ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року Справа №160/24767/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
14.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 10.07.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 10.07.2026 про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення у встановленому законом порядку.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 10 липня 2026 року, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 , позивач реалізував своє право на звільнення з військової служби та звернувся із відповідним рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 .
У зв`язку з протиправною усною відмовою командування військової частини НОМЕР_1 у прийнятті та реєстрації рапорту про звільнення безпосередньо від позивача під час його особистого звернення зазначений рапорт разом із додатками був направлений адресату засобами поштового зв`язку через «Міністерство оборони України».
Позивач зазначає, що має право на звільнення з військової служби під час мобілізації, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за мамою, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та яка потребує постійного стороннього догляду, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.
До рапорту позивачем було додано весь пакет документів, які підтверджують родинний зв`язок, інвалідність і потребу мами у постійному сторонньому догляді, а також акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за його мамою - ОСОБА_2 .
Станом на день звернення до суду відповіді на рапорт позивач не отримав, а рішення за результатами його розгляду прийнято не було.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 19.08.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача інформацію про проходження позивачем служби, належним чином засвідчену копію рапорту позивача та рішення за результатами його розгляду.
04.09.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» надав суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого послався на те, що відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Натомість рапорт позивача скерований одразу на командира військової частини НОМЕР_1 , без дотримання визначеного порядку звернення до прямих командирів.
Окрім того, відповідач звертає увагу, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.05.2026 № 148 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, повноваження щодо розгляду рапортів позивача та вчинення відповідних дій після 22.05.2026 належать командуванню військової частини НОМЕР_2 . Оскільки, за твердженням позивача, він звернувся з рапортом 10.07.2026, тобто після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , для звільнення з військової служби йому слід було звертатися до військової частини, в якій він проходить військову службу.
Щодо витребуваних судом доказів відповідач надав витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2026 № 84 та від 22.05.2026 № 148 і повідомив, що інші документи щодо позивача передані до місця його подальшої служби під час переведення.
У відзиві відповідач також просив поновити (продовжити) строк на його подання, посилаючись на те, що ухвалу про відкриття провадження у справі отримано лише 28.08.2026 у зв`язку з тривалою відсутністю у військовій частині доступу до мережі Інтернет.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 28.09.2026 поновлено відповідачеві строк на подання відзиву.
Відповідь на відзив позивачем до суду не подавалася.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2026 № 84 старшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 21.03.2026 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і призначено курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.05.2026 № 148 курсантів навчальних взводів навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, які відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 16.05.2026 № 300/ПУ/1457/П/дск вибули для подальшого проходження військової служби у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , у тому числі старшого солдата ОСОБА_1 (пункт 22.10), вважати такими, що справи та посаду здали 22.05.2026 і вибули до нового місця служби; з 22.05.2026 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.04.2026 (номер рішення 151/26/1527/Р, номер витягу 151/26/1527/В), виданим КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено інвалідність безстроково, причина інвалідності - інвалідність з дитинства.
Актом від 16.06.2026 про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженим начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є матір`ю позивача, має ІІ групу інвалідності та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У висновку акта зазначено, що питання щодо можливості прийняття рішення про звільнення військовослужбовця у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю доцільно передати на розгляд командира військової частини НОМЕР_1 .
Позивачем складено рапорт від 10.07.2026, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , у якому він просить звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.
Відповідно до опису вкладення у цінний лист та накладної АТ «Укрпошта» № 4912000146319 від 10.07.2026 рапорт позивача на звільнення разом із додатками направлено цінним листом на адресу одержувача - Міністерства оборони України: м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд. 6.
Доказів вручення вказаного поштового відправлення адресату, а також доказів надходження рапорту позивача до військової частини НОМЕР_1 (у тому числі шляхом його пересилання Міністерством оборони України) матеріали справи не містять.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діє станом на дату розгляду справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, з яких військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, серед яких, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умов, визначених цією нормою.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, у тому числі звільнення з військової служби, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Пунктом 225 Положення № 1153/2008 визначено посадових осіб, які здійснюють звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду, зокрема на підставах, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170), документи на звільнення військовослужбовців з військової служби, зокрема за підставами, передбаченими підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця, надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби.
Згідно з пунктом 12.11 розділу XII Інструкції № 170 перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рапорт про звільнення з військової служби подається військовослужбовцем за місцем проходження ним військової служби, а обов`язок розглянути такий рапорт, підготувати документи до звільнення та ініціювати звільнення перед посадовою особою, яка має на це право, покладається на командира (начальника) військової частини, у підпорядкуванні якого перебуває військовослужбовець.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2025 у справі № 580/6020/22 зазначив, що обов`язку військовослужбовця звернутися з рапортом кореспондує обов`язок командира його розглянути.
Отже, обов`язок командира військової частини розглянути рапорт військовослужбовця виникає за наявності двох умов: військовослужбовець перебуває у підпорядкуванні цього командира (проходить службу у відповідній військовій частині), а рапорт фактично надійшов до цієї військової частини.
Предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача від 10.07.2026 про звільнення з військової служби.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі № 21-1393а17, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або відповідного звернення зобов`язаний був вчинити.
Таким чином, для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною необхідно встановити, що на нього в силу закону покладено обов`язок вчинити певні дії, що існували юридичні підстави (зокрема, звернення заінтересованої особи) для їх вчинення та що такі дії не вчинено у встановлений строк.
Як установлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.05.2026 № 148 позивача з 22.05.2026 виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
Отже, станом на 10.07.2026, тобто на дату складення рапорту, позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та не перебував у підпорядкуванні її командира. Доказів скасування чи визнання протиправним зазначеного наказу матеріали справи не містять.
За таких обставин у командира військової частини НОМЕР_1 були відсутні повноваження щодо розгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби, підготовки документів до звільнення та ініціювання звільнення позивача.
Суд критично оцінює посилання позивача на те, що станом на 10.07.2026 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , оскільки такі доводи спростовуються витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.05.2026 № 148. Зазначення у акті обстеження сімейного стану від 16.06.2026 відомостей про проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 не спростовує встановлених наказом обставин, оскільки територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не є органом, до повноважень якого віднесено облік особового складу військових частин.
Крім того, з наданих позивачем опису вкладення у цінний лист та накладної АТ «Укрпошта» № 4912000146319 від 10.07.2026 вбачається, що рапорт позивача направлено не на адресу військової частини НОМЕР_1 , а на адресу Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ).
Доказів того, що вказаний рапорт надійшов до військової частини НОМЕР_1 у будь-який спосіб, у тому числі шляхом його пересилання Міністерством оборони України, позивачем не надано. Відповідач факт отримання рапорту позивача не визнав.
Доводи позивача щодо усної відмови командування військової частини НОМЕР_1 у прийнятті та реєстрації рапорту під час його особистого звернення жодними доказами не підтверджені.
Таким чином, суд не встановив ні обов`язку відповідача розглянути рапорт позивача від 10.07.2026 по суті, ні факту надходження цього рапорту до відповідача, а відтак - і підстав вважати, що у відповідача виник обов`язок вчинити будь-які дії щодо цього рапорту, у тому числі щодо його пересилання за належністю.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача від 10.07.2026, а тому позовна вимога про визнання такої бездіяльності протиправною задоволенню не підлягає.
Позовна вимога про зобов`язання відповідача розглянути по суті рапорт позивача від 10.07.2026 та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення є похідною від вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а тому також не підлягає задоволенню.
Щодо доводів відповідача про недотримання позивачем порядку подання рапорту «по команді» суд зазначає, що з огляду на встановлені вище обставини, які є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, зазначені доводи не мають вирішального значення для вирішення спору та окремої оцінки не потребують.
Разом з тим суд зауважує, що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права звернутися з рапортом про звільнення з військової служби та документами, що підтверджують підстави звільнення, за місцем проходження ним військової служби у встановленому порядку. Суд не надає оцінки наявності чи відсутності у позивача права на звільнення з військової служби з підстави, зазначеної у рапорті, оскільки це питання не є предметом спору в цій справі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідач довів відсутність у нього обов`язку розглядати рапорт позивача від 10.07.2026, натомість позивач не надав доказів надходження цього рапорту до відповідача.
Суд також враховує, що Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Інші доводи сторін висновків суду не спростовують.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази відповідача на підтвердження правомірності своєї поведінки і докази, надані позивачем, суд вважає заявлений у цій справі адміністративний позов таким, що не належить до задоволення.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун