ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 759/3601/25
провадження № 61-7426св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Наконечна Наталія Олегівна, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року у складі судді Бабич Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, у якій просила встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період із травня 2004 року до дня його смерті.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з травня 2004 року до 16 жовтня 2023 року вона проживала разом із ОСОБА_2 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вела з ним спільний побут, мала взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, тобто перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах. Вони спільно проживали за адресою її реєстрації: АДРЕСА_1 .
Також заявник зазначала, що 29 серпня 2014 року вони з ОСОБА_2 пройшли обряд вінчання у Свято-Успенській парафії Православної Церкви України. Спільних дітей вони не мали.
На підтвердження факту спільного проживання заявник посилалася, зокрема, на те, що у 2023 році неодноразово зверталася до органів поліції у зв`язку із вчиненням ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно неї. Відповідні повідомлення були зареєстровані в підсистемі «Єдиний облік» Інформаційного порталу Національної поліції України, а за результатами їх розгляду працівники Святошинського управління поліції склали протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та винесли терміновий заборонний припис.
Після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_2 добровільно вступив до лав Збройних Сил України та брав участь у заходах, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності держави. ІНФОРМАЦІЯ_2 він загинув поблизу села Кринки Херсонського району Херсонської області.
Посилаючись на відсутність документального підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, заявник вказувала, що позбавлена можливості реалізувати права, передбачені законодавством для членів сімей загиблих військовослужбовців, зокрема право на отримання одноразової грошової допомоги, пенсії у зв`язку із втратою годувальника, інших соціальних гарантій та пільг.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 16 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що заявник не довела факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період із травня 2004 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд установив, що надані заявником докази не підтверджують наявності між нею та ОСОБА_2 фактичних шлюбних відносин, для яких характерними є спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, участь у витратах на утримання житла, придбання майна для спільного користування та інші ознаки сімейних відносин.
Оцінюючи подані докази, суд урахував, що відомості про вінчання заявниці та ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження, оскільки витребувані докази від релігійної організації до суду не надійшли. Показання допитаних свідків не були достатніми для підтвердження обставин проживання заявника та ОСОБА_2 однією сім`єю протягом заявленого періоду. При цьому свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пояснили, що ОСОБА_2 проживав за місцем своєї реєстрації, а про його проживання із заявником як подружжя їм нічого не відомо.
Суд також звернув увагу на суперечності між наданими актами про фактичне місце проживання ОСОБА_2 , а також на те, що зі слів самої ОСОБА_1 з червня 2023 року вони спільно не проживали у зв`язку з конфліктом, після чого ОСОБА_2 був мобілізований.
Надані заявником матеріали щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства суд не визнав належними доказами проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Урахувавши відсутність належних та допустимих доказів спільного проживання сторін однією сім`єю, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, а також інших обставин, які б свідчили про реальність сімейних відносин, суд дійшов висновку про недоведеність заявлених вимог та відмовив у задоволенні заяви.
Київський апеляційний суд постановою від 05 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив подані докази, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви.
Надані заявником докази не підтверджують у повному обсязі наявності між нею та ОСОБА_2 усіх необхідних ознак сімейних відносин. Зокрема, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна для спільного користування, взаємної матеріальної підтримки чи інших обставин, які б свідчили про реальність та сталість сімейних відносин протягом заявленого періоду.
Оцінюючи показання свідків, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що вони не є достатніми для встановлення заявленого юридичного факту, оскільки частина свідків підтверджувала обставини, на які посилалася заявник, тоді як інші свідки, зокрема брати померлого, повідомили про інше місце проживання ОСОБА_2 та відсутність відомостей щодо його проживання із заявником як подружжя.
Також апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо доказового значення матеріалів справ про адміністративні правопорушення, зазначивши, що відомості, зафіксовані у відповідних протоколах та постановах про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, самі собою не підтверджують існування між сторонами сімейних відносин у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України. Зазначення певної адреси проживання у матеріалах адміністративного провадження або направлення процесуальних документів за такою адресою не є належним доказом проживання однією сім`єю та наявності між особами взаємних прав і обов`язків подружжя.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Наконечна Н. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу залишити без розгляду на підставі частини шостої статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23, від 13 червня 2024 року у справі № 357/10078/22, від 09 квітня 2025 року у справі № 712/162/23, від 14 листопада 2025 року у справі № 299/4993/22, від 03 березня 2026 року у справі № 759/12913/24, від 25 березня 2026 року у справі № 130/462/24.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій розглянули справу в порядку окремого провадження за наявності спору про право, який підлягав вирішенню у позовному провадженні.
