРСР, що входила до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР. Є учасником бойових дій. Під час участі у бойових діях 06 квітня 1983 року отримав мінно - вибухове - уламкове поранення, контузію та травму лівого колінного суглоба.
Рішеннями Полтавської обласної МСЕК №2 від 24.11. 2014 р. заявнику призначена 3-я, а з 10.11.2017 р. 2-га група інвалідності, у зв?язку з пораненням, контузією, які пов?язані з виконанням обов?язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» заявник має право на отримання одноразової грошової допомоги.
З грудня 2015 року заявник неодноразово звертався до різних державних органів та установ з метою отримання одноразової грошової допомоги, на яку має право відповідно до закону, проте регулярно отримував по суті відмови
Рішенням суду від 22.05.2018 року у справі № 554/9367/17, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 року, задоволений позов заявника, а саме, визнано протиправними дії службових осіб Міністерства оборони України щодо відмови у направлені на розгляд заяви у повному складі комісії Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв?язку з отриманням 3 групи інвалідності (поранення, контузії) пов?язані з виконанням обов?язків військової служби при перебуванні в країнах, де ведись бойові дії; зобов?язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_4 в повному складі комісії про виплату одноразової грошової допомоги у зв?язку з отриманням 3 групи інвалідності (поранення, контузії) пов?язані з виконанням обов?язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії згідно Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 27 грудня 2013 року.
На виконання вказаного рішення суду Міністерство оборони України 30 листопада 2018 року розглянуло заяву ОСОБА_2 на засіданні комісії з питань, пов?язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, і відмовило йому у призначенні такої допомоги, оскільки ним не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Постанови КМУ №975 від 25.12.2013 року.
З наведеного вбачається, що Міністерство оборони України не заперечує факту поранення заявника під час виконанням обов?язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Цей факт встановлений та підтверджений вже наявними документами, оформленими у відповідних органах на підставі чинного законодавства України та рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22.05.2018 року у справі №554/9367/17 (рішення набрало законної сили 25.09.2018 року), обставини, встановлені в цьому рішенні не підлягають доказуванню в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Заявником вжиті всі можливі заходи для отримання документа, що свідчать про обставини поранення, проте відсутність такого документа перешкоджає йому реалізувати своє право на отримання грошової допомоги.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 квітня 2026 року заява задоволена.
Встановлений факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав вибухово-уламкове поранення (контузію) 06 квітня 1983 року під час бойових дій на території держави, де велись бойові дії, не пов?язаного із вчиненням ним: кримінального чи адміністративного правопорушення або що воно не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп?яніння, або навмисно спричинення собі тілесного ушкодження.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , представник Міністерства оборони України, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, подану заяву залишити без розгляду, роз?яснивши йому право звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд проігнорував очевидний факт, встановлений у межах розгляду цієї справи, а саме існування спору про право, адже Міністерство оборони України прямо заперечує право заявника на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що свідчать відповідні рішення уповноваженої комісії Міністерства оборони України.
Суд не дав належної оцінки тому, що заявник неодноразово звертався з позовами до Міністерства оборони України в порядку адміністративного судочинства по суті з ідентичними вимогами.
Підкреслюється, що перешкодою для реалізації права заявника на отримання одноразової грошової допомоги є відсутність у нього документа, який підтверджує обставини отримання поранення, яке мало місце понад сорок років тому. Разом з тим, єдиний орган до повноважень якого належить встановлення обставин отримання військовослужбовцем поранення, є військово-лікарська комісія, яка діє відповідно до Положення, затвердженого наказом МОУ № 402 від 14 серпня 2008 року. Отже, суд, задовольнивши заяву, перебрав на себе дискреційні повноваження військово-лікарської комісії.
Окремо звертається увага на те, що заявником у підтвердження заявлених вимог надані неналежні і недопустимі докази, зокрема довідки, видані фсб рф, нотаріально посвідчені пояснення свідків.
У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві докладно викладені обставини і доводи поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення та стверджується, що висновок представника Міністерства оборони України про існування спору про право суперечить як чинному цивільному законодавству, так і сталій судовій практиці.
Посилання в апеляційній скарзі на дискреційні повноваження лікарсько-військової комісії є безпідставним, оскільки остання приймає до уваги довідки, акти розслідування, яких не може існувати щодо подій, які мали місце у 1983 році.
В апеляційній скарзі навмисно не згадується рішення суду в адміністративній справі, яким визнано право заявника на отримання одноразової грошової допомоги у зв?язку із пораненням.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав:
Відповідно ч.1 ст.377 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі скасувати судове рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 і 257 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що заявник у період з 19.10.1981 по 24.02.1984 проходив строкову військову службу, зокрема на території Демократичної Республіки Афганістан у складі військової частини № НОМЕР_1 прикордонних військ КДБ СРСР, та брав безпосередню участь у бойових діях.
Факт отримання заявником 06 квітня 1983 року мінно-вибухового уламкового поранення (контузії) під час виконання обов`язків військової служби підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема:
-рішенням Центральної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок поранення з виконанням обов`язків військової служби;
-рішеннями МСЕК про встановлення інвалідності, пов`язаної з пораненням;
-архівними довідками, у тому числі з Центрального прикордонного архіву ФСБ РФ;
іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
19.05.2025 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду, яким позов ОСОБА_2 задоволено - визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з протоколу засідання від 19.12.2023 № 23/в; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності у відповідності до вимог статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 27.12.2013 року.
29.10.2025 року постановою Другого апеляційного адміністративного суду рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі № 440/8361/24 - залишено без змін.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що отримання заявником документа, який безпосередньо підтверджує обставини поранення із зазначенням відсутності протиправної поведінки, є об`єктивно неможливим, що підтверджується відповідями компетентних органів України та іноземних архівних установ про відсутність відповідних документів або їх знищення за строками зберігання.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд відповідно до приписів ч.4 ст.263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду 17 травня 2023 року у справі № 298/1531/19
У вказаній справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив юридичний факт, «за яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_1 , який проходив військову службу в Збройних Силах в період з 18 жовтня 1983 року по 23 жовтня 1985 року, з них з 24 квітня 1984 року по 23 квітня 1985 року у складі військової частини пп НОМЕР_1 у Демократичній Республіці Афганістан, де брав участь у бойових діях та отримав поранення, не пов`язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, та навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.»
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і закриваючи провадження у справі, навів такі мотиви.
«Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, регулюється положеннями статей 315-319 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 318 ЦПК України вказує який факт встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.
Згідно із заявою ОСОБА_1 , встановлення факту поранення під час проходження служби у військовій частині польова пошта № НОМЕР_1 у складі радянських військ, направлених для надання військової допомоги у Демократичній Республіці Афганістан, необхідне йому для отримання грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19 (провадження № 14-481цс19).
З огляду на наведені вище аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту поранення під час проходження служби у військовій частині польова пошта № НОМЕР_1 у складі радянських військ, направлених для надання військової допомоги у Демократичній Республіці Афганістан, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, а тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про можливість розгляду цієї заяви та її задоволення є помилковими.
Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що він відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, має право на отримання грошової допомоги.
Проте комісія з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, своїм протоколом від 16 листопада 2018 року№ 1115 відмовила ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявник не надав документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Отже, у такому випадку, особа, якій відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має право звернутися у порядку адміністративного судочинства із позовом про визнання неправомірними дій Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІII групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Таким чином, суди не врахували, що заява щодо встановлення юридичного факту, який просить встановити заявник, не підлягає розгляду в судовому порядку.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 753/14404/17-ц (провадження № 61-36752св18).»
У справі, що переглядається, заявник посилається на те, що не має можливості отримати документ про обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Пунктом 21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008, регламентований порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та осіб, звільнених з військової служби, зі службою у Збройних Силах України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Отже, саме до повноважень військово-лікарської комісії належить вирішення питання про встановлення обставин отримання військовослужбовцем поранення, контузії, травм, тощо, зокрема про те, чи пов?язані такі поранення, травми, контузії із вчиненням військовослужбовцем кримінального чи адміністративного правопорушення або перебуванням у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Окрім того, як слідує із судових рішень, долучених у справу (т.3 а.с.30-41), у справі № 440/8361/24 судами досліджені практично ті ж самі докази, що надані у справу, що переглядається, і зроблені висновки:
«посилання відповідача про те, що позивачем не подано висновок про причинний зв`язок травми, поранення, контузії є безпідставним»,
…
оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міноборони, перебував на обліку в установі Міноборони, звідки його і звільнено, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що прийняття рішення про виплату (призначення) чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є компетенцією комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, що діє у складі Міноборони.
…
….з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.»
Рішення суду у справі № 440/8361/24 набрало законної сили 29 жовтня 2025 року (ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження).
Тому, враховуючи встановлене, рішення суду першої інстанції слід скасувати, провадження у справі закрити.
Відповідно ст.141 ЦПК України, враховуючи наявність у ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи та п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року за разунок держави необхідно відшкодувати Міністерству оборони України частину сплаченого судового збору, а саме 595,44 / 50% = 297,72 грн
Керуючись ст.255, ст.367, п.4 ч.1 ст.374, ст.377, ст.382, ст.384 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Міністерства оборони України, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Полтави від 02 квітня 2026 року скасувати.
Провадження у справі за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.
Відшкодувати Міністерству оборони України за рахунок держави судовий збір у розмірі 297,72 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 23 вересня 2026 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І. Дорош
В.М. Триголов