УХВАЛА
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 344/10498/16-ц
провадження № 61-11515ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суджу від 28 липня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою площею 0,0505 га, кадастровий номер [номер приховано]:12:001:0931, для ведення садівництва у садівничому товаристві «Бистриця-Надвірнянська» на території Івано-Франківської міської ради, шляхом знесення огорожі, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0035 га та приведення її у придатний для використання стан. Також позивач просила стягнути 3,46 грн завданої матеріальної шкоди, 10 000,00 грн моральної шкоди та понесені судові витрати, зокрема 551,20 грн судового збору, 1 290,00 грн витрат на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та 2 000,00 грн витрат на правову допомогу.
05 березня 2018 року Івано-Франківський районний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнив частково.
Суд зобов`язав ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 належною їй земельною ділянкою площею 0,0505 га, кадастровий номер [номер приховано]:12:001:0931, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 серпня 2013 року серії ВТК № 263867 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕАС № 733890, шляхом знесення огорожі, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0035 га та приведення її у придатний для використання стан.
Цим самим рішенням суд стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3,46 грн завданої матеріальної шкоди, 1 000,00 грн моральної шкоди, 551,20 грн витрат зі сплати судового збору, 1 290,00 грн витрат на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та 2 000,00 грн витрат на правову допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
24 квітня 2018 року Апеляційний суд Івано-Франківської області своєю постановою залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року - без змін.
За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 . Верховний Суд залишив без змін рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2018 року.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Івано-Франківського міського суду
Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року у справі № 344/10498/16-ц.
Як на нововиявлені обставини ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на виготовлення 13 серпня 2020 року висновку почеркознавчої експертизи щодо фальсифікації її підпису у акті передачі межових знаків; на захоплення 04 вересня 2020 року ОСОБА_2 прибудинкової та передбудинкової частини належної їй земельної ділянки; на обставини розгляду цивільних справ № 344/10498/16-ц та № 344/15683/17, а також на відмову у їх об`єднанні для спільного розгляду. Також заявниця зазначала про наявність кримінального провадження № 1201509-0201 від 13 серпня 2015 року щодо вилучення документів виконаних робіт за 2013 рік у ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та кримінального провадження № 1201709[телефон приховано] від 01 серпня 2017 року.
Заявниця також вказувала, що її пояснення та докази не були заслухані судом 05 березня 2018 року, а суддею І. А. Пастернак чинився опір у їх наданні. На її думку, судом першої інстанції не досліджено обставин приватизації ОСОБА_2 прибудинкової та передбудинкової території земельної ділянки № НОМЕР_1 а, дотримання порядку погодження суміжних меж земельних ділянок № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, а також обставин оформлення Державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 серпня 2013 року серії ВТК № 263867, видане ОСОБА_2 , та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно серії ЕАС № 733890 від 14 серпня 2013 року, на її думку, є неправдивими правовстановлюючими документами. Заявниця зазначала про зміну цільового призначення земельної ділянки № НОМЕР_1 та стверджувала, що ОСОБА_2 не мала права приватизовувати земельну ділянку або змінювати її цільове призначення. Також вона вказувала на невідповідність використання земельної ділянки її цільовому призначенню, визначеному Статутом садівничого товариства «Бистриця Надвірнянська».
Заявниця зазначала, що судом не досліджено технічну документацію із землеустрою за 2013 рік ОСОБА_4 , зокрема відсутність нотаріально засвідченого доручення на представництво його інтересів, відомості про його членство у садівничому товаристві та відсутність у нього будинку на капітальній основі. Також, на її думку, судом не досліджено дії відділу Держгеокадастру в Івано-Франківській області та обставини погодження технічної документації із землеустрою, кадастрового плану земельної ділянки й акта приймання-передачі межових знаків на зберігання.
ОСОБА_1 посилалася також на те, що судом не досліджено низку документів,, зокрема технічну документацію із землеустрою за 2013 та 2016 роки, матеріали Державної інспекції сільського господарства та судову земельно-технічну експертизу, проведену ЛНДІСЕ у 2017 році. Вона зазначала, що 12 червня 2020 року звернулася до Генеральної прокуратури України, а 10 липня 2020 року - до Територіального управління ДБР м. Львова зі скаргою щодо бездіяльності слідчого у зв`язку із проведенням почеркознавчої експертизи документів технічної документації із землеустрою за 2013 рік.
Згідно з наведеними у заяві відомостями, почеркознавчу експертизу проведено судовим експертом Київського НДІСЕ Олійник Н. С. у період з 20 липня до 13 серпня 2020 року. У висновку зазначено, що підписи в кадастровому плані земельної ділянки та акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 12 квітня 2013 року, зокрема підпис у рядку «ОСОБА_1», виконані не ОСОБА_1 . У зв`язку з цим заявниця стверджувала про недійсність технічної документації із землеустрою ОСОБА_4 на земельну ділянку № НОМЕР_1 .
Окремою нововиявленою обставиною ОСОБА_1 вказувала на захоплення 04 вересня 2020 року ОСОБА_2 частини належної їй земельної ділянки, встановлення захисного паркану, знищення рослинності, дерева та опірної залізної труби, а також знесення сміття на городню частину земельної ділянки. Заявниця зазначала, що ці дії були зафіксовані патрульною поліцією 05 вересня 2020 року.
За результатами звернення ОСОБА_1 просила задовольнити заяву про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду від 05 березня 2018 року за нововиявленими обставинами, скасувати це рішення та скерувати матеріали справи № 344/10498/16-ц для об`єднання і спільного розгляду з матеріалами цивільної справи № 344/15683/17.
11 червня 2026 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не наведено нововиявлених обставин, які могли б бути підставою для скасування судового рішення. При цьому суд зазначив, що обставини, на які заявниця посилається як на нововиявлені, не належать до таких обставин у розумінні статті 423 ЦПК України.
28 липня 2026 року Івано-Франківський апеляційний суд постановив постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу
Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області - без змін.
Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що обставини, на які посилалася ОСОБА_1 , зокрема висновок почеркознавчої експертизи від 13 серпня 2020 року № 1664/1665/20-28, наявність кримінальної справи № 1201509-0201 та кримінального провадження № 1201709[телефон приховано], отримання копії Державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_3 , а також захоплення 04 вересня 2020 року частини земельної ділянки, не є істотними нововиявленими обставинами у розумінні статті 423 ЦПК України.
Не є такими обставинами й доводи заявниці щодо порушень суддями вимог закону під час розгляду цивільних справ № 344/10498/16-ц та № 344/15683/17, а також її незгода з ухвалами від 05 березня 2018 року та 24 листопада 2017 року про відмову в об`єднанні первісного та зустрічного позовів. Колегія суддів зазначила, що такі доводи фактично стосуються незгоди з процесуальними рішеннями суду, а обставини, на які посилається заявниця, могли бути встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Доводи апеляційної скарги щодо розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження колегія суддів відхилила, пославшись на частину другу статті 429 ЦПК України. Водночас суд погодився з доводами ОСОБА_1 про порушення розумних строків розгляду її заяви, оскільки вона звернулася до суду в січні 2021 року, а для її розгляду суддю Татарінову О. А. визначено лише 05 вересня 2022 року. Разом із тим колегія суддів зазначила, що таке порушення норм ЦПК України саме по собі не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
28 серпня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу
Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 липня 2026 року, а справу № 344/10498/16-ц направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з істотним порушенням норм процесуального права, а також із неправильним застосуванням норм матеріального права.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17 та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, щодо критеріїв нововиявлених обставин та їх відмежування від нових доказів. Заявник вважає, що встановлений висновком судово-почеркознавчої експертизи від 13 серпня 2020 року № 1664/1665/20-28 факт підроблення її підпису в землевпорядній документації за 2013 рік підтверджує відсутність її волевиявлення та є нововиявленою обставиною, а не лише новим доказом.
Заявник посилається на те, що у 2018 році суд, задовольняючи позов ОСОБА_2 , виходив із презумпції правомірності та достовірності землевпорядної документації 2013 року, зокрема акта прийому-передачі межових знаків та кадастрового плану, які містили підпис від імені ОСОБА_1 . На думку заявника, на той час вона не мала спеціальних знань для встановлення факту підроблення підпису та могла лише припускати його недостовірність. При цьому, як зазначає заявник, оригінали технічної документації із землеустрою за 2013 рік були вилучені правоохоронними органами, а висновок експерта не був наданий їй своєчасно внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування. У зв`язку з цим заявник вважає, що об`єктивно не могла надати відповідний доказ під час первісного розгляду справи, а покладення на неї обов`язку вживати додаткових заходів для виявлення прихованого факту є необґрунтованим та створює надмірний тягар доказування.
Крім того, заявник зазначає, що суди не дослідили обставини, пов`язані з формуванням спірної земельної ділянки та достовірністю вихідних даних для виготовлення технічної документації. Зокрема, посилається на те, що відповідно до проектної документації вздовж стіни будинку ОСОБА_1 . ОСОБА_2 було передбачено смугу шириною 0,88 м, тоді як фактично після встановлення огорожі було зайнято близько 3,0 м передбудинкової території. Заявник вважає, що ця розбіжність, як і відповідні графічні та технічні матеріали, судами не досліджувалися. Також вона посилається на наявність довідки від 12 квітня 2013 року, виданої на ім`я ОСОБА_4 , який на цю дату вже був померлим, та вважає, що зазначені обставини свідчать про фальсифікацію вихідних даних для технічної документації.
Заявник також посилається на істотні порушення норм процесуального права під час первісного розгляду справи. На її думку, суд фактично розглянув справу за два судові засідання, не виконав належним чином завдань підготовчого провадження, не визначив предмет доказування, не з`ясував питання щодо подання та перевірки доказів, а під час розгляду справи по суті не забезпечив належного дослідження доказів та проведення судових дебатів. Заявник вказує, що судом не були належно досліджені пояснення сторін щодо розбіжності меж земельної ділянки, обставини щодо правомірності землевпорядної документації, матеріали кримінальних проваджень № 1201709[телефон приховано] та № 1201709[телефон приховано], а також інші докази, на які вона посилалася.
Окремо заявник зазначає, що суди не надали належної оцінки обставинам, які містилися у зустрічному позові та матеріалах іншої цивільної справи, оскільки відповідні документи, за її твердженням, були долучені до матеріалів справи поза межами належної процедури, що позбавило її можливості оскаржити відповідні ухвали. У зв`язку з цим заявник вважає, що обставини та докази, на які вона посилалася, не були предметом повного судового дослідження та правової оцінки, а суди попередніх інстанцій у порушення статей 89, 263 ЦПК України не забезпечили всебічного, повного й об`єктивного дослідження доказів.
З огляду на це заявник вважає, що суди безпідставно відмовили у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами, не надали належної оцінки наведеним доказам та допустили істотні порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її необгрунтованість, з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, як і пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України, передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина четверта, п`ята статті 423 ЦПК України).
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18).
За змістом наведених правових норм необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов`язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 від 30 червня 2020 року).
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що нововиявленими обставинами у розумінні статті 423 ЦПК України можуть бути лише такі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, об`єктивно існували на час розгляду справи, не були та не могли бути відомі заявникові, входять до предмета доказування та здатні вплинути на висновки суду щодо прав і обов`язків учасників справи.
Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/819/18 від 14 квітня 2021 року).
Предмет доказування стосувався, зокрема, достовірності та правомірності землевпорядної документації 2013 року, а саме акта прийому-передачі межових знаків та кадастрового плану, факту фальсифікації підпису та відсутності волевиявлення заявника, а також обставини видачі 12 квітня 2013 року на ім`я ОСОБА_4 довідки про те, що він є членом товариства та не має будинку на своїй земельній ділянці, попри те, що на той момент він уже був померлим. У зв`язку з цим заявниця вважала, що правовстановлюючі документи на частку земельної ділянки ОСОБА_2 , яка за законом повинна належати заявниці, є сфальсифікованими.
Під час первинного розгляду справи суди зазначили, що відповідач не довів зазначені обставини належними та допустимими доказами, а його доводи не відповідають фактичним обставинам справи.
Заявниця вирішила спростувати факти, покладені в основу судових рішень. Під час первинного розгляду справи на підставі доказів, поданих сторонами, суди не встановили право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, на яку вона претендує.
Водночас, наведені обставини були відомі їй ще з моменту звернення позивача до суду та покладалися в основу заперечень проти позовних вимог, а отже, досліджувалися під час розгляду справи. Тому суд вважає, що немає підстав стверджувати, що факт підробки підпису на акті прийому-передачі, встановлений, за твердженням ОСОБА_1 , висновком почеркознавчої експертизи від 13 серпня 2020 року, став їй відомий лише після вирішення спору по суті. Так само обставина виготовлення технічної документації на ім`я особи, яка на той час уже була померлою, досліджувалася судами під час розгляду справи.
До того ж, заявник отримала цей документ уже після того, як суди двох інстанцій розглянули справу, і подала вказаний доказ до суду касаційної інстанції, який мотивував, чому не може прийняти його до уваги на тій стадії судового процесу.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоби, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень. Згідно з ним жодна сторона не може вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду справи та постановлення у ній нового рішення. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 9 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine»), заява № 4994/04, § 42-43).
Апеляційний суд правильно застосував положення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України є підставами касаційного оскарження.
Висновки, на які посилається заявниця у касаційній скарзі та які викладені у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 16 січня 2019 року у справі № 753/16301/15-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 522/24108/14-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 490/10313/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 369/12288/16-ц, не суперечать висновкам судів у цій справі.
Верховний Суд звертає увагу, що висновок експертизи у цій справі не є доказом існування нововиявлених обставин та не підтверджує їх наявності, оскільки стосується обставин, які вже були відомі заявнику на момент звернення позивача з позовом до суду. За своїм змістом зазначений висновок є новим доказом, за допомогою якого заявник намагається підтвердити обставини, що були відомі та підлягали дослідженню під час первісного розгляду справи.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду апеляційної інстанції, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суджу від 28 липня 2026 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду
Івано-Франківської області від 11 червня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суджу від 28 липня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко