СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/1254/26
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Васильєв Є.О. , суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту", м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі №922/1254/26
за позовною заявою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту", м. Харків
про стягнення 38934,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі- Позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту" (далі- Відповідач) про стягнення пені у розмірі 38934,00 грн. за поставку товару з порушенням строків, визначених державним контрактом (договір) про закупівлю № 341/08-24-РМ від 14.08.2024.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2026 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просив рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2026 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково у сумі 12 051,00 грн., а в решті позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач зазначає, що судом першої інстанції не було в повному обсязі досліджено всі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме:
-судом безпідставно включено до розрахунку пені день поставки товару;
-судом не враховано, що порушення строків виконання зобов`язання з постачання товару зумовлено обставинами непереборної сили (форс-мажорів), про що Позивача було повідомлено належним чином, що є підставою для застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ та зменшення суми нарахованих Позивачем штрафних санкцій;
- Позивачем не понесено збитків, внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1254/26 від 24.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 04.08.2026р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Від Позивача надійшов відзив, за змістом якого він :
- наполягав на відповідність умовам п.8.2 Договору висновку суду першої інстанції щодо стягнення пені у розмірі 38 934,00 грн, а також струджував, що оскільки розмір неустойки складає лише 0,04 % від ціни порушеного Договору, він не може вважатися надмірним та нести ознаки каральної санкції;
- стверджував, що укладаючи Договір, сторони максимально врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у п. 10.1. цього Договору, а тому посилання Відповідача на наявність форс- мажорних обставин через наявність військового стану є безпідставним, а також ним не надано належних доказів, що даний випадок є винятковим або наявні будь-які обставини з якими Закон пов`язує можливість зменшення нарахованих боржнику штрафних санкцій.
Відповідач надав заперечення на відзив Позивача, однак вони не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки їх подання не передбачено в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
-укладення 14.08.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (в подальшому було приєднане до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" за наказами Міністерства оборони України №281 від 02.05.2025, № 7/нм від 06.01.2026 та передавального акту приймання-передачі справ від 06.01.2026) та Відповідачем державного контракту про закупівлю № 341/08-24-РМ (далі - Договір), за умовами якого Відповідач зобов`язався поставити Позивачу товар «Сумка-підсумок бойова Р, вид 5» (18920000-4: Сумки) (далі - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток 1) (ID:UA-2024-07-18-004973-a), а Позивач- прийняти і оплатити Товар в порядку і на умовах, визначених цим Договором;
-направлення Позивачем 16.08.2024 на адресу Відповідачу заявки на поставку № R000466, де зазначено отримувачів, кількість Товару- 3000 штук (двома партіями 2000 та 1000 шт. відповідно) з кінцевою датою поставки 30.09.2024;
-складання актів приймання товару у кількості 2000 штук до військової частини НОМЕР_1 на суму 618 000,00 грн. - акт № 964 від 04.10.2024 (строк поставки згідно заявки 20.09.2024) та у кількості 1000 штук до військової частини НОМЕР_1 на суму 309 000,00 грн. - акт № 550 від 04.10.2024 (строк поставки згідно заявки 20.09.2024);
-направлення Позивачем на адресу Відповідача претензії 16.12.2024 за вих. № 2165/06/2206-2024 з вимогою оплатити пеню в розмірі 38 934,00 грн. відповідно до умов пункту 8.2. Договору, яка Відповідачем залишена без задоволення та відповіді.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
За твердженням Позивача, Відповідач порушив строки поставки товару, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з останнього пені у розмірі 38934,00 грн. за поставку товару з порушенням строків, визначених державним контрактом (договір) про закупівлю № 341/08-24-РМ від 14.08.2024.
Відповідач в суді першої інстанції вважав справедливим нарахуванням штрафних санкцій на рівні 0,1% на день, тобто на суму 12051,00 грн., зазначаючи, що:
-затримка у строках виконання зобов`язань була пов`язана із незалежними від Відповідача обставинами та простроченням з боку самого Позивача при укладанні договору, що є підставою для застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦКУ та зменшення суми нарахованих Позивачем штрафних санкцій на 70 відсотків до суми 12051,00 грн;
-пунктом п. 8.2.Договору встановлений інший розмір пені - 0,3 відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару за кожний день затримки передачі, що в три рази вище за розмір пені передбачений ст. 231 ГКУ;
-відповідно до п. 8.5. Договору, відповідальність Позивача перед Відповідачем не передбачена, що свідчить про укладання Договору із Позивачем на вкрай невигідних для себе умовах, з відвертою дискримінацією однією сторони іншою і значним перекосомbвідповідальності сторін;
-можливість стягнути штрафні санкції робить для Позивача несвоєчасне виконання зобов`язань Відповідачем більш вигідним, чим його виконання, що стало підставою ігнорування Позивачем наданих Відповідачем документів про настання форс-мажорних обставин.
-розрахунок Позивача є арифметично невірним, оскільки останнім було помилково нараховано пеню за актами № 550 та 964 за 04.10.2024 року, тобто за день поставки, що не може враховуватися, як день прострочення виконання зобов`язання (не є повним днем прострочення).
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені з огляду на відсутність направлення з його боку жодних повідомлень щодо наявності форс - мажорних чи інших обставин, що позбавили його можливості вчасно виконати зобов`язання за Договором.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом апеляційного перегляду є висновки суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо стягнення пені, а також відхилення клопотання про зменшення її розміру.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, у зв`язку з недотриманням Відповідачем строків поставки товару за укладеним між сторонами Договором Позивачем заявлено вимоги про стягнення з останнього пені у розмірі 38934,00 грн.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, в специфікації від 14.08.2024 сторони погодили строк поставки Товару в загальній кількості 3 000 штук - 20.09.2024.
Проте, Відповідач здійснив поставку товару з порушенням погоджених строків, а саме:
-за актом приймання-передачі №964 від 04.10.2024 термін прострочення складає 14 календарних днів (з 21.09.2024 по 04.10.2024 включно);
- за актом приймання-передачі № 550 від 04.10.2024 термін прострочення складає 14 календарних днів (з 21.09.2024 по 04.10.2024 включно).
Згідно з п. 8.2 Договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі.
Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання.
Отже факт несвоєчасної поставки спірного товару підтверджений у передбаченому Договором порядку, що зумовлює на підставі вимог п.8.2. Договору застосування до Відповідача відповідальності у вигляду стягнення пені у розмірі 38934,00 грн.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком господарського суду щодо правомірності та обґрунтованості позовних вимог.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що Позивачем, з яким погодився суд першої інстанції, помилково включено до розрахунку пені день поставки товару.
З цього приводу судова колегія зазначає, що пунктом 8.2 Договору прямо встановлено включення дня виконання порушеного зобов`язання до періоду нарахування пені за порушення строку виконання зобов`язання, отже доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Стосовно підстав для зменшення розміру неустойки, судова колегія виходить з наступного.
Відповідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом положень ст. 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення - такий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 18.06.2025 у справі № 922/4716/24.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення (зокрема, таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №916/2273/24).
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Відповідачем не наведено виняткових обставин, за яких можливе зменшення штрафу, а також не надано доказів надмірності заявлених Позивачем штрафних санкцій, а тому не встановив підстав для задоволення означеного клопотання Відповідача, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Судова колегія зазначає, що Відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, яка здійснюється ним на власний ризик, повинен був усвідомлювати можливі наслідки та ризики неналежного виконання умов договору поставки.
Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні та виконанні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин.
Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини. Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.
Відповідач погодився на включення до договору умов щодо можливості нарахування пені внаслідок неналежного виконання зобов`язання саме у зазначеного розмірі, ним не надано будь- яких доказів, які б свідчили про його дійсний фінансовий стан, тобто не доведено, що розмір стягуваної з нього неустойки є надмірним тягарем для нього.
Щодо посилань Відповідача на порушення термінів постачання товару через вплив обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), то такі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Відповідачем не наведено жодного зв`язку із зазначеними обставинами та порушенням ним господарського зобов`язання зі своєчасної поставки товару, як і не надано жодних доказів на його підтвердження.
Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.
Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє посилання Відповідача на наявність форс- мажорних обставин як підстави зменшення розміру штрафних санкцій, які полягали у введенні на території України воєнного стану, з огляду на те, що ним не доведено причинно-наслідкового зв`язку між цим станом та неможливістю виконання вищенаведених договірних зобов`язань.
Також колегія суддів зазначає, що Відповідач, взявши на себе певні договірні зобов`язання під час дії воєнного стану, у даному випадку, усвідомлював можливість настання негативних комерційних ризиків здійснення власної господарської діяльності, а тому на переконання суду апеляційної інстанції, нарахування Позивачем штрафних санкцій через поставку Відповідачем неякісного товару є наслідком його власної комерційної діяльності.
Крім того, умовами п. 10.1. Договору сторони погодили, що свідомо укладають Договір, який буде виконуватися протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс - мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) у розумінні цього розділу Договору.
До того ж, у пункті 10.2. Договору сторони врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у п. 10.1. цього Договору, сторони не будуть у майбутньому посилатися на ці обставини як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні цього розділу Договору. Винятки можуть становити лише істотні зміни об`єктивних обставин під час дії воєнного стану, які можуть вплинути на виконання цього Договору, зокрема: збої в роботі платіжних систем, що унеможливлює вчасне перерахування коштів; прийняття нормативно-правових актів органами державної влади або місцевого самоврядування, які впливають на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору; критичне пошкодження об`єктів інфраструктури (доріг, складів), критичне пошкодження/знищення баз/складів постачальника, де виготовляється/зберігається Товар для замовника, знищення виробничих потужностей Товару, сировини та матеріалів, аварія, пожежа, заборона (обмеження) експорту/імпорту сировини та матеріалів, що впливає на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, тощо. У разі настання таких обставин, сторони діють відповідно до положень п. 10.6. цього Договору та без застосування положень п. 10.7. цього Договору.
Наразі, Відповідачем не надано доказів наявності будь-якої з виняткових обставин, які були погоджені у переліку, визначеного п. 10.2. Договору, як і не надано доказів звернення до Позивача з повідомленнями в порядку п. 10.6. Договору, отже наявність для звільнення Відповідача від відповідальності за наявності форс - мажорних обставин відсутня.
За відсутності належних доказів настання дії непереборної сили (форс-мажорних обставин), які унеможливили виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для звільнення Відповідача від відповідальності, або зменшення пені.
Щодо доводів апелянта, що Позивач не поніс збитків у зв`язку з невиконанням Відповідачем Договору, то в даному випадку це також не впливає на вирішення спору за вищенаведених обставин.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2026 року у справі №922/1254/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції - відносяться на заявника апеляційної скарги. Про стягнення інших витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, сторонами не заявлено, отже вони не підлягають розподілу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту", м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі №922/1254/26- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2026 у справі №922/1254/26- залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту", м. Харків.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Є.О. Васильєв
Суддя Д.О. Попков