СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/16704/26
пр. № 2-а/759/192/26
25 вересня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 20 травня 2026 року лейтенантом поліції Веліченком А.Г. було винесено постанову серії ЕНА № 7225240, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Підставою для притягнення до відповідальності було те, що 20.05.2026 о 07 год. 52 хв. у м. Києві на проспекті Берестейському ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку (рух) на смузі для руху маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.11, чим порушив вимоги п. 17.1 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Вищезазначену постанову ОСОБА_1 вважає протиправною та необґрунтованою, оскільки:
1) 20.05.2026 приблизно о 07 год. 40 хв. у м. Києві ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вул. Депутатській у напрямку святошинського мосту. Доїхавши до цього мосту, ОСОБА_1 з дотриманням вимог ПДР України заїхав на проспект Берестейський і почав рух у крайній правій смузі у напрямку центру міста. З метою виконання маневру з перелаштування в іншу смугу дорожнього руху ОСОБА_1 ввімкнув відповідний покажчик повороту і почав повільно рухатися у крайній правій смузі, вичікуючи слушного моменту для виконання маневру без створення перешкод для інших учасників дорожнього руху. Через завантаженість автомобільної дороги та небажання інших водіїв поступитися дорогою ОСОБА_1 не зміг своєчасно виконати запланований маневр і вже через декілька метрів був зупинений працівниками поліції, які констатували порушення ним вимог ПДР України в частині заборони руху смугою для маршрутних транспортних засобів та винесли спірну постанову.
ОСОБА_1 зазначає, що під час зупинки його працівниками поліції він не здійснював рух чи зупинку на смузі для руху маршрутних транспортних засобів, а намагався виконати маневр з перестроювання з крайнього правого ряду в другий, лівий, ряд для подальшого руху по проспекту Берестейському у напрямку центру міста. ОСОБА_1 продовжував рух крайньою правою смугою дорожнього руху, оскільки не було фізичної можливості перестроїтися у ліву смугу без створення перешкоди для інших учасників дорожнього руху та без утворення аварійної ситуації. Внаслідок цього сторона позивача переконана, що у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки порушення вимог п. 17.1 ПДР України;
2) диспозицією ч. 3 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, серед іншого, за порушення правил руху чи зупинки на смузі для маршрутного транспорту, порушення правил стоянки чи паркування, що створюють перешкоди руху. Тобто, законодавець передбачає спеціальну умову притягнення особи до відповідальності за порушення правил руху чи зупинки на смузі для маршрутного транспорту у вигляді факту створення перешкоди руху.
Оскільки у спірній постанові відсутнє встановлення того факту, що дії ОСОБА_1 створити перешкоду для руху, то підстави для притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та винесення спірної постанови були відсутні;
3) до спірної постанови інспектором поліції Веліченком А.Г. не було долучено жодного доказу, передбаченого ст. 251 КУпАП, а тому постанова винесена без достатніх та належних доказів вини ОСОБА_1 на підставі лише припущень працівника поліції;
4) спірна постанова була винесена інспектором поліції з істотним порушенням прав ОСОБА_1 як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки не було забезпечено проведення повного, ефективного розгляду справи про адміністративне правопорушення.
З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 червня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та доказів, на підставі яких було винесено постанову серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.
09.07.2026 Департаментом патрульної поліції було подано відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення проти задоволення позовних вимог. Заперечення сторони відповідача проти позову обґрунтовані наступними узагальненими доводами: 1) позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, оскільки оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою у межах наданих законом повноважень, відповідно до вимог КУпАП, ЗУ «Про Національну поліцію» та ПДР України; 2) доводи позивача ґрунтуються переважно на власному тлумаченні обставин події та норм законодавства, тоді як фактичні обставини справи повністю підтверджуються постановою про адміністративне правопорушення, відеозаписами з портативних відеореєстраторів поліцейських та іншими матеріалами справи. З урахуванням цього відповідач просив відмовити у задоволенні позову та залишити постанову серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026 без змін.
Одночасно з відзивом Департаментом патрульної поліції надано копії матеріалів справи про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, у межах якої було винесено постанову серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026.
29.07.2026 та 03.08.2026 сторонами було подано відповідь на відзив та заперечення проти цієї відповіді. Разом з тим, як і в ухвалі від 03.07.2026 про відкриття провадження у цій справі, якою було встановлено процесуальний порядок реалізації сторонами справи своїх прав на подачу заяв по суті справи, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України заявами по суті справи у межах цієї категорії справ є лише позовна заява та відзив на позовну заяву. Процесуальне законодавство не передбачає можливості учасників цієї категорії справ подавати будь-які інші заяви по суті справи. Тому відповідь на відзив, подана позивачем, та заперечення проти відповіді, надані відповідачем, не приймаються судом до уваги.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Враховуючи відсутність клопотань сторін про проведення судового розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи, як і відсутність заперечень проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд доходить висновку про можливість розгляду справи без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши наявні матеріали справи, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, в межах даної справи суду належить здійснити перевірку рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).
Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.
Зі змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026 вбачається, що 20 травня 2026 року о 07 год. 52 хв. у м. Києві на проспекті Берестейському водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.11.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 17.1 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Перевіряючи правомірність та обґрунтованість вищезазначеної постанови, а відповідно і вирішуючи питання про законність притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, суд зазначає наступне.
У частині 3 статті 122 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність, серед іншого, за ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів.
Згідно з п. 17.1 ПДР України на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів) на цій смузі.
Одночасно з цим, водій, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, може виконувати поворот з цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини (п. 17.2 ПДР України). Аналогічний порядок заїзду та виїзду зі смуги для маршрутних транспортних засобів передбачений також приписами п. 5.11 Розділу 33 ПДР України.
Системний аналіз положень ПДР України, зокрема положень Розділу 33 та 34, додатків № 1-2 до ПДР України, дає можливість констатувати, що смуга для маршрутних транспортних засобів, окрім того, що позначається дорожнім знаком 5.11, також відокремлюється від інших смуг руху горизонтальною дорожньою розміткою 1.2 та позначається дорожньою розміткою 1.27.
У свою чергу, місця, в яких дозволяється заїзд та виїзд на смугу для маршрутних транспортних засобів згідно з вимогами п. 17.2 ПДР України, позначаються шляхом нанесення дорожньої розмітки 1.11 з відповідного боку смуги для маршрутних транспортних засобів, позначеної розміткою 1.2, з якого дозволяється перетин такої смуги.
З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку про те, що водіям транспортних засобів (за винятком таксі, мопедів, мотоциклів та велосипедів) забороняється здійснювати рух (зупинку) смугою для маршрутних транспортних засобів, що позначена дорожнім знаком 5.11. Водіям транспортних засобів дозволяється лише здійснювати виїзд на таку смугу для подальшого здійснення повороту праворуч та заїзд на цю смугу для подальшого виїзду на дорогу, проте лише у місцях, позначених переривчастою лінією (дорожньою розміткою 1.11). Порушення цієї заборони тягне за собою відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 122 КУпАП.
У зв`язку з цим суд не погоджується з запропонованим стороною позивача способом тлумачення положень ч. 3 ст. 122 КУпАП. Текстуальний, логічний та систематичний аналіз ч. 3 ст. 122 КУпАП у поєднанні з положеннями ПДР України свідчить про те, що диспозиція цієї норми права як правопорушення визначає наступну поведінку: 1) ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями; 2) ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів; 3) порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
З наведеного вбачається, що спеціальна умова притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП у вигляді «створення перешкод дорожньому руху або загрози безпеці руху» стосується лише правопорушення у вигляді порушення правил зупинки та стоянки, а не всіх правопорушень, перелічених у зазначеній статті. Протилежне тлумачення цієї норми призводить до суперечності з положеннями ПДР України, якими передбачено 1) безумовний обов`язок водіїв надати перевагу в русі спеціальному транспортному засобу з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигналами та 2) безумовну заборону для інших транспортних засобів рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів незалежно від того чи створює це перешкоди або загрозу для дорожнього руху. Натомість, правила, передбачені Розділом 15 ПДР України, регламентують в окремих випадках зупинку та стоянку транспортних засобів на дорозі як раз з використанням критерію «не створення перешкод для інших учасників дорожнього руху» (п. 15.2 ПДР України).
Тобто, відповідальність за ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі за порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, що передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП, настає незалежно від того, чи створило таке порушення перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує той факт, що він 20.05.2026 о 07 год. 52 хв. у м. Києві по проспекту Берестейському, керуючи автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.11. Водночас, ОСОБА_1 вважає, що в його діях відсутнє порушення вимог п. 17.1 ПДР України, оскільки через ускладнення дорожньої обстановки він не зміг своєчасно виконати маневр перестроювання зі смуги для маршрутних транспортних засобів у ліву смугу для руху інших транспортних засобів після того, як заїхав на проспект Берестейський з вул. Депутатської.
Судом досліджено надані сторонами докази, у тому числі фото-, відеоматеріали, та встановлено, що 20.05.2026 приблизно о 07 год. 51 хв. у м. Києві на проспекті Берестейському у напрямку центру міста ОСОБА_1 керував автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції за порушення вимог п. 17.1 ПДР України. З відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, наданих відповідачем фото-, відеозображень організації дорожнього руху на цій ділянці дороги та листа КП «Центр організації дорожнього руху» № 053/04-14/5528 від 20.07.2026 судом також встановлено, що ділянка автомобільної дороги, на якій було зупинено ОСОБА_1 , має три смуги для руху звичайних транспортних засобів у напрямку центра міста, які розділені дорожньою розміткою 1.5, а також смугу для маршрутних транспортних засобів, яка, окрім того, що позначена дорожнім знаком 5.11, також відокремлена від інших смуг дорожньою розміткою 1.2, яка, у свою чергу, в окремих місцях поєднана з переривчастою лінією (дорожньою розміткою 1.11) з відповідного боку для позначення місць, в яких можливий заїзд чи виїзд з цієї смуги згідно з вимогами п. 7.12 ПДР України.
Співставлення вищезазначених обставин з відомостями ресурсу Google Maps, які знаходяться у відкритому доступі (веб-доступ ІНФОРМАЦІЯ_1), дає можливість побачити, що водій транспортного засобу, рухаючись по вул. Депутатській, для подальшого руху у напрямку центру міста повинен виїхати на Чорнобаївську площу, з якої здійснити заїзд на шляхопровід по Берестейському проспекту. Хоча виїзд на Берестейський проспект у такому випадку і здійснюється безпосередньо на смугу для маршрутних транспортних засобів, така смуга з внутрішнього боку супроводжується переривчастою дорожньою розміткою 1.11, що передбачає необхідність водіїв транспортних засобів, яким заборонено рух смугою для маршрутних транспортних засобів, здійснити перелаштування (виїзд зі смуги) у цій зоні.
Згідно з поясненнями, викладеними у позовній заяві, 20.05.2026 ОСОБА_1 саме у вищезазначений спосіб (зазначеним шляхом) керував автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_1 , однак при заїзді на Берестейський проспект не зміг у відведеному для цього розміткою 1.11 місці виїхати зі смуги для маршрутних транспортних засобів.
Отже, суд доходить висновку, що факт того, що ОСОБА_1 20.05.2026 о 07 год. 52 хв. у м. Києві на проспекті Берестейському, керуючи автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.11, є доведеним доказами, наявними у матеріалах справи, а також не заперечується самим позивачем. Відповідно суд вважає доведеним факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 17.1 ПДР України.
Твердження сторони позивача про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак порушення вимог п. 17.1 ПДР України через фізичну неможливість виконати маневр перелаштування зі смуги для маршрутних транспортних засобів до інших смуг при заїзді на Берестейський проспект суд вважає безпідставними, необґрунтованими та недоведеними.
Так, з відеозапису з нагрудної камери працівника поліції видно, що на момент зупинки ОСОБА_1 дорожня обстановка по Берестейському проспекту дійсно була ускладнена наявністю значної кількості транспортних засобів на кожній смузі дорожнього руху (за винятком смуги для маршрутних транспортних засобів). Водночас, транспортні засоби рухалися повільно та з дотриманням відстані один від одного. Тому, на переконання суду, дорожня обстановка на зазначеній ділянці дороги станом на момент виїзду ОСОБА_1 на Берестейський проспект не була такою, що позбавляла ОСОБА_1 об`єктивної можливості своєчасно з`їхати зі смуги для маршрутних транспортних засобів без створення перешкоди для інших учасників дорожнього руху та аварійної ситуації.
У цьому аспекті суд звертає увагу, що ОСОБА_1 , стверджуючи про неможливість своєчасно покинути смугу для маршрутних транспортних засобів з причин, що не залежали від нього, всупереч вимогам ч. 1 ст. 77 КАС України не надав жодного доказу на підтвердження цих обставин. Натомість докази сторони відповідача спростовують це твердження.
Стверджувана неможливість ОСОБА_1 своєчасно залишити смугу для маршрутних транспортних засобів є непереконливою також з огляду на місце зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 . Проекція обставин зовнішньої обстановки, яка зафіксована на відеозаписі з нагрудної камери працівника поліції у момент зупинки автомобіля ОСОБА_1 , на відомості ресурсу Google Maps, які знаходяться у відкритому доступі, дає можливість констатувати, що відстань між точкою виїзду ОСОБА_1 на Берестейський проспект з Чорнобаївської площі та точкою зупинки транспортного засобу працівниками поліції (зупинка громадського транспорту, розташована поруч з входом у метро) дорівнює приблизно 450 метрів. Це свідчить про те, що перед зупинкою транспортного засобу на вимогу працівників поліції ОСОБА_1 щонайменше 400 метрів рухався смугою для маршрутних транспортних засобів.
У зв`язку з цим суд вважає непереконливим твердження про те, що ОСОБА_1 протягом 400 метрів не міг виконати маневр виїзду зі смуги для маршрутних транспортних засобів за дорожньої обстановки, в умовах якої ОСОБА_1 не був позбавлений об`єктивної можливості виконати такий маневр.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 мав право використовувати смугу для маршрутних транспортних засобів згідно з вимогами ПДР України.
Таким чином, судом підтверджено факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 17.1 ПДР України та вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що спірна постанова є незрозумілою, а суть і обставини інкримінованого правопорушення зазначено некоректно. Одночасна вказівка в оскаржуваній постанові на те, що ОСОБА_1 здійснював зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів жодним чином не перешкоджає встановленню дійсних фактичних обставин інкримінованого правопорушення, визначенню меж пред`явленого обвинувачення та перевірці правомірності і обґрунтованості спірної постанови. Більше того, зі змісту відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, вбачається, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови ОСОБА_1 не мав жодних проблем з розумінням суті пред`явленого йому обвинувачення у вчиненні правопорушення, а навпроти - розумів, у чому його звинувачують та за яке порушення винесено постанову, і надавав заперечення та пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві.
Суд не погоджується з доводами сторони позивача про те, що розгляд працівником поліції справи про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП був неналежним та неповним. За результатами судового розгляду встановлено, що працівником поліції було повною мірою виконано приписи КУпАП щодо порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не допущено жодних порушень, які б зумовлювати неправомірність чи необґрунтованість винесеної постанови. На відеозаписі з нагрудної камери працівника поліції зафіксовано, серед іншого, що працівником поліції було роз`яснено ОСОБА_1 його права за ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, на що ОСОБА_1 засвідчив обізнаність з приводу положень цих статей. При цьому ОСОБА_1 не висловлював жодних заперечень щодо процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, не заявляв жодних клопотань, заяв, у тому числі про необхідність використання послуг адвоката. Замість цього ОСОБА_1 обмежився ознайомленням зі змістом винесеної постанови та висловленням зацікавленості з приводу того, чому працівники поліції не перебувають на фронті. Ті обставини, що розгляд справи про адміністративне правопорушення тривав незначний проміжок часу, не свідчать про порушення вимог КУпАП.
Положення КУпАП та інших актів чинного законодавства, у тому числі Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, не передбачено вимоги розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови за результатами розгляду цієї справи виключно поліцейським, який безпосередньо спостерігав факт правопорушення та здійснював зупинку транспортного засобу. Натомість правом на розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови за ч. 3 ст. 122 КУпАП наділені всі поліцейські Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, які забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах.
Тому посилання позивача на те, що ОСОБА_1 був зупинений одним працівником поліції, а розгляд справи і винесення постанови здійснювалися іншим працівником поліції не свідчать про порушення вимог законодавства. Спостереження працівником поліції за правопорушенням не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, а винесення постанови здійснюється лише на підставі сукупності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, а тому для винесення правомірної і обґрунтованої постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності поліцейський не обов`язково повинен сам зупиняти транспортний засіб після безпосереднього виявлення ним правопорушення, але обов`язково повинен оцінити за внутрішнім переконанням зібрані докази та прийняти рішення щодо притягнення особи до відповідальності.
Доводи позивача про неможливість використання доказів, наданих відповідачем під час розгляду цієї справи, оскільки такі докази не були долучені до спірної постанови під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд вважає необґрунтованими. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, чинне процесуальне законодавство встановлює пряму та недвозначну вказівку на те, що для вирішення питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень останній повинен надати суду всі без виключення документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у цій справі. Такі докази не обов`язково зводяться виключно до доказів, які використовуватися для винесення постанови про накладення стягнення на особу за вчинення правопорушення.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд доходить висновку, що відповідач правильно встановив фактичні обставини порушення ОСОБА_1 вимог п. 17.1 ПДР України та правильно надав їм правову оцінку, а тому рішення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП є правомірним та обґрунтованим. Підстав для його скасування суд не вбачає і позивачем таких не доведено.
За результатами розгляду справи та дослідження матеріалів справи суд вважає інкриміноване обвинувачення обґрунтованим. Тобто як факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, так і його вина у вчиненні правопорушення доведені.
Відповідно за результатами перевірки рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, судом встановлено обґрунтованість та правомірність такого рішення (постанови серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
У зв`язку з вищевикладеним суд доходить висновку про необхідність залишення постанови серії ЕНА № 7225240 від 20.05.2026 без змін, а позовної заяви ОСОБА_1 - без задоволення.
Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною 1, 5, 7 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, то судові витрати позивача не підлягають розподілу.
У свою чергу, відповідачем не заявлено про понесення судових витрат.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 77, 78, 242, 244, 245, 246, 255, 286 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складено 25 вересня 2026 року.
Суддя Н.О.Горбенко