Постанова
Іменем України
24 вересня2026 року
м. Київ
справа № 953/24068/21
провадження № 61-10368св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року в складі судді: Зуба Г. А., та постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2026 року (повний текст постанови складено 06 липня 2026 року) в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю., Яцини В. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, у якому просила встановити, що вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу з померлим ОСОБА_6 з 26 грудня 2012 року по 8 серпня 2018 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року:
справу за позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю залишено без розгляду;
роз`яснено позивачці її право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче судове засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Аналіз наведених положень приводить до висновку, що право суду на залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, можливе лише в тому випадку, коли позивач належним чином повідомлений про розгляд справи і від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;
як вбачається з матеріалів справи, останнім відомим місцеперебуванням позивача є територія РФ, про що свідчить довіреність (т. 1, а. с. 156), її представник за довіреністю ОСОБА_8 знаходиться на даний час у Королівстві Норвегія, судом визнано їхню явку обов`язковою в судові засідання, оскільки третя особа у справі ОСОБА_5 в поданому до суду клопотанні (т. 4, а. с. 137) зазначає, що позивачка пропала безвісти, що унеможливлює захист її інтересів. Також встановлено, що ОСОБА_8 не є адвокатом. У зв`язку з чим судом постановлено ухвали про визнання явки позивача та її представника обов`язковою для з`ясування відповідних обставин;
позивачка та її представник за довіреністю ОСОБА_8 в судові засідання, призначені на 27 серпня 2025 року на 09 год. 30 хв. (представник повідомлялась про судове засідання на свою електронну адресу 7 липня 2025 року; повістка про виклик позивача повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»), 3 жовтня 2025 року на 09 год. 30 хв. (повістка про виклик позивача повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою») та 17 листопада 2025 року на 10 год. 00 хв. (представник повідомлялась про судове засідання на свою електронну адресу 13 жовтня 2025 року), не з`явились, повідомлялись судом у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили;
згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом відповідно до вимог статей 128-131 ЦПК України. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).
за вказаних обставин позивачка та її представник не з`явились в судове засідання повторно, явка яких судом визнана обов`язковою. Повернення судових повісток з викликом з відміткою «адресат відсутній» позивачу вважаються такими, що вручені стороні позивача з дня поставлення у поштовому відділенні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яку вона повідомила суду. Із заявою про зміну місця свого проживання позивач на адресу суду не зверталась. Своїм правом на участь в судових засіданнях в режимі ВКЗ з використанням власних технічних засобів представник позивача або сама позивачка також не скористались;
зважаючи на викладене та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку зацікавленої сторони цікавитися про рух справи, враховуючи вимоги цивільного процесуального законодавства щодо розумності строків розгляду справи, та те, що сторона позивача, явка якої визнана обов`язковою, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, повторно не з`явилася в судове засідання, суд вважає, що ця позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, що не позбавляє позивача в подальшому після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, права звернутися до суду повторно. До того ж суд вважає за необхідне ще раз зазначити, що сторона позивача мала право та можливість бути присутньою в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, але з таким клопотанням до суду не зверталася.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 липня 2026 року:
апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишено без задоволення.
ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
останнім відомим місцеперебуванням позивачки ОСОБА_1 є територія РФ, про що свідчить довіреність (а. с. 156, том 1), також вона має громадянство цієї країни (а. с. 37, том 2), її представник за довіреністю ОСОБА_8 та третя особа ОСОБА_5 знаходяться у Королівстві Норвегія. Від ОСОБА_8 надходили заяви про розгляд справи без її участі, в яких вона посилалася на неможливість явки до суду у зв`язку з воєнним станом (а. с. 165-168, 175-181, 187-192, том 4). Аналогічні заяви подавав ОСОБА_5 та просив відкласти судові засідання і зупинити провадження (а. с. 185-186, 198-203, том 4). До вказаних заяв долучено висновок лікаря про те, що ОСОБА_8 перебуває у післяпологовій відпустці по догляду за дитиною, їй суворо не рекомендується відвідувати Україну (а. с. 202, том 4). Розгляд справи судом відкладався неодноразово, зокрема, на 3 жовтня 2025 року та 17 листопада 2025 року;
судова повістка на ім`я ОСОБА_1 , направлена на адресу: АДРЕСА_1 , вказану у позовній заяві, на 3 жовтня 2025 року, повернута на адресу суду з відміткою від 7 вересня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 14, том 5). Судова повістка на 17 листопада 2025 року доставлена 13 жовтня 2025 року на електронну пошту представниці позивачки за довіреністю ОСОБА_8 , вказану нею у своїх заявах до суду (а. с. 17, том 5). У вказані судові засідання позивачка та її представниця не з`явилися;
залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв`язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених у законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін;
відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Правом на залишення заяви без розгляду суд наділений лише за сукупності певних установлених законом умов: належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання; повторної неявки позивача в судове засідання, яка в такому разі визнається як друга поспіль неявка; ненадходження від позивача клопотання (заяви) про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення перешкоджає розгляду справи;
частиною п`ятою статті 130 ЦПК України передбачено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. У постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 752/5046/22 вказано, що аргументи заявника про те, що суд не повідомив його про розгляд справи, є необґрунтованими, оскільки кореспонденція, а саме судова повістка-повідомлення про розгляд справи, була повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». З огляду на те що кореспонденція була повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України він є таким, що її отримав. Аналогічна правова позиція викладена 5 лютого 2025 року Верховним Судом у рамках справи № 128/240/20 (провадження № 61-10183св24). Обов`язковими умовами для застосування передбачених частиною п`ятою статті 223 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності;
оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України підставою залишення позову без розгляду є повторна неявка належним чином повідомленого позивача у судове засідання, законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності (неповажності) причин неявки позивача до суду залежно від того, яка це неявка: перша чи повторна. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Близький за змістом висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження № 61-2956св22), від 9 листопада 2023 року у справі № 753/114/22 (провадження № 61-6264св23), від 24 квітня 2024 року у справі № 552/2497/22 (провадження № 61-18717св23);
такі наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Відповідно, навіть за наявності доказів поважності причин неявки позивача суд повинен залишити позовну заяву без розгляду. Вказана норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Такая заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи (постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 295/13823/14-ц (провадження № 61-17140св21), від 14 лютого 2024 року у справі № 752/5040/19 (провадження № 61-17634св23), від 24 квітня 2024 року у справі № 552/2497/22 (провадження № 61-18717св23)). Відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно;
встановивши, що позивачка, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи (адже судова повістка на її адресу повернута з причин відсутності адресата, а судова повістка на ім`я її представниці доставлена на електронну пошту, вказану нею у своїх заявах), двічі поспіль не з`явилася в судове засідання, хоча її явку визнано обов`язковою, суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, для залишення позову без розгляду. Передбаченим статтею 212 ЦПК України правом на участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції позивачка та її представниця ОСОБА_8 не скористалися. Доводи апеляційних скарг ОСОБА_8 та ОСОБА_5 про те, що вони не можуть ознайомитися з матеріалами справи, судовими рішеннями, датами судових засідань, оскільки за кордоном заблоковано доступ до сайту «Судова влада», і в них немає технічної можливості бути присутніми в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, колегія суддів оцінює критично з огляду на надходження від апелянтів заяв та клопотань через систему «Електронний суд».
у своїх апеляційних скаргах представниця позивачки ОСОБА_8 та третя особа ОСОБА_5 посилаються на неможливість їх явки до суду через перебування у Норвегії у зв`язку з запровадженням воєнного стану, проте доводів щодо неможливості явки до суду самої позивачки ОСОБА_1 їхні скарги не містять. Більш того, апелянтам і самим не відомо місцеперебування ОСОБА_1 на даний час, як вбачається із заяви ОСОБА_5 до суду першої інстанції;
колегія суддів прийняла до уваги, що позивачкою ОСОБА_1 було підписано тільки первісний позов у справі, надалі представництво її інтересів здійснювалося адвокатом Мікуліним Д. М. на підставі договору про надання правової допомоги від 25 серпня 2021 року (строк дії якого був 1 рік) (а. с. 14-15, том 1) та ОСОБА_8 на підставі довіреності, посвідченої 11 вересня 2021 року у м. Калуга РФ, строк дії якої становить 5 років (а. с. 156, том 1). ОСОБА_1 з 2021 року особисто не з`явилася до суду у жодне судове засідання, не подала будь-яких заяв по суті справи чи клопотань, пояснень щодо суті спору, який стосується факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 , тобто будь-яким чином не цікавилася рухом цієї справи. Водночас будь-яких даних про смерть ОСОБА_1 чи оголошення її померлою або зниклою безвісти матеріали справи не містять, судами відповідні заяви не розглядалися, що підтверджується даними сайту «Судова влада». З урахуванням відсутності протягом тривалого часу у позивачки будь-якого процесуального інтересу до цієї справи, її неодноразових неявок у судові засідання колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення позову без розгляду. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема забезпечує захист інтересів відповідачки, яка змушена витрачати час і кошти на явку представника в судові засідання. При цьому право позивачки на доступ до суду не є порушеним, оскільки залишення позову без розгляду не позбавляє її можливості повторно звернутися до суду після усунення причин, які стали підставою для відповідного процесуального рішення.
Аргументи учасників справи
04 серпня 2026 року ОСОБА_5 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2026 року (повний текст постанови складено 06 липня 2026 року), в якій просив:
постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2026 року у справі № 953/24068/21 скасувати;
справу № 953/24068/21 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки викладені в цій касаційній скарзі порушення норм процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України) допущені саме судом апеляційної інстанції під час перегляду ухвали Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року;
у разі якщо суд касаційної інстанції дійде висновку про наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 411 ЦПК України, для направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, також скасувати ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року у справі № 953/24068/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, полягає в такому: стаття 128 ЦПК України - суди неправильно визначили належність повідомлення позивачки ОСОБА_1 , місцеперебування якої, за наявними у матеріалах справи відомостями (зокрема за клопотанням скаржника від 2 лютого 2025 року, див. додаток № 5), є невідомим з початку повномасштабного вторгнення; частина перша статті 212 ЦПК України - суд апеляційної інстанції неправильно застосував цю норму, ототожнивши наявність електронного кабінету з технічною можливістю участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, та не дослідив доказів об`єктивної неможливості особистої явки скаржника - особи з інвалідністю другої групи, евакуйованої за кордон; стаття 223 ЦПК України - суди застосували наслідки неявки без урахування воєнного стану, інвалідності скаржника та статусу біженця всупереч встановленим у справі обставинам; пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України - суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, не врахувавши, що позивачка діяла через повноважного представника, що суперечить статтям 58, 64 ЦПК України; пункти 2, 3 частини першої статті 252 ЦПК України - суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у зупиненні провадження у справі попри подані клопотання, обґрунтовані хворобою (інвалідністю) та тривалим вимушеним перебуванням учасників справи за кордоном; пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання скаржника та представниці позивачки від 19 червня 2026 року про визнання дій представника відповідача Тимошенко Л. В. зловживанням процесуальними правами, а також клопотання щодо зміни номера справи з № 953/16362/21 на № 953/24068/21, можливого знищення її матеріалів та витребування інформації у Вищої ради правосуддя - без дослідження поданих на їх обґрунтування доказів; статті 2, 10, 11 ЦПК України - судами порушено завдання цивільного судочинства, принцип пропорційності та застосування закону за аналогією до обставин, зумовлених війною; суди не оцінили у сукупності обставини, зумовлені війною: скаржник є особою з інвалідністю другої групи; скаржник і представниця позивачки перебувають під колективним захистом у Королівстві Норвегія; місцеперебування позивачки, за наявними у справі відомостями, невідоме; житло представниці позивачки зазнало пошкоджень; оригінали доказів об`єктивно недоступні; участь у відеоконференції поза межами приміщення суду технічно неможлива, - що відповідає підходу, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22;
суди не врахували, що первісний позов подано в останній день перебігу строку позовної давності, у зв`язку з чим повторне звернення з тим самим позовом після залишення його без розгляду є неможливим, а отже, формальне застосування процесуальних наслідків неявки фактично назавжди позбавляє позивачку права на судовий захист по суті її вимог - що суперечить вимозі пропорційності обмежень доступу до суду, сформульованій Європейським судом з прав людини у рішенні Великої Палати у справі «Zubac v. Croatia» від 5 квітня 2018 року (заява № 40160/12), наведеному нижче за текстом цієї касаційної скарги;
зазначені порушення в сукупності унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про наявність підстав для залишення позову без розгляду, та мають системний, а не поодинокий характер: перелічені недоліки стосуються повідомлення сторін, дослідження доказів і клопотань, урахування наслідків війни, інвалідності та статусу біженця, а також дотримання позовної давності. Оцінка судом касаційної інстанції цих порушень саме в їх сукупності відповідає підходу Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні «Bochan v. Ukraine» від 3 травня 2007 року (заява № 7577/02) та наведеному нижче за текстом цієї касаційної скарги.
скаржник також звертає увагу суду касаційної інстанції на особливо тяжкі наслідки залишення позову без розгляду саме в цій справі: первісний позов було подано в останній день перебігу позовної давності (що підтверджується матеріалами справи), у зв`язку з чим повторне звернення з тим самим позовом після залишення його без розгляду є неможливим через сплив цього строку. За таких обставин формальне застосування судом процесуальних наслідків неявки фактично назавжди позбавляє позивачку і скаржника права на судовий захист по суті їхніх вимог, а не просто відкладає розгляд справи. Це підвищує вимоги до пропорційності будь-яких обмежень доступу до суду, які застосовуються судом у цій справі, відповідно до практики ЄСПЛ у справі «Zubac v. Croatia».
системний характер процесуальних недоліків у розгляді цієї справи - помилки реєстрації, зміна номера справи, багаторазова зміна складу суду, залишення без оцінки клопотань про зловживання процесуальними правами - узгоджується з підходом, застосованим Європейським судом з прав людини у справі «Bochan v. Ukraine» від 3 травня 2007 року (заява № 7577/02), в якій Суд визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на сукупність процесуальних недоліків національного провадження, включно з невмотивованою зміною підсудності та відсутністю належного обґрунтування висновків національних судів. Оцінка судом касаційної інстанції наведених порушень у їх сукупності, а не ізольовано одне від одного, є необхідною умовою для правильного застосування норм процесуального права у цій справі.
13 вересня 2026 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала пояснення, які підписані адвокатом Тимошенко Л. В., в яких просила:
касаційну скаргу третьої особи ОСОБА_5 залишити без задоволення;
постанову апеляційного суду від 02 липня 2026 року залишити без змін.
Пояснення мотивовані тим, що:
ця справа триває з 2021 року. За цей час було подано величезну кількість процесуальних документів, заяв, клопотань, апеляційних і касаційних скарг. Однак після ознайомлення з матеріалами виникає враження, що дедалі менше документів стосуються безпосередньо головного питання: чи дійсно ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю у заявлений нею період. Натомість значний процесуальний масив уже присвячений зовсім іншому: зміні номера справи; припущенням про можливе знищення матеріалів; дисциплінарним скаргам на суддів; скаргам на представника відповідача; моїй професійній діяльності; іншим судовим справам; правоохоронним органам; Норвегії; стану здоров`я ОСОБА_5 ; його інвалідності; його особистим конфліктам із різними установами. Навіть до касаційної скарги ОСОБА_5 додає свою дисциплінарну скаргу на суддю Губську Я. В., клопотання про витребування інформації з Вищої ради правосуддя, заяву про кримінальні правопорушення щодо мене, документи з іншої справи № 204/4921/26, матеріали КДКА та документи норвезьких органів. Яке безпосереднє відношення все це має до того, чи проживала ОСОБА_1 однією сім`єю з померлим ОСОБА_6 .? ОСОБА_5 як третя особа фактично підміняє собою саму позивачку. ОСОБА_2 не заперечує процесуального права ОСОБА_5 як третьої особи на оскарження судового рішення у передбачених законом випадках. Однак його надзвичайна процесуальна активність не може підміняти волевиявлення самої позивачки;
необхідно бути точними: у постанові Харківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року встановлено, що первісна позовна заява 2021 року була підписана особисто ОСОБА_1 . Я цього факту не заперечую, але і бути впевненою в цьому також не можу. Однак після первісного звернення виникає вже інше питання: яка позиція ОСОБА_1 сьогодні, через п`ять років;
сама по собі кількість судових справ не може бути доказом зловживання процесуальними правами. Проте в конкретній справі суд має право оцінити не тільки кількість, але й характер процесуальної поведінки. ОСОБА_5 бере участь у значній кількості судових проваджень. У цій справі він оскаржує рішення суду. Одночасно подає дисциплінарну скаргу на суддю. Потім просить апеляційний суд витребувати матеріали щодо власної скарги на суддю та включити їх у розгляд справи. Подає скарги на представника відповідача. Звертається до правоохоронних органів. Паралельно ініціюються аналогічні звернення його дружиною ОСОБА_8 . У самій касаційній скарзі як одна з підстав для скасування рішення прямо вказується те, що апеляційний суд не дослідив матеріали дисциплінарної скарги ОСОБА_5 на суддю Губську Я. В.;
предметом апеляційного перегляду була ухвала Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року про залишення позову без розгляду. Отже, апеляційний суд мав перевірити законність саме цієї ухвали. Він не був зобов`язаний одночасно проводити перевірку: дисциплінарної скарги на суддю; кримінальних заяв ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ; правомірності моїх дій в іншій цивільній справі; діяльності норвезьких органів; моєї трудової біографії; можливого знищення якихось матеріалів без належних доказів такого знищення. Те, що апеляційний суд не перетворив розгляд однієї ухвали на розслідування всіх багаторічних конфліктів ОСОБА_5 , не є порушенням процесуального права;
за п`ять років ця справа так і не отримала нормального руху до з`ясування головного питання - фактичних відносин самої ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_6 . Натомість навколо неї утворено величезний масив похідних процесуальних конфліктів. При цьому сама позивачка особисто у судовому процесі фактично не бере участі, актуальні засоби зв`язку з нею у касаційній скарзі не зазначені, а сам ОСОБА_5 раніше повідомляв суду, що вона зникла безвісти. Зате третя особа ОСОБА_5 надзвичайно активно, практично замість позивачки, продовжує процес, подає скарги на судові рішення, суддів, представника відповідача та інших осіб і намагається включити всі ці окремі конфлікти в предмет даної цивільної справи. Касаційна скарга не містить таких доводів, які спростовують законність висновків суду апеляційної інстанції саме щодо ухвали про залишення позову без розгляду.
16 вересня 2026 року ОСОБА_5 через підсистему Електронний суд подав заяву-заперечення на додаткові пояснення представника відповідачки Тимошенко Л. В. від 13 вересня 2026 року, у якій просив:
відхилити їх як такі, що не містять юридично значущих доводів та містять ознаки зловживання процесуальними правами.
Заява мотивована тим, що:
додаткові пояснення представника відповідачки Тимошенко Л. В. не містять жодного юридично релевантного аргументу, який би спростовував доводи касаційної скарги або стосувався предмета касаційного перегляду ухвали Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 2 липня 2026 року. Замість правового аналізу, пояснення побудовані на: емоційних оцінках; психологічних інтерпретаціях; припущеннях щодо мотивів скаржника; суб`єктивних судженнях, що не мають доказового значення;
ухвала про залишення позову без розгляду безпосередньо впливає на права третьої особи, оскільки позбавляє її можливості захистити свої інтереси у справі. ВС у постанові від 8 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 зазначив: «третя особа має право на оскарження, якщо судове рішення впливає на її права, незалежно від активності чи пасивності позивача»
представник відповідачки намагається перекласти відповідальність за тривалість розгляду на третю особу. Це суперечить фактичним обставинам: ухвала від 17 листопада 2025 року постановлена виключно через неявку позивачки, а не через дії третьої особи; тривалість розгляду є наслідком процесуальних рішень суду в умовах воєнного стану в Україні; позивачка подавала заяви про розгляд справи без її участі через свого представника за нотаріальною довіреністю; через війну в Україні позивачка не мала можливості захищати свої інтереси; представниця позивачки за нотаріальною довіреністю через війну в Україні не мала можливості найняти адвоката, тому що сама стала біженкою від війни та отримала колективний захист у Королівстві Норвегія; суд не застосував статтю 223 ЦПК України належним чином;
ОСОБА_2 двічі подавала заяви в порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 . В матеріалах судових справ зафіксовано, що: ОСОБА_2 двічі зверталася до суду із заявами про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік і жінка з покійним ОСОБА_6 . Це означає: вона сама претендувала на статус фактичної співмешканки покійного; вона сама визнавала наявність сімейних відносин; вона сама намагалася отримати юридичні наслідки такого проживання.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_8 , на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2026 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5
22 вересня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2026 року:
у задоволенні клопотання ОСОБА_2 від 14 вересня 2026 року про перевірку наявності підстав для звільнення від сплати судового збору відмовлено;
копії документів (копію клопотання третьої особи ОСОБА_5 від 2 лютого 2025 року про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану; копію клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 від 31 серпня 2023 року; копію клопотання скаржника від 5 квітня 2026 року про витребування Харківським апеляційним судом інформації у Вищої ради правосуддя щодо дисциплінарної скарги на суддю Губську Я. В. (з додатками: відповідь ВРП від 10 травня 2024 року № 16429/0/9-24, копія зареєстрованої дисциплінарної скарги, протокол автоматизованого розподілу справи ВРП, копію заяви Тимошенко Л. В. від 8 червня 2026 року у справі № 204/4921/26; копія клопотання скаржника ОСОБА_5 від 19 червня 2026 року про визнання дій представника відповідача зловживанням процесуальними правами, копію заяви про вчинення кримінальних правопорушень від 15 червня 2026 року (реєстр. № 11479 від 15 червня 2026 року), копію листа Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (7-е управління) щодо офіційного статусу Тимошенко Л. В. як адміністратора відділу адміністративних послуг Слобідського району Харківської міської ради; копію листа (доносу) Тимошенко Л. В. від 20 березня 2025 року до Служби захисту дітей муніципалітету Улленсакер (Королівство Норвегія) щодо скаржника, копію рішення цієї Служби захисту дітей муніципалітету Улленсакер (Королівство Норвегія) від 23 червня 2025 року про закриття провадження без вжиття будь-яких заходів, копію медичного висновку лікаря-спеціаліста з оториноларингології Королівства Норвегія від 21 квітня 2026 року про значне двобічне нейрогенне зниження слуху скаржника, легалізованого апостилем, з нотаріально засвідченим перекладом, копію заяви Тимошенко Л. В. , копію витягу з ЄРДР 12026226180000239, копію пам`ятки потерпілого ОСОБА_5 від 08 вересня 2026 року) повернуто ОСОБА_5 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 07 вересня 2026 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Касаційний суд відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:
«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:
«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.
Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:
«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».
132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.
133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від № 686/10312/21 (провадження № 61-17196св21) вказано, що:
«позивач (ОСББ «Подільський») не скористалося своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка позивача свідчить про повну згоду з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду в частині залишення без розгляду позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_10 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення, якими позовну заяву ОСББ «Подільський» в частині позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності залишено без розгляду порушують його права та інтереси, за умови, що ОСББ «Подільський» не оскаржило ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, тобто погодилися з цими судовими рішеннями. За таких обставин, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін».
Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).
У справі, що переглядається:
третя особа ОСОБА_5 не погоджується з судовими рішеннями про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, у якому просила встановити, що вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу з померлим ОСОБА_6 з 26 грудня 2012 року по 8 серпня 2018 року;
позивачка ( ОСОБА_1 ) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка відповідачів позивачка ( ОСОБА_1 ) свідчить про повну її згоду з судовими рішеннями про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, у якому просила встановити, що вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу з померлим ОСОБА_6 з 26 грудня 2012 року по 8 серпня 2018 року;
аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що третя особа ОСОБА_5 не навів переконливих доводів, яким чином судові рішення про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, у якому просила встановити, що вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу з померлим ОСОБА_6 з 26 грудня 2012 року по 8 серпня 2018 року, порушують його права та інтереси, за умови, що позивачка ( ОСОБА_1 ) не оскаржила судові рішення, тобто, погодилися з цими судовими рішеннями;
тому оскаржені судові рішення про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, у якому просила встановити, що вона проживала однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу з померлим ОСОБА_6 з 26 грудня 2012 року по 8 серпня 2018 року належить залишити без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков