ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" вересня 2026 р. м. Харків Справа №922/2548/26
Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Лозівської міської ради Харківської області
до Фізичної особи-підприємця Терещенко Зої Герасимівни
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Терещенко З.Г., в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 116.771,23 грн, а саме: основний борг - 83.104,07 грн, пеню - 1.458,24 грн, 3% річних - 6.850,00 грн, інфляційні втрати - 25.358,92 грн, а також судові витрати.
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 в частині своєчасного та повного розрахунки за надані позивачем послуги.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.07.2026 у справі №922/2548/26 позовну заяву КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.07.2026 з урахуванням малозначності справи №922/2548/26 в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження; призначено розгляд справи без повідомлення сторін; встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
13.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив (вх. №19895/26), в якому заперечує проти позовних вимог та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного. Зазначає, що відповідач є власником нежитлового вбудованого приміщення магазину в житловому багатоквартирному будинку, розташованого за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Благовіщенська (колишня вул. Карла Лібкнехта), буд. 10, площею 304,1 кв. м. Також зазначає, що приміщення конструктивно було спроектоване як окремий вбудований об`єкт із самостійним функціональним призначенням та відокремлене від житлової частини будинків, користування ним не передбачає задіяння внутрішньобудинкових місць загального користування (сходових клітин, міжповерхових коридорів, ліфтових холів тощо). Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав жодного доказу того, що при визначенні частки теплової енергії, віднесеної на відповідача, були враховані особливості розташування спірних нежитлових приміщень, їх конструктивне відокремлення від житлової частини будинку, наявність окремих входів, а також їх функціональне призначення. Матеріали справи не містять достатніх відомостей щодо технічних характеристик будинку та внутрішньобудинкової системи опалення, які є необхідними для перевірки правильності проведеного позивачем розрахунку відповідно до Методики № 315, та які б давали можливість встановити, який саме спосіб визначення обсягу теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення застосований позивачем, які саме вихідні показники були використані при такому розрахунку, якими документами вони підтверджуються та чи відповідали фактичні обставини будинку умовам застосування відповідної формули. Також, ФОП Терещенко З.Г. не зверталося до КП "Теплоенерго" із запитами укласти договір у зв`язку з тим, що на об`єкті відсутня система централізованого теплопостачання. До матеріалів справи не долучено жодного належного доказу розміщення відповідної редакції договору на офіційному вебсайті позивача із зазначенням дати такого розміщення, а також не надано доказів його опублікування у спосіб, передбачений законодавством та типовими договорами, якщо такий спосіб підлягав застосуванню. Відповідач є власником нежитлового приміщення, яке у встановленому законом порядку відключене від системи централізованого опалення та обладнане автономною системою газового опалення. Відповідач об`єктивно не перебував у договірних відносинах щодо отримання послуги з централізованого опалення свого приміщення, не отримував відповідної комунальної послуги, не подавав заяви про приєднання до договору, не здійснював оплат за цим договором та не вчиняв будь-яких конклюдентних дій, які б беззаперечно свідчили про його обізнаність із конкретною редакцією публічного договору та прийняття її умов. Отже, позивач не довів виникнення договірних відносин з відповідачем. Окрім цього, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що протягом спірного періоду відповідачу направлялися рахунки на оплату, платіжні документи, повідомлення про нарахування платежів, акти наданих послуг, претензії чи вимоги про погашення заборгованості, розрахунків частки витрат на опалення місць загального користування, тобто документи які б підтверджували отримання ним інформації про розмір нарахувань, строки їх сплати та можливі наслідки невиконання відповідного обов`язку. Відсутність таких доказів не дає можливості достовірно встановити момент настання строку виконання грошового зобов`язання та, відповідно, перевірити правильність визначення періоду прострочення, за який позивачем здійснено нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
18.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №20305/26), в якій зазначає, що належне відповідачу нежитлове вбудоване приміщення магазину "Прогрес" є складовою частиною багатоквартирного житлового будинку. Основною підставою для надання та отримання житлово-комунальних послуг є послуга з постачання теплової енергії, законодавство визначає право власності на житлове чи нежитлове приміщення у багатоквартирному будинку, чи документально підтверджене право користування ними, без урахування особливостей їх розташування чи функціонального призначення. З огляду на це, є помилковими твердження відповідача про відсутність підстав для здійснення нарахувань за послугу постачання теплової енергії. Також зазначає, що інформація щодо переходу на нові договірні відносини, як і посилання на типові договори оприлюднювались від 14.07.2021. Публікація Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, була зроблена на веб-сторінці КП «Теплоенерго», яка розміщена на веб-сайті «Лозівський комунальний портал», за посиланням: lkp.kh.ua/uk/info/pidpriemstva/kp-teploenergo, в розділі «Повідомлення» в публікації від 01.11.2021. Таким чином процедуру оприлюднення було проведено належним чином, відповідно до передбачених законодавством вимог. Крім цього, по причині відсутності вузлів розподільного обліку теплової енергії у МЗК та допоміжних приміщеннях в будинку, де розміщене нежитлове приміщення відповідача, ненадання позивачу від управителя чи мешканців (споживачів послуги) проекту багатоквартирного будинку №10 по вул. Благовіщенській результатів енергоаудиту, даних щодо площ МЗК, допоміжних приміщень, обсяг теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення, визначається спрощено, як частка від загального обсягу споживання в розрахунковому місяці, та додатково корегується із застосуванням визначеного коефіцієнту, відповідно до пунктів 8 та 9 розділу IV Методики № 315, при використанні формул 25 і 26 відповідно. Позивачем надано належні та допустимі докази постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, підключення будинку до теплових мереж, показники вузла комерційного обліку за спірні періоди, документи щодо початку та завершення опалювальних сезонів, а також інші документи, які підтверджують факт надання послуги з постачання теплової енергії.
24.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення (вх. №20684/26), в яких зазначає, що сам по собі факт права власності на нежитлове приміщення не доводить автоматично ані факту надання конкретному приміщенню послуги у заявленому обсязі, ані правильності конкретної суми нарахування. Окрім цього, сам факт визначення загального обсягу теплової енергії в будинку не означає, що вся ця енергія може бути автоматично віднесена на конкретне приміщення без належного розподілу відповідно до Методики №315. При цьому, Методика №315 дійсно передбачає можливість застосування розрахункових способів визначення окремих показників. Однак це не означає, що позивач звільняється від обов`язку довести правильність застосування відповідної формули та кожного її вихідного показника. Тому посилання позивача на те, що «документи не були надані» і тому можна застосувати спрощений розрахунок, не звільняє позивача від обов`язку довести, що саме передбачені Методикою умови для застосування такого спрощеного розрахунку дійсно існували.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 11.05.2026 №476645830) нежитлове вбудоване приміщення магазину "Прогрес", загальною площею 484,8 кв. м за адресою: Харківська обл., м. Лозова вул. Благовіщенська (колишня вул. Карла Лібкнехта), буд. 10 (далі - Приміщення) належить відповідачу на праві власності.
Рішеннями виконавчого комітету Лозівської міської ради від 0.10.2023 №1078, від 26.03.2024 №611, від 08.10.2024 №1936, від 25.03.2025 №340, від 07.10.2025 №1428, від 24.03.2026 №377 вирішено розпочати/закінчити опалювальні сезони 2023-2024, 2024-2025, 2025-2026 років.
На підставі Актів про підключення/відключення до/від подачі теплової енергії від 19.10.2023, від 01.11.2024, 06.11.2025, від 27.03.2024, від 28.03.2025, від 27.03.2026 здійснювалося подача теплової енергії до багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Лозова, вул. Благовіщенська, 10.
Позивач зазначає, що житловий будинок за вказаною адресою оснащений централізованою системою теплопостачання, яка під`єднана до магістральних мереж КП "ТЕПЛОЕНЕРГО". При цьому мережа систем теплопостачання Приміщення відповідача від`єднана від централізованої системи опалення житлового будинку та нежитлове приміщення обладнане індивідуальною системою опалення.
Позивач вказує, що на підставі частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 21.08.2019 №830, на офіційному сайті КП "ТЕПЛОЕНЕРГО", а також на сайті Лозівської міської ради 01.11.2021 був розміщений Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - Індивідуальний договір). Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01.12.2021 та укладений з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України.
Оскільки Приміщення, котрі належать відповідачу на праві приватної власності, є вбудованим у житловий багатоквартирний будинок за адресою: м. Лозова, вул. Благовіщенська, 10, то починаючи з 01.12.2021 надання послуги з постачання теплової енергії відповідачу за цією адресою здійснюється на підставі Індивідуального договору.
Згідно умовами Індивідуального договору КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" як виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки та на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", та складається з:
- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;
- частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень;
- обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Відповідно до пункту 4 Індивідуального договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Згідно з пунктом 11 Індивідуального договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.
Пунктом 30 Індивідуального договору передбачено, що споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем.
Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у т.ч. за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів (пункт 33 Індивідуального договору).
У відповідності до пункту 34 Індивідуального договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Положеннями пункту 51 Індивідуального договору передбачено, що він набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.
Позивач зазначає, що ним протягом опалювальних сезонів 2023-2024, 2024-2025, 2025-2026 постачалася теплова енергія до житлового будинку №10, а отже КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" забезпечувалось безперебійне надання послуги з постачання теплової енергії, розподіл обсягів спожитої послуги та здійснення нарахувань мешканцям цього будинку та відповідачу, як власнику Приміщення, обладнаного індивідуальною системою опалення, саме в частині відшкодування загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Нарахування здійснювались згідно з площею нежитлового Приміщення відповідача на підставі тарифів, затверджених рішеннями Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області для категорії «Інші споживачі»: від 10.10.2023 №1127 - на рівні 4.180,27 грн; від 13.02.2024 №259 - на рівні 4.558,41 грн; від 08.10.2024 №1963 - на рівні 4.392,89 грн; від 21.01.2025 №37 - на рівні 4.552,38грн; від 25.09.2025 №1374 - на рівні 4.654,36 грн; від 10.02.2026 №161 - на рівні 4.841,10 грн.
Станом на дату подання позовної заяви по особовому рахунку відповідача обліковується заборгованість за послугу з постачання теплової енергії на суму 83.104,07 грн, яка утворилась за період з 01.10.2023 по 27.03.2026.
Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за Індивідуальним договором у частині оплати наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії, останній звернувся до господарського суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За змістом статей 4, 5 ГПК України та статті 15 ЦК України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.
Предметом спору у цій справі є питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за Індивідуальним договором.
Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у різні періоди, за які позивачем у даній справі було здійснено нарахування теплової енергії, регулюються ЦК України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022).
У Законі України "Про теплопостачання" надано визначення поняттям "споживач" та "теплова енергія", а саме: споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
У розумінні Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку спірна заборгованість виникла в період жовтень 2023 - березень 2026 в частині відшкодування відповідачем загальнобудинкових потреб на опалення. Позивач вважає, що обсяг теплової енергії за спірний період має визначатись за Індивідуальним договором, укладеним 01.12.2021 між КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" та ФОП Терещенко З.Г., з урахуванням Методики №315, тоді як остання вказує, що між сторонами відсутні будь-які договірні відносини з приводу поставленої теплової енергії.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається оскільки вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.
Частиною першою статті 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг з постачання теплової енергії (в частині відшкодування загальнобудинкових потреб на опалення) за Індивідуальним договором, який є публічним договором, а також пені, відсотків річних та інфляційних втрат.
Судом встановлено, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами в даній справі, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги", який введено в дію з 01.05.2019.
Цим Законом регулюються основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
Згідно з частинами першою, третьою статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до частини сьомої статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
В обґрунтування висновку про те, що правовідносини між КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" та ФОП Терещенко З.Г. регулюються Індивідуальним договором, позивач посилається на абзац третій пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та статті 13, 14 цього Закону.
Згідно із частиною сьомою статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною, першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.
Відповідно до вказаних норм договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг (абзац третій пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання (частина п`ята статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин.
Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20, від 14.12.2023 у справі №908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі №908/710/23).
Пунктом 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (далі - Правила №830) передбачено, що надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
01.11.2021 на офіційному сайті Лозівської міської ради в мережі Інтернет був розміщений індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (посилання - https://lozovarada.gov.ua/ogoloshennya/pro-nadannya-poslug-z-postachannya-teplovoji-energiji.html).
З матеріалів справи вбачається, що Приміщення відповідача є вбудованими в багатоквартирний будинок №10 по вул. Благовіщенській у м. Лозова Харківської обл.
При цьому, заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що Приміщення конструктивно було спроектоване як окремий вбудований об`єкт із самостійним функціональним призначенням та відокремлене від житлової частини будинків, користування ним не передбачає задіяння внутрішньобудинкових місць загального користування (сходових клітин, міжповерхових коридорів, ліфтових холів тощо). Таким чином, відповідач та особи, які користуються належним йому нежитловим приміщенням, фактично не використовують місця загального користування житлової частини будинку для доступу до належних їм приміщень, оскільки доступ до них здійснюється виключно через окремі входи ззовні будинку. Разом із тим суд відхиляє такі твердження відповідача, виходячи з наступного.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, регулюються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що у Законі терміни вживаються в такому значенні:
- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;
- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.
Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.
Суд зазначає, що багатоквартирний будинок в цілому є об`єктом теплопостачання, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.
З огляду на положення вищевказаних норм, Приміщення відповідача є частиною багатоквартирного будинку №10 по вул. Благовіщенській у м. Лозова. Таким чином, наявність факту існування Приміщення відповідача в такому цілісному майновому комплексі, як багатоквартирний будинок, є підставою для укладання з позивачем публічного договору, а отже визнання відповідача споживачем послуги з постачання теплової енергії.
При цьому, суд зазначає на тому, фактом отримання послуги з постачання теплової енергії відповідачем, як одна з підстав для укладання публічного договору (приєднання до нього) з відповідачем є те, що приміщення відповідача вбудоване в багатоквартирний будинок, до якого подається теплова енергія з початком опалювальною періоду, а також надання відповідачу (як співвласнику) права обрання іншої моделі договірних відносин з виконавцем послуги ніж публічний договір.
Доказів на підтвердження того, що власником Приміщення (відповідачем) протягом 30 днів з дня опублікування типового індивідуального договору на адресу позивача надсилалося рішення про обрання моделі договірних відносин матеріали справи не містять.
Суд зауважує, що законодавцем була передбачена неактивність споживачів щодо укладання договорів, тому не підписання заяви-приєднання до договору не є наслідком відсутності підстав для укладання договору, оскільки у даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не узалежнює його укладеності від обов`язковості підписання заяви-приєднання.
Отже, відповідачем була прийнята (акцептована) оферта позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", шляхом надання послуг з теплопостачання.
Виходячи з вищенаведених приписів законодавства, укладений між сторонами Індивідуальний договір є підставою для виникнення у сторін цього договору майново-господарських зобов`язань. Таким чином твердження відповідача про відсутність будь-яких договірних правовідносини з КП "ТЕПЛОЕНЕРГО" є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
При цьому відсутність укладеного між сторонами договору у письмовому вигляді, обов`язковість укладання якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації в силу законодавства, не виключає можливості стягнення з споживача на користь теплопостачальній організації вартості послуг з теплопостачання.
Позивач зазначає, що по особовому рахунку відповідача обліковується заборгованість за послугу з постачання теплової енергії в частині відшкодування загальнобудинкових потреб на опалення на суму 83.107,07 грн, яка утворилася за період з 01.10.2023 по 27.03.2026.
Згідно з частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Сторонами у справі не заперечується, що Приміщення відповідача від`єднано від централізованої системи опалення житлового будинку та обладнане індивідуальною системою опалення.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом (частина перша статті 75 ГПК України ).
Суд зазначає, що споживач, який відключений від системи централізованого опалення, обов`язаний брати участь у загальних витратах на опалення, зокрема, місць загального користування. Така позиція ґрунтується на тому, що спільним майном у багатоквартирному будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
У відповідності до пункту 14 Правил №830 відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу. Положення наведеної норми також кореспондуються з пунктом 38, підпунктом 12 пункту 42, підпунктом 13 пункту 45 Правил №830.
Комерційний облік комунальних послуг з постачання, зокрема, теплової енергії здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства (частина перша статті 17 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку / приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу (пункт 24 Правил №830).
За змістом зазначеного пункту Правил №830, зокрема, обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється в порядку, встановленому статтею 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", між споживачами, у тому числі тими, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі / будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення врегульовано розділом IV Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315 (далі - Методика №315), згідно з наведеними в ній формулами, які застосовуються залежно від конкретних обставин, зокрема, наявності / відсутності проекту на будівлю / будинок, результатів енергоаудиту, даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах тощо.
Зокрема, в разі відсутності проекту на будівлю / будинок та результатів енергоаудиту, для визначення обсягу теплової енергії, витраченого на загальнобудинкові потреби опалення, враховується загальна площа місць загального користування та допоміжних приміщень незалежно від наявності опалювальних приладів. У разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ місць загального користування та допоміжних приміщень тощо, зазначений обсяг теплової енергії може бути визначений спрощено: як відповідна частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі / будинку, розмір якої залежить від поверховості будівлі / будинку. Визначений таким чином обсяг теплоенергії повинен бути додатково скорегований з урахуванням площі приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі / будинку (пункти 7, 8, 9 розділу IV Методики №315).
У абзаці 2 пункту 3 Методики розподілу №315 закріплено, що розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Отже, у правовідносинах щодо відшкодування власником квартири, нежитлового приміщення, відключених від системи централізованого опалення, частини обсягу теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення, відсутність проектної документації на будинок або окремих відомостей щодо площ місць загального користування, сама по собі не виключає застосування передбаченого Методикою розподілу №315 способу визначення відповідного обсягу теплової енергії, зокрема спрощеного способу, якщо для цього наявні передбачені вказаною Методикою умови.
При цьому правильність застосування такого способу та використаних у розрахунку показників підлягає перевірці судом з урахуванням усіх наданих сторонами доказів і стандарту доказування, визначеного процесуальним законом (подібні за змістом висновки наведені у постанові Верховного Суду від 25.05.2026 у справі №920/1061/23(920/399/25).
Як свідчать матеріали справи нарахування позивача складаються з нарахувань на загальнобудинкові потреби. Стосовно обґрунтованості обсягу та вартості наданих позивачем відповідачу послуг, суд зазначає наступне.
Розділом ІІІ Методики №315 передбачено, що загальний обсяг спожитої у будівлі / будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді визначається так:
- за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії (теплолічильника) за його наявності;
- розрахунковим методом у разі тимчасового виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку відповідно до розділу ХІ цієї Методики;
- розрахунковим методом у разі відсутності вузла комерційного обліку за нормою споживання теплової енергії у будівлі / будинку. Такий обсяг споживання теплової енергії у будівлі / будинку підлягає щомісячному коригуванню виконавцем за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря у відповідності до формул 10, 11 цього розділу (пункт 1).
Позивач зазначає, що розподіл обсягів комунальної послуги (послуги з постачання теплової енергії) для будинку по вул. Благовіщенській, 10 у м. Лозова Харківської обл. виконано на основі показань вузла комерційного обліку теплової енергії у відповідності до порядку, викладеного у Методиці №315.
Позивач у відповіді на відзив навів механізм проведення розрахунку та навів вихідні дані опалювальної площі дев`ятиповерхового будинку №10 по вул. Благовіщенській у м. Лозова:
1) жовтень 2023:
- опалювальна площа приміщення Терещенко З.Г. (автономне опалення) - 304,1 кв. м;
- опалювальна площа Ж.Б. 10 та решта н/п (централізоване опалення) - 2.876,8 кв. м;
- опалювальна площа Ж.Б. 10 та решта н/н (автономне опалення) - 58,6 кв. м;
- всього по будинку: площа з централізованим опаленням - 2.876,8 кв. м; автономним опаленням - 362,7 кв. м; вся площа - 3.239,5 кв. м.
2) листопад 2023 - березень 2026:
- опалювальна площа приміщення Терещенко З.Г. (автономне опалення) - 304,1 кв. м;
- опалювальна площа Ж.Б. 10 та решта н/п (централізоване опалення) - 2.594,8 кв. м;
- опалювальна площа Ж.Б. 10 та решта н/п (централізоване опалення) - 2.876,8 кв. м;
- опалювальна площа Ж.Б. 10 та решта н/н (автономне опалення) - 58,6 кв. м;
- всього по будинку: площа з централізованим опаленням - 2.885,8 кв. м; автономним опаленням - 362,7 кв. м; вся площа - 3.248,5 кв. м
Також позивачем застосований коефіцієнт 25%.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Методики №315 у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qоп.проект.з.б.п.), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд):
- для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %;
- для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %;
- для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %;
- для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.
Разом із тим суд зазначає, що в детальному розрахунку обсягів спожитої теплової енергії зазначено, що багатоквартирний будинок №10 по вул. Благовіщенській у м. Лозова є дев`ятиоверховим. Натомість, під час розрахунку обсягу теплової енергії, витраченого на загальнобудинкові потреби опалення, позивачем застосована частка в розмірі 25% як для 1-5 поверхової будівлі/будинку, що є безпідставним та помилковим.
Згідно з пунктом 9 розділу IV Методики №315 обсяг споживання теплової енергії на загальнобудинкові потреби (Qопз.б.п) опалення визначається за формулою:
- Qопз.б.п = Zвідкл.*Qоп.проект. з.б.п., Гкал, де
- Qоп. проект.з.б.п. - визначений розрахунково, спрощено або відповідно до проекту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, Гкал;
- Zвідкл. - коефієцієнт, що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.
Відповідно до пункту 12 розділу IV Методики №315 обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Отже, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, який має бути покладений на відповідача, визначається таким чином:
Qоп. з.б.п./?Sоп.буд.* Sприм., де: ?Sоп.буд. загальна опалювальна площа будівлі/будинку, м2; Sприм. = 304,1 кв. м.
Оцінивши приведені позивачем розрахунки щодо фактичного обсягу теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення будівлі, які мають бути покладені на відповідача (пропорційно до площі приміщення відповідача S = 304,1 кв. м), суд вказує, що останні не є належними доказами надання послуг позивачем та фактичного отримання послуг відповідачем.
Суд виходить з того, що позовна вимога про стягнення грошових коштів може бути задоволена лише за умови, якщо її розмір є таким, що піддається арифметичній (математичній) перевірці судом. Якщо ж заявлена до стягнення сума не може бути верифікована та перевірена у ході судового розгляду, така вимога не підлягає задоволенню, навіть коли загальні підстави позову видаються суду переконливими.
Водночас матеріали справи не містять всієї повноти первинних документів, які б належним чином підтверджували всі дані, зазначені у розрахунках позивача за заявлений період.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що площа усіх опалювальних приміщень у будинку в жовтні 2023 складала 3.239,5 кв. м, проте вже з листопада 2023 по березень 2026 становила 3.248,5 кв. м.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують розмір загальної опалювальної площі багатоквартирного будинку №10 по вуд. Благовіщенській у м. Лозова Харківської обл., зокрема, технічний паспорт будинку, матеріали інвентаризаційної справи тощо. Відтак, належними первинними документами не підтверджено опалювальну площу багатоквартирного будинку, в розрахунках заборгованості містяться посилання на різну загальну опалювальну площу будинку (3.239,5 кв. м та 3.248,5 кв. м), актуальність якої станом на заявлений у позові період не підтверджено .
Тобто з усіх перелічених вище складових формул, які потрібні для визначення частини теплової енергії витраченої на загальнобудинкові втрати, вартість якої має бути покладена на відповідача, позивачем надано лише обсяги спожитої теплової енергії в будинку в цілому (за показниками приладу обліку), та опалювальна площа Приміщення ФОП Терещенко З.Г. (304,1 кв. м), розмір якої не заперечується відповідачем.
Показники інших складових формули споживання теплової енергії відповідачем, які визначені в наданих до матеріалів справи рахунках, в матеріалах справи відсутні.
З огляду на обов`язок позивача обґрунтувати порядок та підстави нарахування, а також відповідність застосованих величин нормам Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правилам № 830 та Методики № 315, відсутність в матеріалах справи первинних документів на підтвердження цих даних унеможливлює перевірку правильності здійснених позивачем розрахунків заборгованості із врахуванням формули, яка застосовується для нарахувань.
Частина перша статті 14 ГПК визначає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Відповідно до положень статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові докази (частини перша, друга).
Згідно зі статтею 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Водночас матеріали справи не містять належні первинні документи на підтвердження опалювальної площі багатоквартирного будинку. У випадку відсутності таких документів позивач не був позбавлений права заявити клопотання про витребування таких документів.
Без з`ясування вказаних обставин не можливо визнати обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинам справи наданий до відповіді на відзив розрахунок обсягів спожитої теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення ФОП Терещенко З.Г.
За таких обставин, факт порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати за послуги опалення у заявленому обсязі на заявлену суму (83.104,07 грн) не доведений позивачем. Правові підстави для задоволення позовних вимог у частині основного боргу відсутні, позивач не довів отримання відповідачем певних послуг на заявлену суму та не обґрунтував належними первинними документами розрахунок заборгованості.
Враховуючи відсутність правових підстав для стягнення основного боргу в розмірі 83.104,07 грн, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені в розмірі 1.458,24 грн, 3% річних у сумі 6.850,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 25.358,92 грн, відповідно до положень статей 549, 625 ЦК України, котрі є похідними вимогами від основного зобов`язання (стягнення основного боргу).
За таких обставин, з урахуванням приписів наведених правових норм та на підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі .
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до статті ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв`язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2.662,40 грн залишаються за позивачем.
Щодо понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30.000,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 129 ГПК України).
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надані до суду такі документи:
- додаткову угоду від 10.08.2026 №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2026 №27/07/26-ПД-02, укладену між ФОП Терещенко З.Г. та Адвокатським об`єднанням "СПРАВАР";
- акт приймання-передачі наданих послуг від 10.08.2026 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2026 №27/07/26-ПД-02;
- ордер на надання правничої допомоги від 13.08.2026 серії АХ №1372915, виданий Адвокатським об`єднанням "СПРАВАР" адвокату Добровольському О.В.;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16.08.2004 видане Добровольському О.В.
Таким чином, в матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги від 27.07.2026 №27/07/26-ПД-02, укладену між ФОП Терещенко З.Г. та Адвокатським об`єднанням "СПРАВАР".
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.
Договір про надання правничої допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк (ч. 2 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч. 3 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Системний аналіз положень статей 26 та 27Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності/ордеру, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону.
Таким чином укладення договору про надання правової допомоги є професійним обов`язком адвоката, передбаченим законом.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16.
Суд також враховує, що згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №910/16223/18.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи договору про надання правової допомоги неможливо встановити правовідносин між сторонами, таких, як, зокрема, порядок обчислення витрат, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, що визначаються лише в договорі про надання правової допомоги.
Отже, досліджуючи надані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в порядку статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що наданих доказів недостатньо для відшкодування судом витрат на послуги адвоката в розмірі 30.000,00 грн з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений та документально обґрунтований.
Так, Об`єднана палата Верховного суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 та у постанові Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року у справі №902/347/18 дійшла висновку, що для розподілу понесених судових витрат стороні необхідно подати лише договір про надання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом із тим, як вже зазначалось судом, саме Договору про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2026 №27/07/26-ПД-02, на який посилається додаткова угода від 10.08.2026 №1 та Акт приймання-передачі наданих послуг від 10.08.2026 відповідачем не надано, що є порушенням положень частини другої статті 126 ГПК України.
Кожна сторона згідно із статтею 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги відсутність документального підтвердження надання правової допомоги, зокрема, Договору про надання правової (правничої) допомоги від 27.07.2026 №27/07/26-ПД-02, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30.000,00 грн.
Щодо заяви позивача про зменшення витрат на послуги адвоката, то суд її не розглядає з огляду відмову у стягненні відповідних витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору залишити за Комунальним підприємством "ТЕПЛОЕНЕРГО" Лозівської міської ради Харківської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "25" вересня 2026 р.
Суддя Н.С. Добреля