На думку заявника, під час розгляду справи суди встановили існування спору щодо її права на отримання соціальних виплат та гарантій як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, оскільки брати померлого ОСОБА_2 заперечували факт її проживання з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу та надали показання, які суперечать її доводам.
Заявник вважає, що за таких обставин суди повинні були залишити заяву без розгляду на підставі частини шостої статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
17 вересня 2026 року матеріали справи № 759/3601/25 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а. с. 178-181).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причиною смерті зазначено вибухову травму (а. с. 182, 183).
Згідно з наказом від 25 липня 2023 року № 281 ОСОБА_2 під час загальної мобілізації зараховано до команди НОМЕР_1 ЗВП (смт Гончарівське) для проходження військової служби у Збройних Силах України (а. с. 202).
На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з травня 2004 року до дня загибелі ОСОБА_2 проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .
У суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що неодноразово бачила ОСОБА_2 у квартирі заявника, а про їх спільне проживання їй було відомо зі слів ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_8 , яка є сусідкою заявника, повідомила, що приблизно з 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, вели спільне господарство та спільний побут.
Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є братами померлого, пояснили, що ОСОБА_2 постійно проживав за місцем своєї реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 , про проживання його із заявником однією сім`єю їм нічого не відомо.
На підтвердження факту проживання ОСОБА_2 із заявником до матеріалів справи додано акт про фактичне місце проживання від 29 січня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_2 проживав із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з травня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 69).
Разом із тим у справі наявний акт від 24 травня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_3 разом із братом ОСОБА_4 (а. с. 217).
Суди також з`ясували, що у 2023 році ОСОБА_1 двічі зверталася до поліції із заявами про вчинення щодо неї домашнього насильства з боку ОСОБА_2 . За результатами розгляду цих повідомлень стосовно ОСОБА_2 складено протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 КУпАП та винесено терміновий заборонний припис (а. с. 40).
Святошинський районний суд міста Києва постановами від 04 травня 2023 року та від 04 серпня 2023 року визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173-2 КУпАП, у зв`язку із вчиненням домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 50, 51, 65).
При цьому доказів на підтвердження того, що 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обвінчані у Свято-Успенській парафії Православної Церкви України, матеріали справи не містять.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Зі змісту касаційної скарги відомо, що заявник не оспорює висновків судів щодо недоведеності факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, не наводить доводів щодо неправильного застосування судами норм матеріального права під час вирішення заяви по суті та не посилається на порушення судами правил оцінки доказів.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться виключно до того, що суди попередніх інстанцій, установивши під час розгляду справи наявність спору про право, повинні були застосувати положення частини шостої статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України і залишити заяву без розгляду.
Колегія суддів не може погодитися з такими доводами.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині сьомій статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
У частині першій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заінтересованим особам право подати позов на загальних підставах.
Аналогічне положення міститься у частині четвертій статті 315 ЦПК України, згідно з якою суд залишає заяву без розгляду, якщо під час її розгляду буде встановлено спір про право.
За змістом наведених норм процесуального права залишення заяви без розгляду можливе лише за умови встановлення реального спору про право, тобто наявності між учасниками справи неврегульованого матеріально-правового конфлікту щодо існування, належності, обсягу або способу реалізації певного суб`єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.
Саме собою заперечення особою обставин, на які посилається заявник, або незгода з його доводами не свідчать про наявність спору про право у розумінні зазначених норм закону та не виключають можливості розгляду справи в порядку окремого провадження.
Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були допитані судами виключно як свідки та надали пояснення щодо відомих їм обставин життя, місця проживання та сімейних відносин їхнього брата ОСОБА_2 . Зазначені особи не були залучені до участі у справі як заінтересовані особи, не заявляли самостійних вимог щодо предмета розгляду, не зверталися до суду за захистом будь-якого права чи інтересу та не порушували питання про визнання або захист належних їм прав.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що брати загиблого військовослужбовця претендували на отримання соціальних виплат, у зв`язку з якими заявник звернулася до суду, або що між ними та заявником існує спір щодо належності відповідного права, зокрема що вони зверталися за призначенням одноразової грошової допомоги, заявляли про наявність у них права на її отримання чи претендували на частку такої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) зазначила, що одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю військовослужбовця призначається та виплачується особам, які мають право на її отримання, а саме: батькам, одному з подружжя, який не одружився вдруге, дітям, які не досягли повноліття, та утриманцям загиблого. З огляду на таке правове регулювання спір щодо права на отримання одноразової грошової допомоги може виникнути лише між особами, які є або вважають себе її отримувачами, оскільки така допомога розподіляється між ними рівними частками.
Згідно зі статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця.
Системний аналіз положень статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статей 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що повнолітні брати та сестри загиблого військовослужбовця можуть набути право на отримання одноразової грошової допомоги лише за умови, якщо вони є непрацездатними членами його сім`ї та перебували на його утриманні, тобто мають право на пенсію у разі втрати годувальника.
Отже, сам собою факт перебування у родинних відносинах із загиблим військовослужбовцем як його брат або сестра не наділяє особу правом на отримання одноразової грошової допомоги.
У справі, яка переглядається, не встановлено обставин, які б свідчили про існування між заявником та братами загиблого матеріально-правового конфлікту щодо права на отримання одноразової грошової допомоги, її належності чи розміру.
Тому обставина надання свідками пояснень, які не збігаються з позицією заявника та іншими доказами у справі, сама собою не свідчить про наявність спору про право у розумінні частини шостої статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України та не виключає можливості розгляду справи в порядку окремого провадження.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для залишення заяви без розгляду та правомірно розглянули її по суті.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23, від 13 червня 2024 року у справі №357/10078/22, від 09 квітня 2025 року у справі №712/162/23, від 14 листопада 2025 року у справі №299/4993/22, від 03 березня 2026 року у справі №759/12913/24, від 25 березня 2026 року у справі №130/462/24 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судового рішення є застосування судом норми права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду.
Разом із тим необхідною умовою для застосування зазначеної підстави касаційного оскарження є подібність правовідносин у справі, яка переглядається, та у справі, в якій Верховний Суд сформулював відповідний правовий висновок.
Саме собою існування правового висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не свідчить про його неврахування судом, якщо фактичні обставини справ та характер спірних правовідносин є різними.
Так, у справі № 759/1894/23 між заявником та батьками військовослужбовця існував спір щодо права на отримання грошового забезпечення особи, яка перебувала в полоні, оскільки батьки заперечували право заявника на відповідні виплати та самі претендували на їх отримання.
У справі № 357/10078/22 особа, яка подала апеляційну скаргу, стверджувала, що саме вона проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та має право на отримання одноразової грошової допомоги як член сім`ї загиблого. За таких обставин між заявником та цією особою виник спір щодо підстав набуття статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та права на відповідну соціальну виплату.
У справі № 712/162/23 мати безвісно зниклого військовослужбовця заперечувала право заявника на отримання грошового забезпечення та вказувала, що саме вона має право на відповідні виплати.
У справі № 299/4993/22 особа, яка подала апеляційну скаргу, заперечувала право заявника на встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця та претендувала на реалізацію власних прав, пов`язаних з отриманням соціальних виплат у зв`язку з його загибеллю.
У справі № 759/12913/24 особа, яка подала апеляційну скаргу, заявляла про власне право на отримання одноразової грошової допомоги та заперечувала обставини, на яких ґрунтувалися вимоги заявника, що свідчило про існування спору між потенційними отримувачами відповідної виплати.
У справі № 130/462/24 встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця було безпосередньо пов`язане з набуттям права на отримання частки одноразової грошової допомоги, тоді як опікун неповнолітніх дітей загиблого заперечував проти задоволення заяви, посилаючись на те, що встановлення такого факту призведе до зменшення розміру виплат, належних дітям загиблого. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність між учасниками справи реального матеріально-правового конфлікту щодо належності та розміру одноразової грошової допомоги.
На відміну від наведених справ, у справі, яка переглядається, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були допитані судами виключно як свідки, не брали участі у справі як заінтересовані особи, не заявляли самостійних вимог щодо предмета розгляду, не зверталися за призначенням одноразової грошової допомоги, не стверджували про наявність у них права на її отримання та не претендували на частку такої допомоги.
Отже, у цій справі відсутні обставини, які б свідчили про існування між заявником та братами загиблого військовослужбовця реального матеріально-правового конфлікту щодо права на отримання одноразової грошової допомоги або інших соціальних виплат.
Наведене свідчить про те, що фактичні обставини та характер правовідносин у справах, на які посилається заявник, істотно відрізняються від обставин цієї справи.
За таких обставин правові висновки Верховного Суду, викладені у наведених постановах, не є релевантними до спірних правовідносин та не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги про наявність спору про право не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості висновків судів про відмову у задоволенні заяви касаційна скарга не містить, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Наконечна Наталія Олегівна, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